Фігура В'ячеслава Непопа, багаторічного керівника комунального підприємства «Житлоінвестбуд-УКБ», втілює собою живий приклад системної корупції у будівельній сфері Києва. Він залишався на своїй посаді незмінно протягом трьох президентських термінів та змін кількох мерів столиці. За припущеннями, він переживе й наступні політичні зміни, включаючи період Петра Порошенка, під чиїми виборчими гаслами він потрапив до Київради, та Віталія Кличка, через якого він реалізує свої схеми та незаконні операції. Довгий час Непоп залишався малознаною фігурою навіть у столиці, відомою переважно виборцям Солом'янського району. Його репутація кардинально змінилася у квітні 2016 року, коли у Києві сталися масові сутички між захисниками Качиного озера та найманцями забудовників. Тоді виявилося, що Непоп готовий йти по трупах не лише птахів, а й тварин Київського зоопарку, здобувши собі славу людини без жалю до живих істот, майже «живодера».Після цих подій у суспільстві з'явилися припущення, що коли повідомляється про отруєння качок у водоймах столиці, то можливо це пов'язано з намірами Непопа засипати озера для подальшої забудови.Народився В'ячеслав Іванович Непоп 23 травня 1966 року у місті Артемівськ (нині Бахмут) Донецької області. Його батько працював головним механіком на Артемівському кераміко-трубному комбінаті, мати була економістом у НВО «Донбасекологія». Цей біографічний факт видається символічним для людини, яка згодом нищила екологію без жалю.Після закінчення школи № 7 Артемівська Непоп вступив до Харківського авіаційного інституту імені Жуковського, обравши спеціальність «самолетобудування». Навчання тривало шість років, до 1989 року. Причини такої тривалості він не пояснював — можливо, проходив військову службу після отримання диплома або брав академічну відпустку.Однак цікавіше те, що, потрапивши за розподілом на Київський механічний завод (АК Антонова) на посаду механіка цеху, Непоп швидко переключився з авіаційного виробництва на житлове будівництво. Замість активної роботи у своєму цеху він зосередився на програмі молодіжного житлового кооперативу при заводі, де познайомився з Віктором Біличем, також випускником авіаційного інституту (народ. 1964 року), який мав схожі інтереси до квартирного питання. Так розпочалася їхня довга та взаємовигідна співпраця.Згодом, у 2016 році, Віктор Білич за сприяння Непопа очолив столичне БТІ, а пізніше став керівником міського Центру зайнятості.Непоп не задовольнявся пасивною роллю звичайного учасника. Він домовився з керівництвом заводу та очолив будівельний загін підприємства, фактично взявши під контроль як будівельні роботи, так і розподіл майбутніх квартир. Обидва — Непоп і Білич — офіційно залишалися працівниками заводу, але фактично весь свій час присвячували будівельним питанням. На цій ниві вони досягли значних успіхів.Білич, накопивши корисні зв'язки у столичному управлінні будівництва та міськвиконкомі, познайомився з Олександром Омельченком. У 1994 році він перейшов до Фонду держмайна на посаду заступника начальника регіонального відділення.Непоп залишався на заводі до 1998 року, продовжуючи використовувати будівельні ресурси підприємства. Йому допомагав Микола Толмачов — ще один випускник авіаційного інституту з Тореза, який у 1992 році приїхав до Києва зі своєю фірмою ТОВ «ТММ». Толмачов познайомився з Непопом і Біличем, які будували свій молодіжний кооператив, і став третім членом їхньої команди. Зв'язок між ними виявився настільки міцним, що у 1998 році Толмачов запросив Непопа на посаду директора своєї компанії.На початку 1990-х років Непоп завів ще одного друга-будівельника, який став найважливішою фігурою у його оточенні — Михайла Голіцю, тодішнього заступника начальника квартирного управління Київського міськвиконкому (пізніше — Департамент будівництва та житлового забезпечення КМДА). Цікаво, що у 1993–1994 роках Голиця обіймав посаду керуючого справами АТ ФК «Динамо-Київ». Саме у той період клуб «Динамо» став інструментом багатомільйонних фінансових афер братів Суркісів, відомих київських будівельників, які оформляли на клуб величезні валютні кредити від скандального банку «Україна». Це дозволяє припустити, що Голиця був довіреною людиною Суркісів, принаймні на початку 1990-х років.