Протягом останніх місяців по всій Одеській області розповсюджується образ щедрого благодійника, який невтомно латає дороги у селищах, замінює лампочки у школах, дарує дітям цукерки та запускає рибу у ставки. Ці скромні, але добре організовані акції мають переконати провінційних виборців у добрих намірах Олександра Пресмана. Однак цей персонаж приховує від громадськості свою справжню діяльність: одночасно він здійснює рейдерські захоплення чужих бізнесів, а його минуле пов'язане з організацією фінансових пірамід у 1990-х роках, які спустошили гаманці мільйонів українців. Крім того, він був пов'язаний зі структурами міжнародної мафії та мав контакти з так званими «ворами у законі».
Народження та ранні роки
Олександр Семенович Пресман з'явився на світ 10 квітня 1961 року у Києві в єврейській родині середнього достатку. Його батьки забезпечили йому навчання у Київському інженерно-будівельному інституті на факультеті водопостачання та водовідведення, де він здобув спеціальність інженера-сантехніка. Батьки також допомогли йому уникнути військової служби, отримавши для сина так звану «білу карточку», яка звільняла від армії навіть офіцерів будівельних батальйонів.
Після закінчення навчання Пресман отримав розподіл диспетчером у «Міннефтегазбуд» СРСР у 1983–1984 роках, де він нібито брав участь у будівництві газопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород». З 1989 по 1991 рік він працював заступником начальника УПТК у «Главукрнафтогазбуді». Однак у його офіційній біографії спостерігається значна прогалина, яка припадає на період, коли він став репатріантом та виїхав до США. Цей період між 1984 та 1992 роком залишається найменш прозорим у його житті.
Паспорти та громадянства
Пресман ніколи не розповідав про те, як замість Землі Обітованої він разом із сім'єю вирушив до США, де у Нью-Йорку зійшовся з земляками-емігрантами з Києва, які там створили структури «російської мафії». Він досі володіє американським громадянством, а також ізраїльським як репатріант. Українська судова система, однак, не звертала на це уваги.
За даними Skelet.Org, Олександр Семенович мав надзвичайну кількість документів. По-перше, він мав паспорти громадянина США, видані у 1991 році (№408627563), 2001 та 2011 роках. По-друге, український паспорт НС 575238, виданий у 90-х роках. По-третє, ще один український паспорт СН 127326, також виданий у 90-х роках. По-четверте, паспорт КМ 504302 на ім'я Пресмана Олександра Семеновича, виданий 10 грудня 2007 року Суворовським РВ ОГУ ГУ МВС в Одеській області. По-п'яте, паспорт громадянина України Є 265021 на ім'я Пресмана Олександр Йосиповича, виданий 10 липня 2008 року в Житомирі, де йому змінили не лише по батькові, а й дату народження на 02.08.1959.
Крім того, він був власником двох ідентифікаційних кодів (№ 2238024636 від 21.09.2006 та №2238025319 від 14.12.2007), що також не викликало жодних запитань ні до самого Пресмана, ні до податкової адміністрації. Така ситуація наводить на думку про те, що в Україні закони застосовуються неоднаково для різних людей.
Повернення до України та зв'язок з Могилевичем
Опинившись у США, Пресман, як багато емігрантів, був змушений шукати роботу на Брайтон-Біч. Однак на відміну від тих, хто застрягав у посудомийнях, він швидко піднявся, зумівши переконати впливових людей у своїх виняткових здібностях, особливо у фінансовій сфері. Саме цей талант привернув увагу Семена Могилевича, легендарної фігури міжнародної «російської мафії».
Повернення Пресмана до України не було випадковим. Емігрантська «російська мафія» Нью-Йорка та пов'язані з нею організовані злочинні угруповання одночасно працювали в Америці, Україні, Росії та інших країнах світу. Коли виникала велика справа, вони направляли туди своїх людей для контролю. На початку 90-х до Києва повернулися брати Костянтинівські для керування «Київ-Донбасом», Леонід Ройтман, Олександр Левін та брати Сегал. Для Пресмана у Могилевича було окреме завдання.
