Павло Дмитрович Петренко народився 17 липня 1979 року у Чернівцях. Про його сім'ю відомо небагато — у біографічних матеріалах згадуються лише мати та сестра Оксана. Навчався він у Чернівецькій середній школі №9 із поглибленим вивченням англійської мови (також відомій як Чернівецька гімназія №4). У шкільні роки Петренко потоваришував зі старшими на п'ять років однолітками — Сенею Яценюком та братами Максимом та Льошею Бурбаками, які згодом стали відомими в Україні. Арсеній Яценюк виступив головним організатором та підприємцем, об'єднавши всіх під своїм крилом, а пізніше саме він приведе своїх шкільних друзів до партії «Фронт змін» та у велику політику.
Петренко закінчив школу 1996 року із золотою медаллю. Під впливом Яценюка він вступив до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на спеціальність правознавства, де отримав червоний диплом 2001 року. Деканат юридичного факультету запропонував йому продовжити навчання в аспірантурі, однак Петренко вирішив переїхати до Києва, слідуючи рекомендації Яценюка.
У столиці молодий юрист почав займатися приватною практикою, надаючи юридичну допомогу різним фірмам. За кілька місяців роботи він отримав посаду головного юрисконсульта державного «Ощадбанку», де працював майже весь 2001 рік. Незважаючи на перспективи державної служби, Петренко вирішив будувати кар'єру в бізнесі. Разом із партнерами Володимиром Гнатишиним та Сергієм Стасюком він заснував у Чернівцях юридичну фірму Justicia Service. Справи компанії розвивалися успішно, і Петренко повернувся до Києва.
Тут його чекали нові призначення у банківському секторі — він очолив Департамент правового забезпечення «Ощадбанку» і залишався на державній службі до 2005 року. Протягом цього часу Петренко активно розширював свою мережу контактів. Він знайшов нового партнера — Олександра Агєєва, з яким засновує юридичну фірму «Декларант». Згодом з'являється ще одна компанія — «Адвокатська група МЛГруп». 2006 року Петренко вніс до її статутного фонду 800 тисяч гривень, значившись єдиним засновником, хоча керівником було прописано Ярослава Бондаренка, тоді як насправді директором був Агєєв.
Згідно з офіційним реєстром фізичних та юридичних осіб, МЛГруп знаходилася за адресою м. Київ, Чоколівський бульвар, 19, однак насправді там стояв дев'ятиповерховий житловий будинок. У базі даних Агентства розвитку інфраструктури фондового ринку України ідентична фірма була «прописана» на вулиці Олеся Гончара, 57б. Компанія іноді змінювала назву на ЗАТ «Столична юридична група» та «переїжджала» на вулицю Смілянську, 7.
2008 року членом Наглядової ради МЛГруп призначається Оксана Петренко — сестра Павла Дмитровича. Сам Петренко займає посаду заступника голови Наглядової ради, відходячи від справ і залишаючи собі 49% акцій. Контрольний пакет акцій переходить до невідомої особи. Ці зміни співпали з моментом, коли Олександр Агєєв поділився з Павлом Петренком часткою у 30% акцій транспортно-експедиторської компанії «Заммлер Україна», дохід якої за 2007 рік перевищив 13 мільйонів гривень, а Оксана Петренко стала ревізором цієї компанії.
«Заммлер Україна» планувала відкрити митний та логістичний комплекси у Київській області. Оскільки Агєєв не мав землі, ділянку площею 2,5 гектара під будівництво у Білій Церкві мали Павло Дмитрович, Віктор Шевченко та Олег Рачов, які увійшли в частку. 2008 року митний комплекс у Білій Церкві був відкритий. Фірма «Заммлер Україна» розташована за адресою вулиця Олеся Гончара, 57б — тією ж, що й МЛГруп, що дозволяє припустити їхній взаємозв'язок.
