Петро Олексійович Порошенко народився 26 вересня 1965 року у Болграді й провів дитинство та юність в Одеській області. Він закінчив факультет міжнародних відносин Київського університету. На момент написання матеріалу його статки оцінювалися в 1,8 мільярда доларів, що робило його одним із п'яти найбагатших олігархів України. Порошенко став спонсором Майдану та активним учасником політичного життя країни.
На початку 1990-х років вся родина Порошенка перейшла до бізнесу. Батько та брат Петра (нині покійний) започаткували корпорацію «Укрпромінвест», гендиректором якої став Петро Олексійович. До складу концерну входили десятки структур, включаючи ROSHEN та завод «Ленінська кузня».
За даними інтернет-видання «Версії», до складу «Укрпромінвесту» входили: ДП «Укрпромінвест-кондитер» з Київською кондитерською фабрикою імені К. Маркса (24,9% акцій), Вінницька кондитерська фабрика, Кременчуцька кондитерська фабрика, Маріупольська кондитерська фабрика (49% акцій). Крім того, до групи входили ТОВ «Укрпромінвест-авто» — офіційний агент АТ «АВТО-ВАЗ», офіційний дистриб'ютор АТ «УАЗ», дилер ВАТ «ГАЗ», найбільший постачальник автомобілів ІЖ та ЗІЛ в Україну, офіційний імпортер автомобілів КІА та HYUNDAI (Корея), ISUZU (Японія), скутерів та мотоциклів YAMAHA та KAWASAKI (Японія).
До групи також входили ТОВ «Укравтозапчастини» (постачання та оптова реалізація запасних частин), Торговий Дім «Іста» (виробництво та реалізація акумуляторних батарей), ВАТ «Черкаський авторемонтний завод» (випуск малих автобусів міського типу «Богдан», збір мікроавтобусів на базі «Газелі», випуск аварійної майстерні для ремонту магістральних газопроводів на базі КРАЗ-260Г), ВАТ «Луцький автомобільний завод» (збір автомобілів ЛУАЗ, УАЗ, ВАЗ), ВАТ «Завод «Ленінська кузня» (будівництво судів типу «річка-море»), філія «Транспортно-експедиційного підприємства» (вантажні та пасажирські перевезення по Україні, державах СНД, Балтії, Східної та Західної Європи), компанія «Автоекспо» (організація автомобільних виставок), таксопарк у Києві, три цукрові заводи та Липецька кондитерська фабрика Ліконф (Росія).
Порошенко також контролює 5-й телеканал, радіостанцію «Ніко-ФМ» та газету «Правда України». Він часто стверджував, що починав із какао-бобів, однак, перебуваючи біля керма влади, отримав серйозну частку українських активів.
Сім'я та родичі
Петро Порошенко одружений з Мариною Порошенкою, у них четверо дітей — Олексій, Євгенія, Олександра та Михайло. Хрещеними батьками Євгенії та Олександри є Віктор Ющенко та Оксана Білозір.
Олексій Іванович Порошенко, колишній співвласник і гендиректор ЗАТ «Укрпромінвест», був удостоєний звання героя України (Віктор Ющенко присвоїв це звання як то кажуть, за заслуги перед Майданом 2004). Однак раніше він був судимий. У 1986 році Олексій Іванович отримав 5 років позбавлення волі. Колегія у кримінальних справах Верховного суду Молдавської РСР визнала його винним у скоєнні злочину, передбаченого статтями 155-1, 123 ч.2, 220 ч.2, 227 ч.1 Кримінального Кодексу МРСР (розкрадання майна, придбання майна, придбання зброї). Покарання передбачало відбування у виправно-трудовій колонії загального режиму з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати керівні посади строком на 5 років.
