Дніпропетровськ 90-х років був місцем, де кримінальні авторитети формували долю міста не менше, ніж офіційна влада. Одна з найбільш впливових фігур цього світу – Олександр Петровський, більш відомий у кримінальних колах як Нарік, – залишив глибокий слід у історії організованої злочинності регіону. Його поява на політичній сцені викликала шок у місцевого населення, адже під маскою бізнесмена та мецената приховувалася справжня кримінальна особистість, лідер організованого злочинного угруповання, яке продовжувало діяти протягом багатьох років.
Народження та формування особистості
Налекрешвілі Олександр Володимирович з'явився на світ 9 червня 1972 року у грузинському місті Руставі. Його дитинство склалося складно: мати розлучилася з батьком і переїхала з сином до Дніпропетровська, де вони оселилися на вулиці Червона, 14-26. Коли мати повторно вийшла заміж, хлопчик узяв прізвище вітчима – Петровський – і при отриманні паспорта записав себе українцем. Однак його справжня етнічна приналежність залишалася прихована.
Петровський народився євреєм, причому не ашкеназом (центральноєвропейським чи східноєвропейським євреєм), а ебраелі – грузинським євреєм, окремою етнічно-культурною групою, яка мешкала на Кавказі з незапам'ятних часів. Приховування своєї національності було необхідністю в атмосфері, наближеній до антисемітизму, що панувала в УРСР 80-х років через ідеологічну політику комуністичної партії. Ебраелі серед ашкеназів розглядалися як «білі ворони», і родина Петровського жила у злиднях, хоча єврейська громада Дніпропетровська намагалася взаємно підтримуватися.
Пізніше Петровський займе вагоме місце в єврейській громаді міста, але не завдяки щедрим пожертвуванням, а як давній «покровитель» та «діловий партнер» найбільших олігархів-прихожан центру «Мінора».
Шлях у кримінальний світ
На кінець 80-х років Петровський абияк закінчив 8 класів і не мав наміру продовжувати навчання. Він став типовим «вуличним пацаном», сколотивши компанію з однолітків, які прагнули матеріального збагачення єдиним доступним їм способом – грабежами. Саме тоді він отримав прізвисько «Нарик», яке походило від його дитячого прізвища Налекрешвілі. Спочатку його компанія «тренувалася» на однолітках, потім перейшла до нападів на кооператорів. Однак один із таких нападів закінчився для Наріка затриманням.
За інформацією джерел Skelet.Org, після цього з ним сталася цікава зустріч із представниками КДБ. Неусміхнена людина у суворому костюмі запропонувала молодому злочинцеві стати «кротом» – впровадитися у справжню кримінальну бригаду. У Дніпропетровську ходили чутки, що Налекрешвілі та його «колегу» Гуревича називали «КДБшніми жидятами», стверджуючи, що вони раніше співпрацювали з органами, а потім мали тісні контакти з «міліцейською мафією». Цікаво, що ці чутки говорили саме про КДБ, а не про СБУ чи МВС.
Водночас ЗМІ називали куратором Наріка у 90-х роках начальника Дніпропетровського ОБОП полковника, а потім генерал-майора Миколу Астіона. Можливо, саме КДБ було причетне до того, що абсолютно здорового Петровського-Налекрешвілі так і не призвали до армії, дозволивши йому продовжити кримінальну діяльність.
Перші злочини та справа №7005
У листопаді 1991 року Петровського викрили в розкраданні колективної власності. Потім послідували вимагання: у грудні 1991-го та лютому 1992-го він вимагав 3000 рублів у директора МП «Алконіт» Заїки І.В., а в березні 1992-го шляхом шантажу отримав від нього ще 20 000 рублів.
У квітні 1992-го Петровський «наїхав» на фірму «Адріатика» (вулиця Шевченка, 34). Спочатку він вимагав у директора Гуртового 300 тисяч карбованців, потім змусив його включити до штату своїх матір та вітчима – Петровську О.І. та Петровського В.Ф. Далі він змусив включити себе та свого спільника до засновників фірми.