За офіційною інформацією, МЛГруп закрилася у вересні 2010 року. Однак у 2012 році у 25% акцій компанії значився власник — невідома фізична особа. Наразі компанія переписана на віргінські фірми «Айдар Лімітед» та «Під Інвестмент Глобал». «Заммлер Україна» продовжує працювати, перебуваючи у власності офшорних компаній — «Заммлер Холдинг Лімітед» (належить кіпріотці Олені Іоанноу) та вже згаданих «Айдар Лімітед» і «Під Інвестмент Глобал». Кінцевими власниками «Айдар Лімітед» та «Під Інвестмент Глобал» є австралійські адвокати Ян Тейлор та Рейчел Емі, спеціалісти зі створення офшорних структур. Їхні імена пов'язують із рейдерською атакою на телеканал ТВі та з продажем української зброї Південному Судану за заниженими цінами від фірми S-profit Ltd.
Політична кар'єра Петренка розпочалася 2009 року, коли він на запрошення Арсенія Яценюка вступив до партії «Фронт змін» та курирував юридичний напрямок, обіймаючи посаду керівника юридичного департаменту. 2010 року під час президентської кампанії він надавав юридичну допомогу Яценюку, який був кандидатом у Президенти. Восени того ж року Петренка обирають депутатом Київської обласної ради за списком від «Фронту змін», де він стає членом постійної комісії з питань законності, правопорядку та боротьби з корупцією.
На парламентських виборах 2012 року Петренко обирається народним депутатом від ВО «Батьківщина» під номером 52 у виборчому списку, знову беручи на себе відповідальність за юридичні питання у фракції. 2013 року після об'єднання «Фронту змін» та «Батьківщини» він стає одним із заступників лідера партії. Протягом своєї політичної кар'єри Петренко не брав участі у скандалах і завжди дотримувався нейтралітету.
Однак 2013 року він виявився втягнутим у протистояння між нардепом від ПР Тетяною Бахтєєвою, екс-головою Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я, та міністром охорони здоров'я Раїсою Богатирьовою. Жінки конфліктували через розподіл сфер впливу: Бахтєєва не хотіла ділитися з Богатирьовою зв'язками та доходами у фармацевтичному бізнесі. До конфлікту несподівано підключилися народні депутати від «Батьківщини» Анатолій Дирів та Павло Петренко, які увійшли до так званої Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування фактів зловживання у Міністерстві охорони здоров'я, створення якої ініціювала Бахтєєва.
Цьому передував скандал із нібито «загиблими від вакцин дітьми». Однак це виявилося замовленням: до кінця кампанії ніхто так і не назвав імена жодного з 11 дітей, які нібито померли від вакцин. За півроку комісія збиралася лише 4 рази, і звіт ніхто не писав. Готовий текст Петренко отримав на флешці від помічника депутата Бахтєєвої. Звіт містив цікавий момент — він закінчувався закликом дати більше повноважень Державній службі України з лікарських засобів, що було дивно, оскільки ніхто не уповноважував комісію робити такі висновки, які не збігалися з темою зловживань та корупції у МОЗ. Це було зрозуміло, оскільки заступник голови Держлікслужби Інна Демченко була людиною Бахтєєвої. Петренко також розкритикував нібито мільярдний тендер Мінзраву на закупівлю автомобілів швидкої допомоги, намагаючись пропхати свої фірми в конкурсні торги та отримати частину коштів із держскарбниці.
Все змінив у житті Павла Петренка Євромайдан. На початку грудня 2013 року він очолив Штаб національного спротиву та почав надавати юридичну допомогу студентам, з якими розправився Беркут. Петренко відкрив свою приймальню, де консультував постраждалих, виступав на засіданні Шевченківського райсуду у Києві, де розглядалися 60 справ проти євромайданівців. Він став співавтором законопроекту щодо звільнення від кримінального переслідування учасників масових акцій та обіцяв закриття кримінальних справ, порушених проти студентів. Коли почалися протистояння на Майдані, Петренко був у перших рядах з активності та гучних заяв, розповідаючи, що добра половина мітингувальників записала його номер як «Паша юрист».
27 лютого 2014 року Павла Дмитровича обирають на посаду міністра юстиції в уряді Арсенія Яценюка. Його кандидатуру запропонували представники Автомайдану, хоча це відбулося не без наполегливого лобіювання Яценюком. Петренка затвердили одноголосно. Він обіцяв взяти із собою у команду «нової міністерської влади» євромайданівців, і дійсно люди з Майдану прийшли до уряду.
