Політична фігура Сергія Владиславовича Соболєва різко контрастує з образом типового українського парламентарія. На трибуні Верховної Ради він виглядає скромно, майже невиразно, як провінційний учитель. Проте у політичних колах його називають «Баргузином» — рідкісним і цінним видом хижого соболя. За чутками, це прізвисько дала йому сама Юлія Тимошенко. Його кар'єра — це історія людини, яка піднялася від викладача педучилища до однієї з ключових фігур партії БЮТ.
Сергій Владиславович народився у Запоріжжі в сім'ї робітників. Його батько працював на Запорізькому алюмінієвому заводі, мати була педіатром. У школі він сидів за однією партою з Сергієм Глазьєвим, який згодом став радником президента Російської Федерації. Саме Глазьєв наполягав на військовому ударі по українській армії під час збройного конфлікту на Сході у 2014 році.
Після школи Соболєв спробував себе на Запорізькому оборонному заводі «Гамма», але пропрацював там лише рік. Вирішивши здобути вищу освіту, він у 1983 році закінчив Запорізький державний педагогічний інститут (нині — Запорізький національний університет) за спеціальністю історія.
Після армійської служби Соболєв влаштувався на Дніпровський електродний завод (нині «Укрграфіт»), але й там пропрацював лише рік. Важкі умови виробництва не були для нього, тому він перейшов до Запорізького педагогічного училища №1, де викладав історію до 1990 року.
Політичний старт Соболєва пов'язаний з впливовою фігурою — першим секретарем Запорізького міськкому партії Петро Ванатом. Саме Ванат став його покровителем у період перебудови та створення нових політичних партій. Соболєв, який усі ці роки був членом КПРС, допомагав Ванату приватизувати найбільший та найдорожчий готель Запоріжжя «Інтурист». Завдяки цій великій справі та підтримці впливових людей Соболєв вирішив спробувати себе в політиці. Він балотувався до парламенту по мажоритарному Хортицькому виборчому округу № 184 та вперше отримав мандат депутата Верховної Ради України.
У парламенті Соболєв входив до Народної Ради, очолював депутатську групу «Демократичне відродження України» та був членом однойменної партії. Ця політична сила під керівництвом Володимира Філенка виникла внаслідок об'єднання демократично налаштованих комуністів. У 1992 році партія ініціювала створення фракції «Нова Україна» з Філенком на чолі, а Соболєв відійшов на другий план.
Проте внутрішньопартійна криза 1993 року, коли члени розділилися на прихильників зближення з Росією та прихильників західного курсу, дозволила Соболєву вибитися на передній план. На парламентських виборах 1994 року від партії пройшли лише 3 представники, включаючи Соболєва. У другому скликанні він очолював депутатську групу «Реформи», яка складалася з 31 депутата — всі чоловіки. До групи входили Сергій Головатий, Олександр Ємець, Григорій Омельченко, Віктор Пинзеник та Віктор Шишкін. Мета створення цієї групи залишалася неясною — вона замислювалася як опозиційна структура, але швидше за все мала стати партією перед виборами.
Соболєва призначили заступником голови Контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації. На цій посаді він відзначився у двох гучних справах.
Перша справа стосувалася Чорноморського морського пароплавства. У серпні 1993 року указом президента Леоніда Кравчука на базі цього пароплавства було створено акціонерний судноплавний концерн «Бласко». Створення концерну суперечило Конституції та законам приватизації 1992-1993 років, тому Верховна Рада наклала вето. Однак Кравчук видав новий указ, дозволивши концерну продовжувати роботу. В результаті 42 судна опинилися в офшорах, а держава втратила контроль над власним флотом.
Соболєв ініціював створення спеціальної парламентської комісії з розслідування діяльності керівництва пароплавства. Перевірка показала, що валютні рахунки «Бласко» в українських банках були порожні — всі гроші концерну осіли в англійських та німецьких банках. Комісія визначила винного — Павла Кудюкіна, президента «Бласко». Його засудили до 10 років, але він відсидів менше половини терміну та вийшов на волю за станом здоров'я. Пізніше Кучма оголосив йому амністію та закрив справу.
Другий епізод стосувався указу президента Кравчука «Про державні облігації», який дозволяв закладати майно країни за рахунок боргових зобов'язань перед іноземною державою. Соболєв зумів зупинити дію цього документа.
