Василь Петьовка та його клан: як закарпатська «цимбора» захопила парламент

Василь Петьовка

Закарпатська область залишається під контролем одного з найвпливовіших кримінально-політичних угруповань України. Незважаючи на політичні зміни в країні, місцева влада, правоохоронні органи, суди, митниця та контрабандні мережі перебувають у руках одного сімейного клану. Його представники вже кілька скликань поспіль засідають у Верховній Раді, де вони створюють тіньові схеми та ховаються від закону. Брати Балоги та їхній двоюрідний брат Василь Петьовка знову балотуються на виборах, використовуючи мажоритарні округи, які вони давно приватизували. Якщо їх обереть знову, це буде свідченням того, що закарпатська мафія, яку місцеві називають «цимбора», справді невмирущою.

У восьмому скликанні Верховної Ради засідають п'ять людей, які фактично утворюють одну фракцію. Це Віктор Іванович Балога, його рідні брати Павло Іванович та Іван Іванович Балоги, двоюрідний брат Василь Петьовка та їхній давній спільник Михайло Ланьо. Хоча вони розкидані по різних депутатських об'єднаннях, вони діють як єдине угруповання на чолі з Віктором Балогою та його братами. Його син Андрій Вікторович Балога з 2015 року обіймає посаду мера Мукачева.

На виборах 2019 року клан знову йде мажоритарними округами: Віктор Балога – округ №69, Іван Балога – округ №70, Василь Петьовка – округ №72, Павло Балога – округ №73. Михайло Ланьо спочатку заявляв, що не братиме участі у виборах, навіть поступився своїм округом Івану Балозі. Однак його прізвище з'явилося у виборчому списку «Опозиційного блоку». За інформацією джерел Skelet.Org, причина його коливань полягає у давніх конфліктах із братами Балогами, які іноді переходили у збройні сутички, зокрема у липні 2015 року. Це не дивно, адже вони двадцять років ділять спадок кримінальних авторитетів 90-х років, які вивели їх у великі люди.

Василь Петьовка народився 30 січня 1967 року у селі Завидове Мукачівського району Закарпатської області. Його двоюрідний брат Віктор Балога народився у тому ж селі чотирма роками раніше. Обидва вони є русинами за етнічною належністю. Ця етнічна група з 1944 року офіційно увійшла до складу українського народу, а сьогодні русинська самоідентифікація може навіть призвести до звинувачень у сепаратизмі. За свідченням їхніх знайомих, у молодості вони розмовляли русинською мовою, яка була їхньою рідною мовою – явище рідкісне у стінах Верховної Ради та кабінетах київської влади. Однак Балога та Петьовка належать до табору національно-свідомих патріотів України і рідко згадують про своє русинське походження. Балога навіть одного разу похвалився, що саме він переконав президента Ющенка не визнавати русинів окремим етносом, щоб уникнути сепаратизму. Проте Арсеній Яценюк у 2012 році озвучив абсолютно протилежну версію, звинувативши Балогу у підтримці русинського націоналізму та сепаратизму.

За словами їхніх знайомих, якби у 90-х та 2000-х роках справи Балоги склалися інакше і він зробив би інший політичний вибір, то він зі своїм кузеном Петівкою міг би бути не менш палким прихильником русинського руху. Але їм ще все попереду: Балога через свого ставленика Василя Губаля формував приватну армію під приводом захисту Закарпаття від невідомого агресора. Саме це військо влаштувало збройні розбірки у липні 2015 року, коли контрольований Балогою «Правий сектор» конфліктував із людьми Ланьо. Тоді ці молоді люди одягли шеврони «ПС», але невідомо, під яким прапором вони виступатимуть наступного разу – можливо, під виглядом «народно-визвольної армії Карпатії». Клан Балоги може повернутися до теми сепаратизму будь-якої миті.

Повернемося до юності Василя Петьовки. Його родина займалася різноманітним «бізнесом» ще до перебудови, тому після восьми класів сільської школи його відправили до Мукачівського кооперативного технікуму (нині – Мукачівського торгово-економічного коледжу) навчатися на товарознавця. Це було дещо нижче за рівень його двоюрідного брата: у 1984 році Віктор Балога отримав диплом товарознавця у Львівському торговельно-економічному інституті (нині – університет), попередньо здобувши середню освіту. За кілька років цей інститут закінчив його молодший рідний брат Іван Балога. Молодший із братів, Павло Балога, у 1999 році закінчив Ужгородський державний університет за спеціальністю «правознавство» і пішов працювати до прокуратури, щоб прикривати брудний бізнес родини – він єдиний із них, хто не служив в армії. Однак він також захопився контрабандою, де серйозно погорів, і його прокурорська кар'єра була зруйнована.

