Екс-чиновники, які керували Києвом у попередні десятиліття, продовжують активно брати участь у розподілі столичних земельних ресурсів. Їхня діяльність підтримується мережею родинних зв'язків, ділових контактів та політичного впливу, які простягаються на найвищі рівні влади. Навіть судові рішення та люстраційні процеси не зупиняють їхню наполегливість у накопленні статків.
Процес знищення зеленої зони
На початку 2017 року більшість дерев у скверу біля закритого кінотеатру «Нивки» були вирубані. Це сталося незважаючи на громадське занепокоєння та заяви про захист зелених насаджень. На місці парку планується будівництво чергового торгово-розважального центру з паркуванням. Такі проекти стали типовими для сучасної київської забудовної політики, яка часто ігнорує екологічні та соціальні наслідки.
Сімейна мережа впливу
Депутат Київради від фракції «Єдність» Костянтин Яловий, чиї «волонтери» так і не з'явилися під час вирубки скверу, є сином впливового політика Володимира Ялового. Останній служив заступником міського голови Олександра Омельченка (1999-2006), очолював партію «Єдність» (2005-2007) та залишався депутатом Київради. Обидва обиралися по округах у Шевченківському районі.
Центральною фігурою цієї мережі є Віктор Пилипишин, колишній голова Шевченківської райдержадміністрації (2005-2010) та підприємець. Його донька Олена вийшла заміж за Костянтина Ялового, що зробило Пилипишина та Володимира Ялового свояками та діловими партнерами. До цього «родинного клану» входять й інші колишні високопосадовці столичної влади.
Біографія та ранні роки
Віктор Петрович Пилипишин народився 6 квітня 1961 року в селі Равське Нестерівського району Львівської області. Дитинство провів у селі Шевченкове Миколаївської області, школу закінчував у Києві. Після цього був призваний на термінову військову службу у Внутрішніх Військах. Пилипишин стверджував, що проходив службу у навчальній частині ВР у Тулі, де справді існувала навчальна в/ч №3335 (нині ліквідована), яка готувала технічний персонал для ВВ. Однак у Skelet.Org виникають сумніви щодо правдивості його розповідей, оскільки терміновики зазвичай не займали посади, за які відповідали б кілька сотень людей, як він стверджував в одному з інтерв'ю. Найбільше, за що міг відповідати терміновик, це взвод чи майстерня.
Версія про те, що Пилипишин охороняв «зону» як боєць внутрішніх військ, побічно підтверджується його подальшою кар'єрою. Відразу після демобілізації він вступив до Харківського юридичного інституту, де став членом КПРС, та закінчив його в 1985 році. Після цього отримав розподіл слідчим в УМВС Києва.
До Києва Пилипишин повернувся одруженою людиною. 2 вересня 1983 року він одружився зі студенткою Харківського педінституту Людмилою. У радянській міліції молодий комуніст не затримався довго. У 1988 році він став завідувачем організаційного відділу виконкому Печерської районної ради Києва, де зблизився з тодішнім заступником голови виконкому Анатолієм Коваленком.
Цей зв'язок став вирішальним для його подальшої кар'єри. Коваленко став хрещеним батьком його сина Олександра (1989), тобто став кумом Пилипишина. З цього моменту кар'єра Віктора Пилипишина різко та стабільно піднімалася, оскільки його кум Коваленко беззмінно керував Печерським районом до квітня 2006 року. У 1990 році Пилипишин познайомився зі своїм майбутнім свояком Володимиром Яловим, новим заступником голови виконкому Київської міської ради. На той час син Ялового Костик тільки почав навчатися у першому класі.
Перехід до комерції
У 1990 році Пилипишин залишив виконавчу владу та зайнявся юридичною практикою. Спочатку він кілька місяців працював головним юристом Державної податкової інспекції Києва, а з квітня 1991 року вступив до Київської колегії адвокатів. Однак адвокатство він використовував переважно як прикриття для комерційної діяльності.
На початку 1990-х років сімейство Пилипишиних активно займалося торгівлею продуктами харчування, зокрема м'ясом, курячими стегенцями, алкоголем та чаєм. До кінця 1990-х років чай став одним із основних напрямків бізнесу Пилипишина. Він став власником чайної фабрики та брендів «Батік», «Аскольд» та «Домашній». Однак у гонитві за прибутком Пилипишин постійно знижував якість імпортованого чайного листа, іноді пакуючи чайну потерть. Навіть колись популярний «Батик» втратив своїх шанувальників, і сьогодні важко продається за допомогою різних акцій. Якість «Аскольда» та «Домашнього» українські споживачі оцінюють ще нижче. Схожі негативні відгуки стосуються й продукції його торгової марки «Добра кофе».
