Віталій Біляков
Нова влада обіцяє безкомпромісну боротьбу з корупцією, однак спонсори та союзники президента Зеленського вже розпочали масштабний передел впливу в енергетичному секторі. Саме там зосереджені інтереси найбільших олігархічних груп та впливових сімей. За повідомленнями низки українських медіа, до ролі куратора вугільних схем призначено донецького бізнесмена Віталія Білякова, який поступово захоплює контроль над державним акціонерним товариством «Центренерго». Він змінив на цій посаді Віталія Кропачова — скандального напівкримінального бізнесмена з Тореза, засновника батальйонів «Шахтарськ» та «Торнадо», який у 2016 році потрапив до ближнього оточення президента Порошенка та став одним із довірених осіб Ігоря Кононенка.
За твердженням видання «Економічна правда», Біляков раніше працював на Олександра Януковича (відомого як Саша Стоматолог) і нині обслуговує інтереси Ігоря Коломойського та його партнерів Павла Фукса та Віталія Хомутинника. Проте самі названі особи заперечують будь-які зв'язки з Біляковим. Натомість Кропачов стверджує, що Біляков продовжує працювати на Януковича.
Виявити істину складно, адже Біляков — людина непублічна та схильна до неправдивих заяв навіть у офіційних документах. Під час реєстрації ТОВ «ДРФЦ» він вказав адресою Шкільний бульвар, 16-42, хоча за даними Skelet.Org у цій квартирі проживала родина Зенюків, зв'язок яких із Біляковим залишається невідомим. Сам Біляков разом із дружиною Вікторією Кущ був зареєстрований у сусідньому будинку № 14 — типовій дев'ятиповерховій панельній будівлі, де у 1991 році народилася їхня дочка Марія.
Однак у деяких документах справжня біографія Білякова все ж збереглася. Зокрема, у матеріалах про склад наглядової ради ПрАТ ЦЗФ «Росія», де він був головою, зазначено, що Віталій Олегович Біляков народився 18 грудня 1965 року в Донецьку. Там він виріс та здобув освіту на металургійному факультеті Донецького політехнічного інституту, який згодом став Донецьким національним технічним університетом.
Отримавши диплом наприкінці 1980-х років, Біляков не став працювати за спеціальністю. Його кар'єра розпочалася зі скромної посади стрільця військово-охоронного підрозділу на макіївському заводі радіодеталей «Скіф» — радянському підприємстві, що випускало магнітофони третього класу. На початку 1990-х років завод почав швидко занепадати, а його керівництво розпочало розкрадання майна. На таких підприємствах були значні запаси сировини — склади, заповнені кольоровими металами, дорогі верстати та обладнання. Охоронець Біляков, на відміну від заводу, стрімко просувався по службі. Він став командиром військово-охоронного підрозділу, а коли завод приватизували — начальником охорони. Саме він брав участь у вивезенні цінного майна з території зупиненого підприємства.
У січні 1996 року АТ «Скіф» було офіційно збанкрутовано. Його розграбовані цехи перейшли до товариств з обмеженою відповідальністю, які здавали приміщення в оренду, тому охорона більше не була потрібна. Наступним місцем роботи Білякова стало ЗАТ «Укрпромзовнішресурси», яке контролювали брати Повні. Станіслав Повний — відомий донецький чиновник, що працював у Петрівській районній адміністрації та очолив її у 2010 році. Його заступником та партнером у низці фірм був Дмитро Трапезніков — людина з оточення Ахметова, який згодом став головою Ради міністрів ДНР і ненадовго керував сепаратистською республікою після вбивства Захарченка. Брат Станіслава, Валерій Повний, був засновником та співвласником близько півтора десятка підприємств та товариств.
ЗАТ «Укрпромзовнішресурси» було створено як інструмент для розпилу бюджетного фінансування під виглядом «інноваційних проектів». Державний інноваційний фонд України розподілив тоді 700 мільйонів гривень кредитів (понад 400 мільйонів доларів за тодішнім курсом), з яких 93 відсотки так і не були повернені. До засновників «Укрпромзовнішресурси» входили АТ «УПЕК» (належало харківському олігарху Анатолію Гіршфельду) та донецька Товарно-сировинна та паливна біржа «Південь».