Віктор Балога в армії

Братів цікавив доступ до радянських торговельних складів, де можна було розжитися дефіцитними товарами. Той, хто контролював дефіцит на той час, мав набагато більший вплив, ніж сучасні бізнесмени. Саме тому вони обрали професію товарознавців, які легко перетворювалися на завідувачів та директорів. Після закінчення технікуму Петьовка кілька місяців працював у Верхньокоропецькому споживчому об'єднанні райспоживспілки. Верхній Коропець – батьківщина Валерія Гелетея, ще одного закарпатця, який вибився у великі люди, та зятя Василя Дурдинця. Старий радянський генерал Василь Дурдинець, який в УРСР обіймав посаду заступника міністра МВС, а за Кучми працював віце-прем'єром і головою МНС, вважається одним із засновників закарпатської «цимбори». Його племінник Тіберій Дурдинець, якого дядько влаштував у керівництво СБУ, вже 10 років перебуває у міжнародному розшуку. Дурдинці багато зробили для піднесення Балоги та Петівки, і ще більше – щоб їх не спіткало заслужене покарання.

Віктор Балога, наші дні

Василь Дурдинець (80-ті роки)

Василь Петьовка у 1986–1987 роках служив в армії, за деякою інформацією, на тій же посаді, що й його двоюрідний брат. Після служби він повернувся на колишню роботу. У той же час Віктор Балога став старшим товарознавцем Мукачівської господарсько-торговельної бази, отримавши від знайомих прізвисько «комірник». Прізвисько було дещо двозначним, оскільки в старі часи так називали людей, які не мали власного житла і винаймали кімнати. Брати негайно розпочали свій бізнес: дефіцитні товари зі складів продавали на базарах із великим прибутком, частину якого доводилося віддавати кримінальному даху.

Однак це був лише початок. Невдовзі брати усвідомили, що основні запаси ходового товару знаходяться за кордоном, до якого було рукою подати. Настав час великої комерції та великих справ. Наприкінці 80-х років Василь Петьовка звільнився з Верхньокоропецької райспоживспілки, фіктивно влаштувався на роботу в Мукачівському кооперативному технікумі, який раніше закінчив, і повністю зайнявся сімейним бізнесом, який спочатку був тіньовим та напівкриміналізованим.

Тіберій Дурдинець (у розшуку з 2009 року)

Історія сучасної мукачівської мафії починається з кримінального авторитету Віктора Кірча. Його організоване злочинне угруповання розпочало діяльність за радянських часів з місцевого авторинку, обкладаючи данниною продавців та покупців автомобілів, а потім розширило вплив на інші базари. Незабаром до ОЗУ Кірча приєдналася бригада з Куштановиці, передмістя Мукачева, яке тоді було дуже криміналізованим районом. Цю бригаду очолював молодий авторитет Михайло Токар на прізвисько Геша. На відміну від «старого каторжанина» Кірча, Токар ніколи не сидів у в'язниці, але швидко заробив повагу у кримінальному світі Закарпаття. Ще однією важливою фігурою закарпатської мафії був Іван Юрійович Данканич, який завжди тримався в тіні.

Данканич був ровесником Віктора Балоги. Він народився у селі Загатті сусіднього Іршавського району, куди Балога ходив до школи, і вони навчалися разом. Їхня дитяча дружба відіграла найважливішу роль у формуванні сімейного клану Балоги-Петівки. У 80-х роках Данканич став членом знаменитої ОЗУ «Солнцеве», очолюваної Сергієм Михайловим та Семеном Могилевичем. У списку цієї організації Данканича можна знайти під номером 74. Данканич став сполучною ланкою між «сонцівськими» та «мукачівськими». Цей зв'язок став дуже важливим для Могилевича на початку 90-х років, коли він перебрався до Угорщини, яка межує з Мукачівським районом Закарпаття, щоб плести павутину своїх кримінальних схем.

Михайло Токар (Геша)

Відбулися важливі зміни: Могилевич взяв ОЗУ Кірча під своє крило, запропонувавши йому масштабніші справи, ніж рекет базарних торгашів та дрібнооптова контрабанда бензину та спирту. Для Могилевича, який планував схеми в масштабах цілого континенту, цей регіон був воротами між Європою та СНД. Він робив ставку на велику контрабанду: потоки вантажів йшли до самого Сибіру, а назад Європою розходилися ліс, метали, паливо та інша ходова сировина. З кінця 90-х років до цих схем були включені й наркотики. «Мукачівські» мали забезпечувати безперебійну роботу цих воріт, працюючи в парі з корумпованими митницею, міліцією та місцевою владою. Безпосереднім завданням бандитів Кірча був захист вантажів від інших ОЗУ, і так він став тіньовим господарем регіону.

