Різке подорожчання курятини та яйця у 2017 році, яке погіршило матеріальне становище малозабезпечених українців, виявилося результатом штучного маніпулювання цінами. До такого висновку дійшов Антимонопольний комітет України, виявивши причетність агропромислових монополістів. Серед них особливо виділявся Олег Бахматюк. Однак після оприлюднення цих висновків АМКУ так і не застосував жодних санкцій щодо цього «курячого олігарха», а згодом взагалі припинив його згадувати. Це викликає питання: чи не тому, що Комітет перебуває під впливом Банкової, де Бахматюк знайшов собі захист як за часів Януковича, так і за Ющенка?
Люди, які мали справу з Олегом Бахматюком, відзначають його характерну рису: у прагненні до прибутку він ігнорував скарги та обурення тих, кого його дії завдавали шкоди. Лише коли громадське невдоволення змушувало органи влади реагувати, він починав скаржитися на недобросовісних конкурентів та державний тиск на бізнес. Саме така «хуцпа» допомогла йому стати одним із найбагатших людей України. Проте його успіх значною мірою спирався на родинні зв'язки.
Олег Романович Бахматюк народився 14 серпня 1974 року в Івано-Франківську в сім'ї радянських інженерів, які працювали на ливарному заводі. Звичайне життя його не влаштовувало, особливо враховуючи, що його дорослішання припало на комерційний бум кінця 80-х — початку 90-х років. Що він робив у цей період, залишається невідомим. Skelet.Org знає лише, що в армію він не служив і не пішов стопами батьків-інженерів. Натомість у 1992 році він опинився в Чернівцях, де зареєструвався у Українському вільному інституті менеджменту та бізнесу (нині — Західноукраїнському економіко-правовому університеті), одному з перших комерційних закладів економічного профілю. Однак студентом Бахматюк ніколи не був: замість навчання він займався бізнесом під опікою свого родича Валерія Новікова, впливової фігури в Івано-Франківську.
Деякі називали Новікова «кримінальним авторитетом», але це неточно. Народжений у 1956 році в Будапешті в військовій сім'ї, Новіков з молоду мав широкі зв'язки та можливості. Наприкінці 80-х він розпочав діяльність зі спільного підприємства «Віра і К». За тодішніми мірками він був «кримінальним комерцем» — бізнесменом, який вів справи разом із місцевими організованими злочинними угрупованнями. «Дядько Валера» живий і досі, давно переїхав до Києва і став компаньйоном Анатолія Матвієнка (колишній перший секретар ЦК ЛКСМУ) разом із земляком Тарасом Виноградником (голова обласної федерації дзюдо, колишній радник заступника міністра оборони, колишній голова обласної «Самопомочі»). Ольга Матвієнко (дружина Анатолія), Валерій Новіков та Тарас Виноградник спільно володіють фірмами «МАОДОТ-I» та «DOSELI LIMITED». Сьогодні родина Матвієнка, включаючи його племінника Сергія Березенка, є одним із тіньових лобістів та покровителів Бахматюка.
У 1996 році, отримавши перший диплом, Бахматюк влаштувався до фірми «КГД» завдяки Валерію Новікову. Компанія належала іванофранківському бізнесменові Остапу Дармограю і займалася реалізацією газу від корпорації «Ітера». Оскільки багато хто не мав коштів розраховуватися готівкою, Бахматюк займався реалізацією отриманого бартеру та складними схемами взаємозаліків. За неофіційною інформацією, він також був у цій фірмі представником Валерія Новікова та його покровителів. Захист фірмі надавав сам губернатор Івано-Франківської області Михайло Вишиванюк.
Відносини між Бахматюком та Дармограєм розпалися після місцевих виборів 2002 року. Дармограй балотувався на посаду мера Івано-Франківська, а Бахматюк — у депутати міськради. Їхня передвиборча кампанія була відзначена порушеннями: зареєструвавши виборчий фонд лише на 850 гривень, вони витратили на агітацію десятки тисяч. Бахматюк отримав мандат, а Дармограй програв вибори, після чого вони розійшлися зі скандалом. За інформацією джерел Skelet.Org, Бахматюк нібито не лише привласнив значну частину їхнього спільного виборчого фонду, а й вів паралельний бізнес на шкоду компанії «КГД».