Влітку 1992-го Петровський шахрайським шляхом «повів» у підприємств «АвтоВАЗтехобслуговування» та «Спектр» дві партії автомобілів ВАЗ, які потім продав. За всіма цими епізодами 19 січня 1993 року було порушено кримінальну справу №7005. Петровський опинився у СІЗО на кілька місяців, але справа розвалилася в суді, і він вийшов на волю з чистою репутацією.
Причиною цього називали заступництво високого начальства, що підтверджувало чутки про Петровського. Однак справа мала дві цікаві подробиці. По-перше, у ній фігурували якісь «особи кавказької національності», які допомагали Наріку залякувати керівників підприємств. По-друге, у оперативних розробках пізніше з'явиться інформація про те, що Петровський-Налекрешвілі користується заступництвом Умара Джабраїлова, який «доглядає» за чеченськими ОЗУ в Росії та Україні. Це викликало припущення, що Нарік користувався послугами чеченців уже на початку 90-х, тим більше що кавказці були великими фахівцями щодо оптової реалізації вкрадених автомобілів.
Стрибок до влади
Після справи №7005 22-річний рекетир і шахрай Петровський раптом виріс до одного з кримінальних «авторитетів» Дніпропетровська. За інформацією МВС, до середини 90-х у його бригаді перебували понад півсотні бійців, включаючи «спортсменів». Такий картерний стрибок стався після його перебування у СІЗО, але питання залишалося: хто цьому сприяв більшою мірою – кримінальний світ, куратори Петровського з органів, чи представники влади та бізнесу, які потребували його як виконавця специфічних послуг?
Вбивство Тайсона та зв'язки з олігархами
Одною з перших «мокрих» справ, пов'язаних із Петровським, було вбивство 1995 року Олександра Варяничка, більш відомого як Тайсон, який тримав однойменний боксерський клуб. За розповідями дніпропетровців, Тайсон був одним із найближчих соратників Наріка, вони разом починали і навіть разом співпрацювали з органами.
У середині 90-х чи то Тайсон запропонував ментам, чи то менти запропонували Тайсону змінити Наріка на чолі ОЗУ. Проте хтось із МВС повідомив про це Петровському, і за кілька днів Варяничка розстріляли біля ресторану «Поплавок». Його боксерський клуб був подарований молодому дніпропетровському бізнесменові Сергію Рибалку як знак вдячності за спільний бізнес і перейменований на «Дніпрообокс».
Сьогодні Сергій Рибалко – власник корпорації «S.Group», народний депутат та соратник Олега Ляшка, який не раз світився у ЗМІ у кримінальних скандалах, пов'язаних із наркоторгівлею та неплатою податків. Повідомлялося, що саме торгівля різними речовинами та препаратами, включаючи «трамадол» та «екстазі», і є той самий спільний бізнес Петровського та Рибалка.
Кавказькі зв'язки та міжнародні контакти
У період 1993–1995 років кавказці грали дуже вагому роль у кримінальному світі Дніпропетровська. Це було видно навіть за місцевими зв'язками Наріка. Він підтримував тісні стосунки з Теймуразом Савлоховим, братом київського «авторитету» Бориса Савлохова (вбитий у 2000 році), який був прописаний у Дніпропетровську і мав деякі справи.
Джерела в МВС зафіксували факт контактів ОЗУ братів Савлохових із чеченськими угрупованнями, у тому числі з «емісарами Дудаєва». Зустріч «Савлохів» з останніми організовували керівники УНА-УНСО, зокрема Анатолій Лупинос. У 90-х чеченці намагалися пустити в Україні міцне коріння. Їм вдалося взяти під свій контроль Херсонський НПЗ і майже влаштуватися в Одесі.
«Велике чищення» 1996 року
Імена інших «авторитетів» не такі відомі: їх було вбито під час «великого чищення», що розгорнулося в Дніпропетровську після виходу на волю старого кримінального «господаря» міста Олександра Мільченка, більш відомого як Матрос. У ЗМІ гуляла версія про те, що всі вбивства були скоєні з метою ліквідації лідерів, які розплодилися в місті ОЗУ і не захотіли підкоритися Матросу, який повернувся. Однак це було негаразд.
