Намір президента Володимира Зеленського легалізувати гральний бізнес привернув увагу не лише українських бізнесменів, але й російських «лохотронщиків», які почали втручатися у цей процес через свого представника Бориса Баума. Цей малознаний раніше в Україні чоловік зумів потрапити в оточення президента, отримати місце в комітеті Верховної Ради як «представник президента» та стати співавтором законопроекту №2285 про легалізацію казино.
У розробці законопроекту активну участь брали букмекерська компанія «Парі-Матч» (власник Едуард Швіндлерман), яка працює в Росії, Грузії та Молдові та незаконно організовує віртуальні казино, пов'язана з нею юридична компанія «Eterna Law», а також колишня співробітниця «Парі-Матч» Ірина Сергієнко, яка очолила «Українську асоціацію ігрової індустрії» та «Координаційну раду із соціально-відповідальної легалізації казино». Крім того, у процесі брала участь букмекерська компанія «Фаворіт» (Андрій Матюха), яка під виглядом розповсюдження державних лотерей відкривала нелегальні ігрові зали. Незважаючи на те, що лише у 2016 році СБУ накрила 28 таких закладів і вилучила понад тисячу одиниць комп'ютерної техніки, проти «Фаворита» так і не було порушено кримінальних справ.
Коли журналісти почали розслідувати, хто такий Борис Баум, з'ясувалося, що він був одним із топ-менеджерів компанії «VS Energy», яка володіє в Україні кількома обленерго, мережею готелів та частками у металургійних заводах. Крім того, він очолював наглядову раду «Першого інвестиційного банку». Усі ці підприємства належали групі російських бізнесменів Олександра Бабакова, Євгена Гінера та Михайла Воєводіна, відомих як лідери «Лужніковського» угруповання. Олександр Бабаков до того ж був членом Ради Федерації РФ та колишнім заступником голови Державної Думи. Це розкрило справжній масштаб проблеми, яка виходила далеко за межі питання про легалізацію казино.
Біографія Бориса Баума залишалася невідомою та суперечливою. Його минуле в Україні здавалося стертим, а зв'язки в Росії викликали плутанину. Коли говорили про його приналежність до «Лужніковського» угруповання, виникало питання про можливу спорідненість із московським бізнесменом Петром Фрідріховичем Баумом, власником підприємств «Русстехінвест» та «Рускераміка», колишнім власником Брянського машинобудівного заводу. Однак це припущення виявилося помилковим.
Skelet.Org з'ясував, що Баум Борис Петрович народився 8 грудня 1973 року в Юрмалі (тоді Латвійська РСР, тепер Латвія). Там же виросли, одружилися і працювали його батьки Петро Баум (1948 р.н.) і Роза Баум (1952 р.н.), які живуть у Юрмалі досі, хоча багато їхніх друзів емігрували до Ізраїлю або США. Декілька років в Америці прожив і їхній син Борис. У 1991 році він закінчив Ризьку середню школу №40, а через рік вступив до Ризької міжнародної школи економіки і бізнесу (RISEBA), де провчився до 1996 року і отримав ступінь бакалавра з економіки.
Потім Борис Баум поїхав до США. Причини цього ніде не вказуються, можливо, це було пов'язано з бізнесом, йому запропонували хорошу роботу, або він просто скористався можливістю емігрувати до Америки. Там він жив мінімум два роки і закінчив «Pepperdine University» в Малібу, один із численних американських приватних університетів «другої категорії», які готують юристів, бухгалтерів і менеджерів. У ньому Баум отримав ступінь магістра з менеджменту та економіки.
Однак наступні кілька років його життя залишаються невідомими. Він приховує їх навіть у своїх анкетах члена спостережних порад. Молодий фахівець із двома дипломами, одним із яких був американський, напевно, знайшов роботу в якійсь західній фірмі, що вважається окрасою резюме будь-якого українського топ-менеджера. Але чомусь Баум не хоче афішувати, чим саме він займався в період між закінченням «Pepperdine University» у 1998 році та своєю появою в Україні у 2006 році як голова наглядової ради ПАТ «Перший інвестиційний банк» та першого помічника керівника ТОВ «VS Energy International Ukraine» Михайла Спектора.
