Згідно з інформацією УкрРудПрому, Павло Рябікін розглядається як потенційний кандидат на посаду міністра інфраструктури. Цю кандидатуру активно просуває Ігор Кононенко, партнер президента. За даними джерел, саме це стало причиною відставки попереднього міністра Андрія Пивоварського.
Рябікін мав багату парламентську історію — він був народним депутатом у складі трьох скликань (3-го, 4-го та 7-го). З липня 2014-го по вересень 2015-го року займав посаду заступника голови Київської міськдержадміністрації. Коли він залишив цю посаду, то пояснив це особистими причинами, зазначивши, що перебував на лікуванні у закордонному медичному закладі.
Однак найбільший інтерес викликає період його роботи заступником міністра транспорту та зв'язку з березня 2005-го по серпень 2006 року, коли він курував морську галузь. Примітно, що коли на посаді міністра Євгенія Червоненко змінив Віктор Бондар, Рябікін залишився на своїй посаді, незважаючи на те, що портова сфера вважалася надзвичайно прибутковою.
Незадовго до звільнення з посади заступника міністра Рябікін погодив договір про спільну діяльність від 28 липня 2006 року. Його учасниками були Херсонський морський торговий порт, австрійська компанія Allgemeine Beteiligungsverwaltungs-und Handels GmbH (ABH GmbH) та приватне підприємство "Стивідорна компанія "Херсонський морський термінал" з Києва.
Договір передбачав об'єднання внесків сторін без створення окремої юридичної особи на період десяти років. Порт мав передати як свій внесок близько 90% своїх активів — портальні крани, склади, перевантажувальні комплекси та право користування земельною ділянкою. Вартість портового майна була оцінена у 27,779 млн грн. Інші учасники мали інвестувати 41,152 млн грн у чотири етапи: 505 тис. грн протягом двох місяців, 2,02 млн грн до кінця 2006 року, 15,150 млн грн у 2007 році та 23,477 млн грн у 2008 році. Фактично це була прихована приватизація портового підприємства. Крім того, приватний оператор мав отримувати 60% прибутку ще до того, як будуть внесені запланові інвестиції обсягом близько 8 млн доларів.
Австрійська ABH GmbH була зареєстрована у Відні у 2001 році зі статутним капіталом 70 тис. євро. Засновниками компанії були Юліус Шлосман (25,2 тис. євро), Борис та Тамара Подільські (по 22,4 тис. євро). У 2003—2004 роках ABH GmbH відновила зруйнований Херсонський целюлозно-паперовий комбінат, провела модернізацію виробництва та відновила випуск фільтрувальних паперів технічного призначення для олійної, паливної та повітряної фільтрації.
Приватне підприємство "Стивідорна компанія "Херсонський морський термінал" було зареєстровано в Печерському районі Києва за адресою вул. Кутузова, 18/7. Фактично це була дочірня структура австрійської фірми, оскільки статутний капітал у 50,5 тис. грн повністю належав ABH GmbH. Цікаво, що у липні 2006 року саме паперовий комбінат переміг у конкурсі на придбання гуртожитку порту. При ринковій вартості чотириповерхової будівлі у центрі міста у 2 млн грн та двох учасників конкурсу об'єкт було продано за 280 тис. грн.
На той час ABH GmbH та всі її дочірні структури пов'язували з російським громадянином Вадимом Новинським. Колектив порту навіть звернувся до олігарха з проханням не втручатися у роботу підприємства. Після цього Генеральна прокуратура оскаржила договір у суді. Після двох років судових розглядів "інвесторам" вдалося переконати суд відмовитися від своїх вимог. Усього цього могло не статися, якби не підпис одного спритного заступника міністра.
У 2010 році ABH GmbH привернула увагу ширшої громадськості. 26 травня на прес-конференції, присвяченій темі "Володимир Бойко продав ММК ім. Ілліча", співвласник ABH GmbH Борис Подільський та колишній генеральний директор Чорноморського суднобудівного заводу Ілля Горн (вони представляли себе представниками кіпрських компаній Formigos Holdings Ltd і Rewein Ltd) оголосили про продаж "Ілліч-Сталі", яка володіла 90,4% акцій ММК імені Ілліча.
Для керівництва комбінату імені Ілліча ця столична прес-конференція стала справжнім шоком. Вони зрозуміли, що Рінат Ахметов, який понад десятиліття намагався отримати контроль над цим найбільшим підприємством Донецької області, розпочав боротьбу за його контроль через свого молодшого партнера з гірничо-металургійного холдингу "Метінвест" Вадима Новинського.
Опираючись на проформу, Володимир Бойко та його команда до липня 2010 року передали своє підприємство Ахметову та Новинському, зрадивши як трудовий колектив, так і дрібних акціонерів. Натомість сім'я колишнього "червоного директора" отримала 5% у "Метінвесті" та зберегла право розпоряджатися частиною збуту комбінату. Протягом наступних років на комбінаті імені Ілліча було звільнено понад половину персоналу, а акціонери отримали мізерну компенсацію за папери "Ілліч-Сталі", яким на прохання Бойка довірили свої акції меткомбінату.
Пізніше Ахметов і Новинський розібралися й з родиною Бойка, відібравши у неї після смерті Володимира Семеновича влітку того року частку у "Метінвесті". На цьому тлі Херсонському порту пощастило більше.
Хоча й не гарантовано, що за нинішніх парламентських розкладів Павла Рябікіна буде призначено міністром, сам факт обговорення можливості повернення чиновників, які проявили себе подібним чином в епоху "любих друзів", свідчить про те, наскільки коротка сьогодні пам'ять у керівництва та як широка лава запасних.