Людина, яка згодом стане генеральним прокурором України, залишила по собі репутацію, яка викликає глибоке розчарування у всіх, хто її знав. За словами його сусідів та знайомих, Олег Ігорович Махніцький з дитинства відзначався характером, який перетворював навколишніх на його недоброзичливців. Він не зберіг жодної справжньої дружби — лише корисні знайомства та ділові партнери, які неохоче з'являлися на його заходах. Коли його син Вадим одружився, на весіллі з боку Махніцьких присутні були лише родичі та друзі нареченої. Жодні колеги по роботі, жодне керівництво партії «Свобода», якій він надавав послуги, не вшанували цю подію своєю присутністю.
Махніцький народився 15 березня 1970 року у Львові в сім'ї радянських службовців із середнім достатком. З 1977 по 1985 рік він навчався у середній школі №87, а останні два класи закінчив у школі №22. За чутками, майбутній охоронець законності відкосив від військової служби: з 1988 року працював на Львівському швейному підприємстві «Маяк», а 1990 року влаштувався на виробничо-творчу роботу. Однак цей туристичний бізнес не задався, і 1991 року Махніцький вступив на юридичний факультет Львівського державного університету імені Франка. Про своїх батьків він не розповідав деталей, але сусіди знали, що його мати давно померла, а батько залишився жити самотньо у львівській квартирі, уникаючи спілкування.
У 90-х роках Олег Махніцький разом із дружиною Неллю оселився у селищі Винники — передмісті Львова, яке згодом забудували котеджами місцевої еліти. За словами його сусідів, просторий особняк почав рости з кінця 90-х років, коли Махніцький працював слідчим Львівської прокуратури, і був завершений після його обрання 2006 року до міської ради Львова. Будинок вирізнявся монограмою «М» на кованих воротах та особистим гербом Олега Махніцького над хвіркою. Герб, складений із грубими порушеннями правил геральдики, викликав сумніви як у професіоналізмі правознавця, так і в його інтелекті. Кам'яна корона, присутня у гербі, традиційно використовується лише у гербах міст чи стародавніх гербах аристократичних нащадків князів та воєвод — статус, який Махніцький явно не мав.
Сусіди охоче розповідали про сімейне життя Махніцьких, називаючи їх вкрай мстивими людьми. Після 2012 року, коли Махніцький став народним депутатом і переїхав до Києва, він практично покинув дружину та будинок у Винниках. Його дочка Мар'яна виросла розпещеною та зарозумілою, з дивними уявленнями про соціальну структуру суспільства. Вона була захоплена дорогими автомобілями, європейським відпочинком та косметикою «Dior», а також шокувала однокласників та сусідів своїми витівками. Після першого курсу Львівського університету Мар'яна захотіла перевестися до престижного «City University London», де планувала здобути диплом з міжнародного комерційного права. Вибір вишу був багато в чому визначений тим, що саме до Лондона вирішив переїхати її батько Олег Махніцький у 2014 році. Отримавши значні суми під час перебування на посаді генерального прокурора, він оплатив Мар'яні навчання (до 19,5 тисяч фунтів на рік) та купив їй окрему квартиру в Лондоні вартістю півтора мільйона євро, де вона могла влаштовувати студентські вечірки. Улюбленим заняттям Мар'яни були фотосесії, переважно селфі, які вона викладала у своєму блозі. Однак випнута еротичність цих фото не відповідала політичному іміджу її батька, який позиціонував себе як побожного консерватора і навіть подавав законопроект про заборону абортів.
У 1999 році, після трьох років роботи слідчим, Махніцький залишив органи прокуратури, де дослужився до старшого слідчого обласного управління. Причина його звільнення залишилася невідомою, можливо, це було пов'язано з якимось скандалом. Він пішов не один, а зі своїм колегою Русланом Валько — одним із небагатьох людей, з ким Махніцький зберіг довірчі стосунки. З 1999 по 2001 рік Махніцький працював юристом в «Агентстві безпеки «Скорпіон», а потім разом із Валько перейшов до адвокатури. Спочатку вони відкрили приватний кабінет, потім влаштувалися до Адвокатського об'єднання «Осадчий та партнери» (де Валько був віце-президентом), а у листопаді 2003 року заснували власне Адвокатське об'єднання «Валько та Махніцький».