В середині 1990-х років Пилипишин почав займатися вирощуванням тепличних овочів — огірків, помідорів та салату. Для цього він створив ТОВ «Комбінат «Тепличний», ВАТ «Агрофірма «Теплиці України», ТОВ «Пасат» (через який здійснювався продаж продукції) та прибрав до рук «Київську овочеву фабрику» (КОФ). КОФ — це історичне підприємство, яке працювало з 1946 року і було першим тепличним комплексом в Україні.
Пилипишин також займався торгівлею квітковою продукцією, відкривши ТОВ «Укрофлора» на паях із польським підприємцем Єжи Коником. Цікаво, що Єжи Конік перебував у серйозному конфлікті з головним львівським податківцем Сергієм Медведчуком, рідним братом Віктора Медведчука. Це викликало конфлікт між Віктором Медведчуком та Пилипишиним, який призвів до відходу останнього з Київської колегії адвокатів.
Переліч підприємств та активів
Повний список підприємств та фірм, якими володіли або досі володіють члени сімейства Пилипишиних, включає: ТОВ «Стоїк» (основна фірма, засновник багатьох інших), ТОВ «Украфлора-Вінниця», ЗАТ «Агрокомпанія «Україна», ТОВ «Альфа 3», ВАТ «Київська овочева фабрика», ЗАТ «Укрфінком», ТОВ «Георгій», ТОВ «Мрія», ТОВ «Слов'янський двір», ТМ «Добра кофе», ТОВ «Капітал-Інвест» (будівництво), ТОВ «Експорт-Імпорт», ТОВ «Ком-Тех» (оптова торгівля будматеріалами), Агрофірма «Зодіак», ТОВ «ВЕЖА» (меблеві щити), ЗАТ «Українська екологічна страхова компанія», Агрофірма «Троянда», ТОВ «Пасат», ТОВ «Синтез-Інвест», ЗАТ «Транссервіс», ТОВ «НВФ Талер» (здавання в оренду приміщень), ТОВ «Рено-Україна» (продавала французькі автомобілі у салоні в Оболоні), ТОВ «Союз-Авто» (торгувала автомобілями «Айді» та «Фольксваген»), ТОВ «Київський контрактовий ярмарок».
Рейдерство та земельні махінації
З 1998 по 2006 рік Віктор Пилипишин був депутатом Київради, маючи повну підтримку секретаря та заступника міського голови Володимира Ялового та голови Печерської РДА Анатолія Коваленка. Такі можливості він активно використовував для прибирання до своїх рук київської землі, насамперед на Нивках.
Освоєння цього району Пилипишин почав ще в середині 1990-х років, коли перейшов на овочевий бізнес. Все почалося з розташованої у Нивках «Київської овочевої фабрики» (КОФ), на чиї теплиці він поклав своє око. У 1995 році підприємство було перетворено на ВАТ, його гендиректором стала Олена Білогубова. У 1996 році Пилипишин використав типову для української приватизації схему, взявши КОФ в управління своєї компанії, домовившись із Фондом держмайна.
У 1998 році на КОФ провели масштабну реструктуризацію: теплиці перевели з ґрунтової на гідропонну систему, що призвело до збільшення кількості нітратів в овочах. За це підприємство розрахувалося своїми акціями, 90% яких опинилися в руках сімейства Пилипишиних. Вони раптово оцінили вартість землі, що належить КОФ.
На початку 2000-х років Пилипишин провертає наступну схему: на території КОФ він будує виставковий центр «КиївЕкспоПлаза» (по суті — величезний бляшаний ангар), що відкрився в листопаді 2003 року. До початку 2005 року Київрада виділила КОФ додаткові 59 гектарів. Повідомлялося, що ділянки були виділені в заповідних урочищах Китаєва та Самбурці, і не всі були використані за призначенням: частина пішла під комерційну забудову.
Ходили чутки про те, що у цій афері взяв участь голова київського «Земельно-ресурсного клірингового центру» Олег Шеремет, якого вбили у листопаді 2007 року. Пилипишину тоді нічого не пред'явили з однієї причини: Олег Шеремет був замішаний у багатьох різних земельних махінаціях, тому коло підозрюваних було дуже велике. Однак із убитим Пилипишина пов'язувала не лише земля: Шеремет був головою політтехнологів «Блоку Литвина» і активно працював на парламентських виборах, а Пилипишин йшов на вибори №5 у списку блоку.
У 2007 році, коли Пилипишин балотувався до Верховної Ради, він продав акції КОФ фірмі «Інгас-Буд» і заявив, що більше не займається бізнесом. Однак виявилося, що він знову брехав. «Інгас-Буд» через ланцюжок фірм («Реал-інвест», «Владі та Ко») належала піліпішинському ТОВ «Стоїк». Формальна зміна власника була пов'язана з тим, що на території, що належить КОФ, запланували грандіозне будівництво: житловий мікрорайон, діловий центр, ТРЦ, паркування на 6400 місць.
