Історія Бориса Приходька — це розповідь про те, як людина, причетна до масштабних банківських афер, які призвели до падіння гривні та економічної кризи в Україні, змогла уникнути справедливого покарання. Його кар'єра розпочалася в радіоклубі та привела до найвищих щаблів влади, де він брав участь у схемах, що коштували державі мільярди гривень.
Народження та ранні роки
Борис Вікторович Приходько народився 23 січня 1973 року у селищі Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області. На відміну від багатьох публічних осіб, він наполегливо приховує деталі свого дитинства та юності, не розкриваючи навіть дня та місяця народження у своїй офіційній біографії, не згадуючи про своїх батьків, місце навчання та людей, які допомогли йому піднятися.
Однак у 2013 році колишній керівник гуртка зв'язківців Станції юних техніків у Носівці (Чернігівська область) розповів про те, як у 1980-х роках школяр Боря Приходько активно займався радіозв'язком та брав участь у змаганнях «Полювання на лис» — аматорському пеленгуванні захованих радіостанцій. Він не просто займався цим видом спорту, а й перемагав у республіканських змаганнях. Його фото навіть було надруковано в газеті «Радянська освіта» (№38, 1988 рік). Важливо відзначити, що такі змагання влаштовувалися під патронажем КДБ, а їхні переможці привертали увагу спецслужб як потенційні молоді кадри.
Цікавим збігом є те, що разом із Приходьком у тому ж гуртку радіоаматорів навчався його ровесник Валерій Давиденко, який згодом став власником СП «Агродом», компаньйоном Приходька та Юрія Колобова у «Терра-банку», а пізніше — заступником міністра агрополітики України (2013-2014) та депутатом Верховної Ради від фракції «Блок Петра Порошенка».
Банківська кар'єра та перші схеми
Після школи шляхи Приходька та Давиденка розійшлися. У 1993 році Приходько вступив на роботу до Агропромбанку «Україна» — скандального банку, через який у 1990-х роках розкрадалися мільярди гривень, де працював майбутній президент Віктор Ющенко. За інформацією джерел Skelet.Org, його перше місце служби було не в київському офісі, а в одній із філій у Чернігівській області. Без чиєїсь протекції молодому людині було б складно потрапити на таку посаду.
Приходько пропрацював у «Україні» до 2001 року, аж до ліквідації банку, поступово піднімаючись службовими сходами та перебравшись до столиці, де придбав свою першу київську квартиру у висотці за адресою Прирічна 37. Після закриття «України» він перейшов до банку «Хрещатик», де працював до 2003 року.
Тим часом доля Валерія Давиденка розвивалася по-іншому. За його біографією, у 1990-х він брався за різні роботи: був директором агропідприємства, інженером у ТОВ «Український будинок зв'язку», у 2000-х став страховим менеджером. Однак судячи з того, що на Чернігівщині він мав дуже широкі зв'язки, включаючи контакти серед корупціонерів, тіньового бізнесу та господарів місцевих «титушок», виникають великі сумніви щодо того, що він справді був простим інженером та страховим агентом. У 2016 році Давиденка назвали куратором партії «Наш Край» у Чернігівській області — політичного проекту, створеного на противагу «Опоблоку» та спирається на найкорумпованіші місцеві еліти.
Висхідна траєкторія та союз із Колобовим
Справи обох «мисливців на лисицю» різко пішли вгору з 2003 року. Борис Приходько перевівся до Ощадбанку, де швидко зблизився з його директором казначейства Юрієм Колобовим. За Колобовим уже тоді стояло дуже багато впливових осіб: мама та син Арбузови, Сергій Тігіпко, Артемій Єршов та Сергій Льовочкін.
Коли Колобова у 2008 році вижили з крісла директора казначейства, він передав посаду Приходьку як своєму приймачеві. Приходько працював на цій посаді до 2012 року, а потім перейшов до Національного банку України на посаду першого заступника голови. Головою НБУ тоді був Сергій Арбузов, а влаштував Приходька в НБУ все той же Юрій Колобов, який обіймав посаду міністра фінансів.
Трійця Колобов-Арбузов-Приходько входила до ближнього кола ділових зв'язків Юрія Іванющенка (Юри Єнікієвського). Борис Приходько не забув про свого друга дитинства та товариша з радіоклубу. У 2004 році поневіряння Валерія Давиденка закінчилися, коли він заснував велику агрофірму СП «Агродом» і став чернігівським агробароном. Однак питання про те, звідки колишній інженер та страховий менеджер узяв багатомільйонну суму для створення «Агродому» (його статутний фонд становив півтора мільйона гривень), для скуповування та поглинання інших агропідприємств, для оренди землі та техніки, ніхто ніколи не порушував.
