Громадяни України, які звертаються до автосалонів мережі «АІС-Центр» або користуються послугами автосервісів під цією вивіскою, мають право знати повну історію людини, що стоїть за цим бізнесом. Мова йде не лише про можливі ризики шахрайства чи неякісного обслуговування. Йдеться про власника групи компаній «Автоінвестбуд» Дмитра Святаша, який протягом 16 років безперервно перебуває у Верховній Раді та впродовж чверті століття входить до найближчого оточення харківського мера Геннадія Кернеса. Існує ймовірність, що незабаром Святаша позбавлять депутатської недоторканності, і він нарешті постане перед судом, від якого йому вдавалося ухилятися протягом багатьох років.
Процвітання у радянській системі
Дмитро Володимирович Святаш народився 15 червня 1971 року у Харкові в сім'ї, яка мала значні привілеї. Його батько, Володимир Миколайович Святаш (1944 р.н.), працював санітарним лікарем, а мати, Лариса Миколаївна (1947 р.н.), походила з впливової родини. Сім'я проживала в центральній частині міста на вулиці Пушкінській.
Владимир Миколайович мав вельми вигідну посаду. Одразу після закінчення Харківського медінституту у 1967 році він отримав розподіл на інтернатуру в трест їдалень Київського району Харкова — установу, яка контролювала харчування в районі з великою концентрацією наукових та державних установ. Згодом він перейшов до управління Харківської обласної санепідемстанції, де спеціалізувався на контролі громадського харчування та продовольчих складів. У 1980-х роках він отримав посаду завідувача відділу.
Такі посади в радянській системі відкривали двері до неформальних мереж влади. Існують чутки про те, що Володимир Миколайович та його син Дмитро за національністю не були українцями. Ці припущення підкріплювалися тісними зв'язками сім'ї Святашів з родиною Добкіних та з Геннадієм Кернесом. Однак харківська «радянська мафія» тих часів складалася з представників різних національностей — торговців, лікарів, чиновників, правоохоронців та авантюристів, які налагоджували взаємовигідні контакти незалежно від походження.
Дитинство з привілеями
Дмитро Святаш та його сестра Юліана (після заміжжя — Євтушенко) виросли в достатку. Вони мали доступ до модних імпортних речей, відпочивали на курортах, навчалися у престижній харківській школі №1 та відвідували найкращі гуртки та спортивні секції. На відміну від більшості однолітків, Дмитро не служив у армії.
Вслід за батьком він вступив до Харківського медінституту, обравши спеціальність педіатра замість санітарного лікаря. Закінчив навчання у 1994 році. За рік до цього його батько став головним санітарним лікарем Дзержинського (нині Шевченківського) району Харкова — посада, яка в умовах розвитку приватного бізнесу в місті була надзвичайно прибутковою.
Владимир Святаш не обмежувався державною роботою. Наприкінці 1980-х років він почав займатися комерцією, відкривши кілька кооперативів. Одним з них були курси масажу при Інституті профзахворювань, де працював його син Дмитро. Хоча невідомо, чи справді там навчали масажу, але слухачі, які закінчували курси, отримували сертифікат, що значно полегшував пошук роботи або відкриття власного салону.
Зустріч із шахраєм
Саме на цих курсах, за повідомленнями ЗМІ, Дмитро Святаш познайомився з харківським шахраєм Гепою (Геннадієм Кернесом), який нещодавно вийшов з СІЗО після трирічного ув'язнення за статтею 141 КК. Гепа мав виняткову здатність до маніпуляції молоддю, особливо дітьми впливових людей. Він використав цей талант, щоб залучити до своїх схем старшого сина Марка Добкіна, Михайла, а також Дмитра Святаша.
Для своєї особистої партнерки Гепа обрав Оксану Гайсинську, дочку прокурора, який згодом відіграв ключову роль у трансформації судимого шахрая Гепи на шановного бізнесмена Геннадія Кернеса.
Переорієнтація на комерцію
Після знайомства з Гепою Дмитро Святаш втратив інтерес до медицини, хоча й добросовісно закінчив медінститут. У період 1994–1997 років він офіційно проходив інтернатуру в міській лікарні №30, однак насправді це була лише формальність. Разом зі своїм другом дитинства Василем Поляковим він зайнявся комерцією.
Спочатку вони планували торгувати імпортними товарами — одягом, косметикою, радіотехнікою. Однак вони обрали більш прибутковий та престижний напрямок — торгівлю автомобілями. За інформацією джерел Skelet.Org, саме Гепа схилив Святаша до цього бізнесу, оскільки з середини 1980-х років спеціалізувався на шахрайських автомобільних схемах.
