Ірина Бережна колись перебувала в центрі уваги найбагатших та найвпливовіших чоловіків України, займаючи помітне місце у бізнесі та політиці. Однак життя виявилося мінливим, і тепер їй залишилося лише минуле, яке вона намагається пристосувати до нинішньої реальності та побудувати новий фундамент для майбутнього. Замінивши привабливість на роль опозиційної політикині, вона прагне повернути втрачене.
Корені успіху
Офіційна біографія Ірини Бережної розповідає про неймовірно обдаровану юристку зі стрімкою кар'єрою. Проте, як часто буває в українському бізнесі та політиці, успіх багатьох «золотих» дітей ґрунтується на родинних та інших зв'язках. Ірина Григорівна Чорнило народилася 13 серпня 1980 року в Луганську в сім'ї юриста Олени Петрівни Бережної. Під час навчання в університеті вона взяла прізвище матері, відмовившись від прізвища батька.
Мати як джерело впливу
Олена Петрівна Бережна заслуговує на окремий розгляд, оскільки саме від неї походить успіх дочки. Офіційно до 2014 року Олена Петрівна надавала консультаційні та правові послуги з питань комерційної діяльності та управління через мале спільне підприємство «Оліт» (ЄДРПОУ 19084732), де працювали лише вона та бухгалтер Чарковська О.В.
Регістрація юридичної контори як спільного підприємства з іноземним капіталом дозволяла їй надавати консультації у більших масштабах, включаючи питання зовнішньоекономічної діяльності. У 1990-х роках основним напрямом роботи Олени Петрівни стала приватизація. СП «Оліт» отримало відповідну ліцензію Фонду Держмайна. Хоча сама Олена Петрівна не приватизувала підприємства, вона допомагала це робити іншим. Вона починала з магазинів — АТ «Луганський торговий дім» та АТ «Спорттовари», потім перейшла до великих виробничих підприємств, включаючи Краснодонський завод «Автоагрегат» та ПАТ «Агробуд».
Її схема була такою: за допомогою директора державного підприємства створювалося акціонерне товариство, яке брало магазин чи завод в оренду, потім АТ викуповувало підприємство і ставало його власником. Олена Бережна брала створені АТ під свій «юридичний дах». У багатьох випадках її послуги справді були потрібні, оскільки через деякий час ці підприємства намагалися захопити рейдери. Їй вдавалося відбити такі спроби, за що власники АТ були їй вдячні. Проте в Луганську ходили чутки, що Олена Петрівна, можливо, сама влаштовувала або імітувала ці рейдерські набіги.
Політична активність та державна охорона
На початку нового століття Олена Петрівна розкрила своє покликання як «громадський правозахисник» та політичний активіст. Коли у Луганську розгорталися конфлікти за крісла або відбувалося «віджимання» великої нерухомості структурами, пов'язаними з політичними силами, вона була присутня, захищаючи інтереси однієї зі сторін. Така діяльність пов'язана з ризиком, проте Олена Петрівна протягом багатьох років успішно користувалася державною охороною за казенний рахунок.
Все почалося з того, що у 2000 році Олена Бережна, згідно з її заявами в міліцію, двічі зазнала нападу хуліганів. На цій підставі вона вимагала послуги державної служби охорони «Грифон», яка охороняла її з 8.00 до 24.00, включаючи забезпечення казенним автотранспортом та шофером. За словами очевидців, одного разу Олена Петрівна голосно обурювалася недостатньо престижною моделлю наданого їй автомобіля, прилюдно звітуючи про це співробітникам «Грифону» на залізничному вокзалі Луганська.
Найдивовижніше, що послугами державної охорони Олена Бережна користувалася щонайменше до 2012 року. Спочатку вона затягла справу про хуліганські напади, суд відбувся лише у 2006 році. Потім під приводом недовіри луганським слідчим вона наполягла на передачі справи до Слідчого управління УМВС у Харківській області. Заступник начальника підполковник Веригін надав їй усяку підтримку, надсилаючи ухвали про необхідність продовження охорони. Справа про хуліганство перетекла у нову справу про погрози у зв'язку з професійною діяльністю, а потім перейшла у розряд «висяків», при цьому розпорядження про охорону стало практично безстроковим.
Олена Петрівна користувалася послугами луганського «Грифону» як своїми особистими охоронцями та шоферами щонайменше 11 років, що коштувало державі понад 1,2 мільйона гривень (з розрахунку 300 гривень на добу).