Це цілком імовірно, оскільки вже у 2002 році Бахматюк заснував фірму «Прикарпатська фінансова корпорація» і знайшов нового компаньйона в особі Ігоря Єрємєєва. Їхні стосунки були настільки близькими, що Бахматюка навіть називали керуючим Єремєєва. Саме тоді Бахматюк здійснив свою першу велику фінансову аферу. За повідомленнями ЗМІ, завдяки тісним зв'язкам з головою Івано-Франківської філії банку «Аваль» Марією Лободіною він отримав кілька великих кредитів нібито для розвитку агропідприємств. Серед них була птахофабрика «Авангард», куплена у 2003 році, з якої розпочався його однойменний холдинг, що нині прагне монополії на виробництво курячих яєць. Однак Бахматюк розумів «розвиток» птахівництва по-своєму: узяті кредити він використав для скупки інших птахофабрик, не поспішаючи з їхньою реконструкцією. Банк «Аваль», який тоді належав олігарху Олександру Деркачу, активно вкладав гроші в агробізнес і через кредитні борги здійснював рейдерські захоплення підприємств. З ентузіазмом він пішов на угоду, не підозрюючи, що Бахматюк виявиться набагато спритнішим аферистом.
У результаті кредит так і не був повернений, а розплачуватися довелося Лободіній. Проте Бахматюк влаштував її у свій власний банк «Фінансова ініціатива», відкритий у 2004 році, коли він та Єремєєв буквально гребли гроші.
Одним із перших спільних проектів Бахматюка та Єрємєєва були схеми фіктивного експорту газового конденсату та фіктивні трансфери футболістів ФК «Волинь», за допомогою яких вони відшкодовували собі фіктивний ПДВ, обікравши державу на десятки мільйонів. За інформацією джерел Skelet.Org, цими аферами займався саме Бахматюк, оскільки Єремєєву вистачало прибутків від його нафтового бізнесу. Особливо успішним це виявилося, коли Івано-Франківську ОДА очолив Віктор Рахміль. Бахматюк не залишився у боргу: після «великого чищення» 2005 року він прилаштував Рахміля головою правління ВАТ «Івано-Франківськгаз».
Раніше Бахматюк познайомив Єрємєєва з губернатором Вишиванюком, і ця трійця розробила план освоєння великих бюджетних коштів через програму газифікації населених пунктів Західної України. Коли після першого Майдану Вишиванюка зняли з посади губернатора (його потім у 2010 році знову призначив Янукович), спритний Бахматюк перенес цю ідею до «Нафтогазу». Там він спочатку обійняв посаду начальника управління експертної оцінки інвестицій та корпоративного фінансування, а потім став заступником голови корпорації Олексія Івченка, того самого, чиї рішення спровокували першу українсько-російську «газову війну». Проте за цими подіями стояли конкретні газові схеми.
Разом із раніше отриманими на газифікацію коштами з обласного бюджету у 2005-2006 роках держава виділила компаньйонам 410 мільйонів гривень (понад 80 мільйонів доларів). Вони частково освоїли ці кошти, а частково просто привласнили. Кілька газопроводів до селищ було прокладено за рахунок грошей, незаконно зібраних із мешканців, а казенні кошти просто зникли. Було ініційовано перевірку, справа мало не дійшла до Генпрокуратури, але все обійшлося. Цьому сприяла політична криза 2006-2007 років, під час якої Бахматюка звільнили з «Нафтогазу», списавши все на «реванш донецьких».
Однак за цей час, безпосередньо зловживаючи службовим становищем, Олег Бахматюк встиг приватизувати шість західноукраїнських облгазів, ставши їхнім співвласником. ЗАТ «Інвестиційна компанія Інвест-ресурс» володіла: 14,31% акцій Волиньгазу; 15,008% акцій Закарпатгазу; 10,602% акцій Львівгазу; 13,1% акцій Чернігівгазу; 14,697% акцій Чернівцігазу та 12,729% акцій Вінницягазу. У свою чергу, 91,44% акцій «Інвест-ресурс» належало ТОВ «Карпатська нафтова компанія», якою володів Олег Бахматюк. Пізніше він з великою вигодою продав ці акції Дмитру Фірташу.