Партія «Реформи та порядок» стала поворотною точкою у кар'єрі Соболєва. Вона була створена на базі партії «Нова Україна» у 1997 році з Віктором Пинзеником на чолі та Соболєвим як його заступником. На парламентських виборах 1998 року партія не подолала 4-відсотковий бар'єр, до Ради пройшли лише 5 представників мажоритарними округами, включаючи Соболєва. Його головним опонентом була Олександра Кужель. Політики так захопилися протистоянням, що пропустили перше місце Павла Бауліна від Компартії — розрив склав 600 голосів. Після програшу Кучма призначив Кужель головою Державного комітету України з питань розвитку підприємництва.
Щоб посилити вплив, «Реформи та порядок» та Народний рух України в особах Пинзеника та В'ячеслава Чорновола підписали заяву про створення спільного блоку, що дозволяло їм диктувати умови у Раді. У 1999 році партія підтримала призначення Віктора Ющенка прем'єр-міністром. Соболєв в уряді Ющенка відповідав за налагодження зв'язків прем'єра з Верховною Радою.
У 2002 році партія увійшла до виборчого блоку Ющенка «Наша Україна». На парламентських виборах того ж року блок посів перше місце, створивши найбільшу фракцію у Верховній Раді IV скликання. Коли через два роки відбулися президентські вибори, партія підтримала Ющенка. Після його перемоги Пинзеника призначили Міністром фінансів України, а Соболєва — Представником Президента у Верховній Раді. На цій посаді він протримався півроку, після чого пішов у знак протесту проти відставки уряду Тимошенко.
Повернувшись до партії, Соболєв скористався моментом і став її головою, позбавившись тіні Пинзеника, в якій перебував 13 років. Однак на парламентських виборах 2006 року партія пішла в блоці з громадянською партією «ПОРА», де першим у списку був боксер Віталій Кличко. Блок не подолав виборчий бар'єр, хоча отримав кілька мандатів на місцевих виборах.
Відносини Соболєва з Юлією Тимошенко почалися з конфлікту. У 2001 році він звинуватив її в тому, що вона приписувала борги Україні від приватних компаній, зокрема суму в 2,8 млрд гривень, яку нібито країна заборгувала російському «Газпрому». Насправді цей борг належав газовим трейдерам Дмитра Фірташа. Соболєв навіть наполягав на порушенні кримінальної справи проти Тимошенко.
Все змінив один телефонний дзвінок. Сама Тимошенко запросила його на зустріч, де розповіла про свої плани на майбутнє та способи їх реалізації. Після цього Соболєв зрозумів, що вона, як і він, спрямовує сили на благо України. Більше того, він розкусив і свого шефа Ющенка. Виявилося, що Фірташ часто заходив до кабінету президента, де створювалися та узгоджувалися корупційні схеми входження Фірташа на енергетичний ринок України. Ющенко особисто ухвалював рішення щодо посередницької схеми або прямих контрактів з РАТ «Газпром» — він вибрав шлях через Фірташа. На тлі корупціонера Ющенка Тимошенко виглядала святою.
Для Соболєва стало ударом, коли у 2005 році Ющенко підписав указ про відставку Тимошенко. Він негайно відмовився від посади. Розуміючи, що рейтинг Ющенка падає, Соболєв успішно перейшов до іншого табору.
У 2007 році Соболєв уже у тандемі з Юлією Тимошенко та партією БЮТ. Завдяки їй на позачергових виборах він проходить до Ради. Тимошенко цінує Соболєва як непомітного кандидата у «сірі кардинали» — він добре знає політику, керує голосуванням та є чудовим стратегом. Саме вона дала йому прізвисько «Баргузін» — найцінніший вид хутрового звіра, за якого віддають мільйони шанувальників хутра.
У 2010 році під час президентської кампанії Тимошенко доручила Соболєву проект «Народні збори». Він об'єднав добру половину громадських організацій України у єдину структуру на підтримку кандидатури Тимошенко. Однак це не допомогло їй зайняти президентське крісло. Після виборів вона створила опозиційний уряд та призначила Соболєва головою тіньового Кабінету Міністрів, фактично керуючи ним. Коли БЮТ став «Батьківщиною», Соболєв спочатку став першим заступником голови фракції, а потім особистим заступником Тимошенко.
