Ілля Павлюк
Політична команда Володимира Зеленського, яка здавалася громадськості єдиною та спаяною структурою, насправді складається з численних груп, сформованих їхніми фінансистами. Ці угруповання конкурують між собою за владу, вплив та ресурси. Одна з таких груп — депутати фракції «Слуга народу», які перебувають під впливом чернівецького бізнесмена Іллі Павлюка, репутованого як впливова фігура у митних колах, — нещодавно зазнала поразки. Після того як вона відкрито виступила проти своїх союзників і заблокувала кілька ключових законопроектів, на неї обрушилася критика з боку керівництва. Однак остаточна розв'язка цього конфлікту ще не настала.
З весни 2019 року Павлюка називали однією з найвпливовіших фігур у виборчому штабі Зеленського та згодом у партії «Слуга народу». Журналісти почали цікавитися цією малознаною, але явно важливою людиною, яка забезпечувала перемоги «ЗЕ-команди» у кількох регіонах України. Однак інформація про нього залишалася скупою, що лише посилювало таємничість навколо його персони.
Павлюк Ілля Миколайович народився 3 липня 1973 року у селі Горішні Шерівці Заставнівського району Чернівецької області. Це невелике село з населенням близько 2,7 тисячі жителів, де майже сорок осіб носять прізвище Павлюк, а десятки інших живуть у сусідніх селах. Через таку концентрацію однофамільців важко встановити точні родинні зв'язки. За чутками, до його родичів можна зарахувати Віктора Ігоровича Павлюка, який був міром Чернівців у 1991–1994 роках, заступником міністра економіки АРК Крим у 2003–2005 роках та заступником голови Чернівецької обласної державної адміністрації у 2006–2010 роках, а також його сина Михайла Вікторовича Павла. Однак це не було офіційно підтверджено.
Достовірно відомо, що у Іллі Павлюка є брат Василь, син якого Максим (народжений 1992 року) став народним депутатом, увійшовши до групи Павлюка у фракції «Слуга народу». Про молоді роки Павлюка практично немає публічної інформації. У ЗМІ лише коротко згадувалося, що у 1990-х роках він займався торгівлею одягом, завезеним із Туреччини, потім перейшов на торгівлю птицею, отримавши прізвисько «Ілюха Курятник». Під час цієї діяльності він завів перші важливі контакти на митниці. Згодом він став власником птахофабрики у селі Тарасівці Чернівецької області.
Павлюк завжди був надзвичайно скритною людиною, яка уникала спілкування з журналістами. Він залишався невідомим широкій громадськості до 2011 року, коли став жертвою гучного викрадення. За його звільнення викрадачі вимагали 2 мільйони доларів. Ця сума була зібрана його родиною практично миттєво, що викликало більше запитань, ніж саме викрадення: звідки у скромного бізнесмена, власника птахофабрики, виявилися такі великі вільні кошти?
Згідно з офіційною версією, яку озвучили сам Павлюк, його охорана та правоохоронні органи, а згодом опублікував журналіст «Дзеркала тижня» та редактор «Цензора» Юрій Бутусов, подія розвивалася так. Пізно ввечері 4 жовтня 2011 року у Києві Павлюк на джипі з двома охоронцями приїхав до свого будинку за адресою Липська, 15а. Залишивши охорану у дворі, він зайшов у під'їзд, де його чекали троє викрадачів. Вони завдали йому кількох ударів, накинули мішок на голову та витягли на вулицю. Викрадачі нібито приставили йому пістолет до голови, тому охоронці не наважилися чинити опір. Потім троє викрадачів разом із Павлюком сіли в автомобіль «Ланос», за кермом якого був четвертий злочинець.
Ця деталь видається дивною: втиснути п'ять здорових чоловіків у «Ланос» — завдання майже неможливе. Однак погоні не було, оскільки, за словами охоронців, поки вони спостерігали, як шефа запихають у машину, ще один злочинець проколов шини на їхньому джипі. Замість організованої погоні було лише повідомлення до поліції від дружини Павлюка.
