Українська правоохоронна система давно перестала дивувати громадськість засудженими президентами та генеральними прокурорами. Однак якби органи влади не були настільки корумпованими і не закривали кримінальні справи за хабарами чи політичними наказами, країна могла б мати міністра внутрішніх справ із офіційним судимістю. Арсен Аваков, який обіймав цю посаду протягом трьох років, мав у своїй біографії достатньо кримінальних епізодів для кількох судових процесів. Парадоксально, що людина, яка все життя мала складні стосунки із законом, стала його охоронцем і здобула репутацію «найзаміннішого» міністра уряду.
Проста трансформація: від інженера до банкіра
Арсен Борисович Аваков народився 2 січня 1964 року в селищі імені Кірова (нині Бінагаді) на околиці Баку. Його батько, Борис Суренович Аваков, був військовим льотчиком етнічного вірменина, який русифікував своє прізвище Авакян ще в льотному училищі. Матір Арсена, Тетяна Матвіївна, за інформацією, яку наводили нібито її земляки, походила з села Тіліан Південної Осетії, де її дівоче прізвище було Габараєва. Деякі спостерігачі припускали, що це походження могло пояснити агресивну ворожість Авакова до колишнього грузинського президента Міхеїла Саакашвілі, особливо враховуючи втрати, які Південна Осетія зазнала під час Серпневої війни 2008 року. Проте це лише припущення, оскільки Аваков ніколи не вирізнявся стриманістю та добрими манерами.
Сім'я льотчика часто переїжджала територіями СРСР та Чехословаччини, поки не влаштувалася у Харкові на початку 1970-х років. Там Арсен закінчив школу і став препаратором у Харківському політехнічному інституті на кафедрі автоматизованих систем управління, де згодом навчався.
Біографія Авакова містить певні невясності щодо його військової служби та часу отримання диплома. За одними даними, він почав працювати інженером у НДІ охорони вод у 1987 році, однак диплом інженер-системотехніка отримав лише 1988 року. Проте найцікавіша частина його біографії розпочинається з 1990 року, коли він разом із Геннадієм Гаєвим (1963 р.н.) та раніше засудженим Олександром Коноваловим (1949 р.н.) заснував акціонерне товариство «Інвестор». У цій компанії головну роль грав саме Коновалов, а не Аваков.
Перший бізнес цього тріо не був пов'язаний із сільськогосподарськими товарами. Вони займалися торгівлею кольоровим металом, який Аваков та Гаєв добували, а Коновалов збував за валюту чи через бартер. Крім виручки від металу, «Інвестор» мав значні фінансові ресурси невідомого походження. За чутками, це могли бути гроші однієї з харківських організацій, що займалися збройними закупівлями.
У 1992 році «Інвестор» через новостворений банк «Базис» почав вкладати капітал у різноманітні проекти. Саме в цей період відбулася подія, яка докорінно змінила долю Авакова. Правоохоронні органи заарештували директора фірми «Потік» Вальшонка, звинувачивши його в розкраданні в особливо великих розмірах. Коновалов звернувся до Геннадія Кернеса, який тоді мав романтичні стосунки з Оксаною Гайсинською, донькою заступника генерального прокурора Юрія Гайсинського. Через Кернеса та його подругу Коновалов зробив Гайсинському кілька подарунків, зокрема оплатив його відпочинок у санаторії за рахунок компанії. Цей необережний крок привернув увагу слідчих МВС, які почали розслідування проти самого Коновалова за звинуваченням у хабарництві.
Неочікуваний розвиток подій
Наприкінці 1992 року Олександра Коновалова вбили двома пострілами впритул. За офіційною версією, яку дотримується сам Аваков, його охоронець вчинив це вбивство, щоб пограбувати боса та втекти з його гаманцем та годинником до Донецька. Охоронця знайшли мертвим кілька місяців потому, і саме на нього повісили це вбивство. Однак колишній член українсько-американської мафії 1990-х років Леонід Ройтман (Льоня Довгий) в одному зі своїх розповідей стверджував, що Коновалова замовив сам Аваков, а виконавцями були люди кримінального авторитету Олександра Мільченка (Матроса). Незалежно від того, яка версія відповідає дійсності, після смерті Коновалова АТ «Інвестор» повністю перейшло під контроль Арсена Авакова, який став головним акціонером та господарем компанії разом зі своїм партнером Геннадієм Гаєвим.
