Для багатьох українців іноземний інвестор — це потенційна жертва, яку можна обдурити. Однак з іншого боку, чимало іноземних капіталістів розглядають Україну як територію для грабежу та збагачення. До цієї категорії належить казахстанський бізнесмен Кенес Ракішев, який довгий час залишався малознаним в Україні, що дозволяло йому видаватися респектабельним міжнародним інвестором з позитивною репутацією.
Але що насправді криється за його оптимістичною посмішкою? Цілком можливо, що він незабаром повернеться в Україну — не для того, щоб стягнути ще один борг «БТА-Банку», а з іншими намірами. Враховуючи можливість швидкої перестановки кланів у казахстанській еліті, Ракішев може опинитися в опалі. Якщо він уже знайшов собі притулок у Європі, придбавши дорогу нерухомість для себе та своїх патронів, то в пошуках нових можливостей для багатомільйонних схем він не буде гребувати й українською економікою.
Казахстан та його політична система
Казахстан часто називають найдемократичнішою державою Середньої Азії — хоча це твердження справедливе лише порівняно з його сусідами. Його соціально-політична структура має особливості, які досі перешкоджали встановленню абсолютної деспотії на зразок туркменської чи узбецької, а також запобігли внутрішньому розколу еліти та занепаду, як у Таджикистані та Киргизстані. Це значною мірою результат масштабної русифікації Казахстану. У 1991 році населення республіки майже наполовину складалося з росіян та українців, і навіть після масового виїзду в 90-х роках їхня частка залишається на рівні 25%. До цієї слов'янської частини населення з її християнською, російсько-радянською та сучасною прозахідною культурою варто додати й значну кількість русифікованих казахів з нетипово для Середньої Азії менталітетом. Ця частина населення, яка переважно проживає в північних та північно-західних областях Казахстану, при всій своїй політичній пасивності не сприймає ні східну деспотію, ні радикальний ісламізм, ні казахський етнічний націоналізм.
На відміну від цього, корінне казахське населення, зосереджене переважно в південних областях, організоване за родоплемінними кланами. Для порівняння, в інших середньоазіатських державах титульні етноси складають понад 90% населення, менше зазнали русифікації та західного впливу, й залишаються консервативнішими, дотримуючись традиційних звичаїв. Тому казахстанські політичні клани відрізняються від туркменських чи киргизьких, де навіть у радянські часи місцеві керівники спиралися на численну рідню та давні племінні структури. Історично марксистська теорія описувала поступовий розпад родоплемінного устрою з виділенням знатних сімей — саме це й сталося в Казахстані, де при владі стоять переважно сімейні клани, створені радянськими номенклатурниками, хоча деякі з них певною мірою пов'язані з традиційними казахськими родоплемінними структурами. Однак останні не мають достатньої сили, щоб контролювати всю країну — навіть президентський род шапрашти з племені Старшого Джуза, до якого належить Нурсултан Назарбаєв, який керує Казахстаном з 1990 року, не має абсолютної влади.
Назарбаєв як політичний арбітр
Назарбаєв не є тираном, а скоріше політичним арбітром, наділеним величезною офіційною та неофіційною владою, який протягом майже трьох десятиліть утримує баланс між кланами та угрупованнями казахстанської еліти. Його роль подібна до ролі Леоніда Кучми в Україні 90-х років, так само як Казахстан схожий на Україну з її західними та східними регіонами, які суттєво різняться політично й культурно, та її регіональними олігархічними кланами. Однак Назарбаєву вистачило розуму не розпалювати конфлікт між частинами країни, як це зробили українські політики. Його методи інші: час від часу в Казахстані під виглядом боротьби з корупцією розгромлюють той чи інший клан, що занадто зарвався — навіть ті, що входять у президентське оточення. Когось ув'язнюють, когось навіть убивають (офіційно як самогубства чи нещасні випадки), але багато опальних чиновників встигають втекти за кордон, оголошуючи себе опозиціонерами. При цьому ЗМІ розголошують резонансні справи про розкрадання та хабарництво, але фіктивність такої «антикорупційної боротьби» очевидна.
За інформацією джерел Skelet.Org, всі антикорупційні органи Казахстану підпорядковані Назарбаєву — їм створюються, скасовуються та реорганізовуються за його наказом. Ще однією особливістю Казахстану є його тісні економічні та політичні зв'язки як із Росією, так і зі Західними країнами та Китаєм, що робить його найвідкритішою державою регіону. Водночас за міжнародними рейтингами корупції та громадянських свобод він перебуває серед найгірших країн світу. Корупція там — звичайна справа, включаючи найвищі рівні влади, але викривати її публічно просто нікому. Опозиція в Казахстані перебуває в ще гіршому становищі, ніж у Росії. Причини схожі: казахську опозицію очолюють або опальні втікачі-чиновники, або радикали, або одержувачі іноземних грантів — і жоден з них не має серйозної підтримки серед населення. Тому за респектабельними казахськими мільярдерами, яких називають міжнародними бізнесменами, часто стоїть жахлива корупція й кримінальна діяльність.