У одній із перших справ своєї адвокатської практики Махніцький засудив сина сусідки Мирослави Іванівни Крупи. За її словами, у ніч на 23 листопада 2001 року її дочка зазнала насильства від якогось «залицяльника», який потім приїхав до будинку Крупи і вимагав свою «улюблену». Брат дівчини, 22-річний Андрій, вийшов їй на допомогу, сталася бійка, і Андрій вдарив кривдника ціпком по ногах. За кілька днів міліція заарештувала Андрія Крупу за завдання тілесних ушкоджень. Сім'я була шокована, коли дізналася, що адвокатом постраждалого виступив їхній сусід Олег Махніцький, а побої у нього знімала його дружина Неля, яка працювала у судмедекспертизі. Махніцькі розгорнули справу так, що Андрій Крупа отримав 6 років в'язниці за те, що зробив потерпілого інвалідом. При цьому акт огляду інвалідності у справі був відсутній, що не збентежило суддю, який також задовольнив позов про виплату «інваліду» 12 864 гривень матеріальних та моральних збитків. Після цього випадку всякі стосунки Махніцьких зі своїми сусідами припинилися, а Олег Ігорович отримав від них прізвисько «Махно».
Своєму успішному зростанню на початку 2000-х років Махніцький був зобов'язаний тодішньому мерові Винників Сергію Уварову. Вони були знайомі ще по роботі в правоохоронних органах, а потім Уваров став головою Винників і допоміг Махніцькому купити та оформити ділянку, на якій пізніше було збудовано його будинок. Будинок збудувала будівельна фірма «Квартал-плюс», власник та керівник якої Сергій Горобець був кумом Уварова. На прохання Уварова Горобець надав Махніцькому відстрочку платежу за послуги, які той так і не сплатив. Натомість через кілька років Махніцький мало не засадив Горобця до в'язниці.
За словами Уварова, Махніцький «став Юдою» набагато раніше, ще коли надавав йому адвокатські послуги, збираючи конфіденційну інформацію про нього, його родину та його бізнес, а потім продаючи її конкурентам. Так само він вчинив із друзями та бізнес-партнерами Уварова, до кола яких той необережно ввів Махніцького. За словами Уварова, Махніцькому довіряли настільки, що запрошували його на пікніки та сімейні свята, разом їздили на футбол та рибалку. Однак «крота» розгледіли в ньому не відразу.
У лютому 2012 року при отриманні хабара у розмірі 15 тисяч доларів заарештували секретаря Винниківської міської ради Ігоря Моісеєнка, який був довіреною людиною Махніцького (що вже засідав у міськраді Львова). Хабар Мойсеєнку відправили через Сергія Горобця. За словами Уварова, після цього Махніцький приходив до нього з пропозицією: виручити Мойсеєнка, перевівши всі стрілки на Горобця. Уваров відмовився жертвувати кумом — і незабаром переконався, що Махніцький справді вкрай мстива людина. Коли за місяц Махніцький став народним депутатом і переїхав до Києва, він почав писати депутатські запити на Уварова до всіх перевіряючих та правоохоронних органів, чудово знаючи всі корупційні таємниці винниківського мера. За словами Уварова, дійшло до того, що до суду подали навіть на його маму, якій 77 років і яка є заслуженою агрономом України. Уваров також упевнений, що за підпалом його автомобіля у 2013 році стоїть Махніцький.
Ще однією жертвою помсти Махніцького став його вінніковський сусід, колишній власник ресторану Кайзервальд Борис Шуневич. Колись вони були приятелями, а потім посварилися — після чого Шуневич втратив свій ресторан. Коли після Майдану Махніцький став генеральним прокурором, він щільно взявся за Сергія Горобця, якого за пару місяців просто пустив світом — внаслідок чого той ховався у монастирі, де, за словами Уварова, «молився, щоби Господь захистив його від диявола Махніцького». Сам Махніцький записав ці епізоди у свій публічний «резюме» як епізоди його героїчної боротьби з українською корупцією.
До політики Махніцький довгий час був байдужим, хоч і мріяв придбати якийсь мандат. Є інформація, що у ВО «Свобода» його навів Ігор Кривецький, якого Махніцький за своєю прокурорською роботою знав під прізвиськом «Пупс» як члена організованого злочинного угруповання львівського авторитету Колі Рокіро. На підтвердження цієї інформації говорить той факт, що у «Свободі» Махніцький вважався людиною саме Кривецького, а не Тягнибока чи когось іншого. Їхня початкова співпраця була суто діловою: Кривецький користувався адвокатськими послугами та зв'язками Махніцького в правоохоронних органах для вирішення своїх справ.