Чайний бізнес та газовий конденсат
Не всім українцям відомо, що популярна в країні чайна марка «Ahmad» з'явилася завдяки Авакову. У 1994 році «Інвестор» розпочав імпорт цього чаю, а 1999 року відкрив у Харкові «Українську чайну фабрику Ahmad Tea». Хоча поціновувачі чаю вважають харківський продукт неякісним, ходять чутки про те, що Аваков сприяв створенню перешкод для ввезення в Україну конкурента «Ahmad» — чаю «Dilmah» зі Шрі-Ланки, який міг би витіснити українських виробників.
Однак чай не став основою багатства Авакова. Справжнім джерелом його олігархічного статусу став газовий конденсат, видобутий на родовищах Харківської, а згодом Полтавської області. Аваков потрапив у цей бізнес у середині 1990-х років, але деталі його входження залишаються невідомими. Відомо лише, що до 1996 року цей напрямок контролювала харківська група на чолі з тодішнім головою обласної ради Олександром Масельським. Існує інформація про близькі стосунки між Масельським та Аваковим, можливо встановлені через зятя Масельського Олександра Ярославського. Масельський надавав Авакову певну підтримку, якою той активно зловживав.
Проти Авакова та його структур було порушено кримінальну справу за фактами розкрадання газоконденсату з Балаклійського родовища ГПУ «Шебелинкагазвидобування». Повна інформація про цю справу не збереглася — її закрили та «втратили» ще до першого Майдану. Однак джерела, причетні до розслідування, повідомляли про схему, за якою офіційний видобуток конденсату занижувався, а різниця надходила до компаній Авакова: ТОВ «Інвестор-Нафтогаз», ЗАТ «Інвестор-Теп» у районі «Переробний завод» та ЗАТ «Фабрика з виробництва паливної добавки».
З 1996 року газовий бізнес розширився. «Інвестор» заснував ТОВ «Енергія-95», акціонерами якого стали Ашот Амірян (віце-президент «Інвестора») та Ігор Катвіцький (колишній секретар Авакова, підвищений до помічника). Згодом з'явилися ТОВ «Надра» (власники Олександр Дименко та Олександр Каріман), «Інвестор-Пошук», «Соло ЛТД» та інші підприємства. Протягом кількох років вони успішно видобували газ з родовищ Денисівського, Огульцовського, Нарижнянського, Мар'їнського та Сахалінського. У 2004 році проти Катвіцького та Карімана було порушено кримінальну справу, але її закрили одразу після Майдану.
Теплоенергетичні схеми та приватизаційні плани
Видобутий газ постачався ЗАТ «ТЕЦ-3» та ЗАТ «Тепломережа ТЕЦ-4» — компаніям, спеціально створеним Аваковим для оренди харківських теплоцентралей. Оскільки приватизація теплоцентралей була неможливою, Аваков посадив на них посередників-паразитів. ТЕЦ-3 постачає електрику та тепло індустріальному гіганту «Турбоатом». На початку 2000-х років Аваков розробив план приватизації цього підприємства через введення його в борги перед ЗАТ «ТЕЦ-3» — типова схема того часу. Однак, сумніваючись у своїх можливостях, Аваков запропонував реалізувати цей план спільно з олігархом Костянтином Григоришином, навіть збирався продати йому 50% акцій ЗАТ «ТЕЦ-3». Приватизація «Турбоатому» зірвалася, незважаючи на повну підтримку Авакова, який з лютого 2005 по лютий 2010 року обіймав посаду губернатора Харкова.
Після 2010 року директор «Турбоатому» Віктор Суботін домовився з новим керівництвом Харкова (Геннадієм Кернесом та Михайлом Добкіним) про розірвання договору оренди ТЕЦ-3 та повернення теплоцентралі у власність міста. Аваков, чий бізнес тоді зазнав масованої атаки, не надто чіплявся за ТЕЦ-3. Незабаром з'ясувалося, що у ЗАТ «ТЕЦ-3» утворився борг у 340 мільйонів гривень перед НАК «Нафтогаз». Це викликає питання: як такий борг міг виникнути, якщо структури Авакова постачали газ за складними схемами? Очевидно, це були наслідки ще однієї схеми, за якою аваківські компанії розвели державу на гроші.
Самогубство та втеча
31 жовтня 2012 року в Харкові вчинив самогубство голова правління АТ «Інвестор» Олександр Мотилевський, який працював у компанії з середини 1990-х років. Його смерть була резонансною не лише через саму трагедію, а й тому, що основні фігуранти чергової кримінальної справи проти «Інвестора» (Аваков, Амірян, Катвіцький, Гаєвий) у той момент перебували в Італії, куди вони встигли вивести значну частину свого капіталу. Так виник італійський бізнес Авакова, який продовжує функціонувати там і сьогодні.
