Ігор Райнін
Політична команда екс-президента Петра Порошенка розпадається, і її члени шукають собі нові місця. Якщо досвідчені політики та впливові фігури без труднощів знаходять себе в нових проектах, то для виконавців на кшталт Ігора Райніна, колишнього голови Адміністрації президента, ситуація складніша. Протягом усієї кар'єри він спирався на покровителів, які просували його вперед, а тепер залишився без їхньої підтримки. Його подальша доля залишається невизначеною: чи повернеться він на керівні посади, чи потрапить до парламенту, чи опиниться на лаві підсудних.
Народження та сімейні корені
Ігор Львович Райнін народився 6 серпня 1973 року в Харкові в родині інженера Лева Михайловича Райніна, нащадка корінних харківських євреїв, які оселилися в місті ще в XIX столітті. Це походження відіграло значну роль у його кар'єрному зростанні. Подібна ситуація склалася й у його колеги Бориса Ложкіна, також колишнього голови Адміністрації президента Порошенка, який нині займає посаду віце-президента Всесвітнього єврейського конгресу.
Початки комерційної діяльності
Бізнесом у родині Райніних першим займався Лев Михайлович. Ще під час перебудови він зрозумів, що радянський інженер може жити набагато краще, якщо працюватиме не лише за зарплату, а й отримуватиме гонорари як кооператор. У 1990 році він влаштував свого сина, який щойно закінчив середню школу, в кооператив «Наладчик» на посаду техніка-наладчика газового обладнання. Робота була надто відповідальною для неповнолітнього хлопця без спеціальної освіти, тому ходили чутки, що Ігор Райнін лише подавав інструменти, але отримував зарплату кваліфікованого фахівця. Щоб уберегти сина від військової служби, батько влаштував йому відстрочку від призову через навчання у «цивільно-військовому» закладі на два роки. Лише 1992 року Ігор Райнін вступив до Харківського авіаційного інституту на спеціальність «двигуни та енергетичні установки космічних літальних апаратів». Одночасно батько перевів його на роботу до державного підприємства «Інженерно-консультаційний центр «Техсервіс» на посаду інженера-наладчика.
Парадокси молодіжної кар'єри
Як дев'ятнадцятирічний першокурсник міг займати інженерну посаду, залишається загадкою, подібно до його попередньої роботи налагоджувачем газового обладнання. З 1993 по 1996 рік студент Райнін працював (або вважався) начальником дільниці в кооперативі ВКФ «Агріс» (ЄДРПОУ 21240814), засновленому його батьком, а потім став заступником директора ТОВ «Навчально-науково-виробничого центру «О2Р2У2», одного з основних сімейних підприємств. Отримавши 1997 року диплом ХАІ, Райнін став генеральним директором сімейної фірми «Охорона праці». Однак у квітні-серпні 1998 року він раптово виїхав з Харкова до селища Коломак (населення 2800 осіб) на краю області, де чотири місяці працював фахівцем у районній адміністрації. Залишалося незрозумілим, яким саме фахівцем міг там працювати інженер космічних двигунів, і чому його перший досвід державної служби так швидко завершився, а сам Райнін майже на два роки зник з поля зору.
Покровитель Логвиненко
Відомо, що на державну службу Райніна рекомендував старий друг його батька Олексій Логвиненко, який тоді займав посаду заступника голови Харківської обласної державної адміністрації. Логвиненко мав цікаву біографію. У 1988 році він залишив посаду викладача Харківського державного університету і перейшов на роботу в обком КПУ, де очолював навчальну частину місцевої філії Інституту марксизму-ленінізму (у його офіційній біографії це скромно названо «Інститутом громадської політики»). Тоді ж у Харкові молодий комсомолець Віктор Суботін, перший секретар Московського райкому ЛКСМУ, отримав підвищення і став першим секретарем міськкому комсомолу. Суботін швидко познайомився з Логвиненком і знайшов у ньому однодумця не в питаннях ленінізму чи перебудови, а в бажанні займатися комерцією. Це бажання було непереборним, тому 1990 року Суботін залишив апаратну роботу і почав трансформувати касу комсомолу в комерційні банки: «Молодіжний комерційний», «Регіон-банк» та «Добродій».
Олексій Логвиненко
Виникнення «Мегабанку»
З 1992 року Суботін став заступником директора та основним власником (понад 60%) банку «Добродій», а з 1995 року його головою правління. Він перейменував його на «Мегабанк», який став одним із провідних банків Харківської області, хоча з ним було пов'язано чимало корупційних і навіть кримінальних схем. Незабаром головою наглядової ради банку став Логвиненко.