Юрій Кармазін та політичні конфлікти
Новий етап суспільно-політичного життя Олени Бережної був пов'язаний із Юрієм Кармазіним. Їхні стосунки стали близькими щонайменше з 2002 року, коли Олена Петрівна прилаштувала доньку Ірину до нього помічницею як до народного депутата. Існує й альтернативна версія: гарненька випускниця юридичного факультету Ірина Бережна прилаштувалася в Києві до Юрія Кармазіна, звівши його зі своєю мамою.
У 2002 році Олена Петрівна приєдналася до раніше створеної Кармазіним «Партії захисників Вітчизни» (ПЗВ). У грудні 2005 року вона вижила з партії колишню голову Луганської організації ПЗВ Олену Андрєєву, яка була конкурентом Олени Петрівни.
Прямий конфлікт між двома Оленами тривав з 2005 по 2013 рік. Вони побилися за орендоване приміщення офісу Луганського відділення ПЗВ. Андрєєва перед своїм відходом переоформила приміщення на фірму свого громадянського чоловіка «Арефев та К», потім приватизувала його та розмістила там офіс своєї фірми. Олена Петрівна подала проти неї позови, розпочавши тривалу судову епопею, яка не обмежувалася паперовою тяганиною.
У листопаді 2010 року людина Олени Бережної завдала Андрєєвій травми, що призвела до операції. 10 червня 2011 року під час зустрічі в офісі «Андрєєва та Партнери» Олена Бережна покусала Олену Андрєєву. При цьому вона загрожувала міліціонерам, які зупинили її, небесними карами від депутата Кармазіна та генпрокурора Віктора Пшонки. Можливо тому міліція відмовила порушити кримінальну справу за цим інцидентом.
Продовжуючи конфлікт з Андрєєвою, у вересні 2011 року Олена Бережна зустрілася з прокурором Луганської області Миколою Бескишкою, одним із людей Пшонки, який у 2012 році був призначений прокурором Києва, а 24 лютого 2014 року звільнений з лав прокуратури. Під час цієї зустрічі Олена Петрівна отримала від Бескишка постанову про виселення адвокатської фірми Андрєєвої силами працівників міліції. Справа дійшла до бійки, в ході якої Андрєєва знову отримала тілесні ушкодження.
Конфлікт з Олексієм Даниловим
Олена Петрівна, яка не втомлюється переслідувати своїх ворогів роками, за кілька місяців покінчила з Олексієм Даниловим, призначеним у 2005 році головою Луганської ОДА. Ще у 2004 році вони працювали в одній команді: Данилов очолював обласний штаб Віктора Ющенка, а Олена Петрівна забезпечувала юридичну підтримку. Проте на початку 2005 року під час розподілу посад «Партія захисників Вітчизни» залишилася без посад як у Києві, так і в Луганську.
Тоді Олена Бережна розпочала проти Олексія Данилова війну, яка за кілька місяців закінчилася його звільненням. Говорили, що саме Олена Петрівна роздобула старі фото 90-х років, на яких Данилов був зафіксований у дружній компанії з «луганським дивлячим» Валерієм Доброславським, убитим у 1997 році. Коли їх передали президенту Ющенку та «роз'яснили», хто на них зображений, той негайно зняв Данилова з посади. Зняття Данилова пов'язували з боротьбою навколо північнодонецького «Азоту», що розгорнулася у 2005 році. Данилов виступав за перегляд його поспішної приватизації та повернення підприємства державі, проти чого виступили місцеві «промисловці та підприємці» Луганської області та новий секретар РНБО Анатолій Кінах.
У ході цього конфлікту Олена Бережна висловила своє агресивне ставлення до викривальних публікацій ЗМІ. У 2005 році вона заявилася в офіс луганської газети «Ракурс-плюс», звинуватила редакцію в тому, що та продалася Олексію Данилову, і погрозила, що вона та Юрій Кармазін «прикриють газету, як муху». У 2013 році вона судилася із сайтом «Тарасова правда» за публікацію статті «Як все починалося. Під маскою захисників вітчизни», яка, за її твердженням, ганьбить її честь і ділову репутацію.
Переїзд до Києва та нова діяльність
Події 2014 року у Луганську змусили Олену Петрову залишити місто, внаслідок чого вона втратила практично все: роботу, vip-статус, роками напрацьовані зв'язки. Перебравшись до Києва, вона залишилася без діла та доходів. Хоча «Партія захисників Вітчизни» належить до «помаранчевих» політичних сил, Олена Петрівна кардинально змінила імідж і стала завзятим захисником мешканців Луганська та Донецька.