Контрабанда з Придністров'я
Перший серйозний капітал родина Порошенка заробила на контрабанді з Придністров'я, включаючи контрабанду зброї. За твердженням Бориса Асарова, голови придністровської асоціації PRO EUROPA, Петро Порошенко використовував посаду секретаря Ради Національної Безпеки та Оборони України для лобіювання персональних бізнес-інтересів кримінального характеру. Асаров стверджував, що Порошенко був лобістом інтересів кримінального режиму Смирнова-Антюфєєва в Україні.
За його словами, Смирнов платив Кучмі 2 мільйони доларів на місяць в обмін на те, що український кордон із придністровською ділянкою молдавського кордону існував у форматі спеціальних пропускних пунктів для контрабанди. Серед товарів, що провозилися через цю ділянку кордону, чималу частку займали іллегальні поставки зброї, виробленої у Придністров'ї. Департаменту розслідувань придністровської асоціації PRO EUROPA вдалося дістати копії документів, що належать Обмеженій групі російських військ і підтверджують виробництво зброї на території Придністров'я.
Постачання зброї йшло через ділянку Котовського загону Державної прикордонної служби України, далі через Іллічівський порт до місця призначення. За твердженням Асарова, Іллічівський порт контролювалася організованою злочинною групою, в якій значно був представлений інтерес Петра Порошенка, який фактично був причетний до іллегального транзиту озброєнь через територію України.
Придністровська зброя постачалася незаконним абхазьким збройним формуванням та бандформуванням міжнародного злочинця та терориста Караджича, дії якого класифіковані Європарламентом як геноцид. Зацікавленість Порошенка у максимально високому вантажообігу порту призвела до порушення постанови уряду України щодо порядку реєстрації комерційних транзитних операцій за участю економічних агентів Придністровського регіону Молдови. Після того, як в Іллічівську було затримано десятки «придністровських» ешелонів, Порошенко провів відповідну «роботу» з керівниками Котовської митниці, і контрабанда безперешкодно проходила український кордон.
За твердженням Асарова, інтереси Порошенка у Державній прикордонній службі України представляв перший заступник Павло Шишолін, який особисто займався недоторканністю придністровських вантажів. Також до лобіювання інтересів причетний був керівник Одеської митниці Олександр Симонов.
Політична кар'єра
Політична кар'єра Порошенка розпочалася у 1998 році, коли його було обрано народним депутатом парламенту III скликання за мажоритарним округом №12 у Вінницькій області. Він увійшов до парламентської фракції об'єднаних соціал-демократів, був обраний членом політбюро партії на чолі з Віктором Медведчуком та членом комітету Верховної ради з питань фінансів та банківської діяльності.
У 2000 році Порошенко вийшов із лав СДПУ і створив незалежну лівоцентристську фракцію Солідарність. Через рік він відіграв важливу роль у створенні Партії регіонів, проте трохи пізніше розійшовся із прихильниками Кучми та очолив кампанію опозиційного блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».
У березні 2002 року Порошенко пройшов у Верховну Раду IV скликання від «Нашої України» та очолив комітет з питань бюджету (вересень 2005 року). У 2003 році він став засновником першого в Україні «помаранчевого» телеканалу новин «5 каналу».
У 2004 році розпочався новий етап у політичній кар'єрі Порошенка. З липня він став заступником керівника штабу коаліції «Сила народу», одним із лідерів та спонсорів «помаранчевого путчу» та потенційним кандидатом у прем'єр-міністри. Однак прем'єрська посада дісталася Юлії Тимошенко. У січні 2005 року Порошенко обійняв посаду секретаря РНБО України.
Під час політичної кризи у вересні 2005 року, коли почалися корупційні скандали, Порошенка було звільнено особисто президентом. Тоді ж було відправлено у відставку весь кабмін його головного політичного суперника Тимошенко.
На парламентських виборах 2006 року Порошенка знову обрано за списком «Нашої України», він очолював парламентський комітет з фінансів та банківської діяльності. З лютого 2007 року Порошенко очолював раду Національного банку України, його трирічний термін повноважень на цій посаді закінчився 23 лютого 2010 року. Проте Рада НБУ, на якій було обрано нового голову Ігоря Прасолова, зібралася для проведення засідання лише 26 квітня 2012 року.
