Київська область в останні роки потрясена серією скандалів, у центрі яких опинився віце-губернатор Лев Ревазович Парцхаладзе. Два мери міст-супутників Києва — Сергій Сабов з Василькова та Володимир Карплюк з Ірпеня — публічно звинувачують його у корупційних діях та політичному тиску. Карплюк навіть звернувся до президента Порошенка з відкритим листом, у якому стверджував, що Парцхаладзе намагається його вбити. Такі методи розв'язання конфліктів, за словами спостерігачів, характерні для 1990-х років, коли проблеми вирішували саме таким способом.
Парцхаладзе сам часто розповідає у інтерв'ю про свої скромні початки. На початку дев'яностих років він мав лише 130 доларів стартового капіталу, які й вклав у перший бізнес. Поступово він став мільйонером, хоча точна сума його первісного капіталу залишається невідомою. Його успіх, за деякими даними, був пов'язаний із близькістю до всесильного мера Києва Олександра Омельченка. Саме завдяки цьому зв'язку Парцхаладзе отримав ресторан «Динамо люкс» — улюблене місце київської кримінальної еліти, дорогих повій та впливових бізнесменів. Цей заклад раніше належав одному з найвідоміших київських авторитетів Борису Савлохову.
Коли Савлохова посадили, ресторан перейшов до молодого Парцхаладзе, хоча за деякими даними він насправді залишався власністю самого Омельченка. На це побічно вказує той факт, що «Динамо люкс» намагався отримати Григорій Суркіс, лідер впливового київського угруповання юристів-футболістів із СДПУ(о) та господар футбольного клубу «Динамо». На той час це угруповання було найпотужнішим у Києві, і Омельченко був одним із небагатьох, хто міг йому протистояти. Крім «Динамо люкс», Парцхаладзе контролював низку інших ресторанів: «Тарас» у парку Шевченка, «Первак» на Рогнідинській вулиці та «СРСР» біля Печерської Лаври. Всі ці заклади розташовувалися в престижних місцях, де звичайному підприємцю навіть дозволу на кіоськ з хот-догами не видали б. Однак ресторанний бізнес виявився для Парцхаладзе лише стартовою площадкою.
Настоящі великі гроші він почав заробляти на девелопменті та забудові. Омельченко, якого називали «заслуженим будівельником», отримував основні доходи саме від будівельних проектів через корпорацію «Київреконструкція». Однак навколо будівництва існувало багато супутніх напрямків — проектування, оренда площ, маркетинг, — якими мер не хотів займатися особисто. Тому він залучив до цього бізнесу низку молодих талановитих підприємців, серед яких опинилися Меламуд, Корогодський, Миргородський та Парцхаладзе зі своєю девелоперською компанією «21 століття». За цією схемою мерія надавала землю та дозволи, «Київреконструкція» або її дочірні компанії здійснювали будівництво, а девелопери займалися проектуванням, рекламою та маркетингом, а потім продавали площі. Таким чином були збудовані торгові центри «Квадрати», «Метроград» та «Глобус». «Квадрати» дісталися Парцхаладзе та Миргородському. Ці центри існують і досі, але наприкінці дев'яностих та на початку двохтисячних років вони мали значно менше конкурентів.
На базі цих торгових центрів Парцхаладзе розвинув мережу супутніх бізнесів. Він відкрив ресторани швидкого харчування «Швидко», розташовані у цих центрах, та охоронну фірму «Ангели», яка займалася їхньою безпекою. У деяких проектах його партнером виступив Петро Ющенко, брат майбутнього президента Віктора Ющенка. У 2005 році компанія «21 століття» вийшла на лондонську біржу, що свідчило про масштаб його бізнесу.
Однак у 2006 році сталося те, що докорінно змінило ситуацію. Омельченко програв вибори мера Києва. Не став мером і його ставленик Віталій Кличко, з яким у Парцхаладзе були тоді добрі стосунки. До мерії прийшла «молода команда» Леоніда Черновецького, з якою Парцхаладзе явно не знайшов спільної мови. Перед тим як розповісти про його подальші перипетії, варто додати деталей про його особисте життя.
Парцхаладзе славився своєю любов'ю до гламуру. Його першою дружиною була топ-модель Наталія Собченко, другою — також топ-модель Леся Парцхаладзе-Матвєєва. При розлученні з першою дружиною він подарував їй ресторан «Тарас», який вона перейменувала на «О'Панас». За чутками, Парцхаладзе організував вибух машини Макса Курочкіна у помсту за те, що той розповідав про його стосунки з першою дружиною, однак ні організатор, ні мотив замаху так і не були встановлені.
Гламур у житті Парцхаладзе проявився й у політиці. Під час виборів до міської ради у 2006 році він створив партію «Європейська столиця», обличчям якої стала актриса Ольга Сумська, висунута кандидатом у мери. Керувати партією він запросив не політтехнолога, а музичного продюсера Ігоря Шпилея, який до політики мав лише опосередковане ставлення. До цього Шпилей займався продюсуванням Андрія Данилка та Асії Ахат. За словами піарників, на передвиборчу кампанію «Європейської столиці» було витрачено кілька мільйонів доларів, значна частина яких пішла в кишеню продюсеру. Однак партія не отримала навіть половини відсотка голосів — її результат становив 0,04 відсотка, що знаходилося на межі статистичної похибки. Шпилею за це нічого не було, оскільки йому допомогли друзі, зокрема політолог Андрій Дерматіно.