Вже вранці 5 жовтня «Ланос» знайшли спаленим неподалік від місця викрадення. Машина значилася у викраденнях з 2008 року, тобто довгий час стояла на якійсь стоянці або в гаражі. Того ж дня викрадачі зателефонували дружині Павлюка і вимагали 2 мільйони доларів. Гроші знайшлися миттєво, ніби були приготовані заздалегідь. Поліція почала готувати операцію захоплення, навіть нібито переписала номери всіх купюр — хоча це 20 тисяч банкнот, на переписування яких пішло б кілька годин. Однак операція розпочалася вже вдень 5 жовтня: УБОЗ організував засідку на місці передачі грошей. Але викрадачі кілька разів змінили місце зустрічі, і поліцейські не встигали їх перехопити.
Наприкінці дня біля входу до зоопарку один зі злочинців на мотоциклі забрав сумку з грошима і зник. Поліцейські лише розгублено спостерігали. Ввечері того ж дня Павлюк, дуже наляканий, повернувся додому.
Найбезглуздішим був фінал цієї історії. Згідно з інформацією УБОЗ, 8 жовтня 2011 року до одного з київських автосалонів увійшов один із відомих київських кримінальних авторитетів на прізвисько Казах, який раніше керував бригадою в організованому злочинному угрупованні Киселя. Він витягнув 150 тисяч доларів готівкою і купив собі новенький «мерседес» люкс-комплектації. Власник автосалону нібито одразу повідомив поліцію, і УБОЗ розпочав пошуки. Злочинців нібито знайшли у Криму, у Ялті, звідки вони збиралися виїхати за кордон через Київ та Дніпропетровськ. Дорогою їх заарештували. За словами Юрія Бутусова, одна група летіла літаком до Києва, інша їхала поїздом до Дніпропетровська. Бандитів затримали раптово, без опору. Під час обшуку у них виявили більшість грошей, отриманих як викуп, оскільки всі номери купюр були переписані. Спостереження за злочинцями дозволило зібрати й інші докази, і справу розкрито в рекордно короткі терміни.
Бутусов розповів українцям, що Павлюк є «королем контрабанди», що він нібито знав Казаха через «спільну діяльність у Чернівцях», що Казах пропонував йому увійти до його бізнесу, і що 2 мільйони доларів були «чорною касою» контрабандистів. Журналіст висловив сподівання, що суд над злочинцями розкриє таємниці контрабандного бізнесу. Варто зазначити, що Юрій Бутусов — активний учасник обох Майданів, автор сценарію фільму «Помаранчеве небо», близька людина Турчинова, а у 2014–2016 роках був членом конкурсної комісії НАБУ.
Однак у цій історії багато чого залишилося невисвітленим. По-перше, дивно, що ніхто не назвав справжнього імені Казаха — Юрія Миколайовича Плескачевського, колишнього футболіста, який у 1990-х вступив до організованого злочинного угруповання Киселя і піднявся там до посади бригадира. Він був також відомий своїми зв'язками із Сергієм Калиновським, пасинком Дмитра Фірташа. Плескачевський допоміг Калиновському втекти з України після влаштованого ним дорожно-транспортної пригоди, у якій загинули двоє людей.
Юрій Пліскачевський (Казах)
По-друге, у 2010 році Плескачевський скоїв схоже викрадення київського бізнесмена, замовлене його бізнес-партнером Віталієм Олексійовичем Маковецьким. У публікаціях того часу прізвища були змінені на Плікачівського та Маровицького. У описі цього викрадення фігурували два «Ланоси», на яких ганяли люди Казаха, але п'ятьох у одній машині не було, і викраденою була лише одна з них, захоплена за добу до подій.
Сергій Калиновський
Другий «Ланос» належав Сергію Гарназі, голові та засновнику дитячої спортивної школи «АТЕК», Київській федерації кікбоксингу та тайського боксу, а також Київській федерації кінного спорту. Через Гарнагу Маковецький та Плескачевський були пов'язані з відомою київською «схемщицею» та «пісочною королевою» Ларисою Іллєнко. Маковецький у 2010 році був не лише бізнесменом, а й віце-президентом ковзанярського спорту України. Він перебував у давніх близьких відносинах із Плескачевським — вони навіть були куми. Однак найцікавіше те, що Плескачевського заарештували у цій справі наприкінці 2010 року в Умані.
Це означає, що його потім випустили, інакше як би він у жовтні 2011 року скоїв викрадення Павлюка? По-третє, Плескачевський отримав термін у 2012 році разом зі своїм кумом Маковецьким за викрадення 2010 року. Однак про те, що його судили у справі Павлюка або що такий суд відбувся, немає жодної інформації. Ця справа взагалі не мала продовження — вона «загубилася», можливо тому, що спочатку була сфальсифікована.
