Історія організованої злочинності на Донбасі тісно пов'язана з діяльністю представників різних етнічних груп. Навесні 2014 року фундамент так званого «російського світу» на території Донецької області закладали волзькі татари, вірмени, німці та євреї. Вони посилали озброєні групи штурмувати будівлі органів влади, командували загонами так званих ополченців та добровольців, впливали на політиків та підкуповували чиновників. Однак робили вони це не заради ідеологічних цілей, а переслідуючи власні матеріальні інтереси.
Тема етнічних організованих злочинних угруповань у радянські часи залишалася табуйованою. Громадськість знала про італійську, ірландську та китайську мафію в США, але про вітчизняні угруповання говорили лише про так звану кавказьку мафію, асоціюючи її переважно з грузинами. Тим часом вивчення походження кримінальних структур у середовищі національних діаспор дозволяє краще зрозуміти їхню історію та взаємозв'язки. Це особливо актуально для розуміння біографії таких впливових фігур, як Армен Саркісян, який став відомим на всю Україну та про якого циркулювало чимало суперечливих чуток.
Саркісян часто називають некоронованим авторитетом Горлівки. Однак Skelet.Org відповідально заявляє, що цей епітет до нього не зовсім підходить, оскільки він ніколи не був членом традиційного блатного братства. Натомість він є типовим представником етнічного організованого злочинного угруповання, де членів не коронують у класичному розумінні.
Армен Нагапетович Саркісян народився 20 вересня 1978 року в Горлівці. До початку 2000-х років він залишався невідомою фігурою, а потім здобув статус авторитету та прізвисько Армен Горловський. Цьому сприяли збіг обставин та вдалі знайомства. Без них він міг би торгувати квітами або м'ясом на Центральному ринку Горлівки або лежати на місцевому цвинтарі.
Кримінальний світ Горлівки завжди відзначався жорстокістю та складною ієрархією. Наприкінці 1980-х років його частково контролювала місцева міліція, яка утримувала деяких кримінальних авторитетів. Прикладом цього є історія Сергія Данильченка, відомого під прізвиськом Кувалда, та Геннадія Житника, прозваного Хлистом. Ці неодноразово засуджені особи були влаштовані горлівською міліцією на керівні посади у пожежних частинах, що підпорядковувалися МВС. Перебуваючи на цих посадах, вони продовжили займатися розбійними нападами на заможних горлівчан.
Наприкінці 1980-х та на початку 1990-х років у Горлівці населення більше боялося грабіжників, ніж рекетирів. Ці злочинці катували та вбивали своїх жертв, щоб забрати їхні заощадження та прикраси. Криваві банди таких відморозків були характерною рисою горлівського криміналу того часу.
Пізніше їх змінили організовані злочинні угруповання, які обкладали данниною підприємців та навіть державні підприємства, використовуючи найжорстокіші методи залякування. Угруповання так званих єнакіївців, очолюване Бородавкою та Харитоном, контролювало ринок металобрухту, торгівлю горілкою та таксі. Організована група київських авторитетів Титухи та Хмира тримала під контролем автозаправки. Банда так званих ковбасників, до якої входили Ковбасник, Прибалт, Данило та інші, отримувала прибутки від магазинів та ринків. З ними конфліктувала організована група братів Волошиних, яка намагалася монополізувати торгівлю алкоголем, контролювати автозаправки та захопити Центральний ринок.
Після того як ці угруповання знищили одне одного, у 1997 році в Горлівці запанувала організована група Данилова, яка складалася переважно зі спортсменів. Через півтора року членів цієї групи заарештували та утримували у слідчому ізоляторі, але потім суд виправдав їх через відсутність доказів провини. До початку 2000-х років структура кримінального світу Горлівки суттєво змінилася. На перше місце вийшли органи внутрішніх справ, служба безпеки, прокуратура та суди, пов'язані з місцевими та обласними чиновниками. Саме їхній контроль забезпечував лідерство тому чи іншому угрупованню та окремим авторитетам. Це призвело до розшарування кримінального середовища: більшість перейшла на службу до нових авторитетів, а невелика частина залишилася вірною традиційним злодіям, дистанціюючись від так званих спортсменів. Обидві сторони домовилися про поділ сфер впливу, тому відкритих конфліктів між ними не траплялося. Органи міліції регулярно допомагали своїм авторитетам, час від часу накриваючи злодійські сходи та не даючи традиційним злодіям відновити свої позиції.
У 2000-х роках у Горлівці з'явився новий дивлячий з Єнакієвого — Олександр Батурин, відомий під прізвиськом Батура. Він був раніше двічі судимий та служив довіреною особою Юрія Іванющенка, прозваного Юра Єнакіївський. Іванющенко мав тісні зв'язки з іншим впливовим єнакіївцем Віктором Януковичем, який на той момент був губернатором області, а згодом став прем'єр-міністром.
