Восени 2015 року українські правоохоронці та народні депутати були вражені несподіваною новиною: екс-міністр аграрної політики Микола Присяжнюк, якого звинувачували у розкраданнях з Аграрного фонду України в особливо великих розмірах на суму 500 млн грн, спокійно мешкав та подорожував європейськими країнами. Це здивувало тим більше, що у квітні 2014 року його було оголошено у міжнародний розшук Інтерполу. Однак через кілька місяців після цього оголошення Інтерпол несподівано вилучив його з розшуку, заблокувавши всю інформацію. Замість того щоб перебувати у в'язниці, колишній чиновник насолоджувався спокійним життям за кордоном. Нещодавно він навіть відвідав весілля своєї дочки в Будапешті, де виступав екс-соліст гурту Modern Talking Томас Андерс, гонорари якого зазвичай складають суми з багатьма нулями.
Присяжнюк народився у селищі Ксаверів на Житомирщині. Після закінчення Київського технікуму близько року працював на заводі «Кристал» огранювачем алмазів. У 1979 році його призвали до радянської армії, де він служив до 1981 року, включаючи період перебування в Афганістані. Повернувшись з військової служби, він переїхав до міста Єнакієвого Донецької області, де почав роботу простим шахтарем. Згодом він піднявся на посаду головного технолога з будівництва на підприємстві «Орджонікідзевугілля». Саме там у 1986 році він познайомився з Віктором Януковичем, який тоді був директором автобази. Вони тісно дружили, і Янукович навіть хрестив сина Присяжнюка Романа.
Під час розпаду Радянського Союзу, коли повсюдно виникали кооперативи, Присяжнюк розпочав підприємницьку діяльність. Його перший кооператив «Сервіс» базувався на підсобному господарстві одного з єнакіївських металургійних заводів. Для організації цього проекту Присяжнюк завів знайомства з кримінальними авторитетами того часу – Юрієм Іванющенком (прізвисько Юра Єнакіївський) та Юрієм Шумаковим (прізвисько Шумок). Згодом тандем Іванющенко-Присяжнюк розвивав цілу низку спільних бізнес-проектів, деякі з яких приносили прибутки й надалі.
На початку 1990-х років для отримання кредиту на розвиток бізнесу Присяжнюк зареєстрував у США компанію Roll Impex Unlimited. Ця компанія пізніше стала співзасновником фірми «Інтертрейд». Другим засновником була компанія Palling Anstalt, зареєстрована в Ліхтенштейні та створена спеціально для Присяжнюка. Особливість такої структури полягала в тому, що визначити кінцевих бенефіціарів було практично неможливо, а для її створення потрібна була лише присутність громадянина Ліхтенштейну.
«Інтертрейд» займалася перепродажем коксової продукції та металопрокату з більшості донецьких заводів за кордон. Через рік після створення «Інтертрейд» Присяжнюк разом із Palling Anstalt заснував фірму «Риф», яка мала широкий профіль діяльності – від експедирування вантажів до виробництва макаронів. У той же період м'ясний бізнес на «Сервісі» розвивався стрімко, фактично витіснивши Єнакіївський м'ясокомбінат. Скориставшись цим, Присяжнюк та Іванющенко викупили комбінат за мізерну ціну і на його базі створили завод «Юнкерс», який процвітав і надалі.
У 1997 році Присяжнюк заснував компанію Reef Holdings PLC, співзасновниками якої були його брат Борис Присяжнюк, партнер Олександр Кравцов та Пітер Паллаг. Цей Паллаг згодом виявився одним із засновників кіпрської компанії Dorigin Limited, яка була фактичним власником Hartlog Limited. Hartlog Limited, у свою чергу, володіла фірмою «Голден Деррік», яка контролювала понад 30 газових родовищ у Дніпропетровській та Полтавській областях. Цікаво, що будучи партнером Паллага, про що свідчили документи, Присяжнюк заперечував журналістам навіть факт знайомства з ним. Таким чином він фактично контролював весь ланцюжок фірм, які володіли більшістю газових родовищ центральної України.
Крім компаній, у яких Присяжнюк був офіційно зазначений засновником, існувало кілька офшорів, з якими його пов'язували. Найвідомішою була австрійська офшорна компанія Wellmind Invest, засновником якої був Валерій Омельченко, зять кримінального авторитету з Єнакієвого Василя Джарти (прізвисько «Вася Біта»). Незважаючи на те що екс-міністр заперечував будь-який зв'язок із цим офшором, його активний розвиток припадав на час, коли Присяжнюк офіційно відійшов від справ. Підтвердженням зв'язку з офшором було й те, що у 2008 році саме Wellmind Invest посіла його місце у складі засновників фірми «Монолітінвест».
