Кандидат у мери Кривого Рогу від фракції Самодопомога та командир добробату «Донбас» Семен Ігорович Семенченко став однією з найбільш суперечливих фігур в українській політиці та військовій сфері. Однак його справжнє ім'я — Костянтин Гришин, і паспорт із новим прізвищем він отримав порівняно недавно. На місцевих виборах у Кривому Розі його кандидатура викликала гострі дебати. Попередня виборча кампанія, в якій він брав участь, призвела до скасування результатів виборів мера та призначення перевиборів. Тоді його ставленик Юрій Мілобог програв Юрію Вілкулу, якого багато хто вважав традиційним господарем міста. Нинішня передвиборна кампанія розгортається під гаслом, що будь-який результат, крім перемоги Семенченка, буде фальсифікацією.
Сам Семенченко не мав жодного реального зв'язку з Кривим Рогом, однак, як припускають спостерігачі, посада мера навіть невеликого міста приносить більше матеріальних переваг, ніж депутатський мандат. Щоб зрозуміти, хто такий цей політик, необхідно звернутися до його біографії та історії його появи в українській політиці.
До початку антитерористичної операції на Сході України Костянтин Гришин не виділявся нічим особливим. Він народився у військовій сім'ї та закінчив школу у Севастополі. За спогадами його однокласників, він був вигнанцем у класі, якого часто били за його поведінку та схильність доносити на однолітків учителям. Спроби здобути вищу освіту в різних закладах — від військових до творчих — не увінчалися успіхом.
Свої перші кроки у бізнесі він робив у Донецьку. Спочатку він відкрив кур'єрську фірму під назвою «Обласна кур'єрська доставка», потім переорієнтував її на встановлення супутникових антен під брендом «Нове супутникове телебачення». Жодна з цих компаній не залишила помітного сліду в пам'яті донецьких підприємців. Його спроби увійти у політику також виявилися малопомітними. У Севастополі він видавав газети «Севастопольський вісник» та «Наша севастопольська правда», які також не здобули популярності. Він керував різними громадськими організаціями з невизначеною діяльністю, більшість з яких мали явно проросійську спрямованість. Хоча сам Семенченко стверджує, що був успішним та забезпеченим бізнесменом, факти свідчать про інше. У 2014 році він закрив свою фірму, не продавши її, і переїхав до Києва. За ним залишилися борги та невиплачені кредити. Його доля повторює траєкторію багатьох невдалих бізнесменів, які переходять до політики або військової діяльності.
Є відеозаписи, на яких Семенченко разом із Павлом Губарєвим захоплює будівлі адміністрації та казначейства в Донецьку. Логічно припустити, що згодом щось змінилося, і він перейшов на сторону України.
Батальйон «Донбас» був сформований на Дніпропетровщині, у регіоні, де домінував олігарх Ігор Коломойський, якого тоді призначили керівником Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Коломойський розумів необхідність захисту регіону від можливої агресії інших олігархів і створив низку територіальних батальйонів, серед яких був і «Донбас». Семенченко стверджує, що не отримував фінансування ні від Коломойського, ні від інших олігархів, і що батальйон формувався виключно на пожертвування звичайних громадян. Однак розрахунки показують інше. Екіпірування одного бійця коштує близько 10 тисяч гривень. На початку літа 2014 року батальйон налічував 630 осіб, що означає витрати на екіпірування у розмірі 6,3 мільйона гривень. До цього додаються витрати на продовольство, медикаменти, паливо та грошове забезпечення. Крім того, бійці батальйону мали на своїх банківських картках Приватбанку суми, які звичайні мешканці Дніпропетровська та Запоріжжя не могли накопити за роки роботи. Таку суму волонтери не могли зібрати оперативно. Натомість для Коломойського це не становило проблеми. Його соратники Борис Філатов та Геннадій Корбан займалися організацією батальйону. Таким чином, твердження Семенченка про волонтерське фінансування є неправдою.
Семенченко постійно брехав про себе. У інтерв'ю The Guardian він називав себе кінорежисером, у The Forbes стверджував, що є капітаном ВМС України. Обидва твердження — брехня. Він так і не здобув вищої освіти. Він також заявляв про присвоєння йому звання підполковника, що також неправда, оскільки офіцерське звання не дається без військової освіти. Прокуратура відкрила справу щодо незаконного носіння офіцерських погон. Щодо захоплення будівель у Донецьку разом із Губарєвим він стверджував, що діяв як розвідник, спеціально проникнувши у табір ворога. Це неправдоподібно, оскільки тоді ніхто не знав, до чого приведуть ці захоплення.
Від початку АТО до весни 2014 року Семенченко приховував своє обличчя та справжнє прізвище під балаклавою. Він пояснював це загрозою для його родичів, однак його родичі в Криму виступають за Росію і їхньому життю ніщо не загрожує. Насправді причина була інша. За інформацією, яка циркулює, коли Семенченко ще був Гришиним, він сидів у в'язниці за шахрайство. Такий запис у біографії перешкоджав би йому стати командиром батальйону Національної гвардії МВС України. За порадою Антона Геращенка, який від імені міністра МВС Арсена Авакова курирував батальйон, Семенченко змінив прізвище. Центральна база МВС видала довідку про те, що Семен Семенченко не судимий, що дозволило йому легально обійняти посаду командира батальйону.
