Юрій Олександрович Батьківщина, більш відомий як Юрій Родін, народився 21 січня 1950 року в Одесі. За офіційною біографією, він працював учителем математики за радянських часів, однак деталі його переходу від скромної педагогічної роботи до статусу олігарха та керівника одного з найбільших українських банків залишаються невиясненими. Разом із Марком Беккером Батьківщина став співвласником та керівником банку «Південний» та латвійського «Regionala Investiciju». Ім'я Юрія Батьківщини та його фінансові структури неодноразово з'являлися у скандальних новинах про рейдерські захоплення, схеми виведення коштів, обкрадання вкладників та навіть замахи на вбивство. Цей список продовжує поповнюватися, оскільки Родін та його банк продовжують активну діяльність.
Стартовий капітал та ранні схеми
За інформацією джерел Skelet.Org, свій стартовий капітал Юрій Родін заробив на перепродажі квартир репатріантів. З Одеси до Ізраїлю та далі щороку виїжджали сотні єврейських сімей, чиї квартири за законом мали безкоштовно переходити до міської ради. Репатріанти, які не хотіли дарувати своє житло радянській владі, вдавалися до різних хитрощів: переписували квартири на родичів, які залишалися в СРСР, або продавали їх через посередників. Продаж державної квартири вимагав складних обхідних схем, ключовою ланкою яких були чиновники міської влади. Чутки про те, що скромний шкільний вчитель у 80-ті роках був «квартирним маклером», досі циркулюють в інтернеті.
Крім квартир, євреї, що залишали СРСР, розпродавали все своє майно: від побутової техніки до автомобілів та антикваріату. На цьому теж добре наживалися посередники. За інформацією джерел Skelet.Org, до цього бізнесу був причетний Марк Беккер, майбутній компаньйон Юрія Батьківщини, у якого були великі закордонні зв'язки. За не підтвердженими даними, Беккер нібито мав доступ до «системи емігрантських переказів» — нелегальної схеми конвертування та переказу грошей з СРСР до Ізраїлю, Європи та США. Коли багата єврейська родина продавала все, включаючи квартиру, вона не могла вивезти з собою великі суми радянських рублів, які до того ж були непотрібні за кордоном. Вивіз доларів або коштовностей був ризикованим: репатріанти, яких ловили на цьому, залишалися в СРСР ще на кілька років, але вже як засуджені. Тому рублі здавалися нелегальним «мінялам» у Союзі, а валюта отримувалася вже за кордоном після прибуття на місце.
Перехід до офіційного бізнесу
Потім «перебудова» дала зелене світло «кооперативному» руху, і Юрій Олександрович зміг залишити викладання та оформити «індивідуальну трудову діяльність». У 1993 році Юрій Родін вперше офіційно з'являється як власник сімейного ТОВ «Текон», що займався операціями з нерухомістю. Згодом це підприємство розширилося до цілої мережі компаній різних напрямків. До списку співвласників входили всі члени родини Батьківщини: сам Юрій Родін, його батьки Веля Абрамівна та Олександр Гершевич Батьківщини, дружина Тамара Батьківщина, дочка Ганна Батьківщина, дочка Алла Ванецьянц та зять Левон Ванецьянц. Всі вони до останнього часу залишалися основними акціонерами банку «Південний» як через «Текон», так і безпосередньо.
Банк «Південний» та його засновники
У 1994 році родина Батьківщини через ТОВ «Текон» увійшла до складу акціонерів банку «Південний», заснованого містом раніше МП «Дако». Спочатку банк розташовувався лише в одному невеликому одеському офісі. Разом із ними співвласниками стали українсько-німецьке СП «Вів'єн» (засновники Марк Беккер та його син Дмитро (Ар'є) Беккер, а також громадянин ФРН Леонід Коган) та ТОВ «Стронг», пов'язане з родиною Мороховських.