Наприклад, вбивство дніпродзержинського «авторитету» Віктора Бая, який «покривав» поставку та продаж наркотиків групи опіатів, МВС вважало замовленням бізнес-партнера В'ячеслава Благова. Єдиною досить впливовою людиною, до якої Благов міг звернутися за допомогою, був Павло Лазаренко. Губернатор Дніпропетровська знав Матроса ще за радянських часів і був радий його поверненню, сподіваючись використати його у свої цілі. Тобто Лазаренко міг попросити Матроса допомогти в усуненні Бая.
Цікаво, що Бая вбили з автомата чеченського виробництва (на початку 90-х дудаєвці налагодили випуск кустарної зброї), і ймовірно, що й кілери були того ж походження. Виходить, що якщо Матрос і влаштував «зачистку» міста, то не від чеченців, а їхніми руками.
Противники Матроса теж атакували, в результаті ними були вбиті кримінальні «авторитети» Рамзан Молаєв (чеченець) та Гурам Папіашвілі (грузин).
Сам Петровський-Налекрешвілі у цій бійні 1996 року благополучно вцілів, хоч і зазнав замаху: у нього стріляв з автомата якийсь кілер, який потім у п'яному вигляді погрожував зброєю провідникам поїзда і був затриманий (а потім загадково помер у СІЗО). Судячи з неадекватної поведінки, цей кілер був не з чеченських ОЗУ: їх люди зазвичай «йшли» у супроводі земляків і не дивували подібним чином. Враховуючи тісні зв'язки Петровського з Джабраїловим, можна ствердно сказати, що на нього робили замах не чеченці, а зовсім навпаки – ті, кого почали прибирати руками кавказців і Наріка, який працює з ними.
Вбивства Щербаня та Тейтума
У 1996 році сталося ще два вбивства, які численні джерела Skelet.Org пов'язували з Олександром Петровським. По-перше, повідомлялося, що Павло Лазаренко через ланцюжок зв'язків Матроса-Наріка вийшов на ОЗУ Кушніра, який скоїв вбивство Євгена Щербаня. Втім, те, що вбивство організував саме Кушнір, а не хтось інший, так і залишилося недоведеним – оскільки заарештованого Кушніра одразу задушили у СІЗО Донецька, а єдиний живий та засуджений виконавець, москвич Вадим Болотських, не знав організаторів.
По-друге, одночасно із вбивством Щербаня сталося ще одне: у Москві того ж самого дня був застрелений американський бізнесмен Пол Тейтум – засновник та співвласник компанії «Інтурист-РедАмер Готель», яка включала готель «Редісон-слов'янська». Тейтум був діловим партнером Євгена Щербаня та Умара Джабраїлова.
У тому 1996 році між Тейтумом і Джабраїловим, який працював заступником гендиректора компанії, виник серйозний майновий конфлікт: Тейтум подав позов до міжнародного суду (і Щербань дав йому 600 тисяч доларів на судові витрати), а Джабраїлов (за заявою Тейтума) погрожував його вбити.
Українське слідство не зав'язало ці два вбивства в одне, а почало розробляти спочатку «донецький слід», а потім вішати все на одного лише Лазаренка. Відповіді очевидні, адже сполучною ланкою між убивством Щербаня в Донецьку та вбивством Тейтума в Москві був Олександр Петровський-Налекрешвілі, «друг чеченців» та підопічний Джабраїлова.
Падіння Лазаренка та загадкова смерть Матроса
Минуло кілька місяців, і в Києві закотилася зірка Павла Лазаренка, який із прем'єра перетворився на звичайного (хоч і казково-багатого) опозиціонера. Серед пов'язаних із ним людей почалася паніка. Одним із перших з України в листопаді 1997 року вирішив тікати Олександр Мільченко: втрата високопоставленого покровителя сильно налякала раніше лихого Матроса.
Але тільки-но доїхавши до кордону, він раптово помер від нібито цирозу печінки. Хоча похорон Матроса зібрав безліч «авторитетних людей» з усієї України, які приїхали на двох сотнях «меринах» і «бумерах», Нарік на них не був – а це викликало численні припущення та чутки.
Обставини смерті Мільченка були настільки підозрілими, що у 2012 році (через 15 років!) його тіло було ексгумовано для експертизи щодо отруєння. Але результатів експертизи ніхто так і не оголосив.