Пресман як «приблатнений комерс»
Багато хто помилково приймав Пресмана за «кримінального авторитету», однак за інформацією людей, які його добре знали, він був «приблатненим комерсом» — бізнесменом, який є частиною кримінального світу, але не членом організованого злочинного угруповання. Типовий «приблатнений комерс» — це бухгалтер або керуючий підприємствами ОЗУ, особливо якщо ці підприємства є величезною кримінальною аферою.
Саме такою аферою був сумнозвісний кооператив «Меркурій» у Києві, куди й відрядив Пресмана Могилевич на посаду «фінансового дивлячого». На той час Республіканський стадіон Києва (нині «Олімпійський») став місцем великого бізнесу, який повністю контролювався столичними ОЗУ.
Кооператив «Меркурій» та його схеми
Кооператив «Меркурій» був створений під час «перебудови» як підприємство з виробництва вафельних стаканчиків для морозива. Цех розташовувався у підсобних приміщеннях стадіону на пільгових умовах, а газ для печей брався з труби олімпійського вогню. Одним із керівників був Семен Юфа, людина, яка згодом переписала свою біографію, приховавши кримінальну складову. За його словами, він був креативним генієм, але за інформацією Skelet.Org, його у 80-х «підібрали» люди київських ОЗУ, коли він працював офіціантом у ресторані «Лейпциг». З їхньою допомогою він розпочав стрімку кар'єру бізнесмена.
Другим напарником Юфи був комерційний директор «Меркурія» Гаррі Габович. За радянських часів цей колишній шкільний вчитель займався підпільним лихварством, позичаючи під величезні відсотки бандитські гроші. Колекторів, які приходили до боржників, можна уявити собі без зайвих деталей.
Виробництво вафельних стаканчиків та торгівля імпортними фруктами були лише видимою частиною справи. Семену Юфе приписують авторство першої фінансової піраміди, організованої наприкінці 80-х років, яка охопила весь СРСР. Вона здійснювалася у формі гри, де новачок надсилав поштовий переказ по 100 рублів (пізніше сума зросла до 400) своїм попередникам, після чого отримував право завербувати нових учасників і отримувати гроші від них. За словами організаторів, вони заробляли лише продажем гравцям бланків по 10 рублів з людини.
Однак існує й інша інформація: одним із незмінних отримувачів поштових переказів була людина організаторів, чиє прізвище просто вписували у бланки. Враховуючи, що в гру було втягнуто кілька мільйонів людей, організатори вже не рахували отримані гроші, а зважували їх коробками. Жодного офіційного обліку прибутку не було — усі цифри залишилися у «чорних бухгалтеріях» ОЗУ, які «кришували» цю гру. Між злочинними угрупованнями різних регіонів СРСР була домовленість захищати гру-піраміду від конкурентів та аферистів, за що вони мали свій відсоток прибутку.
Можливо, Пресмана відправили до Києва як фінансового ревізора від Могилевича, який стежив за тим, щоб менеджери гри не привласнювали гроші в свою кишеню. Коли гра завершилася з розпадом СРСР, на Республіканському стадіоні запрацювали нові схеми — як відносно чесні, так і абсолютно шахрайські — для відібрання грошей у довірливих громадян. Могилевичу потрібна була там своя людина для роботи з його київськими «партнерами».
Контроль над стадіоном та розширення бізнесу
На початку 90-х безпосередній контроль над Республіканським стадіоном і «Меркурієм» здійснювало ОЗУ Віктора Авдишева. «Меркурій» перереєстрували як споживче товариство (при цьому старого директора кооперативу вбили під час відпочинку в Болгарії), і його очолив Семен Юфа, а його співкерівниками були Гаррі Габович (фінансовий директор) та Олександр Пресман (віце-президент).