Віктор Якович Мороховський (1946-1999) у 80-х роках був капітаном одеської команди «знавців», брав участь у телевізійному шоу «Що? Де? Коли?» разом з одеситами Анатолієм Вассерманом та Борисом Бурдою. Його син Вадим Мороховський навчався в Одеському інституті народного господарства (нині Національний економічний університет) та грав у КВК за одну з одеських команд. Вадим був багатовершником: крім участі в КВК, вже на четвертому курсі інституту почав працювати в «Норд-банку». У своїх біографіях Мороховський завжди стверджував, ніби пропрацював у «Норд-банку» до 1993 року, хоча насправді він працював там до початку 1995 року.
Переведення до «Південного» сталося після гучного скандалу в «Норд-банку» у 1994 році. НБУ перерахував до «Норд-банку» 80 мільярдів карбованців за програмою видачі пільгових кредитів сільгоспвиробникам. Керівництво банку ці гроші освоїло по-своєму, роздавши їх кишеньковим фірмам, які потім позичали їх іншим фірмам. Голову правління «Норд-банку» Пермінова посадили на п'ять років. Вадим Мороховський, який на той час працював у «Норд-банку» начальником відділу внутрішнього аудиту, перейшов до «Південного», де одразу обійняв посаду заступника голови правління (його фірма «Стронг» була співзасновником банку).
У 1999 році Вадим Мороховський став головою правління АКБ «Південний». У 2005 році він взяв до себе заступником свою дружину Лію Мороховську. Мороховський перебував на посаді голови до 2011 року, поки не перейшов до банку «Схід». Саме за Мороховського «Південний» виріс із майже невідомого міського банку до одного з найбільших в Україні, увійшовши до фінансових лідерів південних регіонів від Одеси до Маріуполя. Багато хто підкреслював його заслугу в цьому зростанні.
Єврейські гроші та «Хабад»
Однак згідно з інформацією джерел Skelet.Org, запорукою цього зростання був не економічний геній Мороховського, а єврейські гроші в буквальному значенні. Розмови про те, що «Південний» — це «єврейський банк», були не проявом антисемітизму, а констатацією факту. Справа не в національності власників і керівників, а в тому, що Мороховський активно прокручував через «Південний» гроші ізраїльських банків (наприклад, «Аполаїм»), гроші єврейських благодійних фондів (через нього в південних регіонах України працював «Джойнт»), гроші іудейських громад та гроші іноземних бізнесменів. ЗМІ писали, що «Південний» навіть засвітився у «волонтерській допомозі» однієї із частин ЦАХАЛ.
Вадим Мороховський був головою опікунської ради одеської школи «Хабад Ор-Авнер», яка є головним духовним навчальним закладом одеської єврейської громади. Лідерство цієї громади належить членам хасидського руху «Хабад». Журналісти зауважили, що «карта покриття» регіональних відділень «Південного» збігається з картою Южно-Українського регіонального об'єднання єврейських громад, яке з 1998 року очолює рабин Авраам Вольф (Авроом бен Шалом-Дов-Бер Вольф), головний рабин Одеси. Ребе Вольф прибув до України з Ізраїлю, а його батько був заступником керівника Управління з координації діяльності навчальних закладів руху «Хабад».
Українське єврейство щільно лягло під рух Хабад, який займається в Україні не лише духовною діяльністю. Членами «Хабада» є найвідоміші олігархи: Коломойський та Боголюбов, Віктор Пінчук, Олександр Фельдман, Євген Червоненко та Вадим Рабинович. Джерела Skelet.Org повідомляють, що з «Хабадом» пов'язаний і Олександр Грановський. Український «Хабад» має свої «улюблені» банки, причому «Південний» серед них виділявся особливо. Якщо «Приват» чи банки Пінчука — це робочі банки олігархів, через які вони прокручували свої мільярди, і частка «єврейських грошей» у них була невелика, то у «Південному» вони тривалий час становили значну частину активів. Це не порушує жодних законів — це просто цікава інформація.
Підприємства та рейдерські схеми
Після придбання «Південного» Юрій Родін практично не проявляв себе поза своїм банком. Вся його біографія за останні чверть століття — це історія банку «Південний», і він безпосередньо причетний до всього, що відбувалося у його відділеннях, навіть якщо намагається це заперечувати чи замовчувати.