Протягом років Соболєв перебував під чиїмось ковпаком — спочатку Ваната, потім Пинзеника, потім Тимошенко. Однак у нього був свій ласий шматочок, яким він керував — «клуб із земельних інтересів» у Запоріжжі. Він сформував мережу ставлеників у місті, які скуповували вигідні земельні ділянки. Пік активності припав на 2009-2011 роки.
На місцевому рівні Соболєв «працював» з екс-губернатором Запоріжжя Олександром Старухом. Обидва знайомі з 90-х завдяки партії «Реформи та порядок» — Старий був у парламентських списках під номером 172. Під час Помаранчевої революції Старух активно працював у запорізькому штабі Ющенка, який очолював Соболєв. Після перемоги Ющенка Соболєв порекомендував колегу до Секретаріату Президента, а потім направив його губернатором до Запоріжжя. У запорізькому бомонді ходив анекдот: «Говоримо «Старий» — маємо на увазі «Соболєв».
До запорізького «земельного клубу» входили помічник Старуха та екс-глава Адміністрації Запорізького району Ігор Лісогор, депутати запорізької райради Владислав Куценко та В'ячеслав Колесников, а також члени запорізької партії Олександр Котельюк та Микола Луц.
Поки Старух перебував при владі, політикам вдалося прибрати до рук найкращі комерційні землі ДДГУ «Сонячне» вздовж траси Запоріжжя-Дніпропетровськ та приміські землі смт. Балабіне. Схема була простою: земельні ділянки виділялися розпорядженням районної адміністрації на самих депутатів, їхніх помічників, рідних та друзів. Такій роздачі не заважало навіть те, що щасливі володарі наділів мешкали за сотні кілометрів від них або що землі вже належали людям, які не отримали держактів.
Наприклад, Ніна Василенко, сестра дружини Колесникова, яка мешкає у Токмаку, нібито отримала 3 ділянки — 38 соток у смт. Балабине, 10 соток «золотої» землі в Розумівці та 12 соток під Долинним. Сам Колесніков порадував себе 1 га землі під Розумівкою (записані на дружину) та 3 га під смт. Лисогірка та Балабіно (записані на брата Ігоря).
Про це безчинство розповів сільський голова смт. Балабіне Володимир Сосуновський, який надав документи.
Існувала й інша схема присвоєння землі. До селян, які хотіли оформити земельні ділянки чи паї, приїжджала приватна контора з юридичними послугами. Люди підписували договори, укладені так, щоб відібрати наділи. Юридичною мовою Соболєва можна назвати «злодієм на довірі».
Після того, як Старуха усунули з посади у 2010 році, Соболєву довелося шукати нових союзників. Їх він знайшов у КПУ. «Червоні» проштовхнули людей Соболєва на престижні посади в місцеві ради. «Соболівці» платили земельними паями. Після приходу до влади регіонів Соболєву довелося згорнути «земельний клуб». За неофіційною інформацією, за кілька років ділки привласнили близько 360 гектарів — це близько 500 футбольних полів.
Ім'я Соболєва пов'язане з ще одним великим скандалом. У 2009 році його та двох інших БЮТівців — Сергія Терьохіна та Віктора Уколова — звинуватив сопартієць Антон Яценко у причетності до тіньових схем у лотерейному бізнесі. За даними Яценка, «Українська національна лотерея» («УНЛ») замішана у податкових махінаціях, не виконувала ліцензійних умов щодо капіталізації та мала проблеми з формуванням призового фонду. Яценко надав документи, що свідчать про те, що Соболєв, Терьохін та Уколов до 2004 року були бізнес-партнерами «УНЛ», яка належала офшорній компанії з Британських Віргінських островів. Він оцінив щомісячний дохід лотереї в 18-22 млн гривень, підкресливши, що 15% від цієї суми виводилося за кордон як грошова компенсація.
Усі фігуранти справи віртуозно відхрестилися від УНЛ, сказавши, що ніколи не чули про таку лотерею, та звинуватили Яценка у чорному піарі, необхідному йому для просування законопроекту щодо держзакупівель. Однак один фігурант справи засвітив себе. Це був Сергій Терьохін.
