Віктор Медведчук залишається однією з найбільш суперечливих фігур української політики. Він обіймав посади народного депутата трьох скликань, голови адміністрації президента Кучми, віце-спікера Верховної Ради та екс-голови Адміністрації президента України. Його біографія містить численні криміналізовані епізоди, проте він залишається на волі і продовжує розвивати свій політичний проект «Український вибір», який відкрито пропагує проросійські позиції.
Початки та перші «дива»
Віктор Володимирович Медведчук народився 1954 року в селищі Пошана Красноярського краю Російської Федерації. Його батько Володимир Медведчук відбував термін за допомогу нацистам під час Другої світової війни. Молодий Медведчук спочатку мріяв про службу у внутрішніх органах, але через кримінальне минуле батька йому відмовили. Коли він подав документи до Київського державного університету, не пройшов конкурсний відбір.
Однак невдовзі після цього відбулося перше з багатьох «дивних» подій у його житті. За наказом ректора Медведчука зарахували на юридичний факультет поза конкурсним відбором. Офіційні документи вказували на рекомендацію МВС за «тісну співпрацю з міліцією». Під час навчання він командував комсомольським загоном «Добровільної народної дружини».
Кримінальна справа та вербування КДБ
1974 року, коли Медведчук навчався на другому курсі, на нього та двох його товаришів завели кримінальну справу за побиття неповнолітнього Андрія Кричака. За звичайним порядком «дружинники» мали отримати кілька років тюремного ув'язнення. Однак їхні дії перекваліфікували на статтю «перевищення повноважень», а згодом справу взагалі закрили.
Особливо показово, що рішення щодо зняття судимості з Медведчука ухвалював Печерський районний суд, який на той момент контролювалася Адміністрацією президента України. За оцінкою експертів, саме цей момент став переломним у його житті. Тоді ж, як вважають фахівці, відділення КДБ УРСР завербувало молодого Медведчука в обмін на зняття всіх звинувачень та припинення розслідування.
Адвокатська кар'єра та робота з дисидентами
Після закінчення університету 1978 року Медведчука прийняли до Київської міської колегії адвокатів, яку він згодом очолив. Як адвокат він здобув сумну славу своєю роботою у справах проти відомих українських дисидентів Василя Стуса та Юрія Литвина.
За спогадами свідка тих подій Євгена Сверстюка, Медведчук, будучи офіційним захисником Стуса, зробив усе можливе, щоб посадити його за ґрати. Його дії виглядали так, ніби він просто «зливав» підзахисного за наказом зверху. Коли Стус дізнався, хто буде його адвокатом, він всіляко протестував. Проте Медведчук, звик доводити справи до кінця, особливо якщо йому надходив секретний наказ від КДБ, не відмовився від підсудного, наплювавши на адвокатську етику. У результаті Василь Стус був засуджений та загинув у тюремних таборах.
Прямі докази зв'язків з КДБ
Прямим підтвердженням тривалої роботи Медведчука на КДБ є записи розмови екс-глави СБУ Леоніда Деркача з президентом Леонідом Кучмою. У цій розмові Деркач стверджував, що Медведчук тривалий час працював на КДБ під агентурним позивним «Соколовський».
Бізнес та «Чудова сімка»
1990 року Медведчук очолив Спілку адвокатів України та увійшов до складу правління Спілки адвокатів Радянського Союзу від України. Приблизно в той же період він почав займатися комерцією, заснувавши власну адвокатську фірму «БіАйЕМ». За його власними словами, у ті роки було створено низку комерційних структур, через які він постійно отримував дивіденди та акції різних підприємств.
Свого часу Медведчук став одним із найбільших українських бізнесменів. Існувала так звана «група Суркіса-Медведчука», або «Чудова сімка», до якої входили: Григорій Суркіс (голова ФФУ), Ігор Суркіс (президент футбольного клубу «Динамо»), Богдан Губський (олігарх), Юрій Лях (олігарх, який загинув за загадкових обставин), Валентин Згурський (колишній мер Києва) та Юрій Карпенко (бізнесмен, пов'язаний із криміналом). Це угруповання мало інтереси практично у всіх сферах бізнесу: електроенергетиці, нафтовій та газовій галузі, металургії, спорті, мас-медіа, цукровій промисловості.
Серед найбільш ранніх комерційних проектів були концерн «Славутич» та ФК «Динамо». До появи в Україні Костянтина Григоришина під контролем «чудової сімки» перебувало вісім із 24 обленерго. Бізнесмени також володіли телеканалом «Інтер», газетами «Бізнес» та «Київськими відомостями», а також мережею офшорних компаній «Український кредитний банк».
