Існує особливий тип державних службовців, які зберігають свою позицію та вплив незалежно від того, хто знаходиться при владі. Вони надають специфічні послуги своїм покровителям і вміють приховувати як джерела своєї влади, так і справжній характер своєї діяльності. Голова Подільської районної державної адміністрації Київа Віктор Смирнов належить саме до цієї категорії. Він славиться своєю скупістю на деталі про своє минуле та переважно розмовляє зі ЗМІ лише про поточні питання районного значення — ремонт лавок, фарбування бордюрів та подібні справи. Мало хто з киян знає, звідки насправді походить цей чиновник, і ще менше людей усвідомлює, скільки десятків мільйонів було витрачено на такі дрібниці.
Віктор Володимирович Смирнов народився 31 серпня 1965 року у Дніпропетровську (нині Дніпро) у сім'ї Надії Семенівни та Володимира Олександровича Смирнових. Його офіційна біографія містить значні прогалини — цілих дванадцять років його життя залишаються невідомими. Це дивно для звичайного чиновника, та й сам Смирнов явно не бажає розповідати про цей період.
З офіційних даних відомо, що у 1988 році він закінчив Дніпропетровський медичний інститут (нині Медична академія МОЗ України) та отримав диплом лікаря. Однак де та ким він працював протягом наступних дванадцяти років, залишається невідомим. Єдиний його зв'язок із медичною сферою — його дружина Наталія Григорівна Смирнова, яка працює завідувачкою туберкульозного відділення Дніпровського обласного клінічно-профілактичного відділення «Фтизіатрія». Примітно, що подружжя вже давно живе окремо: чоловік у Києві, дружина у Дніпрі.
Трудова біографія Смирнова офіційно розпочинається лише з 2000 року, коли він отримав диплом менеджера бізнесу у МАУП. Це викликає питання: навіщо лікареві потрібна така освіта, якщо він не планував відкривати приватну практику чи аптеку? Натомість Смирнов отримав посаду заступника начальника, а згодом очолив Управління протокольних та масових заходів Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Хоча сама посада не була особливо прибутковою, вона забезпечувала постійний доступ до керівництва регіону, що відкривало широкі можливості для розторопних людей. Невідомо, хто саме його прилаштував на цю посаду, але це сталося під час губернаторства Миколи Швеця (1999-2003).
Микола Швець був першим обраним мером Дніпропетровська, а потім президент Кучма призначив його губернатором, на якій посаді він пробув найдовше серед своїх попередників. Будучи одночасно мером, губернатором, а згодом головою обласної ради, Швець проводив у регіоні масштабну приватизацію, фактично сприяючи захопленню найбільш прибуткових підприємств олігархічними кланами та організованими злочинними угрупованнями.
Швець мав тісні зв'язки з кучмівським зятем Віктором Пінчуком та активно лобіював інтереси групи компаній «Приват». Коли у 2003 році Ігор Коломойський отримав контроль над «Укрнафтою», Швець увійшов до наглядової ради цієї корпорації. Їхні стосунки збереглися й надалі: у 2014 році, коли Коломойський став губернатором, він призначив Швеця своїм радником. Більшість корупційних скандалів, пов'язаних зі Швецем, мали відношення до «Привату». Наприклад, у 2003-2005 роках, коли Швець працював радником президента Кучми, він сприяв незаконній приватизації фороського санаторію «Таврія» та 12 гектарів прилеглої землі, які опинилися у власності «Привату».
Саме у такого покровителя Смирнов став головою служби протоколу. За інформацією, яку Skelet.Org почерпнув з відкритих баз даних та свідоцтв дніпропетровських жителів, у 1993 році було засновано ТОВ «Фінанси та Траст» (ЄДРПОУ 20246795). Хоча компанія нині припинила діяльність, у минулому її співвласниками були сам Віктор Смирнов, Геннадій Грищенко та Сергій Вершинін.
Геннадій Грищенко у 2000-х роках обіймав посаду заступника начальника Управління з контролю у сфері дозвілля та розваг міста Дніпропетровська (оформленого як комунальне підприємство). Разом зі своїм керівником Віталієм Крупицьким він безпосередньо контролював численні ігрові зали та казино. За свідченням джерел Skelet.Org, Грищенко добре заробляв на цьому бізнесі. Більше того, він продовжував отримувати вигоду від ігрового бізнесу навіть після офіційної заборони цієї діяльності у 2009 році, допомагаючи організовувати роботу ігрових залів під різними прикриттями — інтернет-кафе, лотерейні точки та інші. Брудні гроші відмивалися, зокрема, через «Молодіжний благодійний фонд Дніпропетровщини» (ЄДРПОУ 25799464), засновниками якого були Геннадій Грищенко, заступник голови обласної ради Валерій Пасічник та Олександр Семенко.