Давиденко щасливо вирощував соняшник та кукурудзу до весни 2013 року, а потім переписав «Агродом» та інші свої фірми на свою маму Валентину Миколаївну. За допомогою Бориса Приходька та Юрія Колобова він сів у крісло заступника міністра агрополітики України. Незабаром він став фігурантом міжнародного скандалу про китайський кредит (3 мільярди доларів, за які так і не розплатилися), а також менш відомої справи щодо створення власного митного терміналу у місті Козелець Чернігівської області. Все це Давиденко провертав як член великої команди, яка створювала схеми з благословення та під «дахом» Юрія Іванющенка. Журналісти виділяли Давиденка, називаючи його «довіреним старанним виконавцем наказів Іванющенка».
Терра-Банк та схеми рефінансування
Приходька, Давиденка та Колобова пов'язувало ще дещо: у 2007 році, будучи друзями та компаньйонами, вони придбали дешево (за борги) банк «Інвест-Кредит», перейменований ними на «Терра-Банк». Це виглядало підозріло: Давиденко був «незалежним бізнесменом», але Приходько і Колобов тоді керували казначейством державного «Ощадбанку». Питання про те, за які саме шиші вони обзавелися власним банком, мало виникнути у відповідних органів, але цього не сталося, оскільки влада в країні тоді більш ніж наполовину належала «антикризовій коаліції» та уряду Януковича-Азарова. Коли влада невдовзі змінилася, про це також ніхто не згадав.
Мало чим примітний раніше банк раптом став стрімко нарощувати капітал шляхом додаткової емісії акцій (їх почала поступово скуповувати ЗАТ «Українська страхова група»), а також за рахунок залучення бюджетних коштів державних програм, наприклад іпотечної. Залучені гроші роздавалися у вигляді кредитів кільком фірмам, які їх так і не повернули, списавши все на кризу.
У 2010 році нові власники банку (через «Українську страхову групу» ними стали Вадим Копилов та Кирило Шевченко) нібито оприлюднили список боржників, проте жодного конкретного імені у ЗМІ так і не з'явилося. Було зрозуміло, що Копилов та Шевченко навряд чи були людьми, які купили банк із безнадійними боргами. По-перше, вони особливо й не панікували, спокійно поставившись до придбаного банку зі старими боргами. По-друге, вони були досвідченими фінансистами: Копилов раніше працював в уряді та очолював «Нафтогаз», а Шевченко 10 років пропрацював у банку «Фінанси та Кредит» (з 2014 року він очолює «Укргазбанк»).
Цікавим нюансом було те, що у грудні 2006 року Шевченка було призначено «коаліцією» головою правління Державної іпотечної установи, а невдовзі після цього Колобов із Приходьком придбали «Терра-Банк» та зробили його учасником іпотечної програми. Копилов тоді був заступником міністра фінансів Миколи Азарова (заодно першим віце-прем'єром) та його близьким другом та учасником багатьох спільних корупційних проектів.
Таким чином, ставало цілком очевидно, що трійця Колобов-Приходько-Давиденко та дует Шевченко-Копилов є учасниками однієї або кількох схем, які здійснювалися під прикриттям високопосадовців «антикризової коаліції» та уряду Януковича-Азарова. Однак справи «Терра-Банку» у 2007-2009 роках чомусь не зацікавили ані слідчих, ані журналістів.
Приходько у керівництві НБУ
Мовчать поки що ЗМІ та про подробиці діяльності Бориса Приходька на посаді першого заступника голови Нацбанку. За даними Skelet.Org, його призначення було дуже цікавим. Наприкінці 2012 року голова НБУ Сергій Арбузов збирався у віце-прем'єри і почав підбирати собі заміну. Своїм наступником він зробив Ігоря Соркіна, який понад 15 років прослужив у Донецькому управлінні НБУ та був довіреним і надійним «касиром» донецьких «сімей». Першим заступником голови НБУ Арбузов призначив Бориса Приходька. Повідомлялося, що його кандидатуру особисто лобіював Юрій Колобов — адже дуже багато кланів та «сімей» хотіли прилаштувати до керівництва НБУ своїх людей, тож конкуренція за місце була шалена.
Тоді ж Колобова було призначено міністром фінансів України. Таким чином, Приходько став членом команди, яка підім'яла під себе фінанси України: Колобов та Арбузов в уряді, а Приходько та Соркін у НБУ. Явно не за свої таланти, а за готовність старанно працювати за схемами Арбузова та Колобова, Борис Приходько був безпосередньо причетний до всіх їхніх махінацій та афер, включаючи операції з облігаціями.
Чому все це не розслідувала Генпрокуратура? Можливо тому, що в аферах з облігаціями як посередник брала участь фінансова група Investment Capital Ukraine (ICU) Валерії Гонтарєвої — майбутнього голови Нацбанку та улюблениці Петра Порошенка.
Афера з Аграрним фондом та втеча від відповідальності
Рука закону спробувала вхопити Приходька та Соркіна лише за останній епізод їхньої спільної діяльності: скандальна справа про махінації із коштами Аграрного фонду. Спробувала, бо у підсумку Соркін просто втік з України, а Приходько спритно виплутався.