До 2003 року «Південний» та афілійовані з ним фірми стали власниками низки підприємств, вкладаючи прибуток у виробничий сектор. Почали із кількох сільгосппідприємств Одеської області, потім зацікавилися заводами. Ще у 90-х Батьківщина та Беккер прикупили Одеський сталепрокатний завод ім. Ф.Е. Дзержинського (перетворений на ЗАТ «Стальметиз»), що випускав металевий дріт та різну супутню продукцію. Поглинання заводу було дуже брудним, але всі подробиці тієї афери зникли під час ліквідації підприємства.
У 2001 році, за допомогою тодішнього гендиректора «Криворіжсталі» Олега Дубини (майбутній віце-прем'єр, у 2007-2010 голова «Нафтогазу»), Юрій Родін та Марк Беккер фактично «віджали» Одеський канатний завод за борги. Саме з цього випадку за Батьківщиною та банком «Південний» вперше закріпилася недобра слава рейдерів. Це була вельми «каламутна» історія, яка через десять років мала продовження у вигляді кримінальної справи.
У 2000 році завод заборгував «Криворіжсталі» за сировину. Чи був цей обов'язок наслідком об'єктивних причин чи створений штучно директором канатного заводу Леоніда Шемякіна, до кінця не розібралися навіть слідчі. Олег Дубина як би «поступився» цим боргом власникам «Південного», які запропонували Шемякіну кредит для його погашення. Завод не мав чим гасити кредит і продав свої акції спеціально створеному ПрАТ «Стальканат», що став його власником. Компанію створили Батьківщина, Беккер та Володимир Немирівський, який одразу ж увійшов до числа топ-менеджерів «Стальканату», а потім став головою наглядової ради ПрАТ «Стальканат-Силур».
У біографії Немировського є цікавий факт: він обіймає посаду голови єврейської громади Кривого Рогу. Єврейська громада Кривого Рогу також заправляється «Хабадом». Така ось тісна ділова співпраця між членами хасидських громад.
Після придбання канатного заводу Родін та Немирівський влаштували «оптимізацію виробництва»: вирішили робити ставку на виробництві дроту, виробів із дроту та сталевих канатів (тоді у всій Україні цю продукцію випускали лише 2 заводи), закривши інші лінії. У 2003 році ЗАТ «Стальметиз» вирішили «скоротити», довівши до банкрутства за борг іноземному інвестору в сумі 746 тисяч євро. Частина колишнього «Стальметизу» перейшла у розпорядження «Стальканату» як другий майданчик, а решта території (вулиця Вапняна 52 і 52а) багато років використовувалася «за ситуацією».
За цією адресою було прописано кілька різних фірм, що входили до сфери бізнесу родин Батьківщини, Беккерів та Мороховських: ТОВ «Екологія», ТОВ «Вітрило», ВКФ «Мост-мет», ПП «Алімар», ПП «Діс», ТОВ «Манар», ВАТ «Одеснефтепродукт», ЗАТ «Евармет». Сама земля під колишнім підприємством довго юридично належала місту, але на ній господарювали власники «Стальканату».
У 2016 році рішенням Одеської міськради №620-VII вся ця ділянка площею 19,3432 гектара була продана у власність ПрАТ «Стальканат-Силур» за суму в 23,117 мільйона гривень (889 тисяч доларів). Сорок тисяч доларів за гектар одеської землі за 1700 метрів від причалу Одеського торговельного порту — це питання, яким варто зайнятися Генпрокуратурою.
ПрАТ «Стальканат-Силур», ставши повноправним власником цієї землі, розділило її на частини: на одній розташований майданчик заводу «Стальканат», а іншу частину площею 8,69 га вони активно рекламують як «об'єкт для інвестування». Напевно, збираючись з гарним прибутком окупити свої витрати на приватизацію землі. До цього часу юридичним власником «Стальканат-Силур» був уже лише Володимир Немирівський, а участь у афері Батьківщина залишилася прихована за схемами різних фірм та офшорів.