Семен Могилевич та Сергій Михайлов

З розвалом Союзу та початком епохи хаотичного ринку Віктор Балога зі своїм складом ризикував залишитися майже ні з чим: лише здавати приміщення в оренду та перебиватися дрібною контрабандою. Але йому на допомогу прийшов друг дитинства Данканич, який замовив за нього слово перед Кирчем та Токарем. «Комірника» взяли на бандитські схеми, спочатку перетворивши його склад на перевалочну базу контрабандного та награбованого товару. Потім, у 1992 році, Віктор Балога створив на базі свого складу ТОВ «Рей-Промінь», ставши його директором і взявши собі у заступники Василя Петьовку. Стосунки братів були стабільними: Віктор Балога очолював цей напівкримінальний сімейний бізнес, а Василь Петьовка, за даними Skelet.Org, був його «чорним бухгалтером» і керівником.

«Рей-Промінь» було пов'язане з іншими фірмами та спільними підприємствами і було частиною схем, через які ОЗУ Кірча проводила контрабандні товари та відмивала брудні гроші. Віктор Балога, ставши частиною цього угруповання у статусі напівкримінального бізнесмена, почав стрімко підніматися та тягнути за собою рідню: рідних братів Івана та Павла та двоюрідного Василя. У 1994 році було засновано нове підприємство ТОВ «Барва» (ЄДРПОУ 20445649), яке згодом стало основним холдингом сімейної імперії Балоги-Петівки. Цікава деталь: на старо-русинському «барві» означало уніформу, яку феодал видавав своїм слугам і солдатам – а родина Балоги є русиномовною. Тому назва фірми викликала серед місцевих жителів їдкі жарти.

Цікаво також, що ТОВ реєстрували двічі: спочатку у березні 1994 року, потім повторно у травні 1998 року. Склад засновників змінювався. Спочатку ними були Віктор Балога, Іван Балога, Павло Балога, Оксана Балога (дружина Віктора Балоги), Василь Петьовка та Ілля Токар – рідний брат Михайла Токаря. Нині засновниками є Марина Петьовка (дружина Василя Петьовки), Мирослава Токар (дружина Іллі Токаря), а також мукачівські підприємці Олександр Горячкун та Василь Попп.

Після цих реєстрацій та перереєстрацій «Барви» у Мукачеві відбувалися гучні вбивства. Спочатку невідомими кілерами було вбито Віктора Кірча, після чого лідерство над місцевим криміналітетом зосередилося в руках Михайла Токаря. Можливо, як версія, у ліквідації Кірча був зацікавлений його «старший партнер» Могилевич, але казали, що він лише схвалив цю операцію, на якій наполягали деякі люди з Мукачева. Після смерті Кірча його дуже швидко забули, тож про нього майже не залишилося згадок у ЗМІ. Балога та Петьовка після його смерті прикрили лавочку «Рей-Промінь» і перейшли на розвиток «Барви», в яку вклалися брати Токарі.

Новий мукачівський Геша, що «дивився», правив жорстко, але справедливо, без понтів, тому був поважаний усіма. І, тим не менш, у грудні 1998 року був убитий і він, а сталося це після низки подій, що наводять на глибокі роздуми. У другій половині 90-х років Закарпаттям прокотилася ціла хвиля розбірок, у яких брали участь люди, близькі до Балоги та Петівки. Так, у 1996 році Василь Чепа на прізвисько «Вася Ресторан» (майбутній радник губернатора Балоги з культури) розстріляв із автомата кримінального авторитету Михайла Бряника з ужгородського ОЗУ Андрійканича. І проти нього навіть не порушили кримінальної справи!

На той час начальником обласного УМВС був Геннадій Москаль, якого деякі джерела Skelet.Org називали причетним до ліквідації Віктора Кірча та інших кримінальних авторитетів області. При цьому ЗМІ повідомляли, що Москаль тоді знайшов порозуміння з Балогою і навіть реалізовував через його «Барву» товари, конфісковані у «чужих» контрабандистів, не пов'язаних з ОЗУ Геші, ділячи прибуток 50 на 50. Варто зауважити, що Геннадій Москаль дуже любить господарів своїми контрабандними коридорами і свої методи він не змінює з 90-х років: зупиняє фури «чужих» контрабандистів та дає зелене світло «своїм».