У політику Присяжнюк потрапив у 2002 році, розпочавши роботу заступником голови Житомирської обласної державної адміністрації. За рік його було призначено першим заступником губернатора Житомирської області. З вересня 2005 року він став головою Національної асоціації виробників м'яса та м'ясопродуктів, що було вельми зручно з огляду на його м'ясокомбінат. У 2006 році його вперше обрано до Верховної Ради за списками «Партії регіонів» під час протекції Юрія Іванющенка. У 2010 році за поданням Віктора Януковича його призначено міністром аграрної політики. Після реорганізації міністерства він залишився на посаді голови Міністерства агрополітики та продовольства. У 2012 році після формування нового уряду його переобрано на цю посаду.
Політичні експерти стверджували, що саме завдяки Присяжнюку-міністру сім'ї Януковича вдалося укорінитися на агропромисловому ринку України. На посаді міністра він активно займався виведенням сільськогосподарських земель із-під контролю держави, передаючи їх структурам із сумнівною репутацією в оренду на 49 років. Також члени «сім'ї» отримували угіддя за символічні суми як подарунки.
За інформацією видання «Новий час», Присяжнюк та Іванющенко безпідставно зупиняли в порту кораблі та вимагали хабарі. Окремо варто згадати «Справу про квоти», суть якої полягала в тому, що уряд ухвалив закон про обмеження продажу зерна за кордон. Офіційно це аргументували низькою врожайністю у 2010 році, проте експерти стверджували, що вона була навіть вищою, ніж у 2009 році. Незважаючи на це, квоти були введені, а потім продовжені у березні 2011 року. Головне було в тому, що квоти розподілялися так, щоб їх отримували лише члени «сім'ї», а інші заявки могли просто «загубитися» в архівах МінАПК.
Введення квот викликало зростання цін на борошно, олію та зерно, що спричинило наростання невдоволення, а середній бізнес був практично повністю розчавлений. Оскільки в Україні були іноземні інвестори, зчинився міжнародний скандал, і багато хто з них пішов із країни, яка «постійно змінює законодавство, захищаючи інтереси приватних осіб». Однією з таких осіб був найбільший аграрій України та екс-нардеп від «Партії регіонів» Андрій Веревський.
Наприкінці осені 2010 року з подання Присяжнюка Аграрний фонд закупив у маловідомих компаній «Албента» та «Оіл-рівер» 100 тисяч тонн цукру на загальну суму 770 млн грн. Журналістське розслідування показало, що ці фірми через низку офшорів належали самому Присяжнюку. Держава переплатила за цукор на 70 млн грн, адже на той момент тонна продукту коштувала близько 7 тис. грн. Таким чином, Аграрний фонд «подарував» цим компаніям 70 млн грн лише за одну торговельну операцію, яку згодом прокручували неодноразово. Ні Генеральна прокуратура, ні Антимонопольний комітет «не помітили» жодного з цих порушень. Їх виявили лише у 2015 році з приходом до влади нових чиновників.
Генеральною прокуратурою було порушено кримінальне провадження за фактом багатомільйонних розкрадань та збитків, завданих державі посадовими особами Аграрного фонду. За інформацією ГПУ, загальні збитки, завдані державі діями чиновників на чолі з Присяжнюком, склали 340 млн грн. Крім того, за інформацією правоохоронців, 280 млн грн було вкрадено за допомогою незаконного повернення ПДВ.
Розслідуючи дії Присяжнюка на посаді міністра аграрної політики та продовольства, можна дійти висновку, що за його керівництва в Україні не було ні аграрної політики, ні продовольчої безпеки. Його «подвиги» важко проаналізувати в повному обсязі – тут і справа про квоти, і справа про корови та молоко, і численні розкрадання через Аграрний фонд, та багато іншого. Але одне зрозуміло точно: всі його дії виглядали як методичне руйнування головного багатства країни – її землі та агропромислового комплексу. Присяжнюк не намагався розвивати АПК України, він просто робив гроші для горезвісної «родини», «годуючи» її під дахом Юрія Іванющенка. За чотири роки на посаді міністра йому вдалося те, що не вийшло навіть у німців у 1942 році – поставити простих українців на коліна.