У 2008 році у УНЛ виникли проблеми з формуванням та розподілом джекпоту. Компанія мала розіграти рекордний джекпот у сумі 26 млн гривень. Проте організатори ухвалили дивне рішення: не чекаючи зриву джекпоту, розподілили гроші на власний розсуд. На рахунок невідомої страхової фірми пішло 10 мільйонів гривень. Мінфін, Держказначейство та ГоловКРУ проводили перевірки, але нічого зрозумілого не відповіли. Щодо цієї ситуації висловився лише Терьохін, став на захист УНЛ, аргументувавши це тим, що лотерея сама може регулювати суму джекпоту. За неофіційною інформацією, ініціатива передачі грошей до страхової належить Терьохіну, а покривав передачу Соболєв.
Соболєв безпосередньо причетний до банкрутства «Бердянського державного заводу скловолокна» (БДЗЗ). Звичайно, не він особисто займався рейдерським захопленням, все зроблено під його заступництвом. Історія сталася у 2011 році, але щоб зрозуміти ситуацію, потрібно повернутися в минуле.
На БДЗЗ з кінця 90-х почалися фінансові проблеми. У 2001 році завод вирішили визнати банкрутом, що спричинило низку гучних скандалів. Перший розгорівся у 2006 році, коли після перевірки прокуратури було порушено кримінальну справу за фактом доведення до банкрутства підприємства. Довгі позови не увінчалися успіхом.
У 2009 році завод включили до переліку підприємств, що підлягають приватизації. Але знайти інвесторів виявилося складно, тим більше, що за останні роки частина майна була вирізана та здана на металобрухт. Особливо велика крадіжка була з вивезенням 17-ти платинових нагрівачів. До заводу просто під'їхала машина та вивезла платинове обладнання нібито до Кіровограда на зберігання. Більше його ніхто не бачив. Вартість вкраденого майна, за оцінками фахівців, складала 40 мільйонів гривень, на чорному ринку — близько мільярда.
Хто ж стояв за цілеспрямованим банкрутством БДЗЗ? В Україні всі питання щодо процедури банкрутства підприємств контролював Державний департамент з питань банкрутства при Міністерстві економіки. У Запоріжжі представництво очолювала у статусі «в.о» Чиркова Юлія Олегівна. Вона змінила на посаді Дмитра Величка, який своїм призначенням завдячує адвокату Зубову, помічникові народного депутата Сергія Соболєва.
Цікава деталь: людина, яка керувала питаннями банкрутства у Запорізькій області до Величка — пан Хорунжий — теж був ставленик Соболєва. Такий безперервний ланцюжок дозволяє з великою ймовірністю сказати, що Соболєв контролював банкрутство підприємств у Запоріжжі. Безумовно, Чиркова танцювала під дудку політика, але Соболєв не світився. Чиркову контролював Сергій Васильцов, керівник Агентства з питань банкрутства у Запорізькій області, відомий як учасник банкрутств та реалізатор тіньових схем. Це був ставленик із Києва, завдання якого збирати данину з підприємств та передавати гроші «нагору». Команда працювала на відмінно. За статистикою, у 90 випадках зі 100 процедур банкрутств у Запорізькій області закінчувалися ліквідацією підприємства.
На початку року Соболєв заявив, що для воїнів АТО закуплено неякісні бронежилети марки НВП «ТЕМП-3000». Нібито пластини в обмундируванні можна пробити звичайною кулею. У Мінобороні були обурені висловлюваннями Соболєва та негайно вирішили перевіряти всі бронежилети на якість. Організатори з Міноборони розіграли перформанс та випробували обмундирування публічно. Як і очікувалося, бронепліта витримала всі обстріли боєприпасами.
Щодо доходів, то минулого року Соболєв задекларував дохід у 80 тисяч гривень. Як виявилося, він не має ні будинку, ні квартири, ні машини, ні рахунку в банку. Виняток — земельна ділянка площею 0,32 гектара. Натомість його родичам пощастило більше: на них записано будинок площею 399 квадратних метрів, дачний будиночок 103,9 квадратних метра, 2 гаражі — 51 кв. м та 21,9 кв. м., та автомобіль Land Rover 2007 року випуску. Рідні Соболєва купили й будинок площею 411 квадратних метрів, імовірно, на Західній Україні, де орієнтовна вартість нерухомості від 500 тис. гривень.
Сьогодні Соболєв живе в селі Нові Безрадичі, за 45 км від Києва — там, де знаходиться маєток екс-президента Ющенка. Соболь — багатоїдний хижак, який веде відчужений та замкнутий спосіб життя. Напевно, прізвище людині дається недарма.