Справа не обмежилася лише викраденими та списаними кредитами та подальшим продажем обтяженого боргами клубу Суркісам, у якому безпосередньо брав участь керуючий справами Голиця. За матеріалами Skelet.Org, схема включала глибший кримінал: замовні вбивства бізнесменів, причетних до афери, виконані представниками «російської мафії» Америки. Детальніше про це розповідається у матеріалі Skelet.Org про братів В'ячеслава та Олександра Костянтинівських.До кінця 1990-х років Голиця перебував у колі Олександра Омельченка і був призначений ним директором Департаменту житлового забезпечення КМДА. Говорили, що й у цьому призначенні не обійшлося без впливу Суркісів.За інформацією, якою володіє Skelet.Org, коли у 1998 році Толмачов поставив Непопа на чолі компанії «ТММ», частки в ній отримали Непоп, Віктор Білич та Михайло Голиця. Голиця згодом переоформив свою частку на свою дружину Валентину Голіцю, яка стала бізнес-партнером Непопа у низці компаній, пов'язаних з КП «Житлоінвестбуд-УКБ», директором якого Непоп є з 2002 року.До бізнес-кола Голиці входять також його дочка Ольга та зять Микола Негрич, які задіяні у столичному будівництві та беруть участь у корупційних схемах разом з Непопом, Біличем та іншими особами.Комунальне підприємство «Житлоінвестбуд-УКБ», 100% статутного капіталу якого належить Київраді, було створено рішенням сесії Київради від 21 грудня 2001 року. Однак хто саме ініціював його створення та які цілі переслідував?Численні джерела стверджують, що одним із «архітекторів» підприємства був Михайло Голиця, який очолював Департамент будівництва та житлового забезпечення КМДА у період 1998–2010 років. Щодо того, хто стояв за самим Голицею — чи то Суркіси, чи Омельченко, чи інші представники київської еліти — можна лише здогадуватися, оскільки він ніколи не розкривав своїх покровителів.Відомо, що у період 2001–2010 років Голиця реалізовував свої схеми через КП «Житлоінвестбуд-УКБ», генеральним директором якого з самого початку (з 2002 року) був і залишається його давній друг та компаньйон В'ячеслав Непоп. Навіть коли Голіцю усунули з посади, він отримав керівництво холдингом «Київміськбуд», а підприємство Непопа залишилося важливою частиною їхніх схем розпилу київської нерухомості та бюджету.На своєму веб-сайті «Житлоінвестбуд-УКБ» позиціонує себе як будівельна компанія, яка зводить житлові комплекси, школи та інші об'єкти. Насправді підприємство не будує нічого самостійно і навіть не проектує. Це звичайна посередницька контора, яка організовує будівництво: замовляє проекти у інших підприємств, наймає будівельних підрядників та субпідрядників, оплачуючи все це коштами київського бюджету, для освоєння яких і було створено.Протягом шістнадцяти років В'ячеслав Непоп незмінно керує цим грошовим потоком. За звітом «Житлоінвестбуд-УКБ», у період з 2002 по 2016 рік підприємство (через своїх підрядників) ввело в експлуатацію 2,3 мільйона квадратних метрів житла, збудувавши 180 житлових будинків, 4 школи та 8 дитячих садків, трамвайне депо на Троєщині, 22 паркінги та 22 офісних та розважальних об'єкти. Це становить близько 15% від загального обсягу житла, зведеного за цей період у Києві всіма забудовниками, що робить «Житлоінвестбуд-УКБ» одним із найбільших забудовників столиці. Враховуючи вартість будівництва, через це підприємство пройшли мільярди гривень, і можна лише уявити, скільки з них опинилося у кишенях причетних осіб.Основний механізм розпилу бюджету полягає у передачі робіт приватним підрядникам та субпідрядникам, пов'язаним з Непопом та Голицею, а також у завищенні вартості будівництва та матеріалів. За інформацією Skelet.Org, лише у 2016 році на одне капітальне будівництво «Житлоінвестбуд-УКБ» отримав зі столичного бюджету близько мільярда гривень.Однак розпил не обмежується лише будівельними роботами. Підприємство, яке є звичайною конторою, витрачає величезні суми на зарплати керівництва та «провідних фахівців» — бухгалтерів, юристів, начальників відділів та інженерів, чия робота зводиться до затвердження проектів. У 2016 році, під час найтяжчої економічної кризи в країні, середня зарплата у компанії становила 202 тисячи гривень. Ці люди не обділяли себе й у попередні, більш багаті роки. Все це — бюджетні кошти Києва, тобто податки та мита чесних жителів столиці, тоді як шахраї знаходять сотні способів ухилятися від сплати податків.