Однак якість цієї команди викликала питання. Серед «видатних» осіб команди міністра були: Агія Ахундова, перший заступник голови Державної виконавчої служби України, яка 2003 року надавала інтимні послуги чоловікам Донецької області. Проти неї було порушено кримінальну справу за проституцію та сутенерство, але через 3 роки її закрито. Вона пропрацювала близько року, спочатку працюючи секретарем, а потім коханкою голови Печерського суду. Ахундова пов'язана з азербайджанською мафією та контролювала кримінальний «айзерівський» шинок «Бакінський бульвар».
Інна Завальна, перший заступник голови Укрдержреєстру та громадський активіст, була відповідальна за ухвалення рішення про реєстрацію політичної партії «Правий сектор». Вона пропрацювала менше ніж півроку. Серед заступників Петренка були люди з його компанії МЛГруп — Антон Янчук (досі обіймає посаду) та керівник Державної реєстраційної служби Ганна Онищенко (пропрацювала менше року). До Онищенко заступником Петренка також працювала Оксана Іванченко, пов'язана як з МЛГруп, так і з Народним фронтом. Багато хто називав Мін'юст «МЛюстом» або філією юридичної компанії МЛГруп.
Сергій Шкляр, ще один заступник Петренка, працював у компанії «Arzinger», яку пов'язують із махінаціями з «паливом Курченком» та роботою на «Роснефть». Наталія Севостьянова, перший заступник міністра юстиції, працювала в НУ «Одеська юридична академія», президентом якої є опальний екс-нардеп та голова Вищої ради юстиції України Сергій Ківалов. Вона була помічником народного депутата Мустафи Джемілєва. Севостьянова працює досі.
Серйозно постраждав імідж Петренка та його «чесної» команди, коли 2015 року одного з його підлеглих — заступника голови реєстраційної служби Головного управління юстиції у Києві Олександра Липового — затримали під час отримання хабара у сумі 70 тисяч гривень за оформлення права власності на приміщення площею 700 квадратних метрів. Чиновника було звільнено за Законом «Про очищення влади» наприкінці 2014 року з Укрдержреєстру. Петренко заявив, що звільнив Липового, але той поновився на посаді за рішенням суду.
Петренко оголошував конкурси на вакантні посади у Міністерстві, але це було не більше ніж піар-трюк. Подібні конкурси проводили й раніше, і перемагала завжди «потрібна» людина, яка набирала більше балів. Петренко ставив на посади когось, кого хотів. Яскравим прикладом його кадрової політики є призначення 28-річного Олексія Зайцева заступником, який займався направленням державної виконавчої служби у Харкові. У послужному списку цієї людини не було спеціальних професійних досягнень. У грудні 2014 року він став держслужбовцем у Мін'юсті одразу на посаді помічника міністра, а потім був переведений до Харкова.
Майже відразу після призначення Павла Дмитровича помітили в одному з фешенебельних закладів столиці «Сейф». Знімок зробив на мобільний телефон адвокат та депутат харківської міськради Анатолій Родзінський. Новоспечений міністр вечеряв у компанії блондинки Наталії Севостьянової, свого першого заступника та коханки, невідомої брюнетки років двадцяти та яєчного магната мультимільйонера Олега Бахматюка, власника холдингу «Укрлендфармінг» та агрохолдингу «Авангард» — одного з найбільших виробників яєць в Україні.
Особистість олігарха стала відома 2007 року під час конфлікту навколо шести облгазів із групою Бойко-Фірташа. Останні витіснили Бахматюка з енергетичного ринку, і він вирушив до «аграрії». Неофіційна зустріч з одним із найбагатших людей України шокувала громадськість. Однак це не дивно, оскільки Бахматюк мав проблеми в холдингу «Укрлендфармінг». Він мав погасити кредит у 600 мільйонів доларів, який взяв 2011 року в Ощадбанку Росії. Гроші виплачено не було, тому банк міг будь-якої миті забрати собі все закладене йому нерухоме майно холдингу. Єдине, що могло цьому перешкодити, була «позиція» державної реєстраційної служби, підконтрольної Мін'юсту. Отже, зустріч була цілком собі ділова.