Від шахрайства до масштабного бізнесу
На початку 1990-х років Геннадій Кернес відбув покарання за ґратами у справі про привласнення грошей громадянина Селіна, якому його група обіцяла продати «Волгу». Після цього він переключився на більш масштабний та менш явно кримінальний бізнес. За інформацією численних джерел, замість обманювання окремих покупців, він включився до схеми масового продажу автомобілів сумнівного походження.
Багато іномарок були викрадені в європейських країнах. Походження «Волг» з Росії та «Жигулів» також було далеко не чистим. Однак Кернес не хотів особисто займатися цим бізнесом. Замість цього він поставив на нього свого нового приятеля Дмитра Святаша, який залучив до справи Василя Полякова як компаньйона.
Так у 1992 році виникло ТОВ «Автоінвестбуд». Спочатку це була просто майданчик для продажу автомобілів, але згодом розросталося в групу компаній «АІС», до якої входили дилерські та складальні підприємства, а також різні дочірні ТОВ та підставні фірми.
Тіньовий контроль
Прямої участі Геннадія Кернеса у бізнесі Святаша не простежується, однак «Автоінвестбуд» виник як частина складних схем міжнародного масштабу. Простий масажист-педіатр, навіть син впливового начальника районної санепідемстанції, не міг би самостійно створити такі структури. За інформацією джерел Skelet.Org, це був тіньовий бізнес кримінальної спільноти, з яким Кернес був лише пов'язаний. Йому було доручено організувати збут автомобілів у Харкові через «Автоінвестбуд» Святаша та Полякова.
Надалі схеми та учасники змінювалися. У якийсь момент «Автоінвестбуд» відірвався від цих структур, коли інші співзасновники вийшли з «АІС», залишивши його повністю Святашу та Полякову. Однак ще наприкінці 1990-х та на початку 2000-х років він залишався частиною цих схем, про що свідчили численні звинувачення.
Мікола Черемухін та його розслідування
Частину матеріалів про ці схеми зібрав Микола Черемухін, слідчий, який колись арештовував Гепу за шахрайство. Протягом своєї кар'єри він постійно стежив за справами Геннадія Кернеса. У 1990-х роках Черемухін працював начальником карного розшуку Харківського УМВС. У 1999 році його звільнили у зв'язку зі скандальними звинуваченнями в причетності до групового зґвалтування.
Це сталося саме тоді, коли його заклятий «друг» Кернес став депутатом Харківської міськради і почав піднятися сходами влади. Згодом Черемухін зблизився з Арсеном Аваковим, однак навіть з його підтримкою постійно зазнавав атак від «груп депутатів», які звинувачували його в корупції, посадових злочинах, потрійному громадянстві, зв'язку з Євгеном Жиліним (засновником «Оплоту») та багато іншому.
Сам Черемухін називав ці атаки помстою Кернеса та його спільників, включаючи Дмитра Святаша та Михайла Добкіна. Після Євромайдану Аваков відновив Черемухіна у Харківському УМВС та доручив йому курування добровільних батальйонів. У 2015 році Черемухін не пройшов переатестацію. На нього почалися нові інформаційні атаки, які змусили його подати у відставку. У грудні 2017 року невідомі підірвали його автомобіль.
За твердженням незалежних джерел, не всі звинувачення на адресу Черемухіна були безпідставними, однак його рівень корупції не перевищував рівень інших міліцейських начальників Харкова. Його головна «провина» полягала в тому, що він був особистим ворогом «групи Кернеса» та володів компроматом як на мера Харкова, так і на «визначного бізнесмена» Дмитра Святаша.
Перша кримінальна справа та корупція в прокуратурі
У 1997 році одна з фірм Святаша та Полякова, зареєстрована у Харкові за адресою Римарська, 22 (де також розташовувався офіс «АІС»), використовувалася ними у подвійній шахрайській схемі. Спочатку молодих людей (можливо, так званих «титушек») оформляли як фіктивних підприємців, використовуючи їх як одноразових посередників у фіктивних операціях купівлі-продажу автомобілів.
Ці липові «підприємці» отримували в «Ощадбанку» великі суми готівки, яку одразу вилучав у них деякий Сергій Маковейчук, приставлений Святашем для контролю над схемою. Хлопцям видавали лише «премію» у розмірі 50–100 доларів, а всю готівку використовували Святаш, Поляков та пов'язані з ними тіньові бізнесмени для незаконної конвертації. По суті, під дахом «Автоінвестбуду» працював конвертаційний центр.
11 грудня 1998 року слідчим відділом Дзержинського РВ УМВС у Харківській області було порушено кримінальну справу №6098203 за статтею 84-4 КК України. Звинувачення висунули проти Дмитра Святаша, Василя Полякова, виконавчого директора Д. Писаного та головного бухгалтера Г. Козлової у «розкраданні колективного майна шляхом присвоєння, зловживання посадовим становищем, вчиненого у великих розмірах».