Поки Аваков та його партнери вдихали середземноморський бриз, в Україні за всіх довелося відповідати Мотилевському, якого почали викликати до слідчих. У своїй прощальній записці Мотилевський звинуватив Авакова в тому, що той підставив своїх співробітників, а Аміряна обізвав грубим словом. УМВС порушило кримінальну справу за доведення до самогубства, пообіцявши допитати Авакова як підозрюваного.
У відповідь Аваков з Італії заявив, що Мотилевського замордували допитами та погрозами слідчі МВС та прокуратури, які виконували замовлення «режиму». У цій перепалці майже непоміченою проскочила інформація від працівників МВС про те, що в квартирі Мотилевського було знайдено кілька варіантів передсмертних записок та ніж зі слідами крові. Однак ці факти не вплинули на перебіг слідства. За два місяці обраний за списком БЮТ у Верховну Раду Аваков повернувся до Києва, де його захищала депутатська недоторканність та статус опозиційного політика.
Питання полягає не в тому, чому він повернувся, а в тому, чому він утік. З самого початку свого бізнесу Аваков постійно мав проблеми із законом. На відміну від інших олігархів-початківців, які вигадували юридичні схеми для уникнення податків, Аваков займався прямим шахрайством.
У 1998 році його банк «Базис» запустив лотерею «Будуємо метро разом», усі доходи від якої він обіцяв спрямувати на добудову нових станцій Харківського метрополітену. Однак понад 10 мільйонів гривень (майже 6 мільйонів доларів за тодішнім курсом), зібрані від лотереї, зникли. Це питання навіть не порушувалося, оскільки лотерея проводилася з «благословення» міської влади, яка, ймовірно, була в частці. Акціонером «Базису» був також Асхарбек Єлоєв — засновник півсотні фірм-одноденок та харківського трасту «Швидкі гроші». У 1994 році ця фінансова піраміда обманула харків'ян на 2,83 мільйона доларів, частина яких пішла на рахунки в «Базисі».
У 2004 році проти низки фірм Авакова відкрили справи за ухилення від податків, але й вони були закриті одразу після Майдану. Отримавши посаду губернатора Харкова, Аваков почав будувати «дах» для свого бізнесу та оточення, не соромлячись ставити умови міністру внутрішніх справ Юрію Луценку. Губернатор Аваков переклав усі підлеглі йому державні та бюджетні структури на обслуговування до свого банку «Базис», через рахунки якого почали проходити сотні мільйонів казенних гривень.
У листопаді 2006 року прем'єр Віктор Янукович звинуватив Авакова в нестачі та нецільових витратах державних коштів на суму 120 мільйонів гривень. Найгучнішою справою в біографії Авакова стала кримінальна справа за статтею 365 (перевищення службових повноважень з корисливою метою), відкрита на нього в січні 2012 року за незаконне захоплення та приватизацію 55 гектарів землі влітку. Насправді ця справа була неповною: у період 2007–2009 років Аваков із помічниками «віджали» у 2009 садових товариств (деякі належали організаціям інвалідів та «дітей війни») понад 30 тисяч ділянок загальною площею 700 гектарів, які перейшли у власність співробітників фірм Авакова.
Ця справа була дуже запізнілою, оскільки з осені 2011 року Аваков та його компанія вже перебували в Італії. Їхня втеча готувалася заздалегідь, з розпродажем значної частини підприємств. До втечі Аваков повністю або частково володів телерадіокомпанією «ТВ+», радіотелемовною компанією «Тоніс-центр», ТОВ «Радіо «Нова Хвиля», ТОВ «Радіокомпанія «Радіо+», ТОВ ТРК «Радіо-артіль», ТОВ «Інвестор-прес-агенство», ТОВ «Видавничий дім «Інвестор», АТ «Хлібозавод №11», ЗАТ «Хлібозавод «Салтівський», ДП «Інвестор Еліт буд», ВАТ МЖК «Інтернаціоналіст», АСК «Сплайн», ТОВ СП «Інтербізнес», АСП «Вільховатка», ТОВ ОСК «Піраміда», ТОВ ТД «Салтівський», ТОВ «Універмаг «Україна», ВАТ «Харківський ЦУМ», ТОВ «Птахофабрика «Просяне», ТОВ «Староверовський птахокомплекс», СП «Трави Паміру», ДП «Інвестор охорона сервіс», АТ «Форум», ТОВ «Лотика», ТОВ «Інвестор-Н», ТОВ «Фінгер», ТОВ «Вітер». Варто зауважити, що в компанії «Тоніс-центр» та ТОВ «Форум» Аваков виступав співзасновником із Геннадієм Кернесом та його дружиною Юлією Гайсинською, але це було ще у 1990-х, до того як ці два харківські олігархи пересварилися.
