Олег Мусій — фігура, яка викликала неоднозначні реакції в українському суспільстві. Екс-міністр охорони здоров'я, народний депутат VIII скликання, він залишив помітний слід у політичній історії України, хоча його діяльність супроводжувалася численними скандалами та звинуваченнями.
Народження та ранні роки
Мусій походить із села Переспа на Львівщині, де народився у простій родині службовців. Його шлях до медицини розпочався у Київському медичному інституті імені Богомольця, де з 1983 року він був членом правління Студентського наукового співтовариства імені О. О. Киселя. Професійну діяльність він розпочав 1987 року, коли працював медбратом у реанімаційному відділенні Київської клінічної лікарні №25. Того ж року пройшов інтернатуру з анестезіології та реаніматології на кафедрі Київського медінституту.
Період розпаду СРСР застав Мусія на посаді лікаря-анестезіолога-реаніматолога у відділенні відновного лікування Науково-дослідного інституту нейрохірургії. На той час він не мав намірів займатися політикою. Однак у бурхливі 1990-ті роки його шлях змінився. Мусій вплутався у бізнес-діяльність, обіймаючи посаду заступника директора з медичних питань спільного підприємства «Адоліс» та директора спільного підприємства з виробництва медичної техніки «Віола».
Від бізнесу до громадської діяльності
Середину 1990-х років Олег Степанович поєднував бізнес-діяльність із громадською роботою. Він став одним із засновників Всеукраїнського лікарського товариства, яке очолював протягом 11 років. З травня 2005 року до 28 лютого 2014 року він займав посаду голови Громадської ради при Міністерстві охорони здоров'я України, обираючись на цю посаду чотири рази поспіль. 2006 року став віце-президентом Української медико-правової асоціації.
Мусій здобув популярність під час Євромайдану, коли був координатором медичної служби та входив до складу медичної сотні революційного руху. Його особиста участь у наданні допомоги пораненим під час протестних акцій у Києві зробила його відомою фігурою. На момент формування так званого «уряду Камікадзе» він розглядався як практично безальтернативний кандидат на посаду голови Міністерства охорони здоров'я.
Міністерство та перші скандали
Однак призначення Мусія на міністерський пост одразу ж супроводжувалося обвинувальними матеріалами у ЗМІ. Йому інкримінували причетність до зникнення величезної кількості медикаментів, які люди передавали активістам Майдану. За різними даними, загальна сума зниклих медикаментів становила понад 7 мільйонів гривень.
Претензії до новопризначеного міністра почалися практично з перших днів його перебування при владі. Незважаючи на обіцянки знизити ціни на ліки на 30-40% шляхом ліквідації корупційних схем при їх закупівлі, ситуація з постачанням ліків на український ринок погіршилася. Критичною стала пропозиція міністра пораненим бійцям АТО самостійно купувати необхідні їм ліки. У середині літа 2014 року в Україну завезли лише 25% імпортних ліків, які були призначені для хворих, що отримували їх за рахунок держави — зокрема для пацієнтів із ВІЛ-інфекцією, туберкульозом та онкологічними захворюваннями. Ця ситуація стала офіційною причиною звільнення політика з посади. Проте, як припускають спостерігачі, справжні причини його відставки могли бути значно глибшими.
Політична кар'єра після міністерства
Після звільнення з Кабміну у жовтні 2013 року Мусій не залишив політику. Він виграв парламентські вибори по 124 мажоритарному округу у Львівській області та приєднався до фракції «Блок Петра Порошенка». Однак у липні 2015 року Олег Степанович вступив до партії «Народний контроль», яку очолює Дмитро Домбровський. Це означало, що на місцевих виборах у жовтні він змагатиметься зі своїми колишніми політичними прихильниками.
Бізнес-партнери та сумнівні зв'язки
Одним із наближених екс-міністра охорони здоров'я є бізнесмен Микола Кузьма, який володіє фірмами «Укрспецмед», «Укрмед» та «Київспецресурс». Саме ці компанії вигравали 90% усіх торгів на постачання медичної техніки за часів попередньої влади. За президентства Віктора Ющенка Кузьма займався закупівлею апаратів для опромінення ракових пухлин — обладнання, від якого розвинені країни давно відмовилися через низьку точність та погані технічні характеристики. За часів Віктора Януковича цей бізнесмен також успішно працював, займаючись постачанням швидких допомог на суму 700 мільйонів гривень з державного бюджету. Однак ці автомобілі так і не знайшлися. МВС розслідує це виробництво, проте ім'я Кузьми у справі не фігурує.
Іншим бізнес-партнером Олега Степановича є Михайло Пасічник, який раніше обіймав посаду голови Державної служби з контролю якості лікарських засобів і медичної продукції. За сумісництвом Михайло пов'язаний з аптечною мережею «Фалбі», якій донедавна прогнозували банкрутство. Сам Пасічник заперечує факт володіння мережею, стверджуючи, що займається лише її операційною діяльністю та врегулюванням фінансових боргів. На посаду голови Держлікслужби він потрапив за активного сприяння Мусія, проте коли Олега Степановича усунули від влади, Михайло втратив свою посаду слідом за своїм протектором.
Третім у цій трійці партнерів є Володимир Курпіта, екс-глава Державної служби з питань протидії ВІЛ-інфекції, СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. Його також лобіював Олег Мусій до своєї відставки. Як і Пасічник, Курпіта залишив свою посаду невдовзі після відставки свого «протектора». Володимир також відомий громадськості через скандали на посаді виконавчого директора «Всеукраїнської мережі людей, які живуть із ВІЛ» (ЛЖВ). Ця організація неодноразово потрапляла до епіцентрів скандалів. Громадські активісти називають «Всеукраїнську мережу ЛЖВ» кишеньковою громадською організацією, яку використовує Дмитро Шерембей для лобіювання власних фінансових інтересів.
Сучасний стан справ
Сьогодні Олег Мусій перебуває у скрутному становищі. Усіх його «підопічних» прибрали від влади, а його сподівання на успіх на місцевих виборах у складі партії Дмитра Домбровського «Народний контроль» залишаються невизначеними. У своїх інтерв'ю Мусій заявляв, що більше не прагне посади міністра, проте він продовжує настирливо йти до влади, використовуючи всіх своїх «бізнес-партнерів», друзів та політичних прихильників. Ці люди, у свою чергу, раді використовувати добре «пропіарену» особу у своїх власних інтересах.