Антон Вікентійович Пригодський народився 17 березня 1950 року у селі Зелениця Ємельчинського району Житомирської області. Його батьки переїхали до Макіївки на Донбасі, де він закінчив будівельний технікум. Після військової служби у 1970 році молодий Пригодський почав працювати майстром будівельної ділянки тресту «Макіївшахтобуд». Його кар'єра розвивалася швидко: у 1974 році він вступив на заочне відділення Харківського інституту інженерів залізничного транспорту на будівельний факультет, а вже у 1976 році, ще не маючи диплома, його призначили головним інженером тресту «Макіївжилбуд», що займався будівництвом житла для шахтарів. Це була престижна, але й «блатна» посада, оскільки в країні існував дефіцит будматеріалів та готового житла. Після отримання диплома у 1979 році Пригодський повернувся в трест «Макіївшахтобуд», де у 1980 році став заступником начальника, а у 1984 році очолив управління №13.Перехід до приватного бізнесу розпочався у 1988 році, коли при донецьких шахтах створювалися різноманітні кооперативи, що займалися постачанням будматеріалів та реалізацією вугілля. Пригодський здав у оренду державне шахтобудівне управління своєму кооперативу, а у 1990 році спробував його викупити. Однак ця витівка закінчилася скандалом — приватизоване підприємство повернули державі через суд. Маючи напрацьовані зв'язки, у 1991 році Пригодський очолив власну проектно-будівельну фірму «Моноліт». За непідтвердженою інформацією Skelet.Org, фірма мала відношення до будівництва однойменного житлового комплексу для шахтарів у Макіївці. Будівництво, розпочате із залученням югославських фахівців, було закинуто в середині 90-х років на стадії зведення стін, а доля виділених на нього 80 мільйонів доларів залишилася невідомою.Пригодський з дитинства був великим любителем полювання, а у 90-х захопився й стріляниною по тарілочках. За його словами, влітку 1993 року саме на стрільбищі він познайомився з директором «Донецькавтотрансу» Віктором Януковичем, який також був затятим мисливцем. Їхні стосунки розпочалися як приятельські, вони навіть почали дружити сім'ями, але одночасно закладався фундамент майбутніх ділових зв'язків. Таким чином, Пригодський увійшов до найближчого оточення Януковича ще до того, як той став губернатором Донецька.Коли у 1996 році Янукович отримав підвищення, Пригодський теж піднявся на наступний рівень бізнесу. Він став співзасновником та директором ТОВ «Embrol Ukraine Ltd», керуючи цим підприємством із перервами на час депутатства. «Embrol Ukraine Ltd» з'явилася як керуюча компанія групи «Embrol Ukraine», акції якої належали офшорній компанії «Embrol Holdimgs Limited». Другим засновником «Embrol Ukraine Ltd» було ЗАТ «Люкс», яким до 1995 року володів Ахать Брагін (Алік Грек), а потім перейшов до Ріната Ахметова. Таким чином, зліт Пригодського у другій половині 90-х зробив його діловим партнером Ахметова та влив у бізнес-команду «донецьких».Пригодський стверджував, що з Ахметовим його познайомив не Янукович, а Равіль Сафіуллін — колишній лікар Макіївської санепідемстанції (1979-1990) та завідувач відділу гігієни праці (1990-1993), який за радянських часів підписував акти прийому робіт у Пригодського. У 1999 році Сафіуллін працював у «Моноліті» заступником комерційного директора. Сафіуллін мав настільки близькі стосунки з донецькою організованим злочинним угрупованням Аліка Грека, що у 1994 році той посадив його віце-президентом ФК «Шахтар». Таким чином, Сафіуллін цілком міг порекомендувати Пригодського спочатку Греку, а потім його наступнику Ахметову. Однак Пригодський запевняв, що його знайомство з Ахметовим відбулося лише у 1996 році, а до цього він спілкувався із «донецькими» лише з Януковичем.