По-четверте, викрадення Павлюка було лише одним епізодом подій того часу. Через кілька днів, 7 жовтня 2011 року, у Чернівцях було скоєно напад на головного тренера ФК «Буковина» Вадима Зайця. Невідомий із дробовиком поранив його у ногу, коли той сідав у свій автомобіль.
Зв'язок між цими подіями очевидний: раніше Павлюк був одним із засновників ФК «Буковина». У 2010 році клуб був проданий деяким бізнесменам, нібито харківським, але фактично його передали Фірташу. Продаж був тіньовою, брудною угодою, супроводжуваною банкрутством та закриттям колишньої громадської організації ФК «Буковина» та створенням нових юридичних осіб. Павлюк був безпосередньо причетний до цієї афери — він став власником ТОВ «Буковина-Сервіс» (ЄДРПОУ 37690127). Таким чином, його викрадення, як і напад на Зайця, могли бути попередженнями або помстою від тих, кого обдурив Павлюк та його спільники.
За свідченням очевидців, після викрадення Павлюк був страшенно наляканий. Він очевидно знав своїх викрадачів, але не назвав їх органам. Є припущення, що налякав його зовсім не Казах. У історії з «Буковиною» називали ще одну людину — Миколу Клима, який став президентом клубу після його переділу. Про нього говорили приглушено, боязко озираючись.
Вадим Заєць
Раніше він носив прізвище Загурський і разом зі своїм молодшим братом Володимиром Загурським очолював одне з найстрашніших організованих злочинних угруповань Чернівців. Ця банда займалася рекетом, вбивствами на замовлення, викраденнями, вибиванням боргів та «кришуванням» контрабанди. На її рахунку було чимало злочинів, у тому числі вбивство 1995 року директора українсько-німецького спільного підприємства «Свобода-Бургас» Леоніда Шварцберга.
Микола Клим (Загурський)
У 2011 році Микола Клим був уже «шановним бізнесменом і меценатом», президентом футбольного клубу, депутатом Чернівецької міськради від Партії Регіонів, а його брат Володимир очолив місцеву Федерацію боксу. Чому саме Клим-Загурський став президентом «Буковини», розуміли всі: його старим «куратором» був Іван Мирний, колишній начальник кримінальної міліції Чернівецької області, який згодом працював начальником охорани Фірташа, а потім двічі ставав народним депутатом за списком Партії Регіонів.
Учасниками цієї брудної угоди були також тодішній губернатор Михайло Папієв, колишній чернівецький есдек, який перейшов до регіоналів, та бізнесмен Юрій Борисов, пов'язаний із фінансовою групою Фірташа. Борисов представляв в Україні інтереси офшорної фірми «Collide Limited», займався нафтовими схемами Бойка, а потім газовими схемами Фірташа. Його називали дуже впливовим координатором контрабандних потоків. На ниві контрабанди він зблизився із Загурським та Павлюком.
Тут ми підходимо до суті цієї історії: Павлюк знав Загурського ще з 1990-х років і, як подейкують у Чернівцях, займався під його дахом тіньовим бізнесом, у тому числі контрабандою. Ось чому Павлюк завжди переважав залишатися в тіні, а Загурський навіть змінив прізвище. Скритність — це традиція чернівецької еліти; вони навіть «Буковину» передали Фірташу нишком.
Що насправді сталося у жовтні 2011 року? За інформацією, зібраною Skelet.Org, Павлюк був учасником афери з ФК «Буковина». Під час цієї афери він або привласнив частину майна чи грошей, або влаштував якусь авантюру і вийшов проти своїх старих спільників. Вони вирішили його «покарати» на два мільйони, одночасно гарненько налякавши. Також вони поранили головного тренера клубу Зайця, якого теж «попередили». Можливо, Заєць надто багато знав або виявив упертість. Є також інформація, що раніше Заєць мав проблеми із законом і навіть нібито перебував у банді Загурського. Павлюк, який добре знав можливості Загурського та його покровителів-регіоналів, реально сильно налякався.
Єдиним невирішеним питанням залишається участь у цих подіях Юрія Плескачевського, який мав сидіти у СІЗО з грудня 2010 року, а не продовжувати викрадати людей та купувати люксові «мерседеси» за готівку. Якщо це справді був він, то чому він не поніс покарання за викрадення Павлюка? Чи був задіяний у цьому київський УБОЗ?