За даними Skelet.Org, вона обрала позицію «третьої сторони» у конфлікті, однак у стражданнях населення Донбасу постійно звинувачувала лише українських силовиків і київську владу. Це можна було б сприйняти як особисту думку правозахисниці, якби Олена Петрівна у своїх інтерв'ю не почала просто сипати цитатами з пропаганди сепаратистів.
У грудні 2014 року за допомогою своєї дочки Ірини Бережної Олена Петрівна зареєструвала «Інститут правої політики та соціального захисту». Вона стала його директором, а Ірина вважається главою наглядової ради, хоча часто користується маминим директорським «титулом» як власним. Потім Олена Петрівна активно займалася оформленням українських пенсій мешканцям територій «ОРДіЛО» та виступами на захист українських політичних ув'язнених.
На початку 2015 року вона намагалася влаштувати в Києві акцію «примирення України та Донбасу», проте «ветерани АТО» зірвали її в агресивній і грубій формі. Зрештою, Олена Петрівна знайшла собі іншу аудиторію в Росії, ставши гостею ток-шоу «Політика» на російському «Першому каналі», де виступає від імені українців, які «не прийняли Майдан».
Невдачі у своїй «миротворчій» та «правозахисній» діяльності не бентежили Олену Петрівну. З кожним місяцем вона стає ще більш «продонбаською». Кажуть, що справжньою метою Бережної-мами є створення собі іміджу «захисниці луганчан від хунти», щоб отримати можливість повернутися до Луганська та знову зайнятися своїм звичним бізнесом. Втім, Олена Петрівна стверджує, що повертатися їй нема куди, оскільки українська армія нібито розбомбила її квартиру та офіс, що аж ніяк не відповідає дійсності.
Ірина Бережна: від студентки до депутата
Ірина Чорнило, яка пізніше взяла прізвище матері, у 1997 році поїхала до Києва вступати на юридичний факультет Київського національного університету імені Шевченка. Про її перші два роки навчання офіційна біографія замовчує.
У 1999 році кар'єра студентки різко пішла вгору. По-перше, Ірина Чорнило, яка перейменувалася на Ірину Бережну, стала бізнес-леді, відкривши у Києві туристичне агентство «Скарабей» на гроші матері. По-друге, вона отримала стажування у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка контролює всю діяльність акціонерних товариств України. Такий розподіл отримують далеко не всі студенти столичних вузів, тому їй сприяла, швидше за все, мама через свої київські зв'язки.
У 2002 році Ірина Бережна закінчила Київський університет, проте не повернулася до Луганська, а надійшла на роботу до державної Першої нотаріальної контори Києва — престижної установи, де засвідчуються серйозні угоди щодо столичної нерухомості та бізнесу. Тоді ж сталася важлива подія у її кар'єрі: вона стала помічником-консультантом голови підкомітету Верховної Ради з питань законотворчості та систематизації законодавства України Юрія Кармазіна.
Как і коли вони познайомилися, залишилося невідомим, але від Кармазіна Ірина Бережна отримала набагато більше, ніж мама, яка залишилася в Луганську. Протягом двох років, супроводжуючи Кармазіна в Раді, у ділових зустрічах та поїздках, на різних заходах, вона отримала численні корисні знайомства. За словами очевидців, Ірина Бережна відразу привертала до себе увагу своїм декольте та вмінням «стріляти очима». Ці знайомства приносили користь тим, що Ірина запрошувала політиків та бізнесменів завірити свої угоди до своєї нотаріальної контори.
Проте vip-клієнти йшли до Ірини Бережної не стільки подивитися на її декольте, скільки заручившись гарантіями її наставника Юрія Кармазіна — відомого як заслужений юрист і великого фахівця в питаннях нерухомості. Вже у 2003–2004 роках серед клієнтів Ірини Бережної були «Укрсоцбанк», «ВАБанк» та банк «Мрія». Великі угоди приносили великі гонорари, тому у 2004 році Ірина Бережна вже працювала заступником директора комерційної юридичної фірми «Астрая-Сервіс», а потім отримала ліцензію приватного нотаріуса.
Конфлікт з Кармазіним та новий покровитель
У 2005 році в Луганську спалахнув конфлікт між Оленою Бережною та Оленою Андрєєвою. За словами обізнаних людей, дві Кармазинські пасії схльоснулися за право бути «його старшою дружиною» в області. Хоча Олена Бережна фактично перемогла суперницю, її стосунки з Кармазіним після цього охололи. У Києві в цей час від Кармазіна віддалилася його помічниця Ірина Бережна. Після невдалих парламентських виборів 2006 року, програних Кармазіним, він став їй просто не потрібен. На той час у Ірини з'явився новий, більш заможний і впливовий покровитель.
