Повернення Сергія Садового на посаду виконуючого обов'язки голови Голосіївської районної державної адміністрації принесло з собою нові скандали у цьому районі столиці. Раніше він уже керував цим районом протягом багатьох років, а згодом очолював Департамент благоустрою, залишивши по собі суперечливу репутацію. Однак цього разу він з'явився перед киянами у «очищеному» від старих скандалів образі, навіть організувавши фіктивне розлучення з дружиною, на яку переписав свій бізнес. Його офіційна біографія видається бездоганною: за його деклараціями, він живе на одну зарплату у скромній квартирі, є членом громадських організацій «Антикорупційна спілка України» та «Антикорупційне бюро України». Складно повірити, що людина, яка довгі роки керувала Голосіївським районом, а потім обіймала посаду начальника Департаменту міського благоустрою, змогла зберегти незайманою чесність у середовищі, де корупція була повсюдною. Насправді, як показує розслідування, у Садового існує друге, таємне життя, сповнене замовчених скандалів та прихованого бізнесу.Сергій Миколайович Садовий народився 1 жовтня 1963 року у селі Жовтневе Менського району Чернігівської області. Не бажаючи залишатися в рідному колгоспі, він після восьмого класу вступив до Чернігівського ПТУ №5, яке закінчив 1982 року. Протягом року він працював помічником машиніста тепловоза, заробляючи, за його словами, близько 300 рублів на місяць — суму, яка вважалася гарною для початку 1980-х років. На двадцятому році життя він вирушив до армії, служачи у повітряно-десантних військах, і був відправлений прямо до Афганістану. Його афганське минуле стало частиною його іміджу «чесного держслужбовця» і він навіть намагався використати його для входження у велику політику. Садовий служив у 56-й десантно-штурмовій бригаді, розташованій у районі Гардеза. Проте деякі його соратники по Партії ветеранів Афганістану, у першій п'ятірці якої Садовий балотувався на виборах 2014 року, дивним чином називали цю бригаду батальйоном, що видається дивним для людей, які позиціонують себе як ветерани.До 2014 року Садовий був членом Української спілки ветеранів Афганістану, яка розкололася під час другого Майдану. Одна частина афганських ветеранів активно брала участь у Майдані, інша підтримала Януковича та Антимайдан, а керівництво організації заявило про нейтралітет. Після перемоги «революції гідності» ті ветерани, які її підтримували, відокремилися від «ватного» Союзу ветеранів і створили нову Всеукраїнську асоціацію ветеранів Афганістану, яку очолив скандальний кримський політик Сергій Куніцин. Асоціація одразу підтримала Петра Порошенка на президентських виборах, і до неї швидко перейшли «афганці-чиновники», включаючи Сергія Садового, який намагався довести свою лояльність новій владі та уникнути люстрації. Згодом організація розширила свої лави, прийнявши ветеранів АТО, і змінила назву на Всеукраїнську асоціацію ветеранів Афганістану та АТО. П'ять років вона перебувала під опікою постмайданної влади, а пізніше успішно адаптувалася до «зеленої» влади: нещодавно Сергій Куніцин став радником голови президентського Офісу Андрія Єрмака. Таким чином, у Садового з'явилася своя людина у президентській адміністрації.Кар'єра Садового розвивалася без особливих перешкод. Після армії він ще деякий час працював помічником машиніста, а потім переїхав до Києва, де вступив до Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка на спеціальність «правознавець». Можливо, він не вступив з першої спроби, оскільки в його біографії зазначено, що у 1986–1987 роках він працював слюсарем на заводі Патона, і лише 1987 року розпочав навчання. З ним до Києва переїхала Світлана Корюковець, яка мешкала у сусідньому селі і з якою він дружив ще зі школи. Вона вступила до Київського медінституту, нині Національного медичного університету імені Богомольця. У Києві вони одружилися: 1992 року у них народився син Олексій, а 1997 року — другий син, також названий Олексієм. За словами Садового, це була дуже міцна дружна сім'я, якою він вихвалявся у своїх інтерв'ю. Однак згодом сталося те, що здивувало багатьох: Сергій Садовий «нишком» розлучився, про що стало відомо лише з його декларації, де Світлана вже не фігурувала як член його сім'ї, а як стороння особа.