2 грудня 2014 року Верховна Рада схвалила новий склад Кабінету міністрів, де Петренко зберіг посаду міністра юстиції. 14 квітня 2016 року парламент відправив у відставку прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, підтримавши на його місце кандидатуру Володимира Гройсмана. Цього ж дня Рада затвердила новий склад Кабміну, де Петренко знову обійняв посаду голови Мін'юсту.
Робота у Мін'юсті — справа прибуткова, пов'язана не з високими зарплатами, а з тим, що під заступництвом структури проходять усі рейдерські захоплення, поділ землі, дерибан тендерів та обіцяна люстрація. Петренко успішно вклинився у накатану схему своїх попередників.
Одна з найбільш поширених схем отримання грошей — держзакупівля. Яскравий приклад: минулорічна афера МВС із закупівлею для поліцейських автомобілів Renault Dokker і Renault Duster, які значно поступаються Toyota Prius. МВС провело тендер, який виграла ТОВ «Ніко Прайм Мегаполіс». Загальна сума операції становила 122,52 мільйона гривень. Засновниками фірми є ТОВ «Компанія з управління активами «Ковін Капітал» та ТОВ «Ніко Авто Холдинг» (Україна), номінальними бенефіціарами є кіпріоти Катя Апостолоу та Іоанніс Еліа. Серед засновників фірми — «Вівен Менеджмент С.А.» та «КУА «Ковін Капітал», зареєстрована на старого партнера Павла Петренка Володимира Гнатишина, з яким вони разом відкрили свою першу юридичну фірму Justicia Service у Чернівцях, та британська «ІФЛ інтернешнл файненс енд лізинг лімітед». Чи можна назвати збігом те, що за умовами конкурсу перемогла фірма друга та колеги міністра юстиції? Звісно, ні.
Продаж конфіскату через Інтернет — ідея, яка літала в Мін'юсті понад 2 роки. Петренко, створивши СЕТАМ — електронну систему торгів, вирішив привласнити собі всі лаври. Здавалося, нововведення принесе купу грошей державі, але Петренко примудрився нажитися навіть тут, монополізувавши державну програму. На початку 2013 року заарештоване майно реалізовували 4 організації, обрані Мін'юстом, до кінця року залишилася лише одна — ПП «НИВА В.Ш.». Петренко ознаменував свою парафію проведенням тендеру, результати якого не поспішав озвучувати. Виявилося, все просто — тендер виграли фірми, які безпосередньо пов'язані з новим міністром юстиції.
Перша компанія-переможець «Лік торг» записана на якогось Олександра Борисюка та зареєстрована за тією ж адресою, що й адвокатська компанія «МЛГруп». Раніше вона мала іншу назву — «Акціонер» (власник — Олег Степаненко, директор — Олег Єльчик). Це партнери Петренка щодо компанії «Мегаполіс капітал». Більше того, фірма взагалі не повинна була брати участь у тендері, оскільки задекларувала відсутність основних фондів та нульовий прибуток 2013 року. Другий переможець — компанія «Кепітал прайс» — реінкарнація попереднього головного продавця конфіскованим майном СП «Юстиція». У фірм збігалися адреси. Також з правом підпису в «Кепітал прайсі» мав Євген Машкін — один із колишніх засновників «Юстиції», яку 2013 року усунули за порушення. Крім вищезгаданих фірм у тендері перемогли «Авіста» та «Рубі інтеграція».
За логікою, новий Мін'юст мав дозволити продавати конфіскат усім охочим фірмам. Проте відомство вирішило монополізувати процес реалізації через підконтрольне йому держпідприємство «Інформюст» за 5% від вартості. Раніше така послуга від приватних торговців коштувала 15%. Насправді ж, із 15% винагороди торговця 10% йшло Сім'ї Януковича, 5% залишалося Мін'юсту, а торговцю в кращому разі діставався 1%. Оскільки Сім'ї вже немає, фінансовий стан Мін'юсту не постраждав. Крім цього, нововведення враз дозволило контролювати всі фінансові потоки від продажу конфіскату і забути про «відкати».