Борня за «Турбоатом»
Віктор Суботін
У 1998 році у «Мегабанку» відкрив свої рахунки харківський машинобудівний гігант «Турбоатом». Це підприємство відіграє у житті Харкова таку ж важливу роль, як металургійні комбінати у Донецьку. Хоча його продукція складніша за сталеві сляби, попит на турбіни залишається стабільним, як і світові ціни. За даними Skelet.Org, харківські бізнесмени та напівкримінальні угруповання давно облизувалися на це підприємство. Багато хто намагався захопити його за класичною українською схемою: розорити, посадити на кредитну голку, а потім забрати акції за борги.
Аваков та його схеми
На початку 2000-х років Арсен Аваков через своє ТОВ «Інвестор-Нафтогаз» (дочірня фірма АТ «Інвестор») постачав газ двом своїм фірмам, які були пов'язані з харківськими ТЕЦ-3 та ТЕЦ-4. Через ТЕЦ-3, яка постачає електрику та тепло «Турбоатому», Аваков намагався ввести підприємство в борги, щоб потім приватизувати його разом з Костянтином Григоришиним. За даними SKELET-info, Григоришина як активного фінансиста Комуністичної партії України підтримував член ДКЦПФР Володимир Петренко, також член КПУ. Петренко, будучи секретарем Міжвідомчої комісії Кабміну з протидії рейдерству, лобіював інтереси Григоришина перед головою комісії Миколою Азаровим, який тоді був віце-прем'єром.
Поворотна точка у 2005 році
Коли 2005 року Аваков очолив Харківську обласну державну адміністрацію, боротьба за «Турбоатом» посилилася. Григоришин уже володів 14% акцій і сформував на підприємстві команду своїх людей на чолі із заступником директора Євгеном Бєлінським (з 2006 року – генеральний директор). Добра половина оборотного капіталу заводу (141 мільйон гривень) лежала на депозитних рахунках в аваківському банку «Базис». Однак у 2006 році за допомогою міністра енергетики Юрія Бойко 75% акцій «Турбоатому» передали до створеного тоді ж державного концерну «Укратомпром» (проіснував до 2008 року), і приватизація заводу зірвалася.
Бєлінський та його опір
Григоришин почав втрачати інтерес до підприємства. Натомість Бєлінський створив за допомогою свого сина-підприємця, який жив у Росії, посередницьку фірму, яка добре наживалася на постачаннях турбін для російських підприємств. Проте весь цей час за «Турбоатом» боровся й гурт Суботіна. У його «Мегабанку» завод теж тримав депозити на суму близько 200 мільйонів гривень. Навесні 2007 року Суботін переміг: хоча приватизацію «Турбоатому» було відкладено на невизначений термін, він став його генеральним директором. Бєлінський намагався чинити опір і навіть влаштував захоплення заводу, однак програв. Суботін керує «Турбоатомом» досі.
Парадокс Авакова
Найцікавіше те, що у квітні 2007 року Аваков був проти призначення Суботіна і активно підтримував Бєлінського як людину Григоришина. Однак за кілька місяців він почав активно підтримувати Суботіна. Пізніше Авакова почали називати лобістом та покровителем Суботіна. Це багато в чому пояснювало, чому Суботін непохитно залишався на своїй посаді як за прем'єра Юлії Тимошенко (2008-2009), так і після другого Майдану (з 2014 року), незважаючи на потік викривальних скарг від команди Бєлінського.
Закулісна домовленість
Джерела Skelet.Org повідомляли про закулісні домовленості Авакова та Суботіна, які вирішили мирно поділити прибутки «Турбоатому» між собою – не його акції, але його доходи, які вони освоювали через свої банки та фірми. Ця домовленість виникла не раптом. Ще 2005 року радником Авакова став Олексій Логвиненко – старий друг Суботіна і одночасно один з акціонерів «Мегабанку» та голова його наглядової ради. 2006 року Логвиненко обрався до парламенту під прапорами партії «Батьківщина», залишаючись їй вірним до 2011 року, коли перейшов до партії Наталії Королевської «Вперед, Україно».