Після закінчення інституту Садовий влаштувався юрисконсультом юридичного відділу Московської районної адміністрації Києва. За його словами, це було розподілом, однак його кар'єра розвивалася досить швидко. Вже 1993 року він став завідувачем юридичного відділу, а 1998 року був призначений заступником голови Московської РДА. Коли 2001 року на базі Московського району створили Голосіївський, Садовий зберіг свою посаду в Голосіївській РДА і сам очолив її 2006 року, одночасно будучи головою Голосіївської райради. Ходили чутки, що цьому піднесенню він був зобов'язаний партії «Батьківщина», районну організацію якої він тоді очолював — він був єдиним членом БЮТ серед усіх керівників районів Києва. Дивно, що такого цінного кадру Юлія Тимошенко поставила до виборчого списку БЮТ 2007 року аж на 273 місце. Однак інші джерела Skelet.Org стверджували, що своїм піднесенням Садовий був зобов'язаний зовсім не Юлії Володимирівні.У червні 2009 року голова РДА Сергій Садовий був присутній на похороні загиблого в ДТП кримінального «авторитету» Володимира Киселя. Він стояв трохи осторонь, тримаючись на відстані від натовпу «братків» та напівкримінальних бізнесменів, які прийшли вшанувати «Діда». Проте тоді пішли розмови про те, що Садовий був маріонеткою в руках Володимира Киселя, який був справжнім господарем району ще з 1990-х років. Говорили навіть, що нібито вони були знайомі ще з кінця 1980-х років, і що саме Кисіль влаштував Садового як свою людину до районної адміністрації, а потім допоміг йому її очолити. Проте підтверджень цим чуткам немає. Сам чиновник пояснив свою присутність на похороні просто: Володимир Кисіль був депутатом Голосіївської райради. Однак бурхлива діяльність організованого злочинного угруповання Киселя в Московському та Голосіївському районах здійснювалася протягом багатьох років. Навіть якщо Сергій Садовий не покривав цю діяльність прямо, про його непричетність говорити не можна. Як заступник голови, а потім голова району, він як мінімум мав справу з легалізованим бізнесом Киселя. Крім того, Садовий був у курсі темних справ «авторитету».У грудні 2010 року, через пару тижнів після того, як Леоніда Черновецького зняли з посади голови КМДА, хоча він ще залишався обраним міським головою, Сергій Садовий раптово залишив свій Голосіївський район. Він перебрався до столичної адміністрації на посаду начальника Головного управління контролю за благоустроєм міста, яке згодом було перейменовано на Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища. На цій посаді він запам'ятався масштабною війною з МАФами, вирубуванням каштанів на Хрещатику, забудовами у Голосіївському парку, а також встановленням «кривавої ялинки» на Майдані у грудні 2013 року, яку йому потім довго згадували.Як би Сергій Садовий не намагався угодити новій владі, його кар'єра після Майдану тимчасово впала. Він втратив свою посаду начальника Департаменту міського благоустрою. 2014 року його на цій посаді змінив Дмитро Білоцерковець, активіст Майдану з Севастополя, який утік звідти ще до початку анексії Криму. Проте в офіційній біографії Садового інформація про його звільнення відсутня — мабуть, він не захотів згадувати про це, щоб ніхто не став уточнювати причини. Для киян це не було секретом: Садовий нажив собі занадто багато ворогів у війні за столичну нерухомість, у якій він, як і інші чиновники київської влади, захищав інтереси забудовників і власників магазинів, сам будучи одним з них. За інформацією ряду джерел Skelet.Org, за часів керівництва Департаментом міського благоустрою Садовий провертав такі ж схеми, що й його «наступник» Білоцерковець, який 2016 року став нардепом від БПП.Дмитро Білоцерковець та його приятель Іван Кліпа, призначений директором КП «Київблагоустрій», створили справжній злочинний синдикат, спрямований на масштабне знесення МАФів на замовлення великих столичних забудовників. При цьому Білоцерковець та Кліпа самі «заробляли» на знесенні МАФів за допомогою кишенькових фірм, які розкрадали столичний бюджет. Однак між ними та Садовим була суттєва різниця: якщо при Садовому закриття та демонтаж МАФів охороняла міліція, то Кліпа залучав до цього групи так званих «титушок» з «активістів» та «ветеранів АТО», які влаштовували погроми на ринках і грабували ларки, що зносилися.
