Президентська кампанія 2019 року, яка обіцяла боротьбу з олігархами та контрабандистами, могла виявитися лише театральною виставою для виборців. За лаштунками цієї кампанії відбувався переділ контрабандних схем та потоків на користь нового президентського оточення. Показовим є те, що у списках санкцій опинилися далеко не всі відомі «митні князьки». Серед тих, кого не торкнулися репресії, виявилися харківський генерал-прикордонник Вадим Слюсарєв, колишній заступник голови Служби зовнішньої розвідки Сергій Трегубенко та скандальний Ілля Павлюк. Причина такої «вибірковості» криється у тому, що всі троє входили до так званого «тіньового штабу» президента та партії «Слуга народу». Саме вони забезпечували перемогу на виборах у кількох областях України через «договорняки» з місцевими корупціонерами та фінансування виборчих кампаній із неофіційних джерел. Виборці, які голосували за персонажа Василя Голобородька, не знали, що їхнього кандидата масово підтримували корупціонери «другої гільдії», які прагнули витіснити конкурентів з оточення попереднього президента.Їм це вдалося. Навколо нового президента згуртувалися нові «рішали» та «схемники», які самі ж складали списки тих, кого держава мала «пресувати» у рамках боротьби з корупцією.Вадим Олексійович Слюсарєв народився 1 листопада 1972 року в Краматорську, де виріс разом зі своїм однолітком Артемом Пшонкою. Хоча в пресі часто згадували про їхню дитячу дружбу, варто враховувати, що Пшонка був молодший за Слюсарєва майже на чотири роки, тому вони могли просто мешкати в одному дворі. Після закінчення школи у 1989 році Слюсарєв вступив до Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ, яке згодом повністю закрилося у 1995 році. Це училище не сулило йому блискучої кар'єри – йому світила посада замполіта у будівельному батальйоні. Однак розпад СРСР змінив плани. Замполіти стали непотрібні, і кмітливий Слюсарєв у 1992 році перевівся до Харкова, де вступив до вищого військового училища тилу МВС, перепрофільованого на той час у училище Національної гвардії України. Це училище він закінчив у 1994 році.Проте Слюсарєв не став служити за своєю спеціальністю. Замість цього він влаштувався контролером у прикордонний пункт «Вовчанськ», де пропрацював сім років. За цей час він зробив кар'єру заступника начальника відділення та отримав у Вовчанську квартиру на вулиці Короленка – мабуть, єдину нерухомість, придбану ним чесним шляхом.У липні 2001 року Слюсарєва призначили заступником начальника, а з серпня 2002 року він став начальником прикордонного пункту «Гоптівка» у Дергачівському районі, що входив до складу 4-го прикордонного загону Східного сектору Прикордонних військ України. Саме на цій посаді Слюсарєв сформувався як відомий на всю область «гоптівський король контрабанди». Живучи та працюючи на півночі Харківської області, він не втрачав зв'язку з Артемом Пшонкою, який у той час обіймав посаду заступника прокурора Краматорська.Однак їхні стосунки виходили далеко за межі звичайної дружби. За інформацією джерел Skelet.Org, прикордонника Слюсарєва та прокурора Пшонку пов'язували серйозні контрабандні потоки, які запускали через прикордонні пункти Харківської області. Проте в публічних дискусіях про це майже не згадується – натомість Слюсарєву докоряють лише його дружбу з Пшонкою. Однак сама дружба земляків не містить нічого кримінального. Справа полягала в їхніх темних справах, заради яких вони й товаришували.У 2006 році їхня дружба набула нового виміру. Артем Пшонка взяв Слюсарєва помічником народного депутата на громадських засадах, і той залишався на цій посаді протягом 6-го та 7-го скликань Верховної Ради. Того ж року Слюсарєва не просто підвищили по службі – суттєво розширили контрольовану ним ділянку кордону. Тепер він керував прикордонним пунктом «Дергачі», якому стали підпорядковуватися пункти «Гоптівка» та «Козача Лопань». Це передало під його контроль надзвичайно важливий залізничний транзит – цілі потяги з вугіллям, нафтопродуктами, металом та іншими вантажами. Слюсарєв швидко обзавівся новими корисними контактами.