9 жовтня 2009 року Порошенка було призначено Верховною Радою на посаду міністра закордонних справ, а за три дні Ющенко повернув Порошенка і до РНБО. 11 березня 2010 року разом із усім Кабінетом міністрів було звільнено новим президентом України Віктором Януковичем.
23 лютого 2012 року президент Віктор Янукович після зустрічі з Петром Порошенком надав йому посаду міністра економіки. Порошенко повернувся під крило керівництва Партії регіонів, у створенні якої він колись доклав серйозних зусиль.
З посади міністра було звільнено у зв'язку з обранням депутатом Верховної ради VII скликання. 12 грудня 2012 року він заявив, що не збирається вступати до якоїсь фракції у парламенті і став членом комітету з питань європейської інтеграції.
Таким чином, Петро Порошенко успішно «лавірував» між політичними угрупованнями, паралельно заробляючи перший мільйон, перші десять мільйонів, перші сто мільйонів, перший мільярд. Його статки оцінювалися в 1,8 мільярда доларів, і це все було нажито за роки так званої «державної» служби.
Порошенко вважається близькою довіреною особою Віктора Ющенка, який є хрещеним батьком дочок Порошенка. Будучи найбагатшим бізнесменом серед прихильників Заходу, Порошенко був головним спонсором Помаранчевої революції 2004 року та Євромайдану 2013-2014 років. Сам він жартома казав, що «спонсорує революцію їжею, водою, дровами».
Політична проституція заради бізнесу
Петро Порошенко — це звичайна політична повія. Він цілком успішно збагачувався за Кучми, збагачувався за Ющенка, збагачувався і за Януковича. Порошенко — це двічі міністр, один раз секретар РНБО, тричі депутат і мільярдер. Він майже від початку «незалежності» був біля керма України.
У лютому під час загострення політичної кризи в Криму Петро Порошенко прибув до Сімферополя як представник нової української влади, де його цілком справедливо зустріли криками «Росія», «Беркут», «Геть з Криму!» і закидали всяким сміттям. Порошенко тоді поспішно поїхав на таксі, на яке його посадили міліціонери.
Брудні справи та скандали
Загрози Бродському
18 квітня 2001 року лідер фракції «Яблуко» Михайло Бродський заявив, що Петро Порошенко погрожував йому через критику на адресу голови ДПАУ Миколи Азарова. Петро Олексійович відкинув ці звинувачення. Цікаво, що вже у вересні 2005 року Михайло Бродський був одним із тих, хто публічно звинуватив секретаря РНБО Петра Порошенка у корупції.
Фальсифікація бюджету
13 березня 2002 року один із лідерів СДПУ(о) Нестор Шуфрич звинуватив голову парламентського бюджету Петра Порошенка у фальсифікації бюджету-2003. За його словами, під час перерозподілу місцевих бюджетів Вінниці, Вінницької області та Черкас незаконно було збільшено нормативи на 11 млн грн. При цьому 4,5 млн, стверджує Шуфрич, було направлено до округу, де обирався Петро Порошенко. Генеральній прокуратурі було доручено вивчити це питання. Сам Порошенко спростував ці звинувачення, називаючи їх дезінформацією.
Несплата податків
У 2003 році Державна податкова адміністрація у Волинській області порушила кримінальну справу за звинуваченням керівників Луцького автомобільного заводу (ЛуАЗ), який Петро Порошенко контролює через «Укрпромінвест», ухиляючись від сплати податків. У липні 2004 року Апеляційний суд Волинської області визнав такі дії податківців неправомірними. На той час Петро Порошенко обіймав посаду секретаря РНБО України — через свою посаду він міг залагодити будь-яке питання з правоохоронцями.