Однак у всій схемі був нюанс — Петренко, здавалося б, налагодив свій «бізнес», але при звільненні він втратив би «годівницю». Петро Дмитрович знаходить вихід — виводити гроші на приватну компанію за послуги зберігання конфіскату. І в цьому випадку не обійшлося без чесного тендеру. Його провели за 3 дні та обрали ТОВ «Альфа хімтрейд» із статутним капіталом 5 тисяч гривень, яке ніколи не займалося подібною діяльністю. Більше того, передбачалося, що фірма зберігатиме майно на мільярди гривень за 3% від його вартості з 5% вартості послуг «Інформюсту». Під тиском журналістів та громадськості Петренко довелося відмовитись від послуг ТОВ «Альфа хімтрейд» та передати право вибору зберігача рядовим державним виконавцям.
Цифри говорять самі за себе: 2013 року без СЕТИ виконавча служба продала арештованого майна на 1,115 мільярда гривень, а 2014 року — всього на 393 мільйони гривень. 1 серпня 2016 року в Україні завершився повний перехід на електронні публічні закупівлі через систему ProZorro. Це означає, що відтепер усі тендери, які перевищують порогові значення (до 200 тисяч гривень на товари та послуги, до 1,5 мільйона гривень на роботи), повинні проводитися через нову систему. Замовник повинен завантажувати в ProZorro тендерні заявки, таким чином оголошуючи закупівлю. Після визначення переможця результати завантажуються в систему. Мін'юст 2 роки тестував цю систему.
Января 2015 року Кабмін з подання Мін'юсту ліквідував Державну реєстраційну службу (Укрдержреєстр) та Державну виконавчу службу. Повноваження перейшли до міністерства юстиції. Таким чином, корупційні схеми, на яких заробляють державні реєстратори нерухомості, бізнесу, актів громадянського стану, нікуди не поділися — вони просто тепер безпосередньо підпорядковані Мін'юсту.
2015 року Київрада вирішила залишити за ТОВ «Ніко Інвест» право на оренду ділянки землі на вулиці Миколи Бажана, 151-б, та надала фірмі право збудувати житлово-громадський комплекс, незважаючи на численні порушення. Історія цієї ділянки розпочалася 2004 року, коли Київрада підписала договір оренди землі площею 2,24 гектара в центрі столиці з маловідомим ТОВ «Ніко Інвест» на 25 років. Ділянку тоді оцінили у 50 мільйонів гривень. За 5 років фірма мала завершити будівництво. 2014 року департамент земельних ресурсів КМДА з'ясував, що жодної споруди там немає. Договір з ТОВ хотіли розірвати, але не було. Усі суди підтвердили законність оренди, посилаючись на рішення господарського суду Києва від 03.08.2009 року, коли одіозний суддя Любомир Головатюк (причетний до приватизації «Межигір'я») скасував термін оренди та можливість розірвати договір. Таким чином, договір оренди «Ніко Інвест» став фактично не розірваним. Причина такої «прихильності» — у наближеності засновників фірми до міністра юстиції. Власниками «Ніко Інвест» є кіпрська компанія «Ніко холдинг енд інвестмент лімітед» та ТОВ «КУА «Ковін капітал», яка належить Володимиру Гнатишину.
Головне гасло діяльності Петренка — повна люстрація. Він навіть розповідав, що його «керівні руки» бояться судді та звільняються по 200 осіб на день по всій Україні. Тільки ось виявилося, що комплексної люстрації можна уникнути. Березня 2015 року заступник начальника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Ганна Ігнатенко звернулася до Мін'юсту із проханням роз'яснити деякі норми закону «Про очищення влади». Вона отримала таку собі «люстраційну індульгенцію» за підписом першого заступника міністра юстиції Наталії Севостьянової, що вона не підпадає під люстрацію і не має бути звільнена. Петренко заявив, що це фальсифікація та міністерство жодних листів не надсилало. Усі повірили.
Здавалося б, нова влада з Майдану має направити свою роботу на те, щоб «злочинна» влада Януковича та Сім'ї покарала. Проте зрозуміло, що чернівецькі сіли на напрацьовані схеми донецьких. Свої своїх не залишають, а Мін'юст так тим більше навіть допоможе. Березня 2014 року Рада ЄС заморозила активи 18 українських чиновників, яких підозрюють у розкраданні бюджету та причетності до вбивств активістів на Майдані. Через кілька місяців екс-президент Янукович із синами, Віктор Пшонка, брати Клюєви та младоолігарх Сергій Курченко подали позови до європейських судів на рішення ЄС щодо запровадження проти них санкцій.