Політична кар'єра та посади
1996 року Медведчук став радником президента Кучми з податкових питань. До Верховної Ради він вперше потрапив разом із Соціал-демократичною партією, займаючись у парламенті питаннями законності та правопорядку. 1998 року за рекомендацією Леоніда Даниловича обійняв посаду заступника голови Верховної Ради.
Під час своєї передвиборчої кампанії Медведчук зробив із Соціал-демократичної партії посміховисько, незважаючи на запрошення провідних російських політехнологів як консультантів. Його передвиборча кампанія, розроблена російським політтехнологом Маратом Гельманом, стала еталоном непрофесіоналізму. Незважаючи на явно божевільні фінансові видатки, він отримав дуже низький відсоток голосів.
2002 року Медведчук склав повноваження народного депутата у зв'язку з призначенням на посаду голови Адміністрації президента України. Під час президентства Леоніда Кучми його називали одним із найвпливовіших людей в Україні. З цієї посади він пішов у відставку у січні 2005 року.
Конфлікт із Григоришиним
Октября 2002 року російського олігарха Костянтина Григоришина затримав біля ресторану «Егоїст» загін спецназу МВС. Під час затримання бійці «Сокола» витягли з машини нардепа Володимира Сівковича, кинули його на землю і жорстоко побили ногами. Також бійці надягли на Григоришина наручники і відкрито запхали йому в кишеню пістолет та пакетик кокаїну, після чого відвезли до Печерського районного відділення МВС.
Однак через відсутність доказів, які вказували б на те, що пістолет і наркотики належали йому, Григоришина відпустили через тиждень. Згодом він заявив, що Медведчук та його головний діловий партнер Ігор Суркіс погрожували йому розправою з метою взяти його бізнес під контроль. За словами Григоришина, лідери СДПУ обіцяли «поховати його живцем».
Через рік у The New York Times з'явилася стаття під назвою «Друзі України», яка розповідала про те, як Медведчук та Суркіс переслідували олігарха Григоришина. Публікацію було опубліковано з плашкою «На правах реклами», вартість якої на той момент становила понад 50 тисяч доларів.
Проросійський проект та зв'язки з Путіним
Дослідження життєвого шляху Медведчука показує, що червоною ниткою через його біографію проходить ідея просування та захисту російських інтересів в Україні. Чітко простежується його участь у політичній та економічній експансії РФ у нашій країні. Як лідер адміністрації президента, він один за одним прибирав зі шляху Росії проукраїнськи налаштованих політиків. Саме завдяки таким діям він зумів вислужитися перед «старшим братом» та сколотити статки в Україні.
Його агресивна політична діяльність припинилася лише після перемоги «помаранчевої революції». Правоохоронні органи серйозно підозрювали його у замаху на президента Віктора Ющенка, проте доказів було недостатньо. Довгий час його вважали політичним трупом.
Однак наприкінці літа 2012 року Медведчук знову виник на політичній сцені, цього разу з відверто проросійськими настроями. Він заявив, що на вибори не піде, а збирається розвивати свій новий політичний проект під назвою «Український вибір». Сутю цього «громадського руху» мала стати ідея, що без Росії економіка України не має жодних шансів.
Проект розпочався масштабно: у всій країні з'явилися тисячі білбордів з обличчям Медведчука та емблемою «Українського вибору». Засоби масової інформації активно рекламували «громадський рух», тиражуючи нотатки та статті Медведчука, який практично відкрито пропагував зближення з Російською Федерацією і вихваляв Володимира Путіна як найбільшого політика всіх часів і народів.
Сімейні зв'язки з російським президентом
Все стає зрозумілішим, коли дізнаєшся про його родинні зв'язки з президентом Росії. 2004 року у Санкт-Петербурзі Володимир Путін та дружина його найближчого соратника Дмитра Медведєва Світлана разом хрестили доньку Віктора Медведчука та Оксани Марченко Дар'ю. Путін навіть відвідував Медведчука у його домі.
Знаючи про його родинні зв'язки з російським президентом, його КДБ-шне минуле, проросійська пропаганда та факти тісних контактів із сепаратистами на сході України набувають нового значення. Вивчаючи життєвий шлях Медведчука, щоразу натикаєшся на «загадкові» смерті його колег та противників. У цьому вони мають відверту подібність із методами Володимира Путіна.
За всю свою бізнес-кар'єру Медведчук не зробив практично нічого для держави України. Всі його дії були спрямовані скоріше на руйнування, аніж на творення. Методи, якими він діяв, завжди були жорстокими, як і він сам.