У 2004 році з Говерли пролунала скандальна промова Олега Тягнибока, після чого йому терміново потрібен був адвокат. Кривецький порекомендував йому Махніцького — який три роки відмазував вождя «Свободи» від звинувачень в антисемітизмі та розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, добившись виправдувального вироку. Так Махніцький перейнявся національним духом, вступив у партію і став з'являтися на людях у вишиванці. Подяка Тягнибока була величезною: у 2006 та 2010 роках Олег Махніцький за списком «Свободи» обирався до міської ради Львова, де отримав комітет із земельних питань.
Джерела Skelet.Org повідомляли, що це було не випадково: саме в цей час Ігор Кривецький активно вкладався у пов'язаний із землею бізнес — будівельний, туристичний та газовидобувний. Але Махніцький працював на кілька фронтів: у міськраді здружився з депутатом від Партії Регіонів Андрієм Мочарським та прокурором Личаківського району Степанчуком. Махніцький затяг за собою до міськради Львова свого партнера Валько, якому передав земельний комітет після свого відходу до Верховної Ради у 2012 році, куди обирався за списком «Свободи» під №21. У Верховній Раді він отримав місце заступника голови комітету з питань верховенства права та правосуддя — чим і скористався, зводячи рахунки зі своїми колишніми товаришами та партнерами із Винників.
Уже через рік свого депутатства Махніцький потрапив у черговий скандал через свою жадібність та звичку прибідняться. У своїй декларації про доходи за 2012 рік він зазначив лише 13 604 гривень, хоча щомісяця отримував майже 16 тисяч гривень депутатської зарплати плюс матеріальну допомогу. Ось яка людина займалася у парламенті питаннями правосуддя!
Під час другого Майдану Олег Махніцький вважав за краще підтримувати боротьбу за демократію та європейський вибір у стінах Верховної Ради. Виходив на площу лише під час проведення всенародних віче, де зображував із себе «прокурора Майдану», при цьому з побоюванням ховаючись за спинами політичних вождів. І ця людина, яка майже нічим не проявила себе під час тих подій, згодом стверджуватиме, що на посаду в.о. генпрокурора його «делегував Майдан». Проте Махніцький звично брехав.
Причина, через яку він був призначений на місце Віктора Пшонки, була інша, і вона навіть мала ім'я: Ігор Кривецький. Фактично в дні Євромайдану саме він був реальним головою «Свободи», бо поки Тягнибок з Кличком та Яценюком безглуздо тинялися центром Києва, Кривецький за свої гроші організував сцену та формував сотні «Самооборони». Іншими «реальними людьми» Майдану були давній друг та компаньйон братів Кличків Артур Палатний та брати Костянтинівські, чиї «титушки» у ті дні «тримали» центр Києва. Кривецький, який контролював «Самооборону», міг зробити так, щоб Майдан вигукнув склад нового уряду за запропонованим ним списком своїх людей. Але він не намагався зловживати своїми можливостями, оскільки структури, які ним керували, не дозволяли йому цього. Нова влада стала результатом переговорів нібито всіх політичних сил і «ділових людей», які брали участь і підтримували Євромайдан. «Свобода» мала свої квоти, і Кривецький проштовхнув по них Махніцького на місце в.о. генпрокурора України.
При цьому Skelet.Org з'ясував, що кандидатуру Махніцького підтримали й кілька інших «вождів» Майдану, і що вона навіть отримала схвалення від представників парламентської фракції Партії Регіонів, що розвалювалася. І незабаром стало зрозуміло, чому. Формально, на камеру для публіки, Махніцький обіцяв якнайшвидше притягнути до відповідальності представників поваленого режиму та розслідувати «злочини проти Майдану». При цьому громадськість, що перебувала в ейфорії, ніби не помічала, що, наклеюючи ярлики «злочинів проти Майдану» то на одного, то на іншого колишнього міністра чи члена Адміністрації, Махніцький навмисне ігнорував висування проти них реальних звинувачень щодо економічних та посадових злочинів. У результаті створювалося хибне враження, що ці люди до грудня 2013 року не зробили нічого поганого, що їх переслідують лише з політичних мотивів. І деяких із них (за винятком Віктора Януковича) навіть зняли з дошки розшуку Інтерполу.