Одним із перших спільних проектів Пригодського та Ахметова стало ТОВ «Лемтранс», засноване спільно «Embrol Holdimgs Limited» та ахметівським «System Capital Management». Одразу після створення компанія отримала ексклюзивні права головного експедитора Донецької залізниці, багато в чому завдяки купівлі 49,96% акцій підприємства «Укртранслізинг» (решта акцій належала Фонду держмайна та корпорації «Міжрегіональний промисловий союз»). «Лемтранс» також стала головним експедитором вантажів Маріупольського морського порту. У 1999 році System Capital Management належало лише 19,2% акцій компанії, тому довгий час вважалося, що залізничні перевезення в групі «донецьких» курує Пригодський. Проте до 2012 року Ахметов викупив у Пригодського його частку в «Лемтранс» та довів свою до 100%. Саме тоді річний чистий прибуток компанії перевищив 480 мільйонів гривень, а її рухомий склад налічував понад 9 000 вагонів.До групи «Embrol Ukraine» поступово увійшли численні підприємства. ТОВ «Донбаснафтопродукт» (1997 рік) спеціалізувався на торгівлі нафтопродуктами в Донецькій області, включаючи роздрібну торгівлю через мережу АЗС «Паралель». 57,75% компанії належало Embrol Holding Ltd, 22,1% — фірмі Leman Commodities SA (з 2007 року — Metinvest International SA).ТОВ «Керченський стрілочний завод» (2002) випускав деталі для стрілочних переказів залізничних колій. Контрольний пакет спочатку належав «Укртранслізингу», потім акції перейшли до «Лемтранс». У 2014 році влада Криму намагалася націоналізувати підприємство, у 2015 році Ахметов перереєстрував його в Росії як філію ТОВ «Краснодарська стрілочна компанія».ВАТ «Керченський металургійний комбінат» випускав емальований посуд. У 2003 році його виділено в окреме підприємство з «Керченського стрілочного заводу», засновником та власником 100% акцій став «Укртранслізинг».ПЕМ «Енерговугілля» мала співвласників: «Metinvest International SA» (через ТОВ «ДТЕК»), «Embrol Ukraine Ltd», ЗАТ «АРС» (Ігор Гуменюк), АТ «Данко» (Сергій Момот). Вона була акціонером «Першої паливної компанії», яка займалася постачанням палива «Укрзалізниці» за завищеними цінами.ПрАТ «Харківський коксовий завод» (2002) був єдиним виробником ливарного коксу в країні. 100% акцій належало ТОВ «Аромасервіс», 80% акцій якого належало «Embrol Ukraine Ltd» (потім офшору Пригодського «Carbo Traiding Limited»), і ще 20% — Олегу Журавському та Ігорю Красинському. У 2006 році при заводі засновано ПрАТ «Термолайф», що випускав мінеральну вату. У 2016 році за кредитні борги перед Промінвестбанком і російським Ощадбанком акції коксового заводу були заарештовані Харківським господарським судом і передані Ощадбанку.ТОВ «Емброл Інжиніринг» — проектно-будівельна компанія, можлива спадкоємиця «Моноліта». Контрольний пакет акцій належав Embrol Ukraine Ltd через корпорацію Пригодського «Міжрегіональний промисловий союз» (2000).ТОВ «Українська транспортно-операторська компанія» входила до складу «Міжрегіональної промислової спілки».«Нафтагазстрах» (2007) до 2016 року був головним страховиком «Української залізниці». Серед засновників та власників — австрійська Trading and Shipping Logistics GmbH, 100% акція якої належала Антону Пригодському.У процесі створення спільного бізнесу Пригодський та Ахметов безжально знищували конкуруючі підприємства. Прикладом стала доля Макіївського стрілочного заводу, який у 2002-2003 роках не просто довели до збитків, а створили йому серйозні борги із податкових платежів. У 2004 році податкова інспекція заарештувала, а потім продала частину основного обладнання підприємства (18 верстатів та пресів), після чого завод уже не міг повернутися до повноцінної роботи. Обладнання всього за 320 тисяч гривень (у рази нижче за реальну вартість) тут же купило ТОВ «Керченський стрілочний завод».Ще під час губернаторства Януковича (1996-2002) Пригодський часто навідувався до нього для вирішення різних бізнес-питань, тож уже тоді мав репутацію людини «близької до Тіла». Коли Янукович вирушив на прем'єрство до Києва, Пригодського занесло до Криму. Можливо, причиною цього була приватизація ВАТ «КМК ім. Войкова» — яке потім перетворили на «Керченський стрілочний завод» та «Керченський металургійний комбінат». Проте його інтереси у Криму не обмежилися лише цими підприємствами.