Хоча «Житлоінвестбуд-УКБ» здійснював активну діяльність з 2002 року, особливо інтенсивно у період будівельного буму 2006–2008 років, увагу журналістів та правоохоронних органів він привернув порівняно недавно. До другого Майдану його діяльність ретельно покривалася друзями та компаньйонами Непопа у владних структурах. Проте кілька скандалів «Житлоінвестбуд» встиг накопити й раніше.Восени 2013 року стало відомо про факти корупції та розкрадання у проекті реконструкції Національного музею Тараса Шевченка. У цьому проекті брав участь «Житлоінвестбуд-УКБ», який залучив як підрядників фірми «Азур Груп», «Фундамент» та «Інбуд». Перші дві компанії безпосередньо входили до орбіти бізнес-схем Непопа.Фірма «Фундамент», заснована ще у радянські часи, у 2008 році була «м'яко віджата» у її колишнього власника Генріха Шпігеля під приводом «порятунку від недружнього поглинання». Після цього головою спостережної ради став В'ячеслав Непоп, а 90% акцій були розподілені. Співвласниками та членами наглядової ради «Фундаменту» були Віктор Білич, Микола Негрич (зять Голиці), Віктор Пузійчук та його син Валерій Пузійчук. Непоп контролював свою частку у 23% через Анжеліку Ковальову, начальника відділу адміністративно-кадрової роботи «Житлоінвестбуду». У 2017 році з'явилася інформація, що одним із акціонерів «Фундаменту» стала Марія В'ячеславівна Непоп, дочка Непопа, яка там працює економістом.Спочатку «Фундамент» кілька років був основним переможцем тендерів, які проводив «Житлоінвестбуд», а потім часто виступав підставною фірмою у «тендерах з двома учасниками», поступаючись контрактам фірмам «Азур Груп» та «КЖБК», які контролювала родина Пузійчуків. Саме «Азур Груп» є підрядником «Житлоінвестбуду» у скандальній забудові Качиного озера.Щодо фірми «Інбуд», вона належить Віктору Нотевському, бізнес-партнеру (за ПП «Сіалс») Леоніда Скалозуба, колишнього голови Департаменту боротьби з економічними злочинами МВС України, який у 2010 році став начальником служби безпеки ПУМБ, банку Ріна. Того ж 2010 року «Інбуд» увійшла до числа тендерних фаворитів «Житлоінвестбуду» — таким чином люди Ахметова потрапили до схем Непопа та його компаньйонів. Одним із перших контрактів, отриманих «Інбудом» від Непопа, було будівництво скандальної огорожі навколо Верховної Ради, яка відгородила парламент у 2011 році.Крім прикриття з боку Ахметова, Непоп мав підтримку тодішнього генпрокурора Віктора Пшонки, з яким був тісно пов'язаний його друг Микола Толмачов. Невдивовижно, що у період 2010–2013 років компанію Непопа ніхто не чіпав. Навіть коли Департамент фінансових розслідувань офіційно розкрив факти корупції та зловживання на суму близько 300 тисяч гривень, для Непопа це зійшло з рук — він залишився на чолі «Житлоінвестбуд-УКБ».Тісна співпраця «Житлоінвестбуду» та «Інбуду» продовжилася й після другого Майдану. У березні 2016 року «Інбуд» отримав від Непопа контракт на будівництво житлового будинку у Дніпровському районі вартістю 135,32 мільйона гривень. У червні того ж року «Інбуд» виграв тендер на реставрацію Київського велотреку вартістю 74,124 мільйона гривень. При цьому в тендері брали участь лише дві фірми: «Інбуд» та «Фундамент».Однією з причин недоторканності В'ячеслава Непопа є його правильна політична позиція. З 2002 до 2006 року він був депутатом Київради від партії Олександра Омельченка «Єдність». Одночасно Непоп служив помічником народного депутата від партії «Наша Україна» Володимира Мойсика. У 2006 році він знову обрався до Київради, цього разу підтримуючи більшість нового мера Леоніда Черновецького. У 2008 році став помічником нардепа від БЮТ Юрія Сербіна.З 2010 року Непоп активно підтримував народного депутата Максима Луцького, кума Дмитра Табачника, і навіть допомагав йому балотуватися у Солом'янському районі на парламентських виборах 2012 року. Виборча кампанія Луцького була вкрай брудною, позначена підкупами та фальсифікаціями, що викликало хвилю протестів громадських організацій та опозиціонерів.
