Українська банківська система перебуває у глибокій кризі, але найбільше уваги приділяється можливому банкрутству ПриватБанку. Тим часом державний Ощадбанк, другий за величиною банк країни, також стоїть на краю дефолту — факт, який чиновники намагаються приховати. Це становить серйозну загрозу, оскільки саме в цьому банку зберігаються всі соціальні виплати: чорнобильські та переселенські посібники. Крім того, Ощадбанк кредитує ключові державні підприємства — від Укрнафти до Укрзалізниці та Енергоринку. Падіння цього банку фактично паралізує всю інфраструктуру держави і найбільше постраждають найнезабезпеченіші верстви населення.
Якщо держава вирішить рятувати Ощадбанк, це відбуватиметься за рахунок платників податків, на відміну від ПриватБанку, де власники Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов мають виходити з кризи самостійно. Таким чином, громадяни розплачуватимуться за неефективний менеджмент керівництва державного банку.
Щоб зрозуміти, чому Ощадбанк опинився у такій ситуації, необхідно розглянути особистість його керівника Андрія Григоровича Пишного. Він є кумом прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, людини, яка славиться розставлянням своїх довіреників на ключові державні посади. Обидва походять із Чернівців і були майже однокашниками у Чернівецькому університеті. Їхні батьки також були близькими знайомими: батько Яценюка обіймав посаду декана у цьому ж університеті, а батько Пишного був начальником місцевої колонії.
Саме батько Пишного познайомив батька Яценюка з людиною, яка стала провідником молодих людей у світ великої політики — Ігором Плужніковим. Плужніков був олігархом, одним із засновників СДПУ(о), соратником Віктора Медведчука та творцем телеканалу Інтер, який став головною пропагандистською машиною того часу. Саме він протежував молодих Арсенія та Андрія.
Це спростовує популярний наратив про те, що до влади прийшли молоді та незамазані люди. Насправді, поки СДПУ(о) була при владі, молоді люди працювали у комерційних банках та на керівних посадах у державних банках, користуючись зв'язками своїх батьків. Однак після Помаранчевої революції виникла потреба замінити одіозних діячів на молоді та свіжі обличчя. Ті, хто грабував країну за часів Леоніда Кучми, не зникли — вони просто витягли своїх протеже з резерву та інтегрували їх у владні структури, забезпечивши їм сильні стартові позиції.
Так, у грудні 2004 року, практично синхронно з відходом президента Кучми та приходом Віктора Ющенка, Арсеній Яценюк став в.о. голови правління Національного банку, а Андрій Пишний перейшов з посади заступника голови правління Ощадбанку на посаду в.о. голови цього ж банку. Плужніков мав достатньо впливу у банківській системі — він раніше обіймав посаду у раді Національного банку та був заступником керівника наглядової ради Ощадбанку.
Для того щоб отримати цю посаду, Пишний вдався до прямої фальсифікації. У 2004 році він придбав у ректора «Інституту сучасних знань» Віктора Василенка фіктивну довідку про закінчення цього закладу. Це було необхідно для вступу на четвертий курс Української академії банківської справи при Національному банку — без цієї академії стати головою державного банку було неможливо.
Після смерті Плужнікова у 2005 році молоді чернівецькі протеже залишилися розраховувати лише один на одного.
2004—2005 роки були золотим часом для українського банківського ринку. Кредити видавалися у величезних обсягах, населення охоче відкривало депозитні рахунки. Однак Ощадбанк, колись єдиний державний банк із широкою роздрібною мережею, стрімко втрачав позиції. Пенсіонери, які з часів СРСР обслуговувалися Ощадом, переводили свої пенсії до ПриватБанку, Правексу, Надри та інших менших банків. Туди ж йшли зарплатні проекти, включаючи проекти державних підприємств.
Причини цього падіння були очевидні: неякісне обслуговування, некомпетентність персоналу від касирів до топ-менеджменту, негнучкі системи бонусів та відсотків, а часто й повна їхня відсутність. Ці характеристики точно описують Андрія Пишного як менеджера. Ощадбанк так і не подолав ці проблеми до сьогодні, хоча спробував запровадити маркетингову стратегію та модні хештеги на кшталт #МійБанкМояКраїна та #ощадбанкдіє.
Пишний не забував і про себе. Перебуваючи на посаді, він узяв кредит у розмірі трьох з половиною мільйонів у самого себе — тобто у Ощадбанку — на вигідних умовах. Однак він пішов далі: цей кредит він так і не повернув. Проблема загострилася, коли його суперник Анатолій Гулей, людина братів Андрія та Сергія Клюєвих, став керівником держбанку і оприлюднив цю інформацію. Однак за підтримки Яценюка Пишного «протягнули» в РНБО на посаду куратора фінансової сфери України, і Гулей вирішив не зв'язуватися з ним.
У 2008—2009 роках у житті обох друзів почалася чорна смуга. Яценюка прибрали з посади речника Верховної ради, а Пишного попросили із РНБО. Вони вирішили йти у політику, створивши партію «Фронт змін». Яценюк став лідером та фронтменом партії, а Пишний став його правою рукою.