Дуже цікавою є історія появи ПрАТ «Стальканат-Силур» — це сталося в 2004 році в ході злиття одеського «Стальканату» та купленого ним харцизького «Силура». На момент продажу «Силур» та «Стальканат» залишилися єдиними в Україні виробниками сталевих тросів. Здавалося б, це Ринату Ахметову варто було купити собі «Стальканат» і стати монополістом у цій галузі — але сталося зовсім навпаки. Що змусило Ахметова піти цей крок, досі залишається загадкою. Чимало журналістів та аналітиків намагалися пояснити це якимись економічними проблемами Ахметова, хоча жодної суттєвої так і не назвали.
Але, можливо, причина була зовсім інша? Одного разу в ЗМІ промайнула інформація, що ця угода могла бути результатом обміну послугами чи поступками, внаслідок чого власники «Південного» придбали харцизький «Силур». Але що міг запропонувати тоді Ахметову банк «Південний»? Кредит? Інше питання, що могли запропонувати (або чим змогли допомогти) Ахметову ті, хто стояв за цим банком. І відповідь на це запитання знає лише Немирівський, який був «уповноваженим менеджером» у цій угоді. Тепер можна будувати найсміливіші гіпотези, адже з'ясувалося, що «Південний» був не простим одеським банком, а дуже специфічним фінансовим центром з великими зв'язками.
Банківські крадіжки та рейдерські захоплення
Банальна крадіжка грошей своїх клієнтів — не рідкість у банку «Південний». У жовтні 2009 року з розрахункового рахунку ТОВ ТД «Південь-Скло», відкритого у Дніпропетровській філії АКБ «Південний», працівниками банку було вкрадено 336 088 доларів. Коли керівництво «Південь-Скла» звернулося до директора Дніпропетровської філії «Південний» за роз'ясненнями, їм відповіли, що гроші нібито були списані з рахунку на підставі певної поруки від грудня 2007 року. На вимогу показати таку поруку директор філії розвів руками: мовляв, у нього немає, вона в головному офісі «Південного» в Одесі.
Обкрадені підприємці звернулися безпосередньо до голови банку Мороховського, який теж розвів руками: нема, кудись поділося, поки я був у відпустці. Тоді власники «Південь-Скла» звернулися до МВС із проханням порушити кримінальну справу. Їм відмовили у Жовтневому РВВС, але у Бабушкінському прийняли заяву. Справу порушили, проте керівництво «Південного» відмовилося надати слідчим якусь інформацію: мовляв, банківська таємниця. За кілька днів справа була взагалі закрита — за особистим розпорядженням прокурора Дніпропетровської області Михайла Косюти, який раніше очолював прокуратуру Одеської області.
Слід зробити невеликий відступ: «Південь-Скло» належало братам Сорокам. Геннадія Сорока розстріляли під Донецьком у 2004 році, але він вижив. Надалі широкому загалу було представлено запис телефонної розмови Ігоря Коломойського (Бені) та Геннадія Кернеса (Гепи), в якій Коломойський в принизливій формі вимагає від Кернеса вирішити питання з якимсь універмагом. Насправді йдеться про ТРЦ «Україна» у Харкові, який також належав братам Сорокам. Але Кернес не зміг задовольнити Ігоря Коломойського у питанні знищення ТРЦ. Це питання згодом вирішив саме Юрій Родін та банк «Південний» (через «неповернутий кредит», як часто роблять рейдери). Саме він організував силове захоплення ТРЦ «Україна», можливо, на прохання Ігоря Коломойського. Текстове розшифрування розмови Кернеса та Коломойського практично «підчищене» з інтернету.
Керивництво Бабушкінського РВВС відправило обкраденим підприємцям офіційну відмову. Ще за два тижні за наказом Косюти відкрили нову кримінальну справу — тепер уже проти самої компанії «Південь-Скло», за звинуваченням у «внесенні свідомо неправдивих відомостей у свій бізнес-план».