Пилипишин лише володів землею, а будівництвом мали займатися фірми відомого забудовника Лева Парцхаладзе. Реалізацію проекту у 2008 році зірвала криза, що почалася, і це врятувало 1700 київських сімей від примусового переселення з району забудови, як то передбачав початковий план, схвалений київською владою.
На той час Пилипишин уже працював головою Шевченківської РДА і взяв до себе свого зятя Костянтина Ялового начальником відділу управління житлового господарства. Незважаючи на протиріччя з командою нового мера Леоніда Черновецького, він зберігав своє лобі у Київраді.
Діяльність на посаді голови РДА
Період перебування Віктора Пилипишина біля керма Шевченківської РДА (2006-2010) ознаменувався втратою їм усіляких «берегів», тобто рамок пристойності та здорового глузду. Пилипишину ставили у провину створення разом зі своїм зятем приватних ЖЕКів, що прикарманювали велику частину квартплати, збільшення орендної плати для підприємців або надання їм знижки в обмін на відкати, а також використання свого службового становища для перемог на тендерних постачаннях продуктів харчування до шкіл та лікарень району.
Зокрема, у період 2007-2008 років його ТОВ «Пасат» заробило на практично монопольних постачаннях до шкільних та лікарняних столових овочів та фруктів 2,248 мільйона гривень. Однак, оскільки директор «Пасату» Олена Антонова та сам Віктор Пилипишин мали депутатські мандати від блоку Литвина (вона — Київради, він — Верховної Ради) і були одними зі спонсорів партії «незамінного спікера», то Пилипишину це сходило з рук.
Так само, як і підряди піліпішинської «Украфлори» на утримання газонів та клумб у Шевченківському районі, що лише у 2008 році принесло йому ще 1,7 мільйона гривень. Більше того, ручні журналісти створили кілька сюжетів про Пилипишина, називаючи його «умілим та дбайливим господарником». Однак вседозволеність та безкарність часто кружляли голову голові РДА, і він починав просто «роздаровувати» міське майно.
Наприклад, у листопаді 2006 року Пилипишин влаштував незаконне відчуження підвалу старовинного будинку на вулиці Чапаєва (колись Святославської, нині Липинського), що є пам'яткою архітектури. Підвал потім перепродали за 300 тисяч доларів ТОВ «У кульгавої Підлоги» (кафе), яке розпочало там будівельні роботи, що ледь не обрушили всю будівлю, викликавши паніку серед його мешканців. Тяжби у цій справі тяглися до 2012 року.
Крадіжка вечірньої школи
Найбільш скандальним підсумком діяльності Пилипишина стала незаконне виведення з комунальної власності міста та передача приватним компаніям будівлі київської вечірньої школи №5 із прилеглою територією. Скандал вибухнув уже після звільнення Пилипишина з посади голови РДА у листопаді 2010 року указом президента Януковича.
У квітні 2011 року прокуратура порушила проти нього кримінальну справу за статтею 365-3 КК, звинувачуючи у завданні збитків на суму 15 мільйонів гривень. Про порушення справи було оголошено 21 квітня, а надвечір Пилипишин уже лежав у лікарні з «підозрою на інфаркт».
Через добу його забрав із лікарні та привіз до суду загін міліцейського спецназу. Однак адвокати Пилипишина дуже швидко домовилися про заміну арешту підпискою, а потім справу успішно зам'яли після кількох візитів Віктора Петровича до Генпрокуратури.
Цікаво, що тоді за Пилипишина заступився Віталій Кличко, який у властивій йому хитромудрій формі заявив, що подібні арешти він вважає «поверненням у 30-ті роки» та «спробами залякування». На той час між Пилипишиним і фракцією Кличка в Київраді вже склалися ділові відносини, чому чималою мірою сприяв перехід з «Блоку Литвина» до Кличка піліпішинського кума Анатолія Коваленка, який з 2006 року був головою Печерської РДА, потім пішов з посади і був обраний депутатом Київради.
Хоча Skelet.Org відомо, що відносини між кумами наприкінці 2000-х років охололи, все ж таки була й інша думка: угруповання київських «батьків міста» спеціально розійшлося з різних політичних сил (Пилипишин — «Блок Литвина», Коваленко — до Кличка, Ялові в «Єдність»), щоб надавати один одному підтримку. І вона дуже стала в нагоді Пилипишину, який на початку 2010 року посварився з Володимиром Литвином і залишився без особистого політичного прикриття.
Парламентські вибори та політичні невдачі
Парламентські вибори 2012 року ознаменувалися для Пилипишина гучним провалом. Він балотувався безпартійним мажоритарником 223-го округу в рідному Шевченківському районі і був на 100% впевнений у своїй перемозі. Усі білборди в районі були обвішані його рекламою, виборцям розносили чай «Аскольд» із політичною рекламою Пилипишина.