Продаж акцій облгазів Фірташу у 2007-2008 роках багато в чому був спричинений тим, що звільнений з «Нафтогазу» Бахматюк втік до Росії, де кілька місяців ховався від українського правосуддя. Його навіть оголошували в розшук, про що він не любить згадувати. Коли йому нагадують про це, він одразу пояснює все «наїздами донецьких». Справа була порушена за фактом незаконного відчуження будівлі в центрі Києва за адресою вулиця Щорса (нині — Євгена Коновальця) 7/9, яка до 2004 року перебувала на балансі Державної адміністрації залізничного транспорту.
Потім ФДМ передав будинок до статутного фонду ВАТ «Укртранслізинг». Голова правління цієї компанії ухвалив рішення про продаж будівлі ТОВ «Л.І.Т.Груп» за символічною ціною. За кілька днів будівлю передали до статутного фонду ТОВ «Сучасні технології та інвестиції», засновником якого був Любомир Шершун — головний юрист Олега Бахматюка. Дуже швидко Бахматюк відкрив у цій будівлі центральний офіс банку «Фінанси та кредит» та кількох своїх компаній. У будинку з'явилися елітні квартири на продаж. Спроби повернути будинок державі робилися двічі. Спочатку у 2007 році, що змусило олігарха втекти з країни. Але після повернення «проукраїнської влади» до Києва туди повернувся і Бахматюк, справа була закрита, а будівля досі перебуває у його власності. Потім була боязка спроба Генпрокуратури у 2012 році, але тоді Бахматюк навіть не намагався приховувати справу, а одразу сховався за спиною лідера «об'єднаної опозиції» Арсенія Яценюка і знову закричав про «рейдерські атаки донецьких». Крім того, він знайшов шлях до кабінету самого Віктора Януковича (де сиділи також «Саша Стоматолог» та «Юра Єнакіївський») і домовився з ними про взаємовигідне перемир'я.
І саме з цього моменту Бахматюк зробив ривок у своєму аграрно-куринному бізнесі! За період 2010-2014 років підприємства «Івано-Франківський м'ясокомбінат», «Івано-Франківські ковбаси», «Імперове Фудз» та «Станіславська торгова компанія», що належать Бахматюку, отримали з держбюджету відшкодування ПДВ на суму близько 8 мільярдів гривень. Звичайно, це було можливо завдяки прямій підтримці Віктора Рахміля, який знову очолював Івано-Франківську ОДА, але й без схвалення Києва такі суми не роздавали. Все велике повернення ПДВ йшло через Юрія Іванющенка. При цьому дані підприємства здійснювали експорт продукції за завищеними цінами через офшорні фірми, що викликало підозру у фіктивному експорті. Однак справа за цим фактом була порушена лише в лютому 2015 року і тихенько закрита за кілька тижнів.
У період 2004-2005 років Бахматюк не втрачав зв'язку зі старими знайомими. Через Тараса Виноградника він пробив у Міноборони купівлю цінної нерухомості: колишнього палацу Потоцьких в Івано-Франківську, де майже два століття працював військовий госпіталь. Бахматюк запропонував обмін: він збудує для військових 76 квартир, йому віддадуть палац. Обмін майже відбувся, але військових так і не забезпечили квартирами, і потім Міноборони роками судилося з Бахматюком. Проте Бахматюк таки придбав палац, навіть незважаючи на його статус архітектурної пам'ятки. Його оформили на фірму ТОВ «Карпатська нафтова компанія». Проблема полягала в тому, що півтора гектари землі під палацом залишилися у власності міськради Івано-Франківська, що перекреслювало плани Бахматюка перебудувати його під готельний комплекс. З іншого боку, це дозволило йому просити гроші на ремонт у міста, області, Києва, навіть у Польщі. Гроші виділили один раз, але жодного ремонту не було, і будівля досі перебуває у занедбаному стані. Понад 10 років палац простояв, тріщачи, і весь цей час Міноборони марно намагалася його повернути.
Але у Бахматюка та міськради Івано-Франківська дозрів новий план: олігарх дарує палац міській громаді, а та формує концесію на користування палацом і землею під ним. Концесію мали розділити ТОВ «Карпатська нафтова компанія» та кілька місцевих впливових осіб, які бажали брати участь у проекті будівництва елітного готелю. За листопадом 2017 року передача палацу у «дар народу» відбулася, що означало, що незабаром мають оголосити про концесію.