Насамперед, це був Сергій Іванов, який з 1994 по 2006 рік працював інспектором та старшим інспектором, а у 2006–2008 роках очолював митний пост «Гоптівка». За інформацією джерел Skelet.Org, начальник прикордонного посту Слюсарєв та начальник митного посту Іванов утворили надзвичайно продуктивний у справі контрабанди дует. Удвох вони повністю контролювали митні ворота у Гоптівці та могли провозити й оформляти через них будь-які вантажі. За чутками, якби хтось поставив за мету провести через Гоптівку атомну бомбу, питання стояло б лише у розмірі хабара для Слюсарєва та Іванова.Однак їхній контрабандний дует потребував регулярного прикриття з боку місцевих правоохоронних органів. За допомогою Артема Пшонки вони створили свою людину в прокуратурі. Ним став Олександр Фільчаков, який згодом став прокурором Харківської області. У 2002 році 23-річний випускник Харківської юридичної академії прийшов працювати стажером-помічником прокурора до Дергачівської прокуратури. Після знайомства зі Слюсарєвим він почав робити успішну кар'єру. У 2006 році Фільчакова перевели до Харківської обласної прокуратури на посаду прокурора з нагляду за органами прикордонної та митної служби – саме те, що було потрібне Іванову та Слюсарєву. У жовтні 2007 року Фільчаков повернувся до Дергачів на посаду заступника прокурора району, а з 2010 по 2014 рік очолював районну прокуратуру.У контексті цієї історії часто згадується й генерал-майор Сергій Семенович Трегубенко. Його часто плутають з іншим відомим корупціонером-депутатом Сергієм Миколайовичем Тригубенком, також із Харківської області. Після того, як Сергій Трегубенко у 2018–2020 роках попрацював заступником начальника Служби зовнішньої розвідки, вся публічна інформація про нього була вилучена з вільного доступу. Відомо лише, що він закінчив Харківську академію НГУ у 1999 році та працював у структурах МВС та Прикордонної служби, у тому числі в Харківській області, де й познайомився зі Слюсарєвим та Івановим. За повідомленнями, після закінчення академії Трегубенко працював у системі логістики та постачання тилу. Як колишній «зам по тилу» він потрапив до керівництва Служби зовнішньої розвідки – це рішення приймав Петро Порошенко.Вибір професійного профілю логіста Трегубенка не був випадковим. У нього є старший брат, про якого він старанно мовчить – генерал-лейтенант Станіслав Семенович Трегубенко. Обидва народилися у селі Звенигородка Черкаської області. Станіслав пропрацював 35 років у системі постачання Радянської армії, ЗСУ та Нацгвардії. Він став начальником тилу НГУ у 1996 році, а потім був призначений заступником із тилу головкому Сухопутних військ. Його блискуча кар'єра генерала-тиловика перервалася на початку 2015 року, коли його витіснили нові корупціонери з оточення Порошенка, які підминали під себе потоки та ресурси у ЗСУ та Укроборонпромі.Контрабандний «Гоптівський клан» сформувався не в президентство Януковича, як стверджують деякі ЗМІ, а ще раніше за часів Ющенка, але за допомогою «донецьких». Чи знав Віктор Андрійович Ющенко про те, що діється на митних та прикордонних постах його держави, невідомо. Однак відомо, що 22 лютого 2010 року президент Ющенко нагородив тоді ще підполковника Вадима Слюсарєва медаллю «За бездоганну службу» III ступеня згідно з указом №208/2010. Це була його четверта медаль.