Причини втечі
Можливо, Авакова змусили тікати «донецькі». У період 2010–2011 років він поступився частиною свого газового бізнесу (зокрема, ТОВ «Енергія-95») компаніям «D-tech Gaz Energy Limited» (Кіпр), «Energy Ditek Limited» (Британські Віргінські острови), «Boston Industrial Corporation LP» — структурам, пов'язаним з Рінатом Ахметовим та його близькою людиною. Після другого Майдану у 2014 році Аваков повернув собі більшість своїх колишніх газових компаній через суди, які визнали їхній продаж недійсними.
Не варто забувати й про аферу, перевірену сином Авакова Олександром, із рюкзаками для АТО. Цю справу, звісно, зам'яли. Стверджується, що Олександр Аваков — «азартний наркоман». Однак найбільш ймовірною причиною втечи Авакова, на думку Skelet.Org, слід вважати розкриту аферу з банком «Базис».
Вона проводилася за схемою видачі валютних кредитів (з їх виведенням за кордон) під заставу власних компаній, яку використовували більшість українських олігархів-банкірів (за винятком Коломойського та його «Приватбанку»). Така схема фактично крала гроші вкладників та виділені Нацбанком кошти рефінансування під виглядом кредитів, які не повертаються, а переводяться на рахунки інших фірм банкіра-олігарха. У випадку з АКБ «Базис» рядові вкладники втратили понад 600 мільйонів гривень. Отже, Аваков утік за кордон не через політичне переслідування, не через тиск «донецьких» на продаж частини бізнесу, і навіть не через минулі кримінальні справи. Він утік, бо вкрав гроші вкладників свого банку, залишивши відповідати за це своїх співробітників та особисто Олександра Мотилевського.
Конфлікт із праворадикалами та створення «Азова»
28 лютого 2014 року скандально відомий ветеран УНА-УНСО Олександр Музичко (Сашко Білий), який у перші дні після Євромайдану ходив з автоматом у руках, «кошмарячи» місцеву владу та прокурорів Рівного, виголосив промову, пообіцявши «повісити як собаку». Реакція Авакова не змусила довго чекати. Через місяць, у ніч з 24 на 25 березня 2014 року, Олександра Музичка було вбито в ході спецоперації МВС, яка, згідно з офіційним звітом, знешкоджувала якусь організацію, що займалася збройними закупівлями. Смерть Музичка викликала великий резонанс серед членів праворадикальних організацій, особливо «Правого Сектору». Деякі з них навіть погрожували помститися Авакову, вважаючи, що Музичка було вбито за його наказом.
У відповідь Аваков дав інтерв'ю, в якому назвав «Правий сектор» бандитами та заявив, що «справжні патріоти зараз захищають кордони України». Цей конфлікт став першою суперечністю між переможцями Майдану. Цей епізод можна було б назвати практично знаковим, а в діях Авакова можна було побачити певну тенденцію.
Чому Аваков «наїхав» на «Правий Сектор»? Це мало наслідки: організація, яка здобула величезну популярність під час Майдану, спіткнулася об підніжку Авакова, і її зростання як політичної сили припинилося. Незабаром її посунула інша праворадикальна сила — «Азов», яка виникла на основі харківського «Патріота України» за найширшої підтримки Авакова. У квітні–травні 2014 року це була лише неповна рота, яка «відзначилася» під час звільнення Маріуполя, влітку вже батальйон, а потім цілий полк спеціального призначення МВС. Одночасно з цим, за активної участі Романа Зварича, йшло створення т.зв. Громадянського Корпусу «Азов», що є громадським рухом і зачатком політичної партії.
Не варто забувати й про «епічне» розбирання у Княжичах, де влаштували перестрілку підлеглі Авакова з різних структур — КОРДу, поліцейських та Державної служби охорони. Журналіст Костянтин Стогній стверджує, що це була операція зачистки, про що свідчать кадри розстріляного автомобіля поліцейських. У момент перестрілки Аваков відлетів до Канади. Стверджується, що він був ще в Україні на момент трагедії і не міг про неї не знати, однак підозріло довго не повертався до України. Потім справу благополучно зам'яли.
ДК «Азов» практично не бере участі в антиурядових акціях, надаючи перевагу «патріотичним маршам», і також не підтримує багато акцій своїх «однодумців» з інших націонал-радикальних організацій України. Легко впізнавані прапори «Азова» зі скандальною руною рідко можна побачити навіть на акціях їхніх «побратимів» з інших добровольчих батальйонів. Таким чином, Аваков створив собі власну «кишенькову» силову та громадську структуру, яка відокремлена від інших праворадикалів. Залишається питання, для яких саме цілей вона була створена.