Навколо новообраного президента Володимира Зеленського активно збираються одіозні фігури з попередніх режимів. Серед них особливо помітні Валерій Писаренко та Андрій Портнов, які під час виборчої кампанії поводилися так впевнено на боці Зеленського, що виникало враження про їхню причетність до його штабу. Портнов, який перебував у бігах, навіть координував роботу з-за кордону, але його скандальна репутація рейдера змусила команду Зеленського кілька разів публічно заперечувати його причетність. Писаренко ж, хоча й не ховався від правосуддя, поспішив заявити, що його ініціатива зі збору підписів за відставку спікера Андрія Парубія є особистою справою і не виконує доручення Зеленського.
Але незважаючи на ці заяви, існує об'єктивний факт фінансування виборчої кампанії Зеленського людьми, безпосередньо пов'язаними з Портновим і Писаренком. Обидва вони мають зв'язки з олігархом Павлом Фуксом, який раніше фінансував саму виборчу кампанію Писаренка. У Фукса є діловий партнер Михайло Фрідман – російський олігарх, власник «Альфа-групи», який раніше володів агентством «WE Partners». Саме це агентство у 2014 році запропонувало в уряд Яценюка трьох «визначних професіоналів»: Наталію Яресько, Айвараса Абромавічюса та Олександра Квінташвілі.
Сьогодні Абромавічюс входить до команди Зеленського. Цікаво, що коли Яресько була начальницею компанії «Western NIS Enterprise Fund», у її безпосередньому підпорядкуванні розпочинав кар'єру молодий економіст Олександр Данилюк – ще один офіційний соратник Зеленського. Такі збіги важко вважати випадковими. Незважаючи на поспішні заяви про непричетність Портнова та Писаренка, їх варто розглядати як можливих майбутніх союзників Зеленського. Обом не вперше змінювати своє політичне забарвлення та переходити до табору переможців.
Про Андрія Портнова Skelet.Org вже розповідав раніше. Тепер варто дізнатися, що собою представляє Валерій Писаренко.
Народження та дитинство
Валерій Володимирович Писаренко народився 8 липня 1980 року у Новій Каховці Херсонської області у сім'ї інженера-конструктора та лікаря. Цікаво, що під час інтерв'ю журналістам про своє минуле Писаренко багато розповідав про чудових батьків, навіть згадував кепку матері, але чомусь так і не назвав їхні імена та по батькові.
Мати Писаренка померла кілька років тому, а щодо батька в деяких ЗМІ стверджується, що він також «рано пішов із життя». Однак у електронній декларації нардепа Писаренка, серед чотирьох сторінок «форми змін», вдалося знайти його щорічні звіти за 2017 та 2018 роки. У цих деклараціях зазначений його живий батько Писаренко Володимир Семенович, який отримує скоромну для колишнього інженера пенсію (16 910 гривень за рік). Водночас він є засновником кількох фірм, має 1,35 мільйона доларів (мільйон дав у борг, решта готівкою) та отримав за рік 2,4 млн гривень від «Ощадбанку».
За інформацією від «друзів дитинства» Писаренка, його батько сам був «мазаним», оскільки у 27 років отримав посаду в оборонному КБ, плюс типовий набір радянських «бонусів» – хорошу зарплату і квартиру. Тепер Писаренко, згадуючи своє дитинство, стверджує, що вони жили як «скромна радянська родина». Мабуть, такий висновок він робить, порівнюючи своє тодішнє життя із нинішнім.
Хоча дитинство та юність Валерія припали на важкі часи – епоху радянського дефіциту, розвал СРСР, криза 90-х – для нього вони були абсолютно безхмарними. Він не знав потреби, навчався у престижній за мірками Каховки школі, де став капітаном КВК та команди з волейболу. Все завдяки тому, що на початку 90-х його батько подався в бізнес, використавши за чутками своє КБ, що розоряється, як стартовий майданчик. Бізнесом, пов'язаним з медициною – аптеками чи медичними послугами – займалася і його мама, але після її смерті він був закритий. Прибуток дозволяв їм одразу ж купити «ВАЗ» (коли 99% українців жили на 30 доларів на місяць) і накопити певний капітал.