Борис Фуксман — жива легенда тіньового бізнесу, не лише українського. Він починав у 70-х з фарцовки, був висланий з СРСР, займався контрабандою та скупкою краденого антикваріату в міжнародних масштабах. У 80-х йому заборонили в'їзд до США за звинуваченням у зв'язках з мафією та контрабандою зброї. У свій час він був персоною нон-грата в Україні. Якось Фуксман «кинув» навіть такого тертого калача, як Вадим Рабінович, за «копійки» викупивши у нього частку акцій телеканалу «1+1».
З 2006 року в компанії Фуксмана помітили Ірину Бережну. При цьому її декольте, як зазначає Skelet.Org, стало ще глибше та об'ємніше. З цього моменту «простий столичний vip-нотаріус» переходить на нову сходинку своєї кар'єри, і становище її мами в Луганську теж зміцнилося.
Стрімкий зліт та регалії
У 2007 році Ірина Бережна раптом отримує докторський ступінь з філософії в галузі права за Болонською системою, що відповідає лише кандидату наук за українською системою. У тому ж році глядачі побачили її на телеканалі «1+1» (що ще належав Фуксману) у найпопулярнішому шоу «Танці з зірками». Ірина Бережна стала офіційним нотаріусом телепроекту, з'являючись перед телекамерами у кожному випуску та ведучи підрахунок голосів.
У 2008 році вона стала почесним професором Міжнародного економічного університету Відня — звання, яке там може придбати собі кожен бажаючий бізнесмен за певний фінансовий внесок у розвиток університету. У 2011 році Ірина Бережна отримала звання «Заслужений юрист України».
Депутатство та лобіювання інтересів
З 2007 до 2014 року Ірина Бережна була депутатом Верховної Ради від Партії Регіонів. За ЗМІ, їй у цьому допомагав Борис Фуксман — саме завдяки йому Ірина стала «регіоналкою», що контрастувало з політичною приналежністю її мами. Втім, Олена Петрівна не лише не заперечувала цьому, а й дуже швидко налагодила ділові відносини із «донецькими».
5 липня 2009 року Ірина Бережна народила дівчинку, названу пізніше Даніеллою. Оскільки офіційного чоловіка у Ірини немає досі, одразу постало питання батьківства дитини. Більшість припущень зводилася до кандидатури Бориса Фуксмана, проте Ірина Бережна всі питання «відвела», таким чином не підтвердивши і не спростувавши ці чутки. Цікаво, що серед інших кандидатур називався Нестор Шуфрич, який долучив її до кінного спорту, яким сам захоплюється з юності. Версія про батьківство Шуфрича відпала, коли він став хрещеним батьком Даніелли.
На ниві депутатства Ірина Бережна прославилася переважно численними скандалами. По-перше, її неодноразово викривали то в «кнопкодавстві», то у передачі своєї картки для голосування соратникам по фракції. По-друге, слідуючи стопами мами, вона продемонструвала дуже ворожу позицію до свободи слова.
Займаючись роботою над єдиним реєстром судових рішень, Ірина Бережна зробила проект так, щоб доступ до нього був обмежений для широкого користування, щоб сам реєстр був єдиним на всю Україну (виключався варіант окремих реєстрів місцевих судів), зберігався в одному місці та не мав дублікатів на резервних сайтах. При цьому вона збрехала, що виконувала рекомендації американського експерта Маркуса Циммера, який потім спростував її слова. У 2011 році вона виступала за державний контроль над інтернет-ЗМІ з метою «боротьби з наклепом та дезінформацією».
Багато питань у журналістів викликали численні депутатські запити Ірини Бережної. Лише за один рік роботи в Раді вона направила понад 30 запитів (до Генпрокуратури, міністерств, президента), причому всі, крім одного, виступали на захист комерційних інтересів великого бізнесу. ЗМІ писали, що за один такий запит депутат бере до 20 тисяч доларів або захищає інтереси своїх спонсорів. Журналісти встановили, що Ірина Бережна займалася і тим, і іншим.