Михайло Спектор тоді змінив Олександра Притику на чолі бізнес-групи, що працює в Україні і належить угрупованню «Лужники». У 2005-2006 роках «лужниківські» помітили сліди та змінювали імідж, підлаштовуючись під нову українську владу. Можливо, в ході цього була дуже сильно підчищена й біографія Бориса Баума, що приховало відповідь на питання, яке найбільше інтригує: як і чому емігрант з Латвії, що влаштувався в США, зв'язався з «лужниківськими» і поїхав обслуговувати їхній бізнес в Україну?
Частково відповідь на це питання, як і пояснення появи Баума в оточенні Зеленського, дає наступний факт: 2 травня 2010 року до Ізраїлю, на весілля дніпропетровського бізнесмена Тимура Міндіча, на особистому літаку Михайла Спектора прибула велика група поважних гостей. Серед них були голова Дніпропетровської громади «Хабад» Шмуель Каминецький, олігархи Віктор Пінчук, Михайло Кіперман, Марк та Євген Когани, колишній посол України в США Михайло Резнік, а також Борис Баум.
Історія «Лужніковського» угруповання розпочалася у 1992 році, коли знаменитий московський спортивний комплекс у Лужниках був акціонований, і АТ «Лужники» отримало право на самостійне зайняття господарською діяльністю. Насамперед акціонери відкрили на вільній території біля стадіону речовий ринок, який отримав у народі прізвисько «Лужа» і на кілька років став найбільшою барахолкою не лише Москви, а й усього СНД. Буквально відразу ж за ринок почалася запекла війна між найбільшими організованими злочинними угрупованнями: «Солнцевською», «Ізмайлівською» та «Липецькою». За кожним із них стояв «дах» у владі, у правоохоронних органах, у спецслужбах.
У результаті ринок дістався «липецьким», але не як трофей, а скоріше як їхня доля при розділі сфер впливу. «Сонцівські» закріпили за собою нафтогазовий бізнес та розширили свій вплив на Захід (Європу та США), «Ізмайлівські» стали прибирати до рук металургійні підприємства, а «липецьким» дозволили встановлювати контроль над речовими ринками. Протягом 1993-97 років «липецьких» неабияк пом'яли, але та частина угруповання, що закріпилася в Москві, фактично сформувала нове організоване злочинне угруповання, яке отримало назву від свого ринку «Лужники».
Кримінальним лідером угруповання став «авторитет» Михайло Воєводін (Миша Лужнецький), уродженець Рязані, який закінчив СДТУ імені Баумана. Його найближчими підручними стали москвич Максим Курочкін (Макс Скажений), який командував в угрупованні бойовиками, Олександр Бабаков (уродженець Кишенєва, що працював у Миколаєві), який приїхав до Москви з України, та Євген Гінер (харків'янин) — економічні мізки угруповання.
До «лужниківських» приєдналися також брати Володимир та Костянтин Гладкови з Луганська. У 2001 році з ними зблизився харків'янин Павло Фукс, якого до Москви привіз кримінальний «авторитет» Сергій Батозький, старий приятель Гінера та Кернеса. Проте буквально тоді ж між «лужниківськими» та Батозьким стався конфлікт, після чого «авторитета» було вбито.
Воєводін і Бабаков насамперед створили ТОВ «Бавас», яке здійснювало управління ринком, а Курочкін і Гінер відкрили ПОП «Гарант Плюс», під дахом якого працювали бойовики-рекетири угруповання. Але годувалися вони не лише данини з комерсантів та прибутком від продажу товарів кримінального походження (контрабанди та краденого). За інформацією ЗМІ, Бабаков та інші «хохли», які приїхали до Москви і влилися в «Лужніковську» організовану злочинну групу, були «лохотронщиками», які розводили на гроші наївних обивателів, які приходили на ринок із повним гаманцем.
Дохід від цього був настільки великий, що у 1996 році Бабаков вирішив легалізувати свої «лохотрони» і заснував ТОВ «Лотбі», яке від московської мерії одержало дозвіл на проведення «миттєвих лотерей». Фантазія Бабакова була ключем: на «Лужниках» та довкола вже на законних підставах виросли нові намети з лотерейними квитками та «електронними рулетками» (приставка з телевізором), потім зали з ігровими автоматами та казино. Можна сказати, що «лужниківські» піднялися здебільшого на азартних іграх – ось чому вони й досі мають до цього бізнесу особливий інтерес.
