Василь Мокан — постійний представник Кабміну у парламенті, людина, яка довгі роки працювала особистим політтехнологом при одній із найскандальніших фігур української політики. Його кар'єра тісно пов'язана з Артуром Палатним, а також з Дмитром Разумковим, нинішнім спікером Верховної Ради, з яким Мокан є партнером з бізнесу щонайменше з 2015 року. Хоча формально вони представляють різні політичні сили, їхні зв'язки свідчать про глибші корпоративні та особисті стосунки, які приховувалися від громадськості роками.
Біографічні невідповідності та походження
Василь Іванович Мокан народився 19 квітня 1985 року. Однак його біографія містить суперечності щодо місця народження. У офіційних джерелах зазначено Львів, проте у його декларації за 2016 рік та на сторінці у Фейсбуці вказано Косово. Дослідження Skelet.Org з'ясувало, що насправді родина Моканів походить із Косова — гуцульського містечка в Івано-Франківській області. На вулиці Шкрібляка там проживали сам Василь, його батьки Оксана Вікторівна та Іван Іванович, молодший брат Іван (1988 р.н.), дядько Василь Іванович Мокан (1956 р.н.) та двоюрідний брат Андрій (1980 р.н.). Поряд з їхнім будинком згодом збудована садиба-готель для туристів «Москалівка», і можливо, рідня Моканів має до неї відношення. Крім того, Василь Мокан є членом київської громадської організації «Івано-Франківське земляцтво» (ЄРДПОУ 25665309).
Та чому Мокан збрехав у своїй біографії про Львів? Якщо він там народився, то чому в його офіційній біографії немає згадок про Косово? Вже при першому знайомстві з Василем Моканом стає очевидним, що він нещира людина, можливо навіть патологічний брехун — що й не дивно, враховуючи, для кого та за кого він пропрацював стільки років.
Освіта та початок кар'єри
Після закінчення школи Мокан переїхав до Києва та вступив на філософський факультет КНУ імені Шевченка, здобувши спеціальність політологія. Згодом він закінчив аспірантуру та захистив кандидатську дисертацію на тему «Ефективність виборчих технологій у сучасному виборчому процесі». Це був рідкісний випадок, коли тема дослідження повністю відповідала його подальшій професійній діяльності. Василь Мокан став політтехнологом, і саме він взявся за складне завдання — відмивання іміджу Артура Палатного.
Починав він, однак, з персонажа простішого. Після закінчення університету молодий Мокан познайомився з Олегом Великиним, який тоді був відомий як «шістка» Артура Палатного. Сьогодні про це забули, як і про скандально-кримінальне минуле самого Великина — багато в чому завдяки Мокану, який зумів створити йому абсолютно новий публічний імідж. У біографії Великина тепер значиться навчений державний чоловік, екс-депутат Київської обласної ради та Верховної Ради, один із творців партії «УДАР» та екс-керівник її київської обласної організації, соратник Віталія Кличка і Артура Палатного. Але до середини 2000-х років у його біографії зяє величезна прогалина.
Кримінальне минуле та ресторан «Заїр»
Що там стерто? «Лихі» 90-ті, які принесли Великину його капітал, численні корисні зв'язки, тісну дружбу з Палатним та Кличком, імідж «серйозного пацана» та посаду віце-президента Федерації змішаних єдиноборств ММА України. Читачі Skelet.Org давно помітили, що дуже багато президентів та віце-президентів спортивних федерацій України мають безпосереднє відношення до організованих злочинних угруповань 90-х років.
На початку 90-х в Ірпені відкрився клуб-ресторан «Заїр», який став місцем тусовок криміналітету, комерсантів та молоді. Контролювали його троє людей, які потім стали його співзасновниками. Першим був Ігор Борзило, комерційний директор СП «Заїр», якому належав цей ресторан та низка інших підприємств. За розповідями жителів Ірпеня, Борзило був «кримінальним бухгалтером», якого «братва» поставила управляти підприємством.
Другим співзасновником був Костянтин Бідовий, відомий під кримінальним прізвиськом Костя Калоша. Він займався торгівлею наркотиками у Києві та області під керівництвом кримінального авторитету Віктора Рибалка (Рибки). Спочатку Костя продавав наркотики у «Заїрі», а потім до цього бізнесу додалися «дівчата», які працювали там стриптизерками та повіями. Це зблизило його з Артуром Палатним — ще одним членом угруповання Рибки, який мав свій ресторан «Ріо» (у підвалі «дома Кличка») та спеціалізувався на торгівлі людьми.
Третім співзасновником «Заїру» став Олег Великін. На жаль, його роль у тодішньому кримінальному бізнесі ресторану та угруповання Рибки ще тільки з'ясовується, адже слід Великина у 90-х був ретельно витертий.