Спроби тиску на «5-й канал»
У листопаді 2003 року була опублікована телефонна розмова, де лунали голоси, схожі на голоси Петра Порошенка та керівника правління «5 каналу» Владислава Лясовського. У ній голос, схожий на голос Петра Порошенка, у грубій формі намагався пояснити Лясовському, що журналісти не мали рації, висвітлюючи відвідування Віктором Ющенком Донецька 31 жовтня 2003 року. Якщо вірити оприлюдненим записам, Порошенко намагався втрутитися у редакційну політику телеканалу.
Суть розмови полягала в тому, що Порошенко у непарламентських висловлюваннях вимагав «навести лад» у службі новин телеканалу, наказав звільнити журналіста Андрія Шевченка за те, що він не так висвітлив події у Донецьку. Порошенко заявляв, що за гроші, які отримують журналісти, він міг би знайти кращих, що це його програма на його каналі, за яку він платить гроші, і що він не буде ставити програму в ефір, якщо вона йому не подобається.
Скандал виник через те, що ця розмова спростовує легенду про невтручання власника каналу Порошенка у справи журналістів. Дійові особи історії потрапили у вкрай незручне становище — вони не можуть заперечувати факту розмови, але намагаються звести її до простого вирішення технічних питань, а не до цензури.
Інший скандал з «П'ятим каналом» виник улітку 2013 року. Тоді «обличчя» «П'ятого каналу» Тетяна Даниленко, дізнавшись, що у її роботодавців стала відпадати необхідність у її послугах як ведучої та журналіста, вирішила провести «каральну» акцію щодо головного винуватця гаданого звільнення.
Тетяна Даниленко заявила, що якщо її звільнять, вона оприлюднить у засобах масової інформації та через журналістські організації інформацію про різні брудні домагання з боку Петра Порошенка разом з коментарями про те, що її звільнення стало наслідком ревнощів і національної нетерпимості з боку керівника каналу до Мустафи Найєма. Також Даниленко мала намір навести громадськості понад сотню прикладів того, як Порошенко втручався в редакційну політику каналу, наприклад, про «зняття» з ефіру матеріалів про Президента Януковича та його оточення. Після цього інциденту тема затихла — сторони домовились.
Справа «Ленінської кузні»
Генеральна прокуратура України звинувачувала директора ВАТ «Ленінська кузня» (яке, за деякими даними, контролює Порошенко) Петра Бліндаря у розкраданні та присвоєнні 17 млн грн. За даними прокуратури, 23 квітня 2001 року Бліндар уклав фіктивну угоду з фірмою «Багет» та після перерахування на її рахунок 17 млн грн. того ж дня витратив ці кошти. 30 серпня 2001 року згадану фірму було ліквідовано та вилучено з державного регістру.
Вимагання
Один із членів парламентської слідчої комісії, що займається справою Колесникова, на умовах анонімності розповів, що Борис Вікторович дав свідчення щодо Петра Олексійовича. Він розповів, що був запрошений до Порошенка 1 квітня 2005 року для розмови. Секретар РНБО повідомив Колесникову, що проти нього і Ріната Ахметова готується кримінальна справа. Мовляв, організатори хочуть отримати акції низки ахметівських підприємств та телеканалів. Борис не конкретизував, чи вважає він, що Петро Олексійович діяв як друг, який попередив товариша, чи як здирник. Якщо другий варіант, то справа має судову перспективу. Якщо провину доведуть, то Порошенко світить до 12 років ув'язнення за здирство.
ЗМІ писали про те, що генпрокурор України Святослав Піскун також давав свідчення ГПУ у «справі Колесникова» і на допиті нібито розповів, що незадовго до арешту Колесникова до нього прийшов Порошенко і нібито заявив, що знає, «як заробити 2 мільярди доларів». Треба, мовляв, заарештувати Колесникова та брата Ахметова — Ігоря, «тоді Рінат за них двох все віддасть». Піскун, за його словами, відмовився. Після цього Порошенко нібито сказав: «Ну тоді, ми підемо до твого заступника Шокіна».
Син Порошенка у Китаї
Петро Олексійович Порошенко мало попрацював на посаді міністра закордонних справ — з жовтня 2009-го до березня 2010-го. Натомість саме в цей період його син — Олексій Петрович Порошенко у віці 24 років став заступником голови торговельно-економічної місії України (ТЕМ) у Китаї.
У грудні 2009 року на вінницькій фабриці «Рошен», яка належить родині Порошенків, побував посол Китаю Чжоу Лі. Не стверджується, що до цього візиту доклав руку тодішній міністр закордонних справ Петро Порошенко. Можливо, гість із Піднебесної випадково зацікавився саме продукцією «Рошен». Але що достеменно відомо: під час екскурсії посла «солодкими» цехами активно обговорювалося питання про експорт цукерок на китайський ринок. У результаті нічого не вийшло — китайцям продукція «Рошен» не сподобалася — угода не відбулася.
Бізнес-план Петра Порошенка цілком зрозумілий. Китай, що швидко розвивається, з населенням близько 1,5 мільярда людей — прекрасний ринок збуту для подібної продукції. А хто краще пролобіює інтереси тата як не рідний син? Навряд чи хтось сумнівається, що Петро Олексійович влаштовував сина з метою просування свого бізнесу до Китаю. Тому діяльність Порошенка-молодшого не зовсім відповідає статусу державного службовця.
Сімейні маєтки та земельні конфлікти
Родина Петра Порошенка у 2009 році завершила будівництво грандіозного маєтку у селищі Козин у Кончі-Заспі, що за 10 кілометрів від Києва. Територія нового маєтку займає близько двох гектарів. Раніше тут була база відпочинку для робітників «Чайка», що належала Київській кондитерській фабриці імені Карла Маркса, власником якої є споріднений концерн Порошенка «Укрпромінвест».
Центральний об'єкт — це великий білий будинок, зовні схожий на Білий дім США. Доповнює ансамбль менший будинок, який стоїть за двадцять метрів. Також на ділянці Порошенка є щось схоже на котедж для гостей, зрубний лазневий комплекс, дві альтанки біля води та колонада. Є у Порошенка й своя приватна каплиця.
Поруч із маєтками Порошенка знаходилася база відпочинку українського товариства сліпих «Івушка» (на річці Козинка у Кончі-Заспі). У лютому 2014 року Прокуратура України порушила справу за фактом захоплення земель баз відпочинку українського товариства сліпих «Івушка». Прокуратурою було відкрито кримінальне провадження за фактом захоплення одразу двох ділянок — землі бази відпочинку УОС, Українського товариства сліпих «Івушка», а також бази кондитерської фабрики імені Карла Маркса «Чайка».
Є думка, що за рахунок площі цих баз Порошенко бажає розширити свої земельні володіння. Справа заведена за фактом передачі самої бази відпочинку комерційній структурі ТОВ «Союз-Інвест», яка є ширмою для справжнього замовника рейду, яким, на думку потерпілих інвалідів, є Порошенко. Підозрюваний — директор товариства сліпих Олександр Крамнистій. Прокурори мають логічне питання — чи вправі був Крамнистий особисто підписувати договір про спільну діяльність з ТОВ «Союз-Інвест» без погодження з президією УОС тексту договору, діяти всупереч інтересам УОС на користь комерційної фірми?
Виселення мешканців гуртожитку
У 2008 році в примусовому порядку було виселено мешканців з гуртожитку на вулиці Сурікова, будинок 5 — лише 4 сім'ї. Своє виселення мешканці вважають незаконним. Основним власником акцій ВАТ «Ленінська Кузня» (куди незаконно було віднесено гуртожиток щодо Сурікова, 5) є Петро Порошенко. Конфлікт із мешканцями гуртожитку тривав з 2005 року. 1 квітня того року Президент Віктор Ющенко разом із Петром Порошенком особисто зустрічалися із мешканцями гуртожитку на Сурікова, 5. Тоді вони дали обіцянку мешканцям, що їх ніхто не виселить. У результаті обдурили — викинули людей на мороз.
Грошовий зв'язок Яценюка з Порошенком
У жовтні 2004 року під час виконання Арсенієм Яценюком обов'язків голови НБУ (Національний банк України) банку «Мрія» було надано стабілізаційний кредит у сумі 50 мільйонів гривень під 11,5% річних. Кредит було оформлено відповідно до таємної Постанови НБУ, прийнятої в одному примірнику від 6.10.2004 року № 473 під грифом «банківська таємниця».
Ці кошти, як було заявлено, призначалися для оздоровлення АКБ «Мрія» нібито підірваного відтоком 11% вкладників фізосіб. У той період процентна ставка на міжбанківському ринку була 20% річних і вище. Кредити за ставкою 11,5% НБУ видавав лише під заставу цінних паперів, емітованих державою, тоді як «Мрія» отримала кредит за ставкою 11,5% на 8 місяців під заставу векселів та корпоративних прав підприємств.
Незабаром після того, 2006 року банк «Мрія» був проданий «Зовнішторгбанку» (РФ) за 70 млн доларів США. Таким чином, фінустанова нібито постраждала від 11% відтоку вкладників була оздоровлена за держрахунок, а потім продана. Зрозуміло, що прибуток від продажу одержала не держава. Але не зрозуміло, чому банк Порошенка отримав кредит за явно заниженою ставкою та ще й під заставу не цінних паперів, емітованих державою, а неліквідних векселів підприємств «шоколадного короля». Як і не ясно, чому Яценюк оформив угоду за допомогою таємної постанови і якою була його особиста роль у цій операції.
Порошенко втратив посаду через корупційні зв'язки
Ще одна зі сторінок біографії Порошенка пов'язана із Радою національної безпеки та оборони України. Секретарем цієї вагомої структури він був із лютого до вересня 2005 року. Позбавився посади внаслідок скандалу, пов'язаного зі звинуваченням найближчого оточення Президента в корупції та лобіюванні особистих інтересів.
Тоді все почалося зі скандальної прес-конференції Держсекретаря Олександра Зінченка. Найсильніший шквал критики припав саме на Порошенка та його колег по партії Миколи Мартиненка, Олександра Третьякова, Давида Жванію.
На одному із з'їздів членів Ужгородської районної організації партії було сказано: «Нашою ганьбою є сьогодні звинувачення наших високопосадовців у корупції». «Прізвища Порошенка, Третьякова, Мартиненка, Зварича, Жванії, Червоненко компрометують чесних, порядних людей, які пов'язали своє майбутнє з «Народним Союзом «Наша Україна», компрометують і нову українську владу, і нашого Президента».
Зінченко заявляв: «Секретар РНБО Порошенко, перший помічник президента Третьяков, кілька їхніх помічників, зокрема Мартиненко, — цинічно реалізують свій план використання влади у своїх цілях». Він також стверджував: «Запитайте бізнесменів у Криму, Одеській області…. Вгору цинізму прагнення Порошенка перетворити РНБОУ на повноцінне НКВС». «У митницю повернули контрабандистів і вони сповна «платять» своїм благодійникам, відновлено тіньові схеми приватизації», — додав Зінченко.
За словами Зінченка, перший помічник Третьяков «відтворює методи Сергія Льовочкіна», «він монополізував доступи до президента, відрізав його від потоку інформації, дезорганізував графік президента». «Порошенко, Третьяков та кампанія, призначають своїх, вільно почуваються у приватизаційних процесах», — додав він.
Позиція щодо євроінтеграції та НАТО
Порошенко не підтримує створення Єдиного економічного простору та Митного союзу. У травні 2005 року на посаді секретаря РНБО він заявив про безпідставність заяв Назарбаєва та Лукашенка про створення ЄЕП без України: «Створення ЄЕП у тому варіанті, в якому воно замислювалося, без участі України неможливе та позбавлене економічного сенсу для всіх учасників інтеграційного об'єднання».
У червні 2005-го в ефірі «5 каналу» Порошенко сказав: «У нас є межа, ця межа — зона вільної торгівлі без створення наднаціональних органів та митного союзу» і зазначив, що на сьогоднішній день процес інтеграції України до ЄЕП відбувається прозоро, чого не було за колишньої влади.
У листопаді, все ще на посаді міністра, Порошенко зазначав, що Україна не планує вступати до Митного союзу: «28 листопада буде проведено перше засідання у групі торгового діалогу, яка була створена, зокрема, з моєї ініціативи. Це — офіційне інституційне оформлення відносин України та Митного союзу… Якби Україна планувала вступати до Митного союзу, то навіщо тоді оформляти відносини між двома суб'єктами міжнародних економічних відносин?»
У січні 2013 року Порошенко в ефірі радіо «Свобода» сказав, що наразі відсутні умови для вступу України до Митного союзу: «Україна на сьогоднішній день демонструє поведінку, яка не містить безпосередньої небезпеки вступу України до Митного союзу. Цих умов сьогодні немає».
Ще в березні 2013 року Петро Порошенко розпочав кампанію із залякування противників євро-інтеграції санкціями та іншими репресіями. Він уже тоді як би від імені Брюсселя сказав: «Якщо не буде руху до Європи, Європейський Союз прийматиме рішення щодо притягнення до відповідальності тих, хто перешкоджає цьому руху». Потім він ще раз уточнив, що «це буде питання відповідальності посадових осіб, які перешкоджають цьому руху».
Порошенко підтримує вступ України до НАТО. Як міністр закордонних справ України, він заявив у грудні 2009 року: «Я вважаю, що це можна зробити за рік, за два, якщо є політична воля, якщо є бажання суспільства, якщо є громадська підтримка політиків, які цим займаються, якщо є зрозуміла і правильна інформаційна політика».
Позиція щодо російської мови та федералізації
Порошенко виступає за радикальну мовну програму — Україні лише українська мова. У травні 2012 року кондитерська корпорація Roshen з метою економії замінила на шоколадках україномовні написи російськомовними для того, щоб не робити два види упаковок — для Росії та України. У листопаді націоналісти роздмухали з цього проблему в соцмережах. Порошенко тоді заявив, що корпорація Roshen поверне на свої товари маркування українською мовою. У «Фейсбуку» він написав: «Тому я ініціював обговорення цієї теми на Раді директорів корпорації Roshen, в результаті якої мої аргументи були сприйняті: українські товари на українському ринку мають бути українською мовою… Це так само важливо, як і те, що в Україні має бути одна державна мова — українська. Це моя позиція: вона була, є і буде незмінною».
Порошенко є супротивником федералізації України. У травні 2006 року (в інтерв'ю газеті «Дело» у відповідь на звинувачення БЮТ на адресу Нашої України про проведення таємних переговорів з Партією регіонів) він заявив, що «вести переговори і зустрічатися — це два абсолютно різні формати… неадекватно... Переконаний: нездатність знайти компроміс може призвести до процесу федералізації. Безпека, територіальна цілісність країни є вищим пріоритетом. Нас прокляне народ, якщо допустимо розкол країни. Анафему в церкві співатимуть».
Закінчення
Петро Порошенко — яскравий представник періоду правління Лазаренка, Кучми, Ющенка, Януковича. Він служив по черзі Лазаренко, Кучмі, Ющенку, Янукович. Перший корупційний скандал за Ющенка почався саме з конфлікту Тимошенко та Порошенка. Порошенко також міг би сісти, як і практично кожен там, нагорі. Він — власник незліченних скарбів, заробленого «праведною» працею пліч-о-пліч з Лазаренком, Кучмою, Ющенком та Януковичем. Але він продовжує впливати на уми та настрої натовпу, організовуючи собі чергову виборчу кампанію, даючи натовпу те, що вона просить — хліба та видовищ. А тепер ще й претендує на крісло президента України.