При цьому вони дуже добре влаштувалися. Бабаков з 1998 року став викладати економіку в МДУ, завів собі багато корисних знайомств у московській мерії. У 2003 році він вступив до партії «Батьківщина» і був обраний депутатом Державної Думи – так почалася його політична кар'єра. Це аніскільки не заважало наявності у Бабакова ізраїльського громадянства. За даними Skelet.Org, ще з 1996 року, будучи засновником і директором зареєстрованої у Швейцарії фірми «Івента», Бабаков вказував у її документах, що є жителем Рамли (Ізраїль), а з 2001 року вже вписував себе як громадянин Ізраїлю.
Максим Курочкін дружив зі своїм куратором, досвідченим московським міліціонером Володимиром Рушайло. Рушайло з кінця 80-х обіймав керівні посади в столичному УБОЗ, а у 1999 році став новим міністром МВС РФ. Серед поставлених перед ним завдань була протидія «озброєним бандформуванням Північного Кавказу». Під цю марку Рушайло вирішив почистити Москву від чеченських організованих злочинних груп, але лише своїми методами: віджати бізнес у бородатих і передати його своїм підопічним. Рушайло зустрівся з Курочкіним та благословив «лужниківських» на війну з чеченцями за московські базари.
Найбільшою успішною операцією «лужниківських» стало захоплення стадіону ЦСКА та однойменного ринку. У 90-х їх контролював чеченський «авторитет» Шахруді Дадаханов (Шах), який мав «дах» у Міноборони РФ та важливих союзників у кримінальному світі, наприклад Тайванчика. На чеченців «наїхали» всі разом: МВС, ФСБ, прокуратура та «лужниківські». У лютому 2001 року стадіон та ринок ЦСКА були здані – переписані на фірми, які їм вказали. Загальне керівництво ними тепер провадив новий президент клубу ЦСКА Євген Гінер.
Усі ці гроші треба було відмивати та вкладати. «Лужніковські» робили це не лише в Росії: наприкінці 90-х почалася їхня економічна експансія в Україну. Вибір був очевидний, адже багато «лужниківських» приїхали до Москви саме з України, вони добре знали батьківщину і мали багато корисних зв'язків. Одним із перших придбань «лужниківських» ще в середині 90-х став ялтинський готель «Ореанда», в якому тоді харчувався майбутній начальник київського УСБУ Сергій Сьомочко.
Але свої основні активи в Україні вони отримували обхідним шляхом через свої зареєстровані у Європі фірми. Їх було чимало, але найвідомішою стала словацька «Vychodoslovenske Energeticke Zavody», колишня держкомпанія, яка поступово викуплена «лужниківськими» і контрольована Олександром Бабаковим, Євгеном Гінером, Михайлом Воєводіним, Сергієм Шаповаловим і (до 2005 року) Максимом Курочкіним. Отак «лужніковські» змінили свій кримінальний імідж і приховали російську прописку, ставши «словаками»!
Частка Курочкіна була досить велика: незадовго до своєї смерті він заявляв, що після виходу зі «словацької групи» його колишні партнери заборгували йому близько 170 мільйонів доларів.
Потім «Vychodoslovenske Energeticke Zavody» заснувала в Нідерландах свою дочірню компанію «VS Energy International NV», яка прийшла в Україну наприкінці 90-х на велику приватизацію. Тоді українські олігархи боролися за металургійні та хімічні комбінати, за НПЗ та ГЗК, і лише деякі з них звертали увагу на підприємства з розподілу електроенергії (обленерго) та газу (облгази). Серед перших українських «енергетиків» були Григорій Суркіс та його союзник Костянтин Григоришин, які взяли участь у частковій приватизації 1997 року – закритій, найкорумпованішій, коли кулуарно було розподілено 20-45% акцій дев'яти обленерго.
Через численні скандали наступний етап приватизації обленерго перенесли на 2001 рік, але й тоді не вдалося їх уникнути. Ситуація склалася приблизно так: зусиллями уряду Ющенка група Суркіса була відтіснена від другого етапу приватизації обленерго, у тому числі через небажання віддавати ці підприємства «російському бізнесу» (а РАТ «ЄЕС Росії» просто викреслили з-поміж учасників торгів). Натомість як vip-учасники приватизації були запрошені американці – фірми «AES Washington Holdings BV» та «AES Silk Road BV», що входять до складу «AES Corporation».