Грошей цілком вистачило, щоб «відкупити» сина від військкомату та відправити до Києва навчатися до Академії адвокатури України при Київському університеті імені Шевченка (це ТОВ, засноване Спілкою адвокатів України). У 2002 році Валерій Писаренко отримав диплом юриста і одразу розпочав приватну адвокатську практику.
Перші кроки у великому бізнесі
Далі почалися суцільні загадки. Юристів у Києві було більше, ніж двірників, і влаштуватися в адвокатську контору, яка обслуговує інтереси олігархів та можновладців, було непросто – здебільшого лише за знайомством. Але Валерій Писаренко не просто влаштувався, він, за інформацією джерел Skelet.Org, став партнером адвокатської контори, яка працювала на інтереси київських земельних рейдерів (і чомусь приховує її назву). У ході цього він дуже тісно зблизився з Богданом Губським, що став його провідником у світ великих грошей, великої політики та великої корупції.
Богдан Губський розпочинав свій великий бізнес у «Ометі» разом із братами Суркісами, Віктором Медведчуком та Валентином Згурським. До Верховної Ради 1998 року він обирався за списком медведчуківської СДПУ(о). У 2002 році Губський вибрався вже мажоритарним округом під прапорами блоку «За ЄдУ», що ініціювало чутки про його розрив з Медведчуком.
Щодо цього розриву існували дві версії. Одна стверджувала, що Губський і Медведчук справді посварилися, не поділивши якийсь актив. Друга передбачала, що Губський грав роль «закоханого козачка» Медведчука. Спочатку його направили до кучмівського блоку «За ЄдУ», а влітку 2004 року Губський раптом почав підтримувати «помаранчеву» опозицію і почав «клеїтися» до Віктора Ющенка, пояснюючи це тим, що він нібито посварився з Кучмою та Медведчуком (колишнім тоді главою президентської Адміністрації).
Проте неприязнь «народного президента» до Медведчука була така сильна, що поширювалася і на його бізнес-партнерів. Тому Ющенко грубо відкинув Губського. Довелося тому майже цілий рік бовтатися у політичному болоті «нейтральних центристів» Володимира Литвина, поки наприкінці 2005 року Губського не підібрала Юлія Тимошенко, що не гидувала ніким, аби людина була грошова.
Губський вніс дуже солідну суму до каси БЮТ, а тому на виборах 2006 року йому дісталося місце №27 у партійному списку. Але він купив і ще кілька місць для своїх людей, серед яких був і Валерій Писаренко (№75 у списку БЮТ), який у свої неповні 25 років став одним із наймолодших народних депутатів.
Одразу постало питання – за які такі заслуги, чим саме Писаренко був настільки незамінним для Губського, що той узяв його з собою до парламенту? Адже навіть якби Писаренко був геніальним юристом, він цілком міг би виконувати свою роботу максимум як помічник нардепа. Хтось припустив, що причина була в «гарячому особі молодого юриста», і незабаром поповзли чутки про нетрадиційну орієнтацію Писаренка.
Трохи пізніше, влітку 2008 року, у ЗМІ з'явилася інформація, що нібито він разом із нардепом Михайлом Соколовим з'явився на голландській гей-пляжі, і що вони нібито приїхали подивитись на знаменитий «Amsterdam Pride» (а може й взяти участь).
Можливо, це був лише наклеп недоброзичливців, проте у 2013 році громадська організація «Гей-форум України» виступила із заявою, в якому перерахувала т.зв. «жертв чорно-блакитного піару». Серед них названі Губський та Писаренко, а також Ляшко, Кличко, Аваков та Яценюк. Зрозуміло, статева орієнтація – це не привід дискримінації людини, особливо враховуючи «європейський вибір» України. Просто в деяких випадках вона пояснює раптову успішну кар'єру.
Валерій Писаренко: «хлопчик» Губського, партнер Портнова, «брелок» Кернеса. ЧАСТИНА 1
Борець із грою та земельні афери
У Верховній Раді 5-го та 6-го скликань (2006-2012) Валерій Писаренко спочатку прославився як палкий борець із гральним бізнесом. У 2006 році він зареєстрував законопроект «Про правове регулювання азартних ігор». Восени 2007 року знову зареєстрував під такою ж назвою законопроект №1016-1. У 2009 році разом із Григорієм Смітюхом створив законопроект №4268 «Про заборону грального бізнесу» – ухвалений Радою, ветований Президентом Ющенком, і ухвалений знову конституційною більшістю.
Здавалося б, це можна було б записати йому лише у плюс: народний обранець невпинно боровся з «гральною наркоманією», яка справді принесла чимало проблем. Однак, як це зазвичай водиться у стінах Ради, офіційне обґрунтування законодавчих ініціатив нардепів дуже далекі від їхніх справжніх, корисливих намірів.
Законопроект №1016-1 передбачав «виселення» ігрових залів та казино з Києва до спеціальних заміських «гральних зон». І ось тоді деякі колеги Писаренка заявили, що ці «українські Лас-Вегаси» дуже хоче створити на своїх землях його шеф, соратник та бізнес-партнер Губський.
Земель у Губського тоді було дуже багато. Ще з 90-х років він активно скуповував і захоплював землю, формуючи свої феоди – у тому числі за допомогою свого кишенькового юриста Писаренка. На Київщині йому належали кілька тисяч гектарів у Фастівському, Кагарлицькому, Обухівському, Білоцерківському та Макарівському районах, плюс ще близько 15 тисяч гектарів у Черкаській та Вінницькій областях. До речі, своєю фірмою на Черкащині розжився і Писаренко – це ТОВ «Черкасиагроленд» (ЄДРПОУ 35760925).
В основному захоплення Губського проходили гладко та тихо. Однак у 2007 році він вирішив «кинути» відому фірму «Knauf» (виробник будматеріалів), і цей скандал набув розголосу.
Скандал у Фастові
Почалася ця історія з того, що у 2006 році переможцем виборів до місцевої ради Фастова став БЮТ, а його новим-старим міським головою знову став Володимир Тимофєєв, який раніше вже обіймав це крісло у 1994-97 роках, але достроково відправлений у відставку після судового вироку (2 роки умовно).
Оновлена влада у пошуках коштів для міської скарбниці вирішила реалізувати (здати в оренду на 49 років) ділянку площею 45 гектарів у районі «Завокзалля». Оголосили конкурс, який навесні 2007 року виграло ТОВ «Кнауф Інсулейшн Україна» (дочірня фірма «Knauf»), яке зібралося на цих гектарах цеху з виробництва будівельних сумішей та гіпсокартону. Для провінційного Фастова, який на той момент страждав від безробіття та відсутності грошей, це була дуже важлива інвестиція.
Але її одразу ж перекреслили Губський та Писаренко. Вони відразу заблокували підсумки конкурсу. Писаренко діяв по юридичній лінії, опротестовуючи конкурс через суд, а також розв'язавши «екологічний скандал» (стверджуючи, що будівництво заводів нашкодить навколишньому середовищу). Губський почав «нагинати» міськраду та мера – спочатку через своїх «дивлячих», потім особисто.
Їхньою вимогою було проведення нового конкурсу за участю київських фірм «Ріал Інвестмент» та «Тіко Лтд», та херсонської фірми «Штиль», контрольованих Губським та Писаренком. За великим рахунком вони претендували на весь район «Завокзалля», а також на ще кілька значних ділянок земель, які Губський вимагав вивести з розряду сільськогосподарських.
За заявою Володимира Тимофєєва, загалом Губський хотів роздобути у Фастові та околицях майже півтори тисячи гектарів землі! Діяли вони дуже нахабно, не приховуючи своїх намірів захопити всю вільну нерухомість у районі (включаючи території колишніх військових містечок, дитсадки та школи, що закрилися).
Коли Тимофєєв уперся, Губський і Писаренко ініціювали його відставку. При цьому вони стверджували, що Тимофєєв «зек і корупціонер», то заявляли, що він психічно хворий і його місце у відповідній установі. Потім депутат міськради Іван Неживий (людина Губського) вступив у конфлікт із Тимофєєвим, звинувачуючи мера у хабарництві. Справа дійшла до рукопашної – і Неживий подав на Тимофєєва до суду за «заподіяння тілесних ушкоджень» (позов курирував Писаренко).
Суд визнав Тимофєєва винним, але одразу ж і амністував. Після чого міськрада, перебуваючи під тиском Губського та Писаренка, відправила Тимофєєва у відставку. У відповідь Тимофєєв звернувся по захист до депутата-регіонала Валерія Бондика. Почалося протистояння, і до Фастова прийшла смута: менш ніж за рік (2007-2008) там змінилися чотири в.о. міського голови.