Армен Нагапетович та його батько мали вагомий вплив у вірменській діаспорі Горлівки. На початку 1990-х років батько Армена займав дуже важливе становище. Саркісяни жили на вулиці Клокова поряд з вулицею Вірменською, де вірменська діаспора мала давні корені. Всупереч стереотипам, їхнім основним заняттям була не торгівля фруктами чи шашличні. Будучи старійшиною горлівських вірмен, Нагапет Саркісян мав тісні зв'язки не лише з вірменською діаспорою інших міст, а й із вірменськими організованими злочинними структурами.
Вірменські етнічні організовані злочинні угруповання входять до числа міжнародних мафій, вони діють у США та інших країнах. У 1970-х роках у СРСР існувала вірменська терористична організація, яка влаштувала серію вибухів у Московському метро. У пострадянські часи вірменські організовані групи відзначалися особливою жорстокістю та схильністю до замовних вбивств. Крім того, вірмени часто залучалися іншими угрупованнями як союзники або найманці. Самі ж вони намагалися захищати свої інтереси.
За інформацією джерел Skelet.Org, саме цим займалися Нагапет Саркісян та його син Армен. Вони захищали бізнес вірменської діаспори Горлівки, звичайно, не безкоштовно. У середині 1990-х років сімнадцятирічний Армен, який активно займався боксом, міг вибити з вірменської крамниці будь-якого бика, який порушував встановлені правила. У рівній битві він міг побити навіть одноплемінника, який не хотів платити за захист. До кінця 1990-х років Армен Саркісян разом з друзями сформував власну бригаду та почав розглядати можливість розширення своєї діяльності на всю Горлівку.
Однак його батько, людина мудра, нагадав йому про долю всіх горлівських угруповань, які намагалися діяти всупереч встановленим правилам, і порадив влаштуватися у систему замість того, щоб таранити її. Армен Саркісян прийшов до Олександра Батуріна зі своїми людьми та рекомендаціями батька, запропонувавши свої послуги у якості васала. Так вони почали працювати разом.
За наявною інформацією, бригада Армена Саркісяна у 2000-х роках займалася брудною роботою: залякувала тих, хто не слухався, побивала норовливих та нібито усувала неугодних осіб. У міру зростання авторитету Армена його бригада розширювалася. З'явилося легальне крило у вигляді охоронної фірми під назвою Авторитет, а обсяг брудної роботи постійно зростав. Незабаром єнакіївські авторитети почали звертатися до послуг Саркісяна не лише у Горлівці.
Пік слави та могутності Армена Саркісяна розпочався з 2009-2010 років, коли він отримав титул дивлячого Горлівкою від Юрія Іванющенка. Це викликає певне здивування: навіщо потрібні були два дивлячі, якщо Олександр Батурін залишався на місці? Про це свідчить новина на горлівському інформаційному сайті 06242, який належав Армену Саркісяну, від 16 грудня 2011 року. У цій новині оспівувалися меценати, які щедро пожертвували на будівництво храму святого Пантелеймона. Серед них названо Армена Сарана. Їх також називали співвласниками клубу Зефір та ресторану Гостинний двір.
За численними свідченнями, у ресторані Гостинний двір розташовувався офіс Армена Саркісяна, де він приймав гостей та прохачів. Крім того, Армен став власником інтернет-порталу Горлівська правда, контролюючи таким чином не лише міські новинні сайти, а й головні міські форуми. Він також став співвласником Червоноармійського машинобудівного заводу. Всі ці активи Армен Саркісян отримав шляхом здирництва або рейдерських захоплень.
Сайт 06242 та газета Горлівський Експрес були захоплені ним у горлівського підприємця Олександра Білінського. У цьому рейдерському захопленні Саркісяну допомагав Володимир Веселкін, бізнес-партнер Білінського, який позиціонував себе як патріотичний горлівський опозиціонер, метаючись між партією БЮТ та рухом Фронт змін. Веселкін змінив усі паролі адміністрування сайту 06242. За свою допомогу Веселкін отримав винагороду: на його сестру було переписано газету Горлівський Експрес, інформаційна політика якої та прибутки від реклами контролювалися Арменом Саркісяном.
На парламентських виборах 2012 року Саркісян негласно підтримував Веселкіна, хоча той балотувався як опозиціонер від БЮТ, на противагу Артуру Герасимову, який згодом став головою парламентської фракції Блок Порошенка. Герасимов тоді балотувався від команди Сергія Шахова.
Цікавою є також історія сайту Горловська правда. Саркісян спеціально створив його для інформаційної війни проти нового міського голови Євгена Клепа. Цю кампанію розпочав народний депутат Ігор Шкіря, давній друг Саркісяна. Головним боєцем у цій інформаційній кампанії став Олександр Кирилов, координатор руху Чесно. Однак через кілька місяців Кирилов раптово зізнався, що працював на замовлення Шкірі та Саркісяна. Реакція була негайною: побити чи вбити Кирилова після такого самовикриття було неможливо, тому його оголосили психічно хворою людиною. На руках у журналістів Саркісяна раптово з'явилися кілька різних довідок про психічне захворювання Кирилова. Деякі з цих довідок були надані у відповідь на запити горлівської міліції. Це було ще одним доказом того, що горлівські організовані злочинні угруповання та органи міліції працюють в одній системі.