Від кримінального бізнесу до політики
У середині 2000-х років колишні члени угруповання вбитого Віктора Рибалка розділили його імперію на власні підприємства і стали солідними бізнесменами — хоча їхній бізнес і далі базувався на контрабанді, азартних іграх та торгівлі людьми. Борзило піднявся на тіньових схемах з тканинами, Великін став генеральним директором ТОВ «Київторгсервіс», Костянтин Бідовий зайнявся ритуальними послугами (але й там діяв бандитськими методами), а Палатний, який став головним спадкоємцем Рибки, офіційно займався ресторанами, клубами та готелями, неофіційно ж — іншим.
Тоді ця колишня «братва» Рибки вирішила піти у владу та політику. Перший крок зробив Великін — у 2005 році він увійшов до складу Центральної ради партії «Пора», а за півроку туди прийшов і Кличко, одразу ж очоливши партію на виборах 2006 року. Вибір був не випадковим: з одного боку, «Пора» приймала до своїх лав усіх поспіль (аби носили жовтий шарфик), а з іншого — «рибківці» ще за життя свого «батька» підтримували Майдан-2004 (Рибку вбили 2005-го), надавши для його охорони своїх людей.
Вони були не одні. У Майданах брали участь й інші авторитети, не лише київські: наприклад, львів'яни Ігор Кривецький (Пупс) та Володимир Дідух (Вова Морда) приїжджали зі своїми людьми. Лідери «Пори» та друзі Кличків зійшлися під час помаранчевої революції, закладаючи основи майбутнього «УДАРу». Але брати участь у політиці означало виставляти себе напоказ, а для цього потрібно було позбутися своїх бандитських замашок та кримінального минулого. Приклад Януковича, якого роками дорікали судимостями, був у всіх перед очима — а «рибкінці» теж тоді кричали «зека геть!» (це при ще живому Рибці).
Ця проблема постала не лише перед ними: по всій Україні колишня «братва» міняла шкіряні куртки на шовкові піджаки та йшла на вибори. Тому професія політтехнолога стала дуже затребуваною, і молодий випускник КНУ Василь Мокан швидко знайшов роботодавців.
Перший політичний досвід Великина, як і багатьох «рибківців» (крім Кличка), був невдалим — виявилося, що просто записатися в керівництво якоїсь партії було мало. Лише у 2008-2009 роках вони влаштували рестарт, вже за всіма правилами політичної науки. Великін, Палатний та Ярослав Погарський (колишній соратник лідера «Пори» Каськіва) навіть заснували громадську організацію «Київський інститут стратегічного розвитку» (ЄДРПОУ 36217274). Саме тоді розпочалася трудова кар'єра Василя Мокана.
Політичні амбіції та розширення впливу
У 2009 році Ігор Борзило став заступником міського голови Вишневого, у 2010-му був обраний до Київської обласної ради, у 2011-му став заступником Києво-Святошинської РДА, у 2013-му став першим заступником мера Ірпеня — і одразу вляпався у гучні скандали із дерибаном землі. Борзило не брав участі в проекті «УДАР», він був спочатку членом Партії Регіонів, потім подався в «Наш Край», проте завжди зберігав тісні стосунки зі своїми компаньйонами Великиним та Бідовим.
У 2013 році Великін, який тоді очолював київський «УДАР», призначив на чолі Ірпіньського осередку партії свого друга Костю Бідового. ЗМІ тоді писали, що «УДАР» розпродає свої організації регіоналам.
Сам Великін у 2010 році був обраний депутатом Київської обласної ради VI скликання і взяв собі у помічники Василя Мокана — це була перша і дуже коротка згадка про молодого політтехнолога, на яку тоді просто ніхто не звернув уваги. Але сьогодні всі не беруть до уваги, що Мокан працював на Великина (і можливо інших «рибківців») і до того. Вони потоваришували настільки міцно, що потім Мокан та Великін практично разом отримали дипломи в Інституті вищих керівних кадрів за Національної академії державного управління (НАГУ).
Парламентські вибори та зростання впливу
Потім були тріумфальні парламентські вибори 2012 року, на яких «УДАР» несподівано отримав майже 14%. Найміцнішими осередками молодої партії були Київська та Львівська. Цікавий збіг: невдовзі лідер львівського «УДАРу» Ярослав Гінько осоромився на всю країну як «кидала». Схоже, що «УДАР» справді створювався з кадрів із кримінальним душком, але стараннями політтехнологів на кшталт Мокана це маскувалося від погляду виборців.
Ці вибори підняли планку Василя Мокана, який виглядав «малюком Васею» поряд зі своїм новим босом Артуром Палатним. Незабаром після отримання у 2012 році мандата нардепа Палатний взяв його до себе в помічники — так би мовити, «позичивши» його у Великина. На цій відповідальній посаді Василь Іванович старанно працював сім років (весь VII і VIII скликання), допомагаючи Палатному відмивати його кримінальне минуле і створити нову політичну репутацію.
Втім, Василю Мокану довелося займатися не лише цим. Як би Палатний не намагався очистити або замазати своє минуле, він залишався в сьогоденні тим самим корумпованим і криміналізованим до мозку кісток «баригою», що звикли вести свій бізнес через схеми та брудні методи, за допомогою старих і нових знайомств. Тому можна лише здогадуватись про те, які доручення Палатного виконував усі ці роки його довірений помічник Мокан.