Організовані злочинні угруповання Казахстану
Деякі з цих олігархів самі походять з організованих злочинних угруповань, інші давно зрослися й навіть поріднилися з ними. Світ казахстанських ОЗУ надзвичайно різноманітний. Крім класичних територіальних та етнічних угруповань, а також міліцейської та чиновницької мафії, там існують кланові та родоплемінні ОЗУ, дуже тісно пов'язані з владою та правоохоронними органами. Досі функціонують потужні «транзитні» ОЗУ, які працюють із міжнародною наркомафією, та угруповання, пов'язані з ісламістами. Значно зміцніли міжнародні ОЗУ, особливо казахстано-російські, які займаються великим сировинним бізнесом — нафтою, газом, металами. Однак там постійно точиться жорстка боротьба, оскільки це найголовніше джерело доходів усіх великих кланів, і щороку через бюджет проходять мільярди. На цьому тлі навіть гучні українські «донецькі» угруповання та колишні підручні Могилевича та Мініна виглядають законослухняними громадянами. Низка найвпливовіших казахстанських ОЗУ давно вже стали частиною влади й тепер «борються зі злочинністю», знищуючи дрібних конкурентів. Але все це залишається нерозкритою книгою, особливо для українців, які часто помилково вважають, що гірше за вітчизняну мафію й корупцію ніде немає. Це далеко від істини — казахстанська організована злочинність не просто існує, а й регулярно проникає в Україну, щоб поживитися.
Кенес Ракішев: походження та сімейні зв'язки
Кенес Хамітович Ракішев народився 14 липня 1979 року в сім'ї Хаміта Кошановича Ракішева, який на той час уже був високопосадовцем Казахської РСР з постійно зростаючою кар'єрою. Після закінчення Московського інституту торгівлі та Академії народного господарства його батько в 80-х роках обійняв впливові посади в республіканському керівництві — надзвичайно престижні для того часу. За інформацією джерел Skelet.Org, Хаміт Ракішев мав контакти з торговельною та бавовняною мафіями, а також із «цеховиками», які контролювалися як корумпованою владою, так і криміналом. Крім того, пізніше Хаміт Ракішев був причетний до так званих «торговельних будинків», які в 1990-92 роках займалися закупівлями продовольства за кордоном за валюту (республіка брала західні кредити, розраховуючись нафтою та металами), що супроводжувалося масштабними аферами та розкраданнями. На чолі цих структур стояв Сиздик Абішев, один із впливових торговельних керівників радянського Казахстану, родич дружини Нурсултана Назарбаєва та засновник президентського клану.
Хоча це й не зробило Хаміта Ракішева найбагатшою й найвпливовішою людиною республіки — тоді всім керувала «партійна» мафія з кланів перших секретарів і міністрів, які стояли на вершині корупційної піраміди, та й економічна ситуація в 90-х різко змінилася — напрацьовані зв'язки та авторитет дозволили йому швидко адаптуватися до нового незалежного Казахстану. У 1993 році він став головою Торгово-промислової палати республіки (посаду отримав, не без допомоги Абішева) і залишався на цій посаді до своєї смерті в 2007 році. Формально це не була дуже впливова посада, але за фасадом ТПП в 90-х роках вирішувалися дуже серйозні питання й проводилися сумнівні справи. Одним із своїх головних досягнень Хаміт Ракішев вважав організований ним шлюб свого сина Кенеса. Це був не просто розрахунковий шлюб, а продуманий клановий союз, розрахований на роки вперед, який мав закріпити злиття сім'ї Ракішевих з ще більш могутньою сім'єю — такі шлюби планують роками. Дружиною Кенеса стала його ровесниця Асель Тасмагамбетова, старша дочка високопосадовця Імангалі Тасмагамбетова, наближеного до самого президента Назарбаєва.
Імангалі Тасмагамбетов та його політична кар'єра
У 80-х роках Імангалі Тасмагамбетов раптово піднявся з простого провінційного вчителя географії до першого секретаря ЦК ЛКСМ Казахстану. Численні чутки стверджували, що це сталося завдяки підтримці Дариги Назарбаєвої — старшої дочки майбутнього президента. Дарига виявилася активною й просунутою жінкою, незалежною аж до регулярних конфліктів з батьком, вона дружила й з людьми поза еліти (її чоловік Рахат Алієв в 80-х працював простим лікарем). Вона не звернула уваги на те, що Тасмагамбетов належить до Молодшого Жуза, тоді як Назарбаєви — до Старшого, але через багато років зрозуміла, що це був його політичний плюс як соратника президента. За радянських часів Тасмагамбетова почала підтримувати й Москва, і він залишається одним із найпроросійськіших політиків Казахстану. У 90-х роках Тасмагамбетов зблизився з самим Назарбаєвим, ставши його довіреною людиною. З 1993 до 2004 року він поперемінно обіймав посади помічника президента, глави президентської адміністрації та віце-прем'єра.