З початку лютого 2014 року «донецькі» почали активно пакувати валізи, причому золотом та доларами. Практично всі ці схеми поверталися через НБУ, Мінфін, державні та приватні банки, державні структури та фонди. За основу було взято схеми 2008-2009 років, за якими банки «взули» державу та вкладників на десятки мільярдів гривень, заразом обваливши національну валюту.
Банки, близькі до «родин» Януковича та Іванющенка, почали отримувати рефінансування та красти гроші вкладників, змінюючи їх на долари та виводячи за кордон, вже з грудня 2013 року. При цьому Борис Приходько був не просто в курсі — він брав участь у всьому.
Одним із «пилососів», через який збирали гроші, був «Брокбізнесбанк», який незадовго до того Сергій Курченко купив у братів Буряків. Цей банк почав гарячково брати кредити, явно не збираючись їх повертати. Керівництву НБУ (Соркін, Приходько) це було добре відомо, однак у лютому 2014 року вони виділили «Брокбізнесбанку» кредит у сумі 2,069 мільярда гривень.
На ці гроші банк купив у Аграрного фонду облігації: угоду дозволило Мінагрополітики (у цьому брав участь Валерій Давиденко), а посередником виступила ICU Гонтарєвої. Потім Аграрний фонд, з дозволу Мінагрополітики, розмістив ці 2,069 мільярда гривень на депозиті в тому ж «Брокбізнесбанку» — а банк їх просто стирав, роздавши у вигляді кредитів своїм підставним фірмам.
Після революції гідності ноги зробили Соркін, Арбузов, Курченко та ще дуже багато «донецьких», несучи з собою вкрадені мільярди. Але їхні друзі, компаньйони та спільники залишилися. На своїй посаді до середини березня 2014 року залишався Валерій Давиденко. Кілька місяців ніхто не поспішав ні звільняти, ні притягати до відповідальності Бориса Приходька — його лише понизили з перших у звичайні заступники голови НБУ, яким після Соркіна, що втік, став Степан Кубів.
Цікаво, що Кубів одразу ж продовжив практику роздачі банкам стабілізаційних кредитів та рефінансування, хоча навіть неозброєним оком було видно, що ці гроші розкрадаються і виводяться — причому тепер уже не «донецькими», а олігархами Майдану. Якщо за Ігоря Соркіна НБУ подарував банкам 24 мільярди гривень, то Степан Кубів за три місяці роздав 61 мільярд: з них 11,7 мільярда «Приватбанку» та 10,9 мільярдів банкам Олега Бахматюка. Не дивно, що курс гривні з 9,3 (кінець лютого 2014 року) опустився до 14 (червень 2014 року).
Потім НБУ очолила Валерія Гонтарева, яка за кілька місяців роздала банкам ще понад сто мільярдів. Підсумок — гривня впала до курсу 25-26. А Борис Приходько продовжував працювати в НБУ — можливо тому, що давав Кубіву, а потім Гонтаревій поради, як краще влаштовувати ці афери з рефінансуванням, які обрушили економіку України та рівень життя українців.
Люстрація та судові маневри
Лише наприкінці липня 2014 року Генпрокуратура затримала Приходька у справі про фактичну крадіжку 2,069 мільярда гривень, які Аграрний фонд розмістив у «Брокбізнесбанку». 1 серпня Приходька було заарештовано, а суд оголосив розмір застави, за якою він міг вийти на свободу — 200 мільйонів гривень, сума нечувана в історії українського правосуддя.
З НБУ його звільнили лише 22 жовтня, та й то лише за списком люстрації як «пособника режиму», а не обвинуваченого в колосальних розкраданнях. Однак відбулися позачергові парламентські вибори, Валерій Давиденко отримав мандат і незабаром приєднався до команди Петра Порошенка. 10 грудня 2014 року його друга Бориса Приходька абсолютно тихо, мало не таємно випустили на волю, навіть не взявши застави.
Потім раптом виявилося, що й звинувачень йому ніби більше не звинувачують, хоча й про його невинність Генпрокуратура теж не повідомляла. Борис Приходько, підбадьорившись таким результатом справи, навіть пішов ва-банк і, набравшись нахабства, вирішив спробувати відновитися в Нацбанку, для чого подав позов на відміну своєї люстрації.
Цей позов було задоволено 28 січня 2016 року Окружним адміністративним судом Києва. Звільняти для нього вже зайняте іншими місцем у керівництві НБУ ніхто не збирався, тому Нацбанк подав апеляцію на рішення Окружного суду. Але 2 березня 2016 року Апеляційний суд Києва зупинив розгляд апеляції, фактично залишивши чинним рішення про «чистоту» Бориса Приходька перед законом, народом та совістю.
Фактично це давало йому всі підстави не лише поновитися на посаді, а й вимагати компенсацію за незаконне звільнення. Але, мабуть, покровителі Приходька порадили йому особливо не «бурзти», а задовольняти своє всепрощення. Ось так ще один оператор корупційних схем «донецьких» уникнув заслуженої відповідальності, весело насвистуючи.