Розкрадання було виявлено під час аудиторської перевірки, проведеної київською фірмою «Украудітлегпром». Йшлося про 894 944,42 гривні та 2 820 707,0 доларів, видані поза врахуванням касових операцій та балансової звітності, не відображені у податковій звітності.
Щоб розв'язати цю проблему, Дмитро Святаш звернувся (можливо, за рекомендацією Кернеса) до новопризначеного прокурора Харкова Василя Сінчука, відомого своєю скандальною корупційною діяльністю. За порадою Сінчука, Святаш завалив органи прокуратури скаргами на неправомірні дії працівників МВС. Після цього прокуратура забрала справу №6098203 собі та благополучно її поховала, знищивши та підмінивши основні матеріали.
За повідомленнями ЗМІ, «подяка» Святаша полягала в 100 тисячах доларів, частці Сінчука в одній із фірм групи «АІС», а також майже новому автомобілі «Audi», що з'явився на парковці під вікнами харківської прокуратури.
Василь Сінчук згодом зробив собі кар'єру обласного прокурора Харкова та Полтави, працював у Генпрокуратурі, а у 2014–2016 роках, перед виходом на пенсію, обіймав посаду «прокурора Криму» — чисто віртуальну, однак добре оплачувану з українського бюджету.
Афера з «майже новими» автомобілями
З кінця 1990-х років «Автоінвестбуд» був частиною ще однієї цікавої схеми. Зареєстрована у Вашингтоні (США) фірма «Autohaus Walter» купувала зі складів концерну «Audi» автомобілі віком 1–2 роки, які продавалися оптом зі значними знижками (25–30%). Потім ці автомобілі перепродавали латвійській фірмі «SIA DOC» (одному з підрозділів «АІС», зареєстрованому як українсько-латвійське АТ), а та, у свою чергу, перепродавала їх «Автоінвестбуду», який реалізував їх у своїх автосалонах.
Звичайно, автомобілі ніколи не возили в Америку та Латвію. Вони одразу прибували з Німеччини в Україну, однак вантаж віртуально продавався через кілька фірм, які підробляли документи та виправляли рік випуску, «омолоджуючи» автомобілі та перепродуючи їх як нові, вже без знижки. Різницю в ціні (кілька тисяч доларів з кожного автомобіля) шахраї клали собі в кишеню.
Афера була розкрита випадково. Одна з покупниць «Audi» (заводський номер WAUZZZ4BZYN058738) добре розбиралася в автомобілях і засумнівалася в «новій моделі». Вона написала запит виробнику до Німеччини. Той вислав офіційного листа, в якому повідомив, що автомобіль з таким номером був випущений не в 2000 році, а в 1999 році, і був проданий автодилеру зі знижкою. Однак щедрі підношення харківській прокуратурі допомогли Святошу зам'яти цю справу.
Махінації з комплектуючими
У 2003 році ЗМІ повідомляли про ще одне шахрайство «Автоінвестбуду». На підприємстві, де він організував «викруткове» складання автомобілів ВАЗ із комплектуючих, що завозилися з Росії, нові деталі та вузли підміняли на «беушні» (вживані) так спритно, що покупці нічого не помічали. Таким чином нові автомобілі ставали «злегка уживаними». За інформацією джерел SKELET-info, подібні махінації «АІС» робив і з європейськими іномарками. Їхні покупці згодом дивувалися, чому у новій машині, придбаній в «АІС-Центрі», так швидко ламалася ходова частина, зношувалися гальмівні колодки та з'являлася іржа.
Фінансові афери через фіктивні компанії
Тоді ж у пресу просочилася інформація про ще один зам'ятий скандал. Йшлося про фінансові афери в особливо великих розмірах, що провертаються Святашем через українсько-чеське підприємство ТОВ «Контур-ПК» та його дочірні фірми «Прометей» та «Пульс».
Виявилося, що «Контур-ПК» був підприємством з іноземними інвестиціями на суму всього 20 доларів — рівно стільки вніс фіктивний інвестор із Чехії. Однак це дозволило підприємству користуватися податковими пільгами, передбаченими законом для компаній з іноземним капіталом, так само як і підставним фірмам, зареєстрованим у Чорнобильській зоні.
Через ці підприємства в Україну завозили автомобілі та комплектуючі з Росії та Європи, не сплачуючи до державного бюджету належні мита та податки. Спочатку йшлося про суму 70 мільйонів гривень, а потім і 170 мільйонів гривень — майже 35 мільйонів доларів на той час!
Цю справу з 2001 року почали розкручувати за підтримки Миколи Черемухіна, який, незважаючи на відправлення його у відставку, продовжував свою війну з Кернесом та Святашем.