У 2002 році ТОВ «Дельфін-2001», засновником та власником якої був «Міжрегіональний промисловий союз» Пригодського, взяло до керування ялтинський санаторій «Чорноморський» — колишню оздоровницю для радянського начальства, яка спорожніла у 90-ті. Влітку 2004 року санаторій було приватизовано, точніше, «прихватизовано». У 2005 році за фактом цієї угоди було порушено кримінальну справу за статтею 364 ч.2 КК України, і Пригодському «шили» завдання державі збитків на 12,5 мільйонів гривень. У 2003 році Радмін Криму передав «Дельфіну-2001» в оренду на 49 років частину території виноробного підприємства «Магарач», що знаходилося поруч.У 2006 році Янукович вдруге став прем'єром, а Пригодський досяг піку свого впливу на нього. Саме тоді його почали називати «сірим кардиналом» і порівнювати з Віктором Медведчуком, який раніше відіграв цю роль при Леоніді Кучмі. Пригодський використав свій вплив на всі 100%, щоби знову закріпитися в Криму. Він допоміг призначенню колишнього гендиректора «Лемтранс» Володимира Козака на посаду генерального директора «Української залізниці», а голові Єнакіївського міського суду В'ячеслава Овчаренка допоміг отримати мантію судді Конституційного Суду.Прізвище Пригодського зазвучало у так званому «чартерному скандалі», зчиненому журналістами у грудні 2006 року. Коли прем'єр Янукович вирушив до США з офіційним візитом, його син Віктор теж захотів «змотатися до Америки». Він узяв із собою кілька депутатів Партії Регіонів, друзів-бізнесменів та якихось дівчат, влаштував в аеропорту Бориспіль бешкет (після чого було звільнено начальника охорани аеропорту), та відбув на чартерному рейсі бізнес-класу, який обійшовся наймачам у суму понад 200 тисяч євро. Сплатив увесь держбюджет, бо організатор цього веселого турне Антон Пригодський оформив її як «парламентську делегацію». Втім, регіонали все заперечували, киваючи один на одного і заявляючи, що не знають, хто саме сплатив цей королівський чартер.Ще більших кадрових успіхів Пригодський досяг у Криму. Він наполіг, щоб на березневих виборах 2006 року до першої п'ятірки списку «Партії Регіонів» до парламенту АР було включено його старого знайомого Анатолія Павловича Гриценка — колишнього голову Ленінської районної державної адміністрації (Керч), який допомагав Пригодському приватизувати ВАТ «КМК ім. Войкова». Потім він посприяв обранню Гриценка головою Верховної Ради Криму. Пригодський пролобіював призначення на посаду начальника ГУ МВС у Криму Анатолія Могильова — свого давнього знайомого, який у 1995-2005 роках очолював УМВС у Макіївці. Прилаштувавши своїх «ділових партнерів» на ключові посади, Пригодський став «дивлячимся Криму».Решта вже була справою юридичної техніки. У 2007 році прем'єр Янукович підписав указ про переселення «Магарача», а територію, що звільнилася, почав прибирати до рук «Дельфін-2001». На початку 2008 року прем'єр Тимошенко скасувала розпорядження Януковича, і тоді Радмін Криму (на прохання Гриценка) розірвав старі договори та передав «Магарач» і «Чорноморський» в оренду на 49 років ТОВ «Пансіонат сімейного типу», засновниками якого стали «Лемтранс» та ТОВ «Донбасське» (пов'язане з Януковичем, він же «Саша-Стоматолог»). Після цього «Пансіонат» почав стрімко захоплювати навколишні території, насамперед смугу пляжу.Крім того, кримська влада виробила фірмі «Антал-Крим», співзасновником якої є Пригодський, 112 га землі в районі природного заповідника біля Гурзуфа для будівництва гольф-клубу. Останнім успіхом Пригодського на півострові був поступ у мери Ялти свого «керуючого» Олексія Боярчука, який у 2003-2006 роках працював директором «Дельфін-2001». І перше, що той почав робити на новій посаді — передав «Пансіонату» частину міського пляжу.Однак у період 2010-2011 років Пригодський був відтіснений від Януковича новими фігурами в оточенні тепер уже президента: Сергієм Льовочкіним та Юрієм Іванющенком (Юра Єнакіївський). Про падіння його впливу говорило навіть його місце у списку «Партії Регіонів»: якщо у 2006 році Пригодський йшов під №21, то на виборах 2012 року лише 53-м. У 2011 році його нагородили орденом Ярослава Мудрого лише 5-го ступеня, та й то за клопотанням Володимира Литвина.