Вибори 2010 року друзі провалили, незважаючи на вкладені 60—70 мільйонів доларів. Всі пам'ятають Яценюка, який несподівано «мілітаризувався» на всіх плакатах міст і трас — розробка російського дизайнера Артемія Лебедєва. Не допомогла й підтримка Катерини Чумаченко-Ющенко. До виборів 2012 року «Фронту змін» довелося йти під парасольку партії «Батьківщина». На їхню користь зіграло й те, що Юлія Тимошенко опинилася у СІЗО, а потім у в'язниці. Таким чином, Яценюк став фронтменом так званої «Об'єднаної опозиції», а Пишний посів місце заступника голови передвиборчого штабу. Коли він пройшов до парламенту, обійняв неформальну посаду керівника «групи Яценюка» в опозиції, яку обіймав упродовж усього правління Януковича. За словами обізнаних людей, кредит Ощадбанку він так і не повернув, але його захищала депутатська недоторканність.
Під час Євромайдану Яценюк активно виступав зі сцени, обіцяючи народу здобути собі «кулю в чоло». Пишний був поруч і займався юридичною підтримкою — писав листи Попову, у яких мітинги та барикади називав безстроковою зустріччю народу з депутатами. Як досвідчений бюрократ, він намагався ввести революцію у правове поле і таким чином очолити її хоча б формально. Він спробував піднести Євромайдан у Херсоні, але без особливого успіху. Одного разу він вийшов на барикади, але одразу отримав від міліції удар палицею по голові. Якийсь час він позував перед журналістами з перев'язаною головою, але більше на барикади не повертався.
Після Євромайдану кар'єра Пишного пішла нагору разом із кар'єрою Яценюка. Він одразу став головою правління Ощадбанку без будь-яких приставок в.о. Однак незабаром він вляпався у корупційний скандал. Генеральна прокуратура завела проти нього кримінальне провадження. Пишний літав на матч «Севілья—Дніпро», і ця поїздка обійшлася у 500 тисяч гривень, які, як вважали слідчі, він узяв з рахунків Ощадбанку. Щоб зам'яти справу, його юристи заявили, що гроші надав олігарх Ігор Єремєєв, і показали довідку, яка нібито доводила це. Однак слідчі запитали, за які послуги олігарх возив чиновника на футбол. Справу тихенько зам'яли.
Запитання до Пишного виникли й у учасників АТО. Ощадбанк працював на окупованих територіях ДНР та ЛНР, коли інші банки вже закрили свої відділення. По суті, він фінансував сепаратистів, надаючи їм можливість переказувати кошти. Лише під тиском громадськості, після пікетів під головним офісом на вулиці Шпитальній під гаслом «Пишному куму пишні проводи», він закрив ці відділення.
Саме під час керівництва Пишного Ощадбанк упав як ніколи. Можна сказати, що в країні взагалі криза і банкам живеться важко, але великі банки залишаються на плаву, а деякі навіть трохи підросли. Ощадбанк же падав — за підсумками 2014 року він втратив 8,6 мільярда гривень. Для порівняння: за попереднього керівника Сергія Подрєзова він лише за 2013 рік заробив 678,8 мільйонів прибутку. На початку 2015 року агентство Moody's знизило його кредитні та боргові рейтинги з Ca до Caa3 з негативним прогнозом — на кілька пунктів одразу. Рейтингове агентство Fitch знизило Ощадбанку з СС (можливий дефолт) до ССС (висока ймовірність дефолту). Влітку 2015 року той же Fitch заявив, що дефолт Ощаду з єврооблігацій рано чи пізно неминучий.
Банк з гордістю заявляє, що його кредитний портфель порівняно з 2012 роком зріс з 67,4 мільярдів гривень до 92,2 мільярдів. Однак це переважно кредити державним структурам — «Нафтогазу», «Енергоатому», «Укразалізниці», «Укравтодору» та іншим. По суті, держава кредитує сама себе живими грошима, які потім розчиняються, а Ощадбанку залишаються забезпечені державними гарантіями борги. Держава знову вкачує гроші в банк, і все йде тим же колом. Центральна постать у цьому перекачуванні грошей платників податків у кишені тих, хто при владі — Андрій Пишний. До вересня 2016 року, доки парламент не отримає право внести вимогу про відставку його кума Яценюка з посади прем'єр-міністра, Пишний точно залишатиметься на своєму місці.
Цього року Мінфін зобов'язав Ощадбанк вийти на беззбитковість. Якби це можна було зробити наказовим порядком, все було б гаразд. Однак ринок є ринок, і беззбиткові на ньому ті, хто приваблює нових клієнтів, розробляє інноваційні продукти та правильні маркетингові стратегії, словом працює. За нинішнього керівництва це неможливо. Отже, цю «беззбитковість» доведеться створювати шляхом насильницького «загону» туди бюджетних організацій, створення штучним шляхом монопольних послуг (типу платежів за витяги з держреєстру чи державної іпотеки) та постійним рефінансуванням. До 2020 року його хочуть продати. Державі ні до чого такий неповороткий фінансовий монстр, тому рішення правильне — якщо, звичайно, на той час його хтось захоче купити.