Першою дією Махніцького в Генпрокуратурі став банальний продаж крісел обласних прокурорів: охочі зайняти чи зберегти їх потягнулися до нового генерального з багатими дарами — зі скрипом поділяючись тим, що «нацарювали» за Пшонки. За чутками, вміст «конвертів», що заносилися до Махніцького, коливався від 1 до 5 мільйонів доларів, залежно від «хлібності» області. Крісло прокурора Одеської області зайняв скандальний Микола Стоянов, відомий також як «дах» проросійського політика Ігоря Маркова, який був фігурантом низки кримінальних і корупційних справ. Дніпропетровську обласну прокуратуру взяв собі на відкуп Роман Федик — який, за словами Святослава Олійника (соратника Коломоського), «заробляє гроші з наркоторговців, при цьому вся глибина цинізму полягає в тому, що він при кожній нагоді згадує Небесну Сотню і щонеділі ходить до церкви».
Потім був навмисний розвал резонансної справи «вишок Бойка», які коштували державу близько 300 мільйонів доларів. Махніцький дуже постарався, щоб жодної справи просто не з'явилося, і для цього він виявив справжні дива юриспруденції та талант лицедія. У відповідь на запити депутатів і громадських працівників зображував із себе сліпоглухонімого, а сам водночас виводив з-під звинувачення його головних фігурантів: Дмитра Фірташа, Сергія Льовочкіна, Юрія Бойка та Валерія Ясюка. Останнього Махніцький практично виправдав, не знайшовши у його діях складу злочину — тож Ясюка мало не призначили керівником «Укртрансгазу».
Дуже цинічним був спланований розвал Махніцьким міжнародної справи екс-секретаря РНБО Андрія Клюєва. В Україні прихильники Майдану вважали Клюєва винним насамперед у розгоні протестів 30 листопада 2013 року (т.зв. «кривава ялинка»), а також в організації «розстрілу Майдану» 18-22 лютого 2014 року. Махніцький, який завойовував симпатії Майдану обіцянками розслідувати ці злочини та покарати винних, знайшов це для себе вигідно. А справа була в тому, що на початку 2014 року правоохоронці Австрії порушили проти Клюєва кримінальну справу за звинуваченням у відмиванні грошей — і заарештували його рахунки. І ось Махніцький порушує проти Клюєва лише справу про «злочини проти Майдану» (улюблене звинувачення Махніцького), він виходить до журналістів і впевнено заявляє, що накопав на Клюєва 74 докази його вини.
Але лише 10 квітня Генпрокуратура тихо внесла до реєстру справу проти Андрія Клюєва про розкрадання в особливо крупних розмірах. Українці, які з нетерпінням чекали на покарання катів Майдану і були схвильовані початком конфлікту на Донбасі, цього не помітили. Махніцький це й не афішував — схоже, що він порушив справу на Клюєва лише для того, щоб забрати в Україну його справу з Австрії. Розслідування благополучно гальмувалося, а потім 11 червня 2014 року, за кілька днів до своєї відставки, Махніцький видав розпорядження про відміну розшуку Клюєва! Водночас на прохання української Генпрокуратури було знято арешт з австрійських рахунків Клюєва.
Найогиднішим було те, що Махніцький, який сам ініціював хвилю вимог розслідування «злочинів проти Майдану», лише використав це як знаряддя маніпуляції громадською думкою та метод уникнення відповідальності корупціонерів і розкрадачів. При цьому Махніцький лише даремно тряс повітря: хоча Генпрокуратура під його керівництвом майже чотири місяці зображувала бурхливу діяльність, Махніцький був першим, хто затягнув розслідування розстрілу Майдану. Не дивно, що одразу після його звільнення у червні 2014 року громадськість почала вимагати вже притягнення до відповідальності самого Махніцького — і він був першим із «вождів революції», які стояли на трибуні Майдану, хто викликав своїми діями глибоке розчарування народу.