Однак, фокусуючись на постатях керівників, не треба забувати про важливість середньої ланки. До неї тоді ставився заступник начальника мукачівського УБОЗ Володимир Гелетей, який мав «славу» найкорумпованішого і «тупішого» міліціонера всього Закарпаття. По тупості він змагається зі своєю тезкою на прізвище Валерієм Гелетеєм. Зв'язки Володимира Гелетея з ОЗУ Кірча і Токаря були очевидні, проте їх ретельно приховували: регулярні зустрічі називали оперативною необхідністю, а зайвих свідків їхніх ділових відносин живими не залишилося. За всієї своєї недалекості Володимир Гелетей умів замітати сліди, та й його брат Валерій із сімейством Дурдинцов чудово його прикривали.

У 1997 році Михайло Токар влив у розвиток «Барви» 625 тисяч доларів готівкою: гроші він дав в Угорщині, де перебував із діловим візитом. Однак пізніше і Балога, і особливо Петьовка, всіляко заперечували цей факт, стверджуючи, що гроші на розвиток бізнесу вони взяли в кредит у «Промінвестбанку». Джерела, які затверджували Skelet.Org, говорили, що Балога та Петівка просто «скрушили» Гешину частку. Журналісти повідомляли, що до початку 1998 року у Геші було два основні помічники: власник основної каси ОЗУ Віктор Балога здійснював тіньовий і легальний бізнес через «Барву», де старанно працював Василь Петівка, а зовсім темними справами займався Михайло Ланьо на прізвисько «Блюк». Рекет, розбірки, наркотики – це неповний перелік того, чим заробив свою репутацію Ланьо. А у 1998 році він ще й звинувачувався у вбивстві. Тоді Михайло Ланьо підсів у машину авторитету Івана Вінера на прізвисько Козі, після чого незабаром знайшли застреленим у цьому самому автомобілі. Ланьо три місяці «тягало» слідство, але потім його відпустили.

Володимир Гелетей

З середини 90-х років Михайло Ланьо був одним із найближчих людей Віктора Балоги серед не родичів. Вони далеко не завжди ладнали між собою – як під час подій 2015 року, коли їхні люди почали стріляти один в одного.

Навесні 1998 року Віктор Балога, з політичною підтримкою губернатора Устича та СДПУ(о) та кримінальною підтримкою ОЗУ Геші (за яким маячив Могилевич), був обраний мером Мукачева. Втім, для Геші він так і залишився шахраюватим «комірником», якому Токар одного разу набив морду прямо в мерському кабінеті. Можливо, причиною їхнього конфлікту були гроші, які Балога «кришив» у авторитету. Тоді ж у районі сталася велика повінь, у тому числі через початок масової вирубки лісу дочірніми фірмами «Барви». У Мукачево прибув сам Леонід Кучма, який, залишившись задоволеним привітним прийомом, натякнув Балозі на можливе губернаторство та виділив гроші, які були вкрадені структурами. Потім багато хто говорив, що саме тоді у Балоги дозріло остаточне рішення позбутися Геші, який став йому лише заважати – і нібито через Данканича він отримав на це добро від Могилевича.

Михайло Ланьо

І ось 25 грудня 1998 року, на Різдво, Михайло Токар був розстріляний біля воріт власного будинку. Після цього його імперія була розділена між Балогою і Ланьо, дещо залишили Іллі Токарю, людині без амбіцій і великого розуму. Балога «хапнув» собі Гешину касу, насамперед структури «Барви», усі потоки тіньового та напівлегального бізнесу, усі зв'язки з міліцією та держструктурами. Ланьо дісталися Гешини бандити та кримінальна половина бізнесу. Він двадцять років контролює контрабандний коридор за допомогою своїх спортсменів, титушок та інших відморозків, то створюючи з Балогою спільні схеми, то ворогуючи з ним.

Відповідальним за вбивство Токаря було оголошено кримінальний авторитет Євгена Ігнаткіна, колишнього капітана хокейної команди Ужгорода. Він раніше мав із Токарем серйозний конфлікт, за який був побитий його людьми, а отже, за бандитськими поняттями, мав право на помсту. На той час Ігнаткін уже мав похмуру славу кілера, тож у його провині ніхто не сумнівався, хоча ходили чутки, що Ігнаткіна «переконав» сам Могилевич, якому той був винен за якийсь «косяк». Спочатку Ігнаткіна було оголошено в розшук, у 2000 році його затримано владою Чехії, у 2004 році екстрадовано в Україну, де з комфортом відсидів до 2015 року, вийшов на волю і зник у невідомому напрямку.

Євген Ігнаткін у в'язниці