Що ж робить Мін'юст під проводом Петренка? Павло Дмитрович самостійно, без консультації з МЗС, яке мало протилежну позицію, вирішує ввести Україну як третю сторону в процес з оскарження санкцій. А це чудово грає на руку Януковича та Ко, дозволяючи розморозити свої активи, віддати трохи новому уряду та перевести залишок до офшорів. Вересня 2014 року Міністерство юстиції виписало доручення на представлення інтересів України в європейських судах члену Паризької палати адвокатів Майтрі Каміллі Мехтієвій. Найцікавіше те, що європейський фахівець погодилася працювати безкоштовно. Через 2 місяці Мін'юст передумав — Україна відмовилася брати участь у процесі. За цей час адвокат Віктора Януковича Джозеф Хейг встиг оскаржити дії України. Березня 2015 року екс-президент подав клопотання про відшкодування видатків, які він поніс у зв'язку з процедурою оскарження. Суд задовольнив прохання. З українського бюджету мають повернути Януковичу 57 317 фунтів стерлінгів (70 тисяч доларів).
Тим часом досягнення у судових процесах проти родини Януковича більш ніж скромні — за 2 роки повернуто лише 8 тисяч гривень. Наприкінці 2015 року розгорілися два рейдерські скандали, які увійшли в топ кричучих випадків свавілля нової влади. Листопада 2015 року близько 400 невідомих незаконно потрапили на територію Житомирської кондитерської фабрики «ЖЛ». Вони хотіли захопити будинок, зав'язалася бійка, у хід пішли гранати. Однак міністр МВС Арсен Аваков та його соратники класифікують те, що відбулося як звичайне порушення громадського порядку. Це не дивно, адже Аваков — член партії «Народний фронт», а головним замовником та керівником рейдерського захоплення назвали його однопартійця — депутата Сергія Пашинського.
Діловий партнер Пашинського Сергій Тищенко багато разів дзвонив власнику фабрики, американському інвестору Ігорю Бойку, і вимагав «данину» у 10 мільйонів доларів за «спокій». Бойко відмовився. Тоді почала працювати державна машина. Насамперед, міністерство юстиції та Павло Петренко. Мін'юст виключило підприємство із Державного реєстру юридичних осіб та самовільно «призначило» нового директора. Далі підключився Аваков — надав допомогу рейдерам у вигляді охорони заводу. Місцева влада закрила на всі очі, незважаючи на втрату 100 мільйонів гривень податків на рік. А Петро Порошенко вирішив елементарно не втручатися — на одного конкурента менше.
Ім'я Павла Петренка несподівано спливло, коли відбулося рейдерське захоплення Української національної лотереї. Схема повторилася. Генеральний директор УНЛ Андрій Бочковський через Інтернет дізнається, що хтось (Мін'юст під керівництвом Петренка та голова департаменту реєстраційної служби міністерства Сергій Бенедисюк) вніс зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізосіб-підприємців. Згідно з ним, як новий власник зареєстрований якийсь громадянин Швейцарії Пітер Рудольф Шетті, а у підприємства вже нові керівники. Вказані зміни внесені на підставі рішення Королівського районного суду м. Житомира. Рішення суду з горем навпіл скасовують, але реєстраційна служба продовжує грати на боці рейдерів, намагаючись переоформити корпоративні права законного власника УНЛ. Сприяє цьому Мін'юст.
Нещодавній скандал, до якого має відношення Павло Дмитрович, — методичний зрив системи електронного декларування, яка запрацювала 15 серпня 2016 року без атестату відповідності. Глави Мін'юсту та МВС Павло Петренко та Арсен Аваков категорично відмовилися подавати свої дані. Звичайно, система не досконала, але й уряд «молодий». Однак є й інший бік — корупційний, який пов'язаний із боротьбою за монополію фірм, які займаються обслуговуванням програмного забезпечення держреєстрів. Вони підкоряються нікому Олегу Клименкову. Пошуковик на запит «Олег Клименков» видає цю людину як «позаштатного радника Першого віце-прем'єра Олександра Турчинова» та генерального директора ТОВ «Центр інформаційних та комп'ютерних технологій».