Зв'язок Райніна з «Турбоатомом»
Чому розповідається ця історія економічного захоплення «Турбоатому»? Тому що Лев Райнін був добрим знайомим Логвиненка ще з 1990-х років. Саме Олексій Логвиненко став покровителем його сина Ігоря Райніна, так само як і іншого харківського «молодого обдарування» Бориса Ложкіна. Завдяки Логвиненку вони змогли дійти до піку своєї кар'єри як глави президентської адміністрації. Крім того, з бюджету «Турбоатому» годується сімейна фірма Райнінів «Охорона праці», директором якої нині є Лев Михайлович. У 2015 році фірма отримала від заводу непоганий прибуток, продавши йому спецодяг та засоби захисту на суму 654 тисячи гривень, завищивши їхню вартість більш ніж удвічі. Подібні контракти укладалися й у 2016-2018 роках. Зрозуміло, що добро на цю аферу давав генеральний директор Суботін.
Таємничі два роки
Після «коломацького заслання» Ігор Райнін цілих два роки (з серпня 1998 по червень 2000) пропадав невідомо де. Цей період позначений у всіх його біографіях білою плямою. Відомо лише, що 1999 року у нього народився син (Райнін одружився 1995 року), але чим займався він сам, залишається невідомим. Формально він навчався у Харківській філії Національної академії державного управління (колишня Вища партійна школа), що було логічно після роботи на держслужбі в Коломаці. Однак Райнін з юних років ніколи не сидів без діла, навіть навчаючись у ХАІ він одночасно працював на батьківських фірмах. Тому це виглядало як вимушена втеча, можливо за кордон, і дізнатися про причини було б дуже цікаво.
Повернення та державна служба
У липні 2000 року Ігор Райнін, випускник академії управління з відзнакою (за його словами), повернувся на роботу до батьківського ТОВ «УНПЦ «Охорона праці» на посаду виконавчого директора. Там він смиренно чекав свого щасливого часу до березня 2001 року, коли його влаштували на роботу до Харківської обласної державної адміністрації. Райнін отримав посаду начальника Відділу координації проектів міжнародної технічної допомоги при Головному управлінні економіки. У квітні 2002 року він став заступником начальника ГУЕ Харківської ОДА, пропрацювавши там до квітня 2010 року.
Підвищення та покровительство
Коли 2005 року до ОДА прийшов Арсен Аваков, Райніна навіть трохи підвищили до першого заступника начальника ГУЕ. Цьому посприяв його покровитель Логвиненко, який став радником Авакова. У цей період Райнін також побував помічником нардепа Логвиненка на громадських засадах.
Секретна робота в СБУ
Однак про один важливий факт Райнін ніколи не згадував у своїх біографіях: у 2009 році він став агентом СБУ під псевдонімом «Авіатор». Він отримував завдання зустрічатися з відомими та впливовими людьми, зокрема з Аваковим, і потім доносити на них. При цьому Авакова в своїх повідомленнях він називав «співуючим і ґвалтуючим товаришів по службі», а Олександра Давтяна – «антисемітом». Це був не єдиний випадок, коли Ігор Райнін за очі хаяв людей, які надавали йому заступництво та послуги. Пізніше, коли ці факти було опубліковано, Райніну залишалося лише заперечувати.
Падіння та нові спроби
У березні 2010 року Авакова відправили у відставку, а новим губернатором Харкова став Михайло Добкін, колишній міський голова (2006-2010). Відносини між міською та обласною адміністраціями у Харкові роками були складними, тому коли Добкін прийшов до ОДА, він почав велику чистку, під час якої постраждав і Райнін. Логвиненко нічим не міг йому допомогти, хоча Добкін на той час неодноразово позитивно відгукувався про Суботіна, який залишався директором «Турбоатому».
Період безробіття та приватний бізнес
На два місяці (травень-червень) Райніну вдалося прилаштуватися директором Харківського інституту метрології, але згодом він звідти вилетів. Наступні чотири роки він тихо сидів на посаді заступника директора ТОВ «Синтофлекс» (ЄДРПОУ 36815660), засновниками якого є Андрій Крючков та Станіслав Скрипай – люди, безпосередньо пов'язані з бізнесом Райніна і засновники кількох фірм, у яких працював він та його близькі.
Повернення в політику
Осені 2010 року Райнін пішов у політику, суто умовно. Тоді Аваков зібрав команду «Батьківщини» на виборах до обласної ради: сам він йшов під номером один, восьмим був Райнін, а дев'ятим – Ігор Балута (колишній начальник Головного управління праці та соцзахисту Харківської ОДА). Коли 2012 року Аваков обрався народним депутатом, Райнін став його помічником.