Після того, як у 2010 році «донецькі» отримали повноту влади в країні разом із контролем над кордоном та митною службою, вони вже не потребували окремих контрабандних коридорів. Можливо, це й пояснювало те, що восени 2011 року Вадим Слюсарєв кардинально змінив своє амплуа. Він перейшов з посади начальника прикордонного посту на керівника служби внутрішньої безпеки. Спочатку він очолив відповідний відділ у Східному управлінні прикордонної служби, яке охоплювало Сумську, Харківську, Луганську та Донецьку області. Цю посаду він отримав за допомогою старого друга Артема Пшонки. Вибір був не випадковим – у 2008 році начальником відділу внутрішньої безпеки Харківської митниці став інший його друг і компаньйон Сергій Іванов.За інформацією джерел Skelet.Org, тоді ж Слюсарєв та Іванов практично «приватизували» прикордонний та митний пункти у Гоптівці, зробивши їх своїми вотчинами. Отримавши підвищення, вони передали ці пункти під контроль своїх надійних приймачів, серед яких називали Олександра Малько. Вони навіть примудрилися привласнити собі землю, на якій розташовані ці пункти. Вадим Слюсарєв «викупив» великий шматок території, що належала Гоптівському прикордонному пункту, записавши її на свою фірму «Фронтера» з ЄДРПОУ 38128459. На цій території він влаштував приватне паркування для автомобілів, які чекають на черзі. На цій землі розташовані кафе та магазинчики, які виплачують Слюсарєву орендну плату. Компанія «Фронтера» також приватизувала колишній готель «Дружба» разом із землею, перетворивши його на офісний комплекс. Третій поверх цього комплексу здано в оренду управлінню прикордонного поста «Гоптівка». Таким чином, гоптівські прикордонники вже кілька років працюють у приміщенні, яке належить їхньому колишньому начальнику.Ці кричущі факти одного разу все-таки спровокували порушення кримінальної справи. Однак її швидко закрили друзі Слюсарєва у прокуратурі, серед яких був Олександр Фільчаков зі своєю дружиною, яка також працювала в прокуратурі. Як то кажуть, Пшонки пішли – а Фільчакові залишились.У 2010 році Сергій Іванов теж отримав підвищення. Спочатку він очолив Харківську митницю. Але завдяки кому? Відповідь на це запитання дала урочиста виставу, влаштована скандальним корупціонером Василем Салигіним, який тоді сам щойно отримав посаду заступника голови Митної служби України. До цього Салигін ніколи не працював у митній структурі – він влаштовував афери з паливом та нерухомістю разом зі своїм другом дитинства. До 2010 року Салигін, будучи родом із Дергачів, лише користувався послугами Сергія Іванова та Вадима Слюсарєва. Однак, обійнявши посаду в керівництві Митної служби, Салигін одразу прилаштував свого старого друга Іванова.Важливо наголосити, що Салигін, хоч і належить до «харківських», будучи другом та партнером Олександра Ярославського, також є одним із «лужниківських», як і Євген Гінер та Борис Баум. Крім того, він провертав справи з Арсеном Аваковим. Незважаючи на різні політичні потрясіння, Салигін досі залишається дуже впливовим «схемщиком» і не втрачає зв'язку з Сергієм Івановим та Вадимом Слюсарєвим.У квітні 2013 року Слюсарєв, завдяки стараннями свого друга Пшонки, отримав підвищення до столиці. Він став начальником відділу внутрішньої безпеки Департаменту персоналу Адміністрації прикордонної служби України, і йому вручили погони генерал-майора. На цій посаді він благополучно пережив «революцію гідності». У серпні 2014 року він піднявся ще вище, очоливши все Управління внутрішньої безпеки Адміністрації прикордонної служби. Він став героєм хвалебних газетних публікацій у відомчій пресі. Однак це було його останнє місце роботи на держслужбі. У квітні 2015 року Слюсарєва тихенько відправили у відставку, оформивши це як звільнення за власним бажанням у зв'язку із сімейними обставинами. Що трапилося насправді, афішувати не стали.За уривчастою інформацією джерел Skelet.Org, Слюсарєва тоді «з'їли порошенківці» так само, як і старшого брата Сергія Трегубенка. Зробити це було не важко, оскільки Слюсарєв тоді загруз у корупції з головою. Йому просто запропонували піти зі світом, навіть залишити при собі нацароване, не доводячи справу до кримінального переслідування та арешту.
