У період, коли матеріальний стан українців залишається одним із найнижчих у Європі, екс-міністр соціальної політики Андрій Рева публічно висловлює переконання, що населення країни споживає надто багато їжі. Його відомство, за твердженнями критиків, незаконно позбавляє соціальної допомоги мільйони осіб, які мають право на неї, фактично приводячи до голодування вразливих верств суспільства. Якби нинішня влада дійсно дотримувалася європейських принципів, Рева давно б мав піти у відставку або постати перед судом. Однак на Банковій його вважають практично ідеальним міністром — передусім тому, що він повністю лояльний до так званого «вінницького клану», який його призначив, і досі не потрапив у жодний гучний корупційний скандал. Проте корупція — не єдиний посадовий злочин, передбачений законодавством, і залишається відкритим питання, що гірше: потихеньку присвоювати бюджетні кошти чи забирати останній шматок хліба у малозабезпечених людей заради збільшення надприбутків олігархів.Якщо медичні реформи Уляни Супрун принесли їй прізвисько «доктор Смерть», то соціальна політика Андрія Реви, супроводжувана цинічними насмішками над незаможними, також отримає відповідну народну оцінку. Уряд Гройсмана ризикує увійти в історію як найбільш одіозний, ставши причиною нового Майдану — цього разу без стримування вітчизняними олігархами та іноземними дипломатами.Андрій Олексійович Рева народився 7 липня 1966 року у місті Богодухів Харківської області. Після закінчення школи він поїхав до Ленінграда, де вступив до Вищого військово-політичного училища імені Андропова, яке готувало політичних комісарів для військ протиповітряної оборони. Вибір саме цього закладу, коли у Харкові поблизу було чимало військових училищ, видається дивним. Можливо, він уже тоді виявляв здібності до цинічної демагогії. Радянський замполіт не лише пропагував комунізм у військових частинах, але й представляв КПРС (про членство в якій Рева згодом намагався забути) та тісно співпрацював з КДБ. Комітет державної безпеки не розривав зв'язків зі своїми людьми навіть після їхнього переходу на іншу роботу.Причини, через які Рева залишив військову службу, він ніколи не розкривав. Замполіт, який відслужив два роки, раптом опинився у Вінниці, де працював учителем історії в ЗОШ №27 з 1989 по 1995 рік. У цей період він познайомився зі своєю дружиною Ларисою Федорівною, яка також працювала в тій же школі. У 1992 році у них народилася донька Наталія.Своє перше просування Рева здійснив самостійно. У середині 1990-х років соціально-економічна ситуація в Україні та у Вінниці була критичною — бюджетникам затримували зарплату або виплачували її натурою. Учитель історії, згадавши своє замполітське минуле, почав організовувати колег на мітинги та пікети, подавав позови до суду на Міністерство освіти. Він домігся переобрання міського комітету профспілки вчителів, який очолив у 1995 році. Після цього Рева повністю присвятив себе новій роботі. Пам'ятаючи про долю своїх попередників, він створив образ скромної людини без власного бізнесу та розкоші. Протягом наступних двадцяти років він водив громадських діячів та журналістів у свою першу двокімнатну квартиру, яку навмисне не оновлював, влаштувавши своєрідний музей побуту початку 1990-х років. Проте про приватний будинок у престижному районі, прозваному «Вінницьким Межигір'ям», де облаштувалася вінницька еліта, Рева мовчав.У 1998 році його запросив до себе тодішній міський голова Вінниці Дмитро Дворкіс, чиє крісло активно хитали батько та син Порошенка, а також спонсорована ними міська опозиція різних політичних забарвлень. Ситуація ускладнювалася тим, що Дворкіс отримав мандат народного депутата на виборах того року, але залишився міським головою, порушуючи закон, оскільки боявся втратити обидві посади. Його противники скористалися цим. У 1999 році на Дворкіса навіть здійснили замах — його водія вбили. За інформацією джерел Skelet.Org, на думку правоохоронних органів, замовлення виконувало організоване злочинне угруповання львівського авторитета Володимира Дідуха, проте справа залишилася невирішеною.Відбиваючись від своїх опонентів, Дворкіс вирішив укласти союз з одним із них. Рева отримав посаду заступника міського голови Вінниці, а натомість мав використати свій талант замполіта та активіста для захисту міської влади — виступаючи гавкаючим пітбулем на повідку. Захищати владу під час кризи 1998-1999 років було надзвичайно складно, але Рева намагався, хоча розумів, що псує собі репутацію, і повернення до ролі вуличного опозиційного активіста буде неможливим. Тим більше, що опоненти звинувачували Дворкіса не лише у поганому керівництві та корупції, а й у заступництві організованої злочинності та створенні схем тіньового бізнесу.