Зокрема, своїми запитами вона стала на бік «VAB Банку», втягнутого в історію з рейдерськими захопленнями ЗАТ «Харківське підприємство з виробництва імунобіологічних та лікарських препаратів «Біолік», донецьких ТОВ «Сінбіас Фарма», «ОнкоДженерикс» та заводу «ТочМаш». При цьому виявилося, що акціонером та членом наглядової ради «VAB Банку» є Борис Фуксман.
Також Ірина Бережна намагалася організувати реприватизацію київського ЦУМу, для чого організувала процес визнання його приватизації (що відбулася на початку 90-х) незаконною. Своїми запитами вона нацьковувала на ЦУМ прокуратуру, СБУ, різні інспекції — і все це на замовлення «Української медійної групи», власником якої був Борис Фуксман. Також Ірина Бережна лобіювала обов'язкового дубляжу кінопрокату українською мовою — проте не в інтересах російськомовних глядачів, а в інтересах Бориса Фуксмана, який займається прокатним бізнесом.
Матеріальний добробут та декларації
Згідно з декларацією про доходи за 2011 рік, Ірина Бережна заробила «всього» 249 624 гривні: депутатська зарплата, 35 тисяч депутатської матеріальної допомоги та жалюгідні 4 тисячі гривень від здачі в оренду своїх квартир. За офіційними даними, у неї було задекларовано 7 квартир, плюс дача площею 359 кв. метрів та єдиний автомобіль Mercedes-BENZ ML350.
При цій кричущій «злиднях» Ірина Бережна напоказ заявлялася в Раду з сумочкою «Ralph Lauren» (близько 17 тисяч доларів), телефоном «Vertu Monogram Constellation» за 4500 євро та золотим годинником «Hublot» (близько 25 тисяч доларів). Джерелом такого недешевого «прикиду» вартістю у дві річні депутатські зарплати були не лише щедрі подарунки «спонсора».
Хоча формально з 2007 року Ірина Бережна передала управління своїм бізнесом «молодшим партнерам», вона залишалася власником низки фірм: «Нотаріальна контора Ірини Бережної», «Експерт-груп» (операції з нерухомістю), АН «Правовий центр нерухомості», «Олімп» (консультації), «Біг» (послуги на ринку), «Скарабей» та інтернет-видання «Пік Україна».
Вибори 2012 року та падіння
На виборах 2012 року ця багата дама балотувалася за мажоритарним округом № 169 у Харкові. Пізніше писали, що Фуксман особисто домовився про гарантії її перемоги з харківським мером Геннадієм Кернесом, який підключив свій адміністративний та інший ресурс. Вона завойовувала симпатії виборців роздачею жебрачих продуктових наборів до 9 травня, сам вигляд яких ображав харківських ветеранів.
Коли вона перебувала на самому піку слави та розкоші, маючи імідж «головних грудей Верховної Ради» та «найзавиднішої нареченої української політики» (формально вона була незаміжня), 2014 рік несподівано приніс Ірині Бережній повний крах, як і для її матері. Щоправда, її будинок та офіси не опинилися в зоні АТО, проте з розвалом Партії Регіонів та втратою колишнього впливу Бориса Фуксмана та інших покровителів вона навіть не змогла брати участь у дострокових парламентських виборах 2014 року.
Політична переорієнтація
Проте вона не почала йти з політики, а зареєструвала «Інститут правової політики та соціальної допомоги», який став опорою для публічної політичної діяльності доньки та матері. Щодо цього колишня «регіоналка» Ірина Бережна повністю копіює «захисницю Вітчизни» Олену Бережну, роблячи акценти на стражданні, нанесеному Донбасу від обстрілів та блокади з боку українських силовиків.
Але в Ірини є своя «фішка»: як представник молодого покоління політиків, вона любить просиджувати у Фейсбуці, де крім своїх коментарів до подій розпускає серед друзів панічні чутки про «провокації майданної влади». Так само, як і її мама, Ірина Бережна вирішила вибрати трибуною для своїх виступів ток-шоу на російському телебаченні, віддаючи перевагу каналу «Росія». Однак крім цього, вона веде свою програму «Ваше право» на українській радіостанції «Радіо Ера».
Доля політичних утримань
Доля політичних утримань буває дуже примхливою, оскільки дуже залежить від становища їхніх спонсорів. Саме тому вони завжди намагаються якнайшвидше поміняти банкрутів на нових успішних покровителів. Але коли революції відсувають від влади цілі групи еліт, трапляється так, що знайти собі нового «папика» і повернути колишній блиск життя стає дуже проблематичним, навіть якщо старанно трясти своїми принадами. Адже колишня аристократія розбіглася по норах, а в нової є власні гарненькі фаворитки.