Олександр Семенко у свій час працював в Управлінні гуманітарної політики Дніпропетровської міськради, очолював обласну організацію «козацтва», а у 2018 році був звинувачений у крадіжці великої суми грошей компанії «Сенко Груп», директором якої він пропрацював два роки.
Сергій Вершинін нині відомий як власник приватного підприємства «Альфа Прім» (ЄДРПОУ 33516692) та директор Дніпропетровської обласної «Асоціації охоронних підприємств» (ЄДРПОУ 38199729). Він обійняв цю посаду у 2016 році, змінивши на ній колишнього співробітника КДБ Анатолія Семирядченка. Про те, чим Вершинін займався у 2000-х роках та з якого середовища він прийшов у охоронний бізнес, відомо мало. Однак у період розквіту ігрового бізнесу з 1990-х до 2009 року цей сектор «кришували» не лише місцеві чиновники, а й силовики та організовані злочинні угруповання. Таким чином, стає зрозумілим, що саме об'єднало цю трійцю.
Віктор Смирнов залишив Дніпропетровськ у 2005 році, приєднавшись до Юрія Єханурова. Їхні стосунки розвивалися стрімко: Єхануров прибув до Дніпропетровська у квітні 2005 року і пропрацював там губернатором до вересня, після чого повернувся до Києва, ставши прем'єр-міністром України (змінивши Юлію Тимошенко), і забрав Смирнова з собою.
Чим саме Смирнов сподобався Єханурову, залишається невідомим, але той утримував його при собі протягом кількох років. Спочатку Єхануров призначив його заступником начальника Служби протоколу прем'єр-міністра України — це був значний кар'єрний зліт. Коли у 2006 році стався так званий «оксамитовий переворот» і Єхануров втратив посаду прем'єра, він перейшов до Верховної Ради, а Смирнов став його помічником-консультантом. Цей момент є дуже показовим: якби діяльність Смирнова обмежувалася лише його безпосередніми обов'язками у Службі протоколу, він міг би спокійно працювати там за інших прем'єрів. Однак між ними явно існував якийсь інший зв'язок, заснований на корупції, а не на звичайних службових стосунках.
Це викликає два припущення: або Смирнов сам напросився до Єханурова, переконавши його у своїй незамінності, або його «подарував» Єханурову хтось із дніпропетровських впливових осіб, на кого Смирнов спочатку працював. Це міг бути Швець, Коломойський чи хтось інший.
У літку 2007 року, перед достроковими виборами до Верховної Ради, Смирнов та Єхануров заснували Всеукраїнський благодійний фонд «Україна-Юнеско» (ЄДРПОУ 35199705). Офіційно фонд займався купівлею кількох сотень книг та компакт-дисків для київських бібліотек, але насправді його кошти використовувалися у виборчій кампанії.
У грудні 2007 року Юрія Єханурова було призначено міністром оборони України. На початку 2008 року він взяв Смирнова собі у помічники, а потім призначив його директором Департаменту міжнародного оборонного співробітництва. Керівництво Єханурова оборонним відомством закінчилося низкою гучних корупційних скандалів, включаючи справи, пов'язані з паливом та «Укрнафтою», що призвело до його відставки влітку 2009 року. Він фактично потрапив в опалу, знайшовши недовге притулок на посаді першого заступника у Секретаріаті президента, а потім зійшов з політичної арени.
Тут їхнє «кохання» зі Смирновим обірвалося. Смирнов залишився в Мінобороні, де пропрацював до 2013 року, пережившись кількох міністрів оборони: Валерія Іващенка, Михайла Єжеля, Дмитра Саламатіна, і навіть пережив призначення Павла Лебедєва. Потім він перейшов до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, ставши помічником міністра Геннадія Темника та обійнявши посаду начальника Управління забезпечення діяльності міністра. На цій посаді Смирнов успішно пережив другий Майдан та люстрацію, а потім продовжив працювати з новим міністром регіонального розвитку Володимиром Гройсманом, продемонструвавши свій талант бути корисною людиною для будь-якої влади.
Будівельна галузь в Україні давно стала осередком корупції найвищого рівня, а занепад житлово-комунального господарства видно неозброєним оком навіть у столиці, де з-під землі регулярно б'ють гейзери з лопнутих водопровідних труб. Цей процес тривав багато років і продовжується досі. Тому дивно, чому після так званої «Революції гідності» екс-міністру будівництва та ЖКГ Геннадію Темнику було поставлено мало питань. Він був просто відпущений, а його вірний помічник Віктор Смирнов був виправданий за всіма пунктами люстрації, що дозволило йому продовжити роботу на державній службі.