Діяльність «Меркурія» розширилася на ігровий бізнес — кілька казино у Києві, Одесі та Ялті. Компанія стала головним дистриб'ютором Philip Morris у торгівлі сигаретами, розвивала паливний бізнес через мережу АЗС у Києві. На «Меркурій» був оформлений речовий ринок «Патент», який працював на стадіоні, охорону якого здійснювало бандитське охоронне підприємство «Алігатор».
Рекет на «Патенті» був організований досить дотепно: підприємців, які там торгували, змушували купувати страхові поліси «від нещасних випадків і пожеж» та сплачувати внески до бандитської страхової компанії. Авторами цієї ідеї називали Юфу та Пресмана. «Меркурій» мав також власні обмінні пункти, якими завідував майбутній нардеп Михайло Бродський, через які здійснювалася конвертація «чорного нала».
Однак головним чином «Меркурій» був відомий своїми новими фінансовими пірамідами. У 1992–1993 роках він приймав гроші під неймовірні відсотки, причому черги бажаючих були такі великі, що в них раз у раз спалахували бійки. За найскромнішими підрахунками, після обвалення піраміди власники «Меркурія» привласнили близько 20 мільйонів доларів від довірливих киян.
«Меркурій» та Республіканський стадіон швидко стали центром тіньового та кримінального бізнесу Києва, куди підтягнулися й інші ОЗУ: Борис Савлохов, Володимир Кисель, Валерій Прищик. Пресман швидко зблизився з усіма, особливо з Киселем, з яким він мав якісь довірчі фінансові відносини. Його навіть називали «кишенею» сина «авторитету» Вадима Киселя.
Ролі та функції Пресмана
Крім функції «дивлячого» від Могилевича за фінансовими потоками «Меркурія», Пресман мав ще дві важливі ролі: вкладення бандитських грошей у новий бізнес та контакти з правоохоронними органами. Оскільки він мав талант фінансового оператора, а не креативного бізнесмена, він переважно займався вкладенням грошей у легальний і напівлегальний бізнес інших підприємців.
Зокрема, за інформацією Skelet.Org, він зробив великі інвестиції в бізнес Євгенія Червоненка — свого старого приятеля та ділового партнера. Пресман запевняв, що ще їхні батьки були друзями. Однак він заносив гроші не лише до офісів бізнесменів, а й до кабінетів прокурорів та начальників УБОЗу. Повідомлялося, що саме Пресман був поставлений залагоджувати всі питання між Республіканським стадіоном та правоохоронними органами.
Арешт та звільнення
Однак виходило в нього це не завжди. У 1993 році Пресмана заарештували за звинуваченням у дачі хабара полковнику СБУ. Він просидів у СІЗО 58 днів. За інформацією з правоохоронних органів, у ті два місяці вся «блатна» пиха з Пресмана відразу злетіла — він був жалюгідний і готовий до співпраці. Що спричинило його звільнення та закриття кримінальної справи — новий хабар або його підписка на співпрацю з органами — залишилося невідомим.
Після звільнення Пресман, за підтримки лідерів ОЗУ, вижив із «Меркурія» Семена Юфу. Як це точно сталося, ніхто з учасників подій так і не зізнався, але в результаті Юфа був змушений тікати з сотнею доларів у кишені, які дав йому на дорогу сам Пресман. Відразу після цього Пресман очолив «Меркурій», працюючи на пару з Габовичем.
Утеча та крах піраміди
Однак працювати йому довелося вже віддалено. У 1994 році Пресман та Габович самі втекли до США, і вже звідти здійснили крах трастової піраміди «Меркурія». Оскільки після цього «братва» їх не лише не шукала, а й не висувала жодних претензій, неважко зрозуміти, що крах був заздалегідь запланованим ходом керівництва «Меркурія» та лідерів київських ОЗУ. У результаті цієї афери постраждали лише прості українці.