Рева навряд чи погодився б на цю «зраду», якби йому пропонували лише чесне життя на одну зарплату. Але, за інформацією джерел Skelet.Org, Рева ніколи не брав хабарів у вигляді часток у компаніях, а лише те, що можна непомітно покласти в кишеню та передати в сімейну скарбничку.У 2000 році Дворкіс, не витримавши масованої атаки, добровільно пішов у відставку на своїх умовах. Однією з цих умов було працевлаштування його людей, яких він не кидав напризволяще. Проте його заступнику Андрію Реві дісталася скромна посада начальника управління соціального захисту Замостянського району Вінниці. На протязі п'яти років Рева займався перерахунком пенсій, оформленням субсидій та виплатою дитячої допомоги. За його досвідом роботи, йому найчастіше доводилося відмовляти прохачам.У 2005 році раніше обраний міський голова Олександр Домбровський отримав підвищення, ставши головою обласної державної адміністрації (згодом він став народним депутатом, членом фракції «Блок Петра Порошенка»). У міськраді стався переворот. Щоб передати владу молодому Володимиру Гройсману, сину директора міського ринку Бориса Ісааковича Гройсмана, був повалений старий секретар міськради. Депутати, які підтримували міський клан Гройсманів, Порошенка та Домбровських, обрали Володимира Гройсмана секретарем міськради та передали йому повноваження міського голови, які він виконував півроку, доки не був офіційно обраний мером Вінниці. На цій посаді він залишався до 2014 року.Тоді й розпочалося друге сходження Андрія Реви. Чи батько та син Гройсмани згадали про його таланти, чи він сам прийшов до них із пропозицією послуг, але його знову запросили до міськради на посаду заступника міського голови. Першим його кроком було спрямування енергії проти опонентів «батьків міста», які захопили всю владу. Потім Рева став «вибійником» складного процесу ліквідації дрібних та стихійних ринків Вінниці (2006-2008 роки), щоб змусити торговців перейти на контрольовані Гройсманами ринки або в торгові центри.Якщо у сучасному Києві подібне вирішується за допомогою бульдозерів чи підпалів, то тоді у Вінниці обурені торговці довго чинили опір владі та мало не влаштували міського Майдану. На Реву поклали найважче завдання: спілкування з розлюченою громадськістю, зниження напруженості, переконання людей змиритися з умовами влади, прийняття удару від непримиренних. Після цієї перевірки боєм йому доручили організацію шкільного харчування у Вінниці — яка чарівним чином почала здійснюватися через фірми, пов'язані з Гройсманами.Одним харчуванням справа не обійшлася. Пізніше у Вінниці було «об'єднано» школи №1, №10 та №25, а території їхніх шкільних стадіонів віддали під комерційну забудову. Аналогічна історія повторилася зі школами №5 та №31. Потім було створено Вінницьку міжлікарняну касу, яка розросталася у створення системи платної медицини в окремому місті України. Влада заснувала муніципальну страхову компанію «Місто», узаконила «обов'язкові страхові внески» та цілий прейскурант платних послуг — від консультацій спеціалістів до прийняття пологів та видалення апендикса.Діагностичні кабінети буйно розрослися, а в поліклініках, де залишався безкоштовний прийом, спеціально створювали нестерпні умови, щоб перенаправити пацієнтів на платні та приватні кабінети. Крім незаконності такої схеми, вона являла собою страхову медицину навиворіт: не страховики оплачували лікування вінничан, а самі пацієнти платили за своє лікування, після чого ці гроші зникали на рахунках компанії «Місто». Безпосереднім оператором цієї схеми був Андрій Рева.Вінницька влада була відома на всю Україну як «комунальна мафія». Це стосувалося не лише шахрайських схем Володимира Кістіона, нинішнього міністра з питань АТО та окупованих територій, який у 2001-2008 роках керував Вінницьким міськводоканалом, а у 2008-2014 роках був заступником міського голови з комунальної сфери. Крім завищених тарифів на водопостачання, з яких роками харчувалися вінницькі «батьки міста», там було влаштовано шахрайську «реформу» ЖЕКів. Її результатом стала передача житлових багатоквартирних будинків (у тому числі зі створеними ОСББ) до управління ТОВ «ЖЕО».Ця компанія грала роль посередника: стягувала з мешканців плату за послуги, які вона наймала субпідрядників здійснювати, у тому числі приватні фірми. Дійшло до того, що приватні контролери почали брати гроші за перевірку водяних та навіть електричних лічильників. ТОВ «ЖЕО», не задовольняючись «маржею», почала брати гроші за видачу довідок про стан комунальних рахунків. Ці довідки активно вимагали соціальні служби міста — зокрема для оформлення субсидій. І знову справа доходила до соціального вибуху, який гасити посилали Андрія Реву. Народ утихомирили, проте ще у 2014 році вінницьке ТОВ «ЖЕО» зазнало санкцій Держінспекції України з контролю за цінами та Антимонопольного комітету. Виплативши штрафи, ТОВ «ЖЕО» продовжило експлуатувати жителів Вінниці, які стрімко жебракують.