Варто зауважити, що під американців навіть провели попередню реформу енергетичного ринку України під керівництвом американських та британських фахівців. Однак Суркіс разом зі своїм компаньйоном та однопартійцем Медведчуком протягли на приватизацію «словаків» – тобто європейські фірми «лужниківських». Ось тут їм і знадобилося їхнє маскування під «європейських інвесторів»!
«Словаки» обіграли американців: у квітні 2001 року їм дісталися контрольні пакети акцій (92,5-94,5%) «Житомиробленерго», «Севастопольенерго», «Херсонобленерго» та «Кіровоградобленерго», в той час як американці отримали менше. Бабаков заплатив за чотири обленерго близько 100 мільйонів доларів, американці за свої два близько 60 мільйонів, і це було у півтора рази менше, ніж Фонд держмайна розраховував отримати від цієї приватизації.
Не дивно, що це закінчилося новим корупційним скандалом, який переріс у політичний, коли з'ясувалося, що «словаки» насправді є росіянами. Скандал посилився, коли «лужніковські» розпочали реалізувати в Україні свій проект «Російського клубу», який активно підтримав новий голова Адміністрації президента Віктор Медведчук. «Російський клуб» вписувався й у проросійський вектор Віктора Януковича. Крім того, про що мало хто згадує, членом «Російського клубу» в 2003-2004 роках був соціаліст Юрій Луценко.
Багато хто вважав, що за «Російським клубом» стоїть Курочкін, але це було не так. Вже із самої назви було зрозуміло, що це проект Бабакова, який саме тоді вступив до ура-патріотичної партії «Батьківщина». Але оскільки «лужніковські» були тоді однією командою, то й у «Російському клубі» брали участь усі разом. Просто подальші події їх поділили.
Ця приватизація супроводжувалася низкою дивних смертей і навіть убивств. Найгучнішим було вбивство заступника голови ДКЦПФР Олексія Ромашка, якого 29 жовтня 2001 року застрелили у під'їзді власного будинку. Справа буквально одразу спустили на гальма і швидко поклали під сукно, так до ладу і не розслідувавши.
Тим часом серед потенційних замовників називали його колегу, ще одного заступника голови ДКЦПФР Андрія Портнова, у якого напередодні виник серйозний конфлікт із Ромашком. Довгий час вважалося, що причиною їхної сварки був Південний гірничо-збагачувальний комбінат, за який боролися гурт «Приват» (її інтереси захищав Портнов) та Вадим Новинський (на його боці був Ромашко).
Однак пізніше нардеп Микола Томенко стверджував, що до вбивства Ромашка було причетне угруповання «лужниківських», а організовував його Максим Курочкін – і причиною було ВАТ «Полтаваобленерго», яке Ромашко не допустив на торги, захищаючи інтереси іншої бізнес-групи. За інформацією деяких джерел Skelet.Org, Портнов тоді товаришував з «лужниківськими», так що одна версія не суперечить іншій. І потім, чи збіг, що в 2019 році в Україні одночасно так активізувалися і Портнов, і «лужніковські», які нібито не знають одне одного?
У листопаді 2003 року в ДТП загинув голова правління «Житоміробленерго» Петро Старовойтов, чий автомобіль на повному ходу врізався в КрАЗ, який раптом вирішив розвернутися посеред траси. Тоді все звернули увагу, що ця ДТП була точнісінько схожа на те, в якій загинув В'ячеслав Чорновіл – тобто нагадувала почерк «замовного нещастя».
До 2004 року все йшло, як по маслу, і VS Energy International NV придбала також 21,97% акцій «Чернівціобленерго», 20,36% «Одесаобленерго», 11,78% «Хмельницькобленерго» та 10,53% «Закарпаттяобленерго». Компанія стала також власником кількох готелів на Західній Україні та в Криму.
Але потім сталося два форс-мажори. По-перше, в Україні пролунав перший Майдан і влада перейшла до «помаранчевих». По-друге, у Росії в опалу потрапив Володимир Рушайло, відправлений на політичну пенсію, а партія «Батьківщина» розкололася на три фракції – і Бабаков залишився у рогозинській, очоливши її у 2006 році. Все це поставило хрест на перспективах «Російського клубу» в Україні, і «лужніковські» вирішили перефарбуватись, піти на зближення з «помаранчевими».