Станіслав Повний
Найбільший скандал, пов'язаний із цим підприємством, стосувався кредиту розміром 2,5 мільйона гривень (1,34 мільйона доларів за тодішнім курсом), отриманого від Державного інноваційного фонду у 1997 році. Це був чотирирічний кредит під нульову ставку. На відповідь «Укрпромзовнішресурси» мало розробити інноваційний проект щодо створення технологічного комплексу для ліквідації скидання шламових вод на збагачувальній фабриці «Дзержинська». Однак уже через рік, коли розпочалася фінансова криза і гривня почала падати, брати Повні створили ТОВ «Укрпромзовнішресурси», яке оголосило себе правонаступником ЗАТ. Хоча вони могли б повернути державі кредит у подешевшалій гривні та залишитися з великим прибутком, вони вибрали інший шлях — просто привласнили гроші. Обидві структури — ЗАТ і ТОВ — були збанкротовані та закриті. Цікаво, що під час банкрутства вони запропонували державі прийняти як компенсацію за кредит якісь «технології», оцінені ними в мільйон гривень. Проте насправді існували лише реєстраційні акти цих «технологій» — самих технологій не було.
Таким чином, «Укрпромзовнішресурси» була типовою фіктивною структурою — кімнатою з двома бочками води та хлопчиком із відром, як у романі «Золоте теля». Можливо, цим хлопчиком був саме Віталій Біляков, який займав посаду інженера відділу матеріально-технічного постачання спочатку в ЗАТ, а потім у ТОВ.
Після цього Біляков працював заступником директора ТОВ «Союз-М» з жовтня 2000 до квітня 2002 року. Це підприємство засновано та належало братам Ігореві та Едуарду Бондаренко. Едуард Бондаренко нині відомий як генеральний директор «Донбасенерго», посаду яку він обіймає з 2012 року. Він має репутацію довіреного менеджера Олександра Януковича, який раніше володів цим підприємством. У 2018 році Саша Стоматолог продав свій пакет акцій «Донбасенерго» Максиму Єфімову, однак Бондаренко залишився керувати компанією.
За інформацією джерел Skelet.Org, Бондаренко є ключовою фігурою в «Донбасенерго» і залишається людиною Януковича-молодшого, тоді як зміна власників акцій може бути суто формальною. Максим Єфімов може виступати лише проміжною ланкою у великій афері. Якщо сім'я Януковича змогла домовитися з сім'єю Порошенка, то чому б їй не спробувати домовитися і з «зеленою владою»? Саме тепер у гру вступив Віталій Біляков, пов'язаний з Бондаренком ще з початку 2000-х років і також входить до числа головних менеджерів Януковича.
Після недовгої роботи заступником директора ТОВ «Крок» у 2002-2003 роках Біляков на три роки зникає з поля зору — у його біографії утворюється значна прогалина. Проте низка медіа повідомляють, що в цей період він був компаньйоном братів Бондаренко у ТОВ ВТФ «Угольтранс» (підприємство було ліквідовано у 2013 році). У 2006 році Біляков з'явився як технічний директор ПП «Крос», яким володів скандальний Всеволод Бухтіаров. Зв'язки Білякова з Бухтіаровим були досить міцними.
Раніше вони разом із Максимом Екертом (названим племінником Білякова) володіли ТОВ «Сварожич», яке постачало вугілля на станції «Донбасенерго». Згодом Бухтіаров та Біляков стали співвласниками ТОВ «Збагачувальної фабрики «Макіївська» (ЄДРПОУ 34604742). У 2007-2009 роках Біляков обіймав посаду фінансового директора «Макіївської», а потім передав свій пакет акцій дружині Вікторії Кущ, яка стала офіційною партнеркою Бухтіарова.