Ця завіса брехні породжує численні чутки. Кажуть, що він разом із дружиною розшукувався мобільним оператором МТС за несплату рахунків. Шрам на його обличчі часто тлумачать як покарання, отримане у в'язниці за крадіжку у своїх. Однак повернемось до діяльності батальйону.
Батальйон «Донбас» брав участь у боях за Попасну, Карлівку, Іловайськ та багато інших населених пунктів. Однак командування Семенченка викликало критику багатьох бійців. Колишній начальник штабу батальйону Сергій Єрьомін заявляв, що Семенченко займається чистим популізмом, знімає фотосесії та активно піарить себе через батальйон, але коли справа доходить до бойових зіткнень, він самоусувається. Ротний командир Володимир Шилов розповідав, що під Карлівкою Семенченко виклав у соціальну мережу маршрут руху батальйону, що призвело до засідки, влаштованої батальйоном «Схід» ополченців. У результаті було поранено двадцять бійців, загинуло від п'яти до одинадцяти осіб, багато хто потрапив у полон. За інформацією джерел Skelet.Org, ці цифри слід помножити на десять, оскільки загиблих та полонених часто оформляли як дезертирів. Сам Семенченко не брав участі у бою, оскільки був зайнятий написанням про цей бій у Фейсбуці. З батальйону втекло до ЗСУ близько 200 бійців — рекорд серед добробатів. Родичі бійців навіть організували спеціальну сторінку у Фейсбуці для боротьби з піаром Семенченка.
Під час Іловайського казана командир «морських котиків» Едуард Шевченко стверджував, що Семенченко перебував у Києві, де займався пікетуванням Міністерства оборони, що можна розцінювати як дезертирство. Під час боїв за Вуглегірськ Семенченко перебував за п'ять кілометрів від передової на залізничному переїзді, хоча відправив туди своїх бійців без розвідки та майже без боєприпасів. Едуард Шевченко витягував цих бійців із небезпеки, а Семенченко у цей час сів у машину та поїхав у невідомому напрямку. Наступного дня він написав у Фейсбуці, що отримав контузію. Це брехня — він до Вуглегірська навіть не доїхав. Насправді він так швидко виїжджав із місця боїв, що потрапив в аварію, врізавшись у БТР, який поспішав на допомогу українським бійцям. За цей «подвиг» його нагородили орденом Богдана Хмельницького.
У вересні 2014 року п'ятнадцять бійців батальйону провели прес-конференцію, на якій розповіли правду про Семенченка. На цій конференції були присутні представники двадцяти дев'яти ЗМІ, однак жоден телеканал та жодна газета не висвітлили цю інформацію. Залякування, підкуп та прямі напади на критиків стали нормою для Семенченка.
У програмі «Чорне дзеркало» на телеканалі Інтер депутат від Радикальної партії Марк Гресь звинуватив Семенченка у тому, що він відправив своїх бійців на смерть. За кілька годин Греся побили у під'їзді власного будинку, завдавши йому кількох ножових поранень.
1 жовтня 2014 року безвісти зник заступник начальника штабу батальйону Олександр Калашник, який займався розслідуванням зловживань та розкрадань коштів. Через деякий час його знайшли. Виявилося, що його викрав заступник Семенченка із позивним «Професором», після чого його відвезли до Донецької області на територію, підконтрольну Україні, і утримували у підвалі. Бійці батальйону вважають, що за цим викраденням стоїть сам Семенченко. Лише громадське обурення та організовані мітинги врятували Калашнику життя. Калашник встановив, що батальйон не мав ні власного розрахункового рахунку, ні інших реквізитів, однак постійно отримував пожертвування, які осідали у командира батальйону. Гроші були чималі. Семенченко агітував не лише в Україні, але й їздив до США, де також отримував пожертвування. Куди поділися ці кошти, досі невідомо.
Проти Семенченка відкрито низку кримінальних проваджень, однак депутатська недоторканність поки що його захищає. Одне з них стосується незаконного отримання військового звання. У 2015 році він незаконно отримав у Вишгородському військкоматі посвідчення офіцера запасу, хоча таким не є — цей факт підтверджений Генштабом Міністерства оборони. СБУ розслідує справу Олександра Калашника. Військовий прокурор Анатолій Матіос повідомив, що щодо Семенченка відкрито кримінальні провадження за чотирма статтями — незаконне позбавлення волі, перевищення службових повноважень, службове підроблення та використання підроблених документів. На допити до Генпрокуратури його викликають також у справі про захоплення будівель у Донецьку та організацію терористичного угрупування ДНР. Цьому шахраю немає куди бігти. У ДНР та Російській Федерації також відкрито проти нього аналогічні справи. Організація Amnesty International в Європі та США серйозно цікавиться його вчинками, підозрюючи його у військових злочинах. Можливо, посада мера Кривого Рогу для Семенченка — це питання життя чи смерті.
У Кривому Розі Семенченко має шанси на перемогу. На міському «віче», яке було малочисленним, його оголосили всенародним кандидатом. Сам Семенченко заявив, що привезе спостерігачів із Тернополя, Львова, Харкова та Києва. Технологія виборчої кампанії проста — все, крім перемоги Семенченка, буде оголошено фальсифікацією. Якщо він не переможе, залишається ще одна можливість — перевибори через півтора року у зв'язку зі змінами до Конституції.