Результати були очевидними. Його протеже Анатолій Гриценко у 2011 році був знятий з посад, заарештований та провів більше року у СІЗО у справі про незаконне вилучення земель військового радгоспу «Азовський» (повністю виправданий у жовтні 2015 року). З 2012 року Пригодський почав продавати значну частину свого бізнесу Рінату Ахметову — проте точні причини цього кроку невідомі, адже на той час між Ахметовим та Януковичем також виникли деякі тертя.Змінилися й власники кримського «Пансіонату» — у 2012 році ним стали п'ять офшорних фірм: «Рінсдейл інвестментс Лімітед», «Амерідж трейдінг Лімітед», «Лексінгтон холдінгс Лімітед», «Мілберг холдінгс Лімітед». На його території розпочалося зведення грандіозного «чайного будиночка» для Віктора Януковича. Загальноприйнятою була думка, що територія, захоплена «Пансіонатом», спочатку призначалася для створення затишного куточку відпочинку Віктора Федоровича ще під час прем'єрства, а Пригодський лише прикривав його, записавши її на свої компанії. Після того, як Янукович став президентом, вирішив уже не скромничати.Однак Skelet.Org дотримується іншої думки: раніше Пригодський, Янукович та Ахметов мали бізнес та нерухомість «вскладчину», але після 2010 року почали її ділити. І найменше залишилося Пригодському. Але Антону Вікентійовичу вдалося зберегти за собою 112 гектарів землі під Гурзуфом, які він переоформив на ТОВ «Емпорій» свого сина Віталія. Незважаючи на спроби відібрати ділянку (визнати договір оренди недійсною), у 2013 році Господарський суд Криму не задовольнив такий позов.Продаж частини бізнесу та нові вигідні вкладення навіть збільшили його добробут: якщо у 2012 році рейтинг «Золота сотня» оцінювала капітал Антона Пригодського у 212 мільйонів доларів, то у 2013 році «Фокус» оцінив його у 530 мільйонів.На час втечі президента Януковича на п'яти «КамАЗах», завантажених чи то золотими батонами, чи страусами, про його колишнього «сірого кардинала» просто забули. На всіх устах були імена Льовочкіна та Іванющенка, але не Пригодського. Він благополучно пристосувався до нового життя. Оперативно вийшов із Партії Регіонів (26 лютого), переоформив усю кримську нерухомість на сина Віталія — який ухвалив російське громадянство. Перереєстрував у Києві частину свого бізнесу на Донбасі.Але не весь: записана на Віталія Пригодського фірма «Торговий дім Мосагропром», яка перебувала в Донецьку, продовжувала успішно торгувати з «Укроспиртом» навіть восени 2014 року, коли на Донбасі точилася кровопролитна війна. Як кажуть, поки президент виводив свої компанії до Панамського офшору, Пригодський возив у Донецьк спирт.Більше того, у лютому 2016 року найстаріша фірма Антона Пригодського «Embrol Holding Ltd», яка прямо чи опосередковано брала участь майже на всіх його підприємствах і витівках, стала лауреатом щорічного конкурсу церемонії Академії «Золота Фортуна», а її власнику урочисто вручили нагороду. Поправивши на грудях чергову нагороду, Пригодський продовжив гнати до Донецька спирт, а з Донецька до України вугілля.У світлі останньої скандальної блокади залізничних шляхів «патріотами», які вимагають припинити будь-яку торгівлю з ОРДЛО навіть ціною ризику енергетичної катастрофи, буде цікаво дізнатися, що донецьке вугілля прямувало не лише на підприємства Ахметова. «Харківський коксохім», який належить Антону Пригодському, піддавався різкій критиці за «фінансування сепаратистів» ще влітку 2015 року.Більше того, тоді ж харківська громадська організація «Екоцид.Нет» надіслала письмове звернення до міністра МВС Арсена Авакова та його радника Антона Геращенка, в якому вказала, по-перше, на забруднення екології міста, що продовжувалося викидами заводу, а по-друге, на закупівлю сировини (вугілля) на території «ЛДНР» і наступними розрахунками через російський «Сбербанк». Проте жодної реакції з боку влади не було: підприємство продовжило працювати й у 2016 році, коли шляхом штучно створеної заборгованості через суд було передано те саме «Ощадбанку».