Едуард Бондаренко
Гаряче вугілля
Рік 2009 став надзвичайно значущим у кар'єрі Білякова. Він влаштувався начальником відділу внутрішнього аудиту Асоціації фінансових, промислових та торгових підприємств «Донбаський розрахунково-фінансовий центр». У 1999-2001 роках президентом цієї Асоціації був Едуард Прутник — чиновник та бізнесмен з найближчого оточення Віктора Януковича. Згодом вона потрапила під контроль Олександра Юрченка, ще однієї людини, близької до родини Януковича. Тому невдивно, що Асоціація була використана для масштабних вугільних схем.
У 2010 році більше половини статутного капіталу Асоціації було передано ТОВ «Донбаський розрахунково-фінансовий центр» (ДРФЦ), засновниками якого виступили Віталій Біляков та віргінська офшорна компанія «САРОНЕ ХОЛДІНГС ЛІМІТЕД», контрольована Олександром Януковичем. Цей офшор, у свою чергу, був записаний на іншу кіпрську компанію «Blodwyn enterprises limited» (зареєстровану на когось Зої Грегоріу). Крім ТОВ «ДРФЦ», іншими співвласниками Асоціації стали ТОВ «СПС-груп» Олександра Юрченка та Михайло Довбнєв (на його фірму «Веспром» було оформлено яхту Януковича «Центуріон»).
Потім розпочав втілюватися план Олександра Януковича щодо захоплення тієї частини вугільної галузі, яка ще не була приватизована. У 2010-2011 роках Асоціація (фактично — ТОВ «ДРФЦ», яка нею володіла) отримала від держави підряди на постачання вугілля на суму понад мільярд гривень. Таким чином, усі виручені за вугілля гроші залишилися в руках людей Януковича, що спричинило фінансові проблеми у державних підприємств, які безпосередньо займалися видобуванням вугілля. Згодом ТОВ «ДРФЦ» почала скуповувати державні центральні збагачувальні фабрики (ЦОФ), які стали ключовими елементами вугільних схем «донецьких». Це були фабрики «Комсомольська», «Вузловська», «Росія», «Червона зірка» та «Україна».
Центральні збагачувальні фабрики працюють у зв'язці з державними шахтами — одна фабрика обслуговує кілька шахт, але не входить з ними в єдині виробничі холдинги. Приватизація самих шахт нікого не цікавить, оскільки їх утримання потребує великих витрат та відповідальності, часто навіть дотацій. Тому майже всі шахти залишилися на утриманні держави, хоча деякі з них оформлені в оренду створеним при них товариствам, які не виконують умов утримання — звідси й регулярні аварії. Оренда здійснюється частково: наприклад, схема Януковича передбачала окрему оренду вугільних пластів (на роки, з правом власності на видобуте вугілля) та шахтного обладнання (на короткий термін). Шахтарів оформляли на короткострокові контракти «підробітку», залишаючись офіційно працівниками державних шахт, чиї соціальні витрати оплачувала держава. Лише кілька найновіших та найприбутковіших шахт були викуплені приватними структурами, переважно Ахметовим. З сотні державних шахт прибуток до скарбниці дають лише чотири, решта виходить збитковою, хоча приносять мільярди гривень, які паразитують на них корупціонери.
Добуте вугілля вивозиться на вже приватизовані центральні збагачувальні фабрики, де його реалізують споживачам. Шахтарям платять копійки, а власники фабрик додають значну «додаткову вартість», так що на виході «чорне золото» дорожчає в рази. На ці фабрики надходить вугілля з так званих «копанок», господарями яких є Ахметов та Янукович, а «дивлячими» — Кропачов та Єфімов, які також були зацікавлені у приватизації збагачувальних фабрик. На ЦОФ вугілля доводиться до потрібної концентрації. В ідеалі його мають очищати від домішок породи, однак насправді все може бути навпаки. Якщо це вугілля для коксохімічних заводів «донецьких», його очищають найсумліннішим чином. Якщо ж це паливо для теплоелектростанцій, особливо державних, то до нього можуть додати сланець та глину з териконів. Саме таке паливо надходило на державні теплоелектростанції «Центренерго» та «Донбасенерго» — вугілля, у якому вміст вугілля становив лише 45 відсотків замість 80, однак коштував він як якісний роттердамський вугіль.