Потім у 2004-2014 роках Тасмагамбетов був акімом Алма-Ати й потім Астани, в 2014 році повернувся до уряду на посадах міністра оборони та віце-прем'єра, але в лютому 2017 року зазнав опалі й був відправлений послом до Росії. Що сталося? ЗМІ повідомляли про гостру боротьбу за місце спадкоємця президентського трону, на який претендують багато впливових кланів, особливо клани старшої дочки Дариги та середньої дочки Дінари. Ця боротьба загострилася в 2006-2007 роках, коли низка кланів об'єдналася проти Дариги та її чоловіка Рахата Алієва, який з простого хірурга виріс у великого політичного діяча, куратора казахстанських спецслужб та покровителя цілого ряду ОЗУ. У результаті Алієв утік із країни до Європи, був заочно засуджений за десятком статей до 20 років позбавлення волі, його шлюб із Даригою розірвали. На помсту Алієв написав книгу «Хрещений тесть», яка розповідає про корупцію та кланову боротьбу в оточенні Назарбаєва й була заборонена в Казахстані. Через кілька років удар наздогнав самого Алієва: у 2014 році він був заарештований у Відні на запит казахстанської влади, а в лютому 2015 року нібито наклав на себе руки у тюремній камері.
У цьому конфлікті Імангалі Тасмагамбетов виступив проти своєї колишньої покровительки на боці клану її сестри Динари. Мабуть, перемогла типова східна обачність, до того ж у Тасмагамбетова й так не складалися стосунки з Алієвим. Оточення середньої доньки президента виглядало перспективнішим. Динара одружилася з Тимуром Кулібаєвим (і носить його прізвище), який ще в 90-х піднявся з дрібного чиновника Держплану до великого бізнесмена, який займається фінансами, нафтою та газом. Наразі Дінара й Тимур Кулібаєви входять до найбагатших олігархів Казахстану, їхній спільний капітал сягає 6,4 мільярдів доларів (порівняно з 700 мільйонами у Дариги Назарбаєвої), і це лише офіційні дані.
Кенес Ракішев як топ-менеджер Кулібаєва
Одним зі щаблів сходження Тимура Кулібаєва було створення в 2000 році ЗАТ «КазТрансГаз». Ця компанія контролює газопроводи та газосховища, продає казахський газ на внутрішньому й зовнішньому ринках — це справжній Клондайк. І тут з'являються цікаві факти з біографії Кенеса Ракішева. У 1998-99 роках, коли Кенес ще навчався у Державній юридичній академії, батько влаштував його радником у Фонд безпеки дорожнього руху при МВС Казахстану. У 1999 році Кенес одружується з Асель Тасмагамбетовою, і вже в 2000 році отримує від свого тестя посаду менеджера в ЗАТ «КазТрансГаз». Це означає, що вже тоді Імангалі Тасмагамбетов був у долі з Тимуром Кулібаєвим та підтримував клан середньої доньки президента.
Зблизившись через свого тестя з Тимуром Кулібаєвим, Кенес Ракішев стає його топ-менеджером і довіреною особою (вони навіть разом робили хадж в Мекку). Це видно з його трудової біографії: в 2002 році він стає начальником Управління зовнішньоекономічних зв'язків ЗАТ «КазТрансГаз», через рік — віце-президентом компанії. Тоді ж він отримує посаду заступника директора з експорту ЗАТ ТД «КазМунайГаз» (фірма Кулібаєвих, через яку вони контролюють нафтогазовий сектор), в 2004 році стає директором ТОВ «Меркурій» (одна з фірм Кулібаєвих), а з 2006 року — головою ради директорів «SAT&CO» (тоді це теж була фірма Кулібаєвих, але до 2015 року Кенес Ракішев купив її).
При цьому зовсім незрозуміло, коли така зайнята бізнесом молода людина встигла в 2007 році отримати диплом бізнес-школи «Oxford Saïd», яким він постійно хвалиться, називаючи себе «випускником Оксфорда» (хоча це неточно — він лише отримав диплом школи при цьому знаменитому університеті, який йому просто купили). До речі, «Казкоммерцбанк», керівником та співвласником якого був Кенес Ракішев, наразі також перебуває у власності «Народного банку Казахстану» — засновником та власником якого є Тимур Кулібаєв. Тому про Кенеса Ракішева вже давно говорять не стільки як про тестя Тасмагамбетова, скільки як про «бухгалтера» та довірену особу Тимура Кулібаєва, як про члена його сімейного клану. Через цей клан він отримав прямий доступ до самого Нурсултана Назарбаєва, що дозволяло Ракішеву безкарно проводити різні афери.