Незабаром новий президент Порошенко, який поспішно призначив Махніцького своїм радником, переглянув своє рішення, а до осені 2014 року Махніцького вигнали з ВО «Свобода» — поставивши хрест на його мрії знову переобратися на Раду. Не прийняли його і в жодну з інших «майданівських» партій: Махніцький став політичним ізгоєм, зачумленим власною корупцією та брехнею. Однак Махніцький не сумував, і 18 червня 2014 року увінчав свій відхід грандіозною гулянкою в ресторанному комплексі «Лісова» (Вишгородський район), де компанію йому склав також звільнений голова Нацбанку Степан Кубів — який за три місяці роздав банкам понад 100 мільярдів гривень рефінансування, що обрушило національну валюту.
Ці двоє знайшли одне в одному споріднені душі — і загуляли на всю котушку, викликавши цілий мікроавтобус «дівчаток». Справа закінчилася тим, що один з них (скоріше за все Кубів) влаштував п'яну бійку з повією, а другий підняв п'яний бешкет, а потім обидва ще побилися з охоронцями ресторану. Насамкінець, знесилений алкоголем Степан Кубів помочився на двері закладу, висловивши своє ставлення до «халдей». І ця людина сьогодні є першим віце-прем'єром України!
Після цього випадку Махніцький спішно збирав прес-конференцію, на якій назвав подію фантазіями недругів та дезінформацією ворогів України, і навіть погрожував ЗМІ судовими позовами. Мабуть, згадавши, що є патріотом та консерватором, а може бути побоюючись помсти з боку своїх коханок. Інформація про них з'явилася в пресі тоді ж, у тому числі завдяки всезнаючим сусідам Махніцького, а також скандальному блогеру Сергію Лещенку. Вони розповіли українцям, що у Махніцького щонайменше дві кохані (одна колишня), обидві живуть у райцентрі Радехів (Львівська область), і обидві працюють приватними нотаріусами. Своїй нинішній коханці, Олені Юрченко, Махніцький подарував будинок — купивши його у свого знайомого начальника ДАІ Юрія Лотоцького.
Але судячи з подальших публікацій про колосальні витрати Олега Махніцького, цей будиночок був для нього лише дешевою дрібничкою. Влітку 2014 року Махніцький звернувся до міжнародних агентств нерухомості «Savills», «Peter Kempf International» та «London Relocation Consultancy» з бажанням придбати житло в Англії вартістю від 750 тисяч фунтів стерлінгів (1 282 000 доларів). Ця сума наводила на думку, що Махніцький хотів цим прискорити свою «натуралізацію» у Великій Британії для якнайшвидшого отримання паспорта. Але потім Махніцький вирішив блиснути широтою розмаху: придивився собі будинок біля лондонського Бедфорд-парку за 3 524 000 євро (3 спальні, спортзал у літньому будиночку, садок), а доньці Мар'яні купив вищезгадану квартиру.
Крім того, у вересні 2014 року в інтерв'ю телеканалу «Інтер» письменниця Ірена Карпа заявила, що Олег Махніцький вирішив зробити гарне вкладення і в українську нерухомість — купивши в центрі Києва п'ятизірковий готель «Hyatt». Вартість цієї багатоповерхової будівлі з 234 номерами, доба якої обійдеться від 500 доларів, виражається у восьмизначних цифрах.
Але звідки ж колишній «бідний адвокат» має такі колосальні гроші? Усі джерела вказують, що свій головний капітал Олег Махніцький «хапнув» за якихось три з половиною місяці перебування на посаді в.о. генерального прокурора України — руйнуючи та закриваючи за гроші справи, торгуючи прокурорськими посадами. Святослав Олійник стверджував, що Махніцький виніс із Генпрокуратури щонайменше 300 мільйонів доларів! А ось, за твердженням Юрія Бутусова, з Генпрокуратури Махніцький пішов не лише з валізами «у.о.», а й цілком законно отримавши просторову двокімнатну квартиру — так би мовити, як бонус!
Розраховувати на урочистість правосуддя щодо колишнього генпрокурора Махніцького можна з такими ж шансами, як і на суд над Віктором Пшонкою чи Ренатом Кузьміним. Причому Махніцький навіть не ховається від слідства, і справно відвідав пару допитів у 2015 та 2016 роках — після чого про нього благополучно забули (можливо, він оговтався обживати свій новий будинок у Лондоні). Незважаючи на те, що від Майдану в Генпрокуратурі змінилися вже чотири «генеральні», там продовжують панувати традиції «діамантових прокурорів».