Паралельно з гламурними проектами Парцхаладзе продовжував основну діяльність — будівництво та девелопмент. Цей напрямок не обійшовся без скандалів. Найгучніший стався у 2010 році, коли його компанія почала будувати п'ятизірковий готель між вулицями Лютеранська та Круглоуніверситетська під час підготовки до Євро 2012. Забудовник почав вирубувати дерева, які утримували схил, що викликало обурення мешканців навколишніх будинків. Проти цієї забудови було організовано низку протестів. Готель так і не був збудований.
Це був не єдиний земельний скандал, пов'язаний із Парцхаладзе та його компанією «21 століття». Скандальні проекти виникли також на вулиці Івана Мазепи, де девелопер спробував віджати ділянку землі на місці історичної пам'ятки «Київська фортеця». Його компанія також планувала збудувати багатоповерховий будинок на місці садиби Сікорських, причому цю будівлю мали передати благодійній організації для створення музею Сікорських. У 2006 році депутат Микола Томенко заявив про злочинні схеми Парцхаладзе, який нібито продавав київську землю через лондонські аукціони. Парцхаладзе обіцяв подати до суду на Томенка, але справа так і не була розглянута.
У 2008 році світову економіку вдарила криза, і у справах Парцхаладзе настала чорна смуга. З одного боку, проблеми виникли у всіх, хто вклав гроші в перегрітий ринок київського житла, з іншого боку, він не порозумівся з командою Черновецького. Не маючи перспектив у бізнесі, Парцхаладзе вирішив спробувати себе у політиці. Він вступив до Київради у складі блоку Віталія Кличка, попередньо влив свою партію «Європейська столиця» в «УДАР». До цієї ж фракції увійшов його бізнес-партнер Миргородський, який не отримав посади головного архітектора міста.
Життя в опозиції виявилося складним. Крім того, що девелоперський ринок стояв, члени фракції вступили у конфлікт із керівником фракції Андрієвським. Суть конфлікту полягала в тому, що забудовники, залежні від міської влади, не хотіли псувати стосунки з владою. Парцхаладзе навіть публічно заявляв про своє бажання зустрітися з Черновецьким. Однак він був у фракції УДАР, яка мала конфлікт із фракцією «Блок Черновецького». Крім того, ці політики не звикли ділитися впливом з іншими.
Прихід до влади Партії регіонів, яка замінила Черновецького на Олександра Попова, певною мірою врятував бізнес Парцхаладзе. Він одразу потоваришував з регіоналами. Ходили чутки, що саме Парцхаладзе разом з Олесем Довгим фінансував передвиборчу кампанію Попова у разі його рішення балотуватися на посаду мера Києва. За це йому мали віддати Святошинський округ. Крім того, Київрада проголосувала рішення про забудову в буферній зоні біля Софії Київської на вулиці Золотоворітській, 10. Цей проект мали здійснювати структури Парцхаладзе. Другу ділянку, яку йому віддали, розташовувалася прямо біля Києво-Печерської Лаври.
Однак у 2013 році розпочався Євромайдан, що докорінно змінило політичну ситуацію в країні. Після перемоги Революції Гідності для Парцхаладзе настали майже золоті часи. Незважаючи на давній конфлікт із оточенням Віталія Кличка, він порозумівся з Петром Порошенком. Найімовірніше, у цьому йому допоміг його давній бізнес-партнер Петро Ющенко. Хоча Київ для Парцхаладзе залишився закритим, але відкрилася Київська область. У лютому 2015 року його призначили на посаду першого заступника губернатора Київської області. На цій посаді він займається питаннями землі, інфраструктури та будівництва — усім тим, на чому він звик заробляти. Його інтереси змістилися в область, і він почав розповідати в інтерв'ю, що нерухомість у Києві втратила інвестиційну привабливість, а заміська нерухомість стала цікавішою.
Однак виникла проблема. Парцхаладзе, мабуть, сприймає землю в області як свою вотчину, віддану йому на прокорм. Але так само цю землю сприймають мери міст-супутників у сорокакілометровій зоні від Києва. Один за одним спалахують конфлікти. Володимир Карплюк, мер Ірпеня, першим звернувся до президента з відеозверненням, заявивши, що Парцхаладзе намагається його вбити. Потім мер Василькова Сергій Сабов голосно заявив, що Парцхаладзе стоїть за організованим злочинним угрупованням, яке хоче його усунути з посади. Загалом розпочалася війна. Є мери ще щонайменше трьох найближчих супутників Києва, які потенційно можуть вступити до цього конфлікту. Крім того, наближаються регіональні вибори, на яких президентові дуже потрібна підтримка регіональної влади. Тому результат цієї боротьби залишається непередбачуваним.