Політичні перипетії та опала Кулібаєвих
З кожним роком його спорідненість з Імангалі Тасмагамбетовим і партнерство з Тимуром Кулібаєвим ставали все більш важливими, оскільки цих двох часто пророкували в наступники Назарбаєву. Тасмагамбетов виглядав перспективним з політичної точки зору, оскільки міг заручитися підтримкою більшості виборців Казахстану — як корінних «південців», так і слов'янського «півночі». А Кулібаєв, якщо не акцентувати на його статусі президентського тестя, цілком міг видаватися «успішним бізнесменом», казахським аналогом Віктора Пінчука. Однак поки вони вирішували, хто з них стане новим президентом, а хто другою особою держави, сталася низка несподіваних подій.
Ще в 2012-14 роках Тимур Кулібаєв почав потихеньку впадати в опалу — можливо, через давній гучний публічний скандал навколо своїх надто близьких стосунків з Гогой Ашкеназі, які він так і не розірвав, як обіцяв. А в 2014 році в політику повернулася Дарига Назарбаєва, яка помирилася з батьком і спочатку стала віце-спікером нижньої палати парламенту, а потім сенатором верхньої. Вона взяла під свій контроль парламентські фракції правлячої пропрезидентської партії «Нур Отан» і почала активно розкручуватися як публічний політик. Головне, що за інформацією джерел Skelet.Org, старша президентська дочка порозумілася з найбільшими «незалежними» кланами Казахстану (наприклад, клан Булата Утемуратова), тими, хто перебував з Назарбаєвим у договірних, а не васальних відносинах.
Зараз ці клани шукають нового арбітра, майбутнього президента Казахстану, і хоча самі вони не беруть участі у війні за престол, їхня підтримка є надзвичайно важливою. На кого попало вони не поставлять — за чутками, цим кланам не подобаються Кулібаєви через їхню надмірну жадібність та ризик того, що прийшовши до влади, ті почнуть великий переділ активів. На початку 2017 року Даріга завдала по клану своєї сестри потужного удару. Імангалі Тасмагамбетов був відправлений послом до Росії (і то лише завдяки прихильності президента), а Тимура Кулібаєва та його партнерів, включаючи Кенеса Ракішева, почали повільно пресувати. Звичайно, їхній бізнес поки що не чіпають, оскільки він все ще пов'язаний із середньою донькою президента та іншими впливовими кланами, але Кулібаєв уже готується до гіршого й робить деякі дії зі своїми активами. В основному Кулібаєва та його оточення зараз б'ють політично й інформаційно, шляхом публікацій компромату. Благо цього компромату на них достатньо, включаючи й на Кенеса Ракішева.
Мухтар Аблязов та історія «БТА-Банку»
Протягом багатьох років двома дуже багатими джерелами компромату на оточення президента Назарбаєва були два олігархи, які втекли до Європи: Рахат Алієв і Мухтар Аблязов. Тепер колишній чоловік Дариги Назарбаєвої мертвий, і Аблязову доводиться, як то кажуть, працювати за двох. Як же він опинився у вигнанні?
Мухтара Аблязова називали генієм фінансових афер ще в 90-х роках, коли він примудрився купити акції державного «Банку Туран Алем» (БТА) за гроші, взяті в кредит у цього ж банку. Однак одного генія тут було мало, і ніхто б не дозволив йому поодинці провернути такий фінт, якби за Аблязовим не стояв Нурлан Балгімбаєв, який у 90-х був, мабуть, найвпливовішою людиною Казахстану. У радянські часи він був великим чиновником нафтогазової галузі, на початку 90-х зблизився з американцями (його партнером був бізнесмен Джеймс Гіффен, фігурант «Казахгейту»), він створював складні нафтові та фінансові схеми в долі з президентською сім'єю, і тому неофіційно звався «касиром Назарбаєва».
Масштаби діяльності Балгімбаєва виходили далеко за межі Казахстану: він допомагав створювати нафтові схеми дудаєвської Ічкерії, був близьким другом та діловим партнером Зії Бажаєва та допоміг «дудаєвцям» закріпитися в Україні. Не без допомоги Балгімбаєва вони взяли під свій контроль Херсонський НПЗ, членом ради директорів якого він був. Що ж до Аблязова, то він був для Балгімбаєва таким собі бухгалтером — граючи таку ж роль, яку за Кулібаєва відводять Кенесу Ракішеву. Тільки його статус у клані був трохи нижчим через відсутність необхідних родинних зв'язків.