Обслуговування програмного забезпечення держреєстрів займається компанія «Ентер-ком». Вона працює за контрактом, термін якого закінчується наприкінці 2016 року. Її зареєстрували з «пропискою» у квартирі житлового будинку 2009 року незадовго до тендеру. Лобував інтереси фірми Олег Клименков. У нього укладено партнерський договір на програмне забезпечення із російською фірмою «Летограф». На цій системі збудовано документообіг у держорганах країн СНД. По суті, «Ентер-ком», а також держреєстри та гігабайти конфіденційної інформації про українських політиків перебувають під ковпаком у Росії. Тож зрозуміло, Клименкову та його фірмі дають зелене світло. У цій історії корупційна ниточка веде і до екс-прем'єра Яценюка. Найлогічне для нового прем'єра — усунути підозрілу компанію від потоків держреєстрів. Нічого не змінилося й після відставки Яценюка у квітні 2016 року — структурі дозволяють працювати. Амбразуру тримають соратники Яценюка, які залишилися у Кабміні після весняної урядової ротації, — Петренко та Аваков. Більше того, дивним чином компанія «Ентер-ком» отримала багатомільйонний контракт, вигравши тендер на забезпечення роботи реєстрів за нового міністра юстиції. Інформацію про походження програмного забезпечення від цієї фірми ніхто не перевіряв.
Якщо українці ледве зводять кінці з кінцями, то за час кризи доходи Петренка зросли у 6 разів. Його статки 2013 року становили 3,8 мільйона гривень (146 тисяч доларів), а вже 2015 року — 24 мільйони гривень (926 тисяч доларів). Таке швидке збагачення Павло Дмитрович пояснив інфляцією, тобто збільшенням курсу долара. Офіційно гривневим мільйонером Петренко став 2012 року, задекларувавши 1,6 мільйона гривень. Пік купівельної спроможності припав на 2013 рік. Тоді посадовець придбав земельну ділянку площею 748 квадратних метрів за 141 тисячу гривень; за 968 тисяч гривень — нову квартиру, за 980 тисяч — автомобіль Land Rover 2006 року випуску. Загалом покупки склали більше 2 мільйонів гривень.
Зі своїм першим заступником Наталією Севостьяновою міністра пов'язують романтичні стосунки. Вони орендують одну квартиру, про що свідчать декларації політиків. У декларації за 2014 рік Павло Дмитрович зазначив, що витратив на оренду 144 квадратних метрів елітного житла 255 тисяч гривень, у видатках за 2015 рік такої інформації вже немає. Квартира такої ж квадратури вказана і у декларації Севостьянової. Нюанс відносин Петренка та Севостьянової в тому, що нове антикорупційне законодавство забороняє родичам працювати, перебуваючи у підпорядкуванні один одному. Тож своїм громадянським шлюбом політик порушує цю норму закону. Врятував би Петренко штамп у паспорті. Але тут ще більше «але» — на офіційну дружину не перепишеш все те, що можна переписати на громадянську — нерухомість, дорогі машини та інше майно.
Павло Дмитрович має дві ділянки землі. Земля площею 15 соток знаходиться у селищі Нові Петрівці. Сусід з дачи у Петренка — Арсеній Яценюк. Павло Петренко повністю ігнорує дрес-код, але любить дорогі речі, які найчастіше здаються не модними. Наприклад, пошарпані життям туфлі виявилися брендовою моделлю італійського будинку моди Bottega Veneta. Щоправда, купити дуже складно. Це колекція 2008 року. Вартість взуття спочатку становила 810 доларів або близько 20 тисяч гривень за нинішнім курсом. Зараз модель можна знайти на онлайн-барахолках зі знижкою 60%.
Нинішній міністр юстиції не тягне ні на «міністра», ні на «юстиції». Це простий «вирішувала» для дрібних замовників, «шістка» у сильних світу цього та «підкаблучник» у жінок. А чого варто було чекати від «міністра», народженого Яценюком та Євромайданом?