На нього подали до суду за фактом підкупу виборців, однак Київський апеляційний адміністративний суд виніс ухвалу на користь Пилипишина, заявивши, що «подарунки» вартістю до 33 гривень (а чай коштував лише 13) не є підкупом. Багато хто був просто шокований таким «правосуддям», яке фактично легалізувало покупку голосів за пачку чаю, пляшку олії або пакет цукру.
Проте Пилипишин програв вибори кандидату від ВО «Свобода» Юрію Левченку, який підтримував «Об'єднану опозицію». Але через численні порушення (генпрокурор Пшонка навіть погрожував порушенням кримінальної справи), ЦВК призначив в окрузі повторні вибори, які відбулися через рік у грудні 2013 року.
На вулицях Києва вже вирував другий Майдан, багато прихильників опозиції просто проігнорували голосування. Тим часом Пилипишин заручився підтримкою адмінресурсу Партії Регіонів. Вигравши вибори, Пилипишин 15 січня 2014 року склав присягу депутата, а наступного дня вступив до фракції Регіонів і проголосував за т.зв. «закони 16 січня», що викликали велике обурення учасників Майдану.
Більш безглуздого вчинку, ніж сідати в політичний човен, що тоне, від Пилипишина чекати було не можна. За свою помилку Пилипишин заплатив у вересні 2014 року, коли націонал-патріоти вирішили пригадати йому вибори 2012-2013 років, підтримку регіоналів на початку 2014-го і влаштували йому хуліганську «люстрацію». Це сильно зіпсувало рейтинг Пилипишина перед жовтневими виборами, які він програв заклятому противнику Юрію Левченку на 223-му окрузі.
Крім того, як виявилося, Юрій Левченко — друг сина президента Олексія Порошенка, який вмовив тата не брати в свою команду Пилипишина і не виставляти на цьому окрузі людей від БПП. Свою роль відіграли й численні погрози від «свободівців» розправитися з усіма, включно з членами виборчої комісії, хто сприятиме «фальсифікаціям виборів» — тобто програшу їхнього кандидата.
После цього дуже негарного випадку Пилипишину варто було б, як кажуть, втягнути голову в плечі. Натомість він вирішив висловитися в блогах, позиціонувавши себе як несправедливо скривджений прихильник та помічник Майдану. Він запевняв, що сам «постраждав від режиму», що надавав приміщення та чай із бутербродами учасникам обох Майданів.
Брехуна викрили відразу ж: Пилипишину нагадали, що він працював на два фронти одразу. Спочатку він справді надав учасникам другого Майдану приміщення «КиївЕкспоПлаза», але за добу вигнав людей на вулицю.
Повернення до влади та нові земельні махінації
Пилипишину вдалося швидко відновити свої позиції у Київраді, де він спирається на свого свата Володимира Ялового та зятя Костянтина Ялового, а також інших своїх людей. У період 2014-2016 років Пилипишин продовжив бурхливу діяльність із перетворення зелених куточків Києва на будівельні майданчики.
За заявами нардепа Юрія Левченка, який, схоже, вирішив мстити і переслідувати Пилипишина, той у зазначений проміжок часу зумів «умовити» Київраду виділити своїм фірмам ще кілька великих об'єктів нерухомості.
По-перше, це земельні ділянки за адресою Академіка Туполєва 16-а та проспект Перемоги 84-а, що знаходяться у Шевченківському районі столиці.
По-друге, влітку-восени 2016 року Пилипишину вдалося зірвати справжній банк: умовити Київраду підтримати генеральний план забудови в районі Нивок. Це був модернізований план Пилипишина від 2007 року (що не відбувся через кризу 2008 року) з додатковими територіями. Згідно з ним, житловий мікрорайон плюс ТРЦ та бізнес-офіси будуть зведені не лише на землях «Київської овочевої фабрики», а й на додатково виділених територіях — до яких, схоже, входить і сквер навколо колишнього кінотеатру «Нивки».
Реалізація цього проекту загрожує не тільки знищенням нових ділянок зелених Нивок, а й різким посиленням навантаження на комунікації, що існують у цьому районі (водопровід, каналізація, електромережі), які не розраховані на такі обсяги. Прокладатимуть нові комунікації забудовники, звичайно ж, не будуть, навіщо їм зайві витрати. Однак якщо старі комунікації не витримають, то району може загрожувати мініатюрна екологічна катастрофа.
Люди Пилипишина, відразу одягнувши на себе маски «екологів», заявили, що «контролюватимуть ситуацію» і не допустять аварій. Однак це звучить як обіцянка не допустити вирубування дерев навколо «Нивок» — адже як вони можуть забороняти це самим собі?