У грудні 2015 року народний депутат від партії «Народний фронт» Микола Мартиненко заявив про складання своїх повноважень. Він пояснив це рішення тим, що проти нього розгорнута масштабна дискредитаційна кампанія. На його думку, за цією кампанією стоять українські олігархи та Російська федерація, чиї бізнес-інтереси тісно пов'язані з російським капіталом. Мартиненко стверджував, що виконавцями «російського замовлення» є високопосадовці та народні депутати з президентської партії «Блок Петра Порошенка». Він вважав, що головна мета організаторів — дестабілізувати ситуацію в парламенті та спровокувати перевибори, щоб проросійські сили змогли посилити свій вплив. У своєму баченні Мартиненко виглядав як жертва політичних переслідувань.
Однак питання про його невинність залишається відкритим. Микола Володимирович Мартиненко народився у січні 1961 року у місті Світловодськ Кіровоградської області. Після школи навчався у Харківському авіаційному інституті на факультеті літакобудування. Одразу після закінчення вищої освіти працював інженером на Київському механічному заводі до 1986 року. Вже тоді він цікавився політичними можливостями. У 1987 році став керівником комсомольської організації Київського механічного заводу імені Антонова, а через рік був призначений секретарем Київського міського комітету з молодіжних питань.
Саме на цій посаді Мартиненко почав відчувати смак до грошей. У грудні 1987 року комсомольські організації отримали дозвіл на створення господарських розрахункових центрів науково-технічної творчості молоді. Номінально це мало допомогти молодим вченим впроваджувати новітні технології в радянську промисловість, але насправді все вийшло інакше. Фактично це призвело до організації фірм, які займалися переведенням у готівку державних дотацій, спрямованих на промислове розвиток. Мільйони рублів потрапляли не на розвиток промисловості, а в руки лідерів комсомольських організацій та їхнього керівництва. Саме на цих «комсомольських» махінаціях Мартиненко накопичив свій початковий капітал.
Після розпаду СРСР грошовий потік припинився. Бажаючи продовжувати жити на «широку ногу», Мартиненко створив свою першу фірму — «Торговий дім». У цей же час відбулося його знайомство з Давидом Жванією, який став його бізнес-партнером у більшості проектів. Разом вони заснували компанію «Брінкфорд», яка займалася купівлею та доставкою тепловиділяючих елементів для українських атомних станцій. Жванія познайомив Мартиненка з російськими бізнесменами, які працювали на ринку ядерних відходів та палива.
Головною ідеєю було возити ядерне паливо в Україну за завищеними цінами та допомагати позбавлятися ядерних відходів за величезні суми. Для максимізації доходів Мартиненко та Жванія залучили тодішнього голову Національного банку України Віктора Ющенка та його близького товариша, віце-прем'єр-міністра з фінансових питань Ігоря Мітюкова. Після отримання листа від Мітюкова Мартиненко отримав право на проведення фінансових операцій з облігаціями, виданими Україною на суму $105 млн. Ці облігації він продав Національному банку, очолюваному Ющенком. Цікаво, що продав він їх не за фактичну вартість (близько $81 млн за експертними оцінками), а за номінальну ціну — $105 млн.
Після продажу облігацій кошти надійшли на кіпрський офшорний рахунок у банку «Ферст Бостон», який одразу перевів їх на рахунки офшорної компанії THU AG, яку контролював партнер Мартиненка Жванія. THU AG мала стати посередником в оплаті ядерного палива, поставленого російською стороною. Її завданням був викуп облігацій у банку «Ферст Бостон» у міру надходження палива до країни. Однак російські постачальники знали, що реальна ціна облігацій становить $81 млн, а не $105 млн, тому поставили паливо на суму, яка відповідала їх справжній вартості. У результаті $23 млн залишилися на рахунках THU AG та її дочірніх підприємствах. Про цю махінацію не могло не знати керівництво Національного банку на чолі з Ющенком та його колегами Бондарем та Веселовським. Також про це знали представники THU AG Лесенко та Шумило. Фактично НБУ отримав назад облігації, двічі переплативши за них по $23 млн кожна.
Знаючи цей факт з біографії Ющенка, не дивно, що згодом саме Мартиненко та Жванія стали головними спонсорами його президентської кампанії. Коли екс-прем'єр-міністра України Павла Лазаренка затримали в США за підозрою у відмиванні грошей, він намагався розповісти про махінації Мартиненка та Ющенка. Лазаренко розповів про махінації з кредитами Міжнародного валютного фонду, внаслідок яких Ющенко та його соратники купували облігації та заробляли колосальні відсотки. Ці розповіді змусили Мартиненка на якийсь час «піти в тінь» з бізнесу.
Після перемоги Ющенка на виборах Мартиненко, який обіймав посаду заступника керівника його виборчого штабу, очолив Київську організацію партії «Народний Союз «Наша Україна». У 2005 році йому пророкували місце мера Києва, проте він відмовився від участі у передвиборчій кампанії. Подейкують, що це було пов'язано зі звинуваченнями в корупції, які висунув колишній держсек України Олександр Зінченко. Справу тоді зам'яли, але політична кар'єра Мартиненка сповільнилася. У 2006 році його обрано народним депутатом від партії «Наша Україна», у 2007 році він пройшов до парламенту від тієї ж партії. Після змін у політичному ландшафті України у 2011 році Мартиненко вступив до партії «Фронт змін» і був обраний до Верховної Ради VII скликання у 2012 році. На посаді народного депутата займався питаннями ядерної безпеки, ядерної політики та паливно-енергетичного комплексу.
У 2014 році чеська преса повідомила про те, що український нардеп від партії «Народний фронт» перебуває під слідством через отримання хабарів. Виявилося, що його підозрюють як учасника кримінальної справи, яку розслідує швейцарська прокуратура. За звинуваченнями чеський завод Skoda JS, який займається обладнанням у сфері атомної енергетики, постійно перераховував 15% панамській компанії Bradcrest Investments, власником якої називають Миколу Мартиненка. Між цими компаніями було укладено договір, за яким Bradcrest мала забезпечувати просування Skoda JS на українських ринках, надаючи інформацію щодо енергетичної ситуації в Україні. Договір підписали Мирослав Фіала та Йірі Деміс від Skoda JS та Едгