Степан Тимофійович Полторак народився 11 лютого 1965 року в селі Весела Долина Тарутинського району Одеської області. Село мало цікаву історію: засноване 1804 року вихідцями з Німеччини, воно до 40-х років XX століття залишалося переважно німецьким і протестантським, і було батьківщиною кількох відомих на всю Європу лютеранських пасторів. Українці та росіяни, які заселили його згодом, охоче вирушали на державну службу, особливо військову. Понад півсотні вихідців із Веселої Долини стали офіцерами силових відомств СРСР, України та РФ — вражаюче для села, де мешкають трохи більше тисячі людей. За прикладом односельців Степан Полторак вирішив стати військовим. У 1982 році він закінчив Веселодолинську середню школу, а у серпні 1983-го вступив до Орджонікідзевського (Владикавказького) вищого командного училища МВС СРСР, яке готувало командирів для Внутрішніх військ НКВС.Полторак швидко виявив здібності до командування: на першому курсі став командиром відділення та комсоргом курсу, отримав звання сержанта та піднявся до заступника командира взводу. Після закінчення училища молодий лейтенант служив у «гарячих точках» розпадаючогося СРСР — Сумгаїті та Нагірному Карабасі (1988), Тбілісі, Абхазії та Південній Осетії (1989), Баку, Нахічевані, Гагаузії та Придністров'ї (1990). На його кітелі видна планка радянської медалі «За бойові заслуги», проте де саме він її заслужив, Полторак зберігає мовчання. Його офіційна біографія залишається найкоротшою серед міністрів уряду. Можливо, це стара традиція військовослужбовців Внутрішніх військ не хвалитися подробицями своїх подвигів, а можливо, у нього є особисті причини не розповідати про своє минуле.Десь у ході цієї діяльності лейтенант Полторак познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною Геннадіївною Рязановою, і у 1989 році у них народився син Ігор.На початку 90-х Полторак перевівся служити в Україні. Жодної офіційної інформації про це не збереглося, проте відомо, що частини Внутрішніх військ СРСР, які дислокувалися на території України, не брали участі в локальних конфліктах періоду розвалу Союзу. Переклад на батьківщину став поштовхом до його кар'єри: дуже швидко він доріс до командира батальйону, полку, а 1996 року отримав звання полковника та командував бригадою.Все це відбувалося на тлі безперервного формування, переформування та розформування частин Внутрішніх військ та Нацгвардії України у 1992–2000 роках, які поряд із МВС та СБУ розглядалися як головна силова опора влади. Влада приділяла їм значно більше уваги та фінансування, ніж Збройним Силам України, що свідчило про те, що вона боялася не зовнішніх ворогів.Після закінчення навчання в Академії Збройних сил України з 1997 до 2002 року Полторак працював начальником Управління бойової та спеціальної підготовки Внутрішніх військ. На цю посаду його порекомендував Олександр Кузьмук, який у 1995–96 роках командував Національною гвардією, а потім став міністром оборони України (1996–2001). Для Леоніда Кучми Кузьмук був ідеальним главою Міноборони, оскільки ніколи не плів змов і займався ревізіями солдатських казарм та їдалень. Такі самі якості виявлятимуться і в Степана Полторака.У 2002 році Полторака було призначено на посаду начальника харківської Академії внутрішніх військ МВС України, на якій він пропрацював 12 років. У 2003 році він став генерал-майором, а у 2007 році — генерал-лейтенантом МВС. Кучма змінився на Ющенка, той на Януковича, а Полторак залишався на своєму місці, виявляючи лояльність кожному новому президенту та кожному новому харківському меру. За це у 2013 році він був нагороджений званням «Почесний громадянин Харкова», присвоєним йому Геннадієм Кернесом. До Академії він влаштував на роботу і свою дружину Інну, посприявши їй у здобутті звання капітана МВС.Першу публічну критику на свою адресу Степан Полторак отримав у грудні 2013 року, коли разом зі своїми курсантами прибув до Києва для участі у оточенні Євромайдану. Для майбутніх офіцерів Внутрішніх військ це був практичний досвід участі у «стримуванні заворушень». На ділянці Полторака біля Європейської площі оточення не допускало до протестувальників нікого, навіть лікарів «швидкої допомоги», які були поранені після спроби розгону Євромайдану в ніч проти 12 грудня.Згодом резонансні події за участю курсантів Академії внутрішніх військ відбувалися у Харкові. Після того, як курсантів почали «змінами» возити до Києва (чим особисто керував Полторак), активісти харківського Євромайдану влаштували під стінами Академії пікет протесту, а потім безстроковий мітинг зі спробою заблокувати автобуси. 19 лютого 2014 року протистояння завершилося зіткненням учасників протестів з «титушками», міліцією та курсантами Академії. Декілька людей отримали серйозні поранення, були розбиті камери журналістів. У грудні 2014 року за цим інцидентом було відкрито кримінальне провадження, проте всі звинувачення Генпрокуратури було зведено на адресу одного з офіцерів ГУ УМВС Харкова. Про роль Степана Полторака та його заступників просто промовчали.Лише через тиждень після побоїща біля стін Академії 28 лютого 2014 року указом № 171/2014 в.о. президента та спікера України Олександра Турчинова Степан Полторак був призначений командувачем Внутрішніх військ України. Таке несподіване кадрове рішення викликало обурення деяких євромайданівців, проте воно не було почуте. Спроба Турчинова поставити Полторака на посаду голови Нацгвардії спочатку закінчилася провалом: на голосуванні 1 квітня 2014 року депутати Ради не підтримали його кандидатуру.Проте Полторак, який оперативно орієнтується в політичній обстановці, оперативно довів свою лояльність новій владі. Він взяв активну участь у підготовці операції зі звільнення будівлі Харківської ОДА від сепаратистів, які зайняли її та проголосили «Харківську республіку». 7 квітня 2014 року підрозділ Внутрішніх військ «Ягуар», обраний Полтораком, та загін добровольців із членів харківського «Патріота України», з яким мав давні зв'язки Аваков (з них буде сформовано батальйон «Азов»), ліквідували харківський осередок сепаратизму. 15 квітня, після кількох днів кулуарних консультацій, депутати Верховної Ради постановою №4485 затвердили Степана Полторака командувачем Національної гвардії України. Фактично політичне та кадрове керівництво Нацгвардією зберігалося в руках Авакова, а військове командування, підготовка та забезпечення покладалися на плечі Полторака, який став ще й «батьком» перших добробатів, підпорядкованих Нацгвардії.Однак повторити свій харківський успіх на Донбасі Полтораку та Авакову не вдалося. АТО міцно забуксувала вже у Слов'янську, де порівняно невеликому загону бойовиків Ігоря Гіркіна вдалося не лише зупинити, а й частково знезбрувати авангард українських силовиків, нав'язавши йому тримісячну позиційну війну. Однак офіційне розслідування цієї невдачі так і не було проведено. Вона призвела до зриву поставлених термінів та затягування АТО у нескінченну війну, що дозволило противнику поступово наростити сили та розтягнути фронт дугою від Луганська до Маріуполя. Усі списали на плутанину, на розвалену армію «попередників», на підступність сепаратистів та Путіна, а також на недостатній бойовий дух кадрових українських силовиків.Це був не єдиний і далеко не останній «промах» командувача Національної Гвардії. Талант бойового командира та багаторічний досвід керівника Степана Полторака кудись випарувалися. Було дивно, що людина, яка 17 років очолювала підготовку елітних та командних кадрів Внутрішніх військ, допускає такі прорахунки та промахи, як і її колишні учні.22 травня 2014 року в районі залізничного вокзалу Рубіжне частини Нацгвардії розпочали бій з невеликою групою погано озброєних бойовиків і відступили, не маючи жодних чітких наказів. Це дозволило сепаратистам закріпитися в регіоні Рубіжне–Лисичанськ–Сів. Наступна операція зі звільнення цих міст призвела до численних жертв і руйнувань. Загинув полковник Олександр Радієвський, який командував 21-ю бригадою Нацгвардії.У ніч на 29 травня 2014 року в Луганську, який сепаратисти взяли під свій контроль ще наприкінці квітня, після тривалої облоги бойовиками було захоплено військову частину № 3035 полку Внутрішніх військ МВС України. До їхніх рук потрапила не лише стрілецька зброя та амуніція, а й бронетехніка, яка потім була використана сепаратистами в боях проти українських силовиків у районі Щастя та Луганського аеропорту. Чому боєздатна військова частина весь цей час не діяла чи не прорвалася на захід, а в результаті дозволила супротивникові захопити справну бронетехніку? Це питання ніхто так і не поставив ні командувачу Нацгвардії, ні міністру МВС.Наступні невдачі воєначальника Степана Полторака не змусили на себе чекати. У ході трагічних подій при Ізварині (липень) та Іловайську (серпень 2014 року) через погано опрацьовані плани командування та відсутність чіткої дисципліни до «котлів» потрапили окремі підрозділи Нацгвардії. Вони поспішали зачищати територію, що звільнялася, йшли буквально в потилицю, а й то поряд з частинами Збройних Сил України, внаслідок чого потрапляли в вогневі засідки. І знову Степану Тимофійовичу дивовижною справою пощастило: з нього не тільки ні за що не запитали, а й обсипали зорепадом. До пишних урочистостей Дня Незалежності у Києві 23 серпня 2014 року його було здійснено до Генерала-полковника.Коли у столиці, усвідомивши масштаби військової катастрофи, схопилися за голову і поспішили відправити у відставку Валерія Гелетея, то наступним міністром оборони Порошенко вирішив зробити Степана Полторака. Пропрезидентські аналітики співали йому дифірамби, розповідаючи про великий бойовий досвід Полторака, про його мудрість як стратега і вчителя. Як основний аргумент на користь його іміджу як «батька солдатам» наводили приклад оснащення Внутрішніх військ, яке було набагато краще, ніж у Збройних Сил України. Однак при цьому просто забували про те, що Полторак до цього не мав жодного відношення. По-перше, він командував Внутрішніми військами та Нацгвардією лише з березня 2014 року, по-друге, Внутрішні війська України ще з часів Кучми фінансувалися та оснащувалися краще, ніж Збройні Сили.Вибір Порошенка пояснювався просто: із загостренням відносин президентської команди і «Народного Фронту» Петро Олексійович вирішив довірити важливу силову посаду потенційно лояльній людині, не пов'язаній ні з якими політичними чи олігархічними угрупованнями. Полторак став за Порошенка тим, ким був Кузьмук за Кучми. Проте легенда про дбайливого генерала Полторака, який непокоїться, щоб його солдати були завжди ситі, одягнені і добре озброєні, впровадилася в українське суспільство і жива досі.Найважче було переконати в ній депутатів Верховної Ради, хоча представляв його кандидатуру та агітував за неї сам Порошенко. Лише 245 депутатів віддали 14 жовтня 2014 року свої голоси за його призначення. Як бонусний подарунок, цього ж дня президент своїм указом зробив Степана Полторака генералом армії.Затяжна позиційна війна — ось як можна було б охарактеризувати стратегію Полторака як командувача Збройних Сил України. Це можна було б пояснити скутістю його дій умовами Мінського світу. Проте навіть в обороні Степан Полторак примудрився знову катастрофічно занепокоїтися.Спочатку після затяжних боїв у січні 2015 року Збройні Сили залишили Донецький аеропорт — символ стійкості українських воїнів. Битва за Дебальцеве (лютий 2015) могла стати українською Курською дугою, а стала майже новою Іловайською. Те, що противник намагатиметься замкнути цю обручку, за кілька місяців до бою розуміли навіть школярі, ледь поглянувши на карту АТО. Але ніхто не підготувався до серйозної оборони, не наростив резервів, не задіяв далекобійну артилерію. Цей черговий прорахунок «бойового генерала» спричинив втрату стратегічного населеного пункту, сотні вбитих, поранених і полонених українських солдатів, а головне — втрату авторитету Збройних Сил, які тепер почали програвати сепаратистам навіть в обороні.З моменту призначення Степана Полторака міністром оборони його добробут різко пішов угору. Якщо у 2013 році він задекларував 140 637 гривень своїх доходів та 46 032 гривень доходів членів сім'ї, то у 2015 році його дохід збільшився до 357 тисяч гривень, а подружжя до 499 тисяч гривень. Цікаво, як капітан примудряється заробляти більше генерала армії.Хоч Степан Полторак не є мільйонером, як його жадібний до капіталу попередник, і навіть досі не помічений у зайнятті якимось відкритим бізнесом, він не забуває про себе та свою родину, ставши фігурантом кількох невеликих скандальних викриттів.Перше стосувалося його житла та суден. Спочатку новий міністр оборони скромно заявляв, що живе із сім'єю (п'ять осіб) у звичайній «троячку», не має свого авто і їздить службовим. Однак журналісти з'ясували, що тепер Степан Полторак живе в елітному житловому комплексі, розташованому на території особливої військової частини. «Я переїхав туди з міркувань безпеки!» — заявив Полторак. Ця дивна військова частина настільки засекречена, що Міноборони відмовився дати про неї хоч якусь інформацію.Цікаво, яку державну таємницю можуть становити казенні витрати Мінборони на хороми для свого керівництва? Однак міністр оборони не зміг пояснити, чому автомобіль Lexus, на якому він регулярно виїжджає з воріт цього житлового спецкомплексу, записаний на якусь Віру Мочайло — дружину його помічника Івана Брика, яка виявилася матір'ю, пов'язаною з ним ще по роботі в харківській Академії. Адже незадовго Полторак запевняв, що цей автомобіль належить міністерству оборони. Неодноразова брехня з вуст міністра оборони набагато гірша за розтрату бюджету на власні потреби. Гроші можна повернути, а ось втрачена довіра до людини, яка посилає у бій тисячи солдатів — ніколи.На помічників та старих друзів нинішньому міністру оборони просто не щастить. Ще в січні 2015 року на хабарі в 232 000 гривень від посадових осіб ТОВ «Візит» був спійманий на місці злочину начальник управління тилу та логістики Нацгвардії Святослав Манжура — ще один соратник Полторака по Академії, який незадовго до цього отримав свою посаду за особистим клопотанням. Хабар являв собою «відкат» від тендерної угоди, яку проводило управління. Полторак «не помітив» скандалу, благо той не був прямо пов'язаний із ним.Степан Тимофійович не забуває навіть однокласників. Один із них, Куруч Олександр Федорович, який нині працює простим учителем фізкультури, отримав у подарунок від шкільного друга бойовий пістолет GLOCK-17 та 200 набоїв. На якій підставі та за яким законом українські вчителі фізкультури отримали право володіти бойовим короткостволом, Полторак так і не пояснив.Іншим своїм розпорядженням Полторак нагородив Арсенія Яценюка «гангстерським» автоматом Томпсона, Арсена Авакова пістолетом Кольт-1911, Олександра Турчинова легендарним «Маузером-96». Не забув Полторак і про себе, нагородивши себе «за мужність і доблесть» GLOCK-19.У листопаді 2015 року група народних депутатів звернулася до міністра оборони з інформацією про існування цілої системи військкоматівських відкупів від мобілізації, навівши приклади розцінок та «відкатів нагору». Полторак пообіцяв розібратися — і схоже поклав цю інформацію під сукно.Не відреагував він і на звернення про те, що під час мобілізації, виконуючи план, в армії «гребли» всіх підряд (хто не зміг відкупитися), у тому числі алкоголіків і наркоманів, туберкульозників і навіть онкологічних хворих, чоловіків за 55 років.Зате Степан Тимофійович любить час від часу влаштувати у нову форму. З моменту отримання ним посади міністра оборони кількість конкурсів та тендерів щодо оновлення форми Збройних Сил збільшилась у рази — відповідно, зросли й витрати на їх проведення. Щоправда, у військах на фронті форму нового дизайну й у вічі не бачили, і раді хоча б вчасно отримувати обмундирування старого зразка.
