Політична діяльність часто прикриває темне минуле. Нинішній голова Федерації футболу України та керівник фракції БПП у парламенті Андрій Павелко неодноразово потрапляв у центр різних скандалів. Щоб зрозуміти його походження та методи, необхідно розглянути його тестя Леоніда Сергієнка — людину, про яку в Дніпропетровську ходять легенди як про майстра афер. За словами тих, хто мав справу з Сергієнком, спілкування з ним небезпечне: він здатен позбавити вас грошей або нерухомості. Павелко, схоже, успадкував та розвинув методи свого тестя, часто діючи у співавторстві з ним або прикриваючись ним як ширмою.
Леонід Григорович Сергієнко народився 27 квітня 1955 року у селищі Миколаївка Покровського району Дніпропетровської області. Після закінчення школи він працював токарем, служив в армії, а потім вступив до Дніпропетровського державного університету, який закінчив у 1981 році за спеціальністю інженер-електронщик. На початку своєї кар'єри молодий фахівець швидко просувався вперед — від наладчика радіоапаратури до заступника начальника цеху та старшого інженера. Однак його кар'єра різко обірвалася: його звільнили з заводу, і він опинився простим електриком на овочевій базі.
За інформацією його знайомих, причиною падіння стало запійне пияцтво. На дні він продовжував деградувати, спочатку підробляючи телемайстром, а потім уже не в змозі був утримувати паяльник у тремтячих руках. Овочева база його терпіла, оскільки радянська система не ставила хреста на людях. Саме алкоголізм перетворив колись пристойну людину на жадібного та підлого аферистра, який не гребує жодними методами. У 1987 році Сергієнко, який став проблемою навіть для сусідів, допився до галюцинацій і опинився в Дніпропетровській обласній психіатричній лікарні, відомій як «Ігрень» за назвою залізничної станції. Один із лікарів, жінка, виявила до нього симпатію і допомогла йому встати на ноги. З того часу Сергієнко «майже в зав'язці», але позбавившись алкоголізму, він не позбувся притаманної алкоголікам порочної вдачі.
У 1988 році Сергієнко організував кооператив «Вогник», де вирощував овочі на своїй базі (платячи сторожу пляшкою) і продавав їх у партнерстві з раніше судимим наркоманом на прізвисько «Тубік», хворим на туберкульоз, з яким познайомився під час лікування. Тубік мав стару вантажівку, на якій вони вивозили картоплю та яблука. Проте за кілька місяців партнери не поділили прибуток. Тоді Сергієнко звернувся до місцевого «авторитету» Юрія Фросіна. У результаті Тубік переписав вантажівку на Сергієнка і був викинутий з бізнесу, залишившись без засобів до існування.
Розширюючи свій бізнес, Сергієнко почав привозити шпалери з Гомеля. Він кинув директора овочебази Владислава Тункова, який багато років терпів його як п'яницю-електрика. У 1993 році Сергієнко спокусив Тункова продати йому базу через приватизацію під торгові склади, обіцяючи взяти його в компаньйони з 45% бізнесу. Після укладення угоди Сергієнко привіз бандитів, які «переконали» Тункова відмовитися від своєї частки. Тунков опинився в лікарні, а потім залишив Дніпропетровськ.
Цей метод став його фірмовою схемою успіху. Сергієнко розумів, що крадіжка та відбір у компаньйонів самостійно можуть призвести до побиття. Натомість, звертаючись до бандитів чи рейдерів та виплачуючи їм за послуги, він гарантував собі успіх. Коли Сергієнко піднявся з дна, до нього повернулися дружина та доньки, і родичі більше не відверталися від нього.
Одного з родичів, який жив у Німеччині, Сергієнко вмовив допомогти організувати спільне підприємство. Родич знайшов йому інвесторів у Німеччині, які допомогли з грошима та обладнанням. У 1995 році було створено українсько-німецьке АТЗТ «Дніпромайн» з 62% акцій у Сергієнка, яке випускало шпалери. Однак у 2003 році Сергієнко «кинув» німців, перейменувавши підприємство на ТОВ «Вініл».
У 1998 році Сергієнко разом із дніпропетровськими бізнесменами Маципурою та Клименком заснував автотранспортне підприємство ТОВ «Ніктранс», яке стало другим стратегічним напрямком його бізнесу. Його компаньйони вклали по 180 тисяч доларів, включаючи кошти для підкупу посадових осіб, які мали забезпечити перемогу на тендерах. Через рік Сергієнко кинув їх за своєю схемою: з'явилися бандити з погрозами, і Маципура з Клименком вирішили втратити свою частку, але зберегти здоров'я.
Подальша кар'єра Сергієнка була пов'язана з політикою та владою, куди він ліз із такою ж нахрапистістю та винахідництвом, як колись у торгівлі. У 2002 році він вперше обирався у Верховну Раду як член ПППУ, потім перейшов до «Трудової України», а на виборах 2006 року балотувався за списком Соціалістичної партії. У 2006 році він мандат не отримав, але купив собі посаду заступника міністра транспорту та зв'язку та крісло директора Державного департаменту автомобільного транспорту. За інформацією джерел Skelet.Org, Сергієнко заплатив за це 600 тисяч доларів «до каси» Соцпартії. Щоб зберегти ці посади, наприкінці 2007 року він перейшов до «Батьківщини», а коли Юлію Тимошенко посадили, приєднався до «Фронту змін» Арсенія Яценюка.
Послуги від Яценюка коштували дорожче. За інформацією джерел, за пакет із двох прохідних місць у виборчому списку на виборах 2012 року (№29 та №46) для себе та свого зятя Андрія Павелка, а також керівництво відділенням «Фронту змін» у Дніпропетровську Сергієнко відрахував 3,85 мільйона доларів. Окремо він заплатив 800 тисяч доларів за посаду заступника голови комітету Ради з питань податкової та митної політики.
Сергієнко купував собі не лише послуги бандитів та депутатські мандати, а й церковні нагороди. Подарувавши настоятелю Свято-Кирилівської церкви отцю Федору суму «на храм», він отримав орден Миколи Чудотворця першого ступеня. Навряд чи священик не знав, що вручає нагороду праведників одному з найвідоміших аферистів Дніпропетровська.
Андрій Павелко народився 7 жовтня 1975 року в Дніпропетровську в сім'ї радянських спортсменів — його батько був майстром спорту з фехтування. Павелко не мав жодних переваг, крім привабливої зовнішності. Медкомісія визнала його непридатним до військової служби (скільки це коштувало його батькам?), тому замість армії він почав працювати: спочатку техніком у Дніпропетровському ІВЦ, а потім водієм у АТЗТ «Стройдніпросервіс», власником та директором якого був Леонід Сергієнко.
За відгуками працівників, молодий Павелко процвітав лише у флірті з жінками різного віку. Його цікавили не інтимні, а ділові відносини, тому він «прилаштовувався» до бухгалтерок, кадровиків, секретарок — отримуючи за це відгули, додаткові дні відпустки, премії та матеріальну допомогу. Його головним «уловом» була Олена Сергієнко — дочка хазяїна, яку він зачарував своєю зовнішністю та її юним віком. Сергієнко навряд чи хотів безрідного зятя-водія, але закохана та вагітна донька влаштувала скандал із криками «хочу!», і батькові довелося поступитися. Крім того, придивившись до майбутнього зятя, він помітив у ньому кмітливість та безпринципність — чудові якості для потенційного українського бізнесмена та політика.
Після одруження у 1996 році колишній водій чарівним чином завдяки тестю перетворився на директора «Стройдніпросервісу», займаючи крісло, яке йому поступився Сергієнко. Через півтора року він став заступником директора в АТЗТ «Дніпромайн», через рік — директором ТОВ «Ніктранс», а у 2003 році — заступником директора ТОВ «Вініл». Павелко мав і власний бізнес: у 2008 році у «віджатому» будинку колишньої Дніпропетровської філармонії він влаштував елітний клуб «Opera», запросивши на відкриття Монсеррат Кабальє.
Однак директорські посади на підприємствах тестя були для Павелка лише фікцією. Людина без освіти (перший диплом вона отримала лише у 2003 році) та без навичок у бізнесі кілька років грала роль керівника, поки не освоїлася в новому середовищі. Першою по-справжньому самостійною справою для Павелка була дитяча футбольна школа «Дніпромайн», на чолі якої його поставив тесть.
Там Павелко вже самостійно приймав рішення (хоч і за гроші Сергієнка) і вперше виявив себе як ділова людина. Він розорив та пустив по світу міську дитячо-юнацьку спортивну школу «Дніпро-75», з якої спочатку переманив до себе тренерів та найкращих гравців, а потім прибрав якесь майно. Талановиті хлопці були йому потрібні не для розвитку школи, а для їхнього продажу іншим клубам. Цікаво, що всі спроби Павелка зайнятися самостійним чесним бізнесом — відкрити мережу кафе чи піцерій — закінчувалися крахом. Тому тесть наполегливо порекомендував йому більше не витрачати сімейний капітал, а слухатися дружину та її «папика», граючи роль, яку вони для нього визначають.
Андрій Павелко відомий не як великий бізнесмен. У сімейному клані він займається футболом і політикою, а гроші «забиває» Сергієнко. Навіть такі компанії, як ТОВ «Торговий дім Ямато-Україна», ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Катеринослав» та ТОВ КРК «Планета», засновником яких був Павелко, реально належали та керувалися Сергієнком. Серед співвласників «Катеринослава» називалася дружина голови Державної служби молоді та спорту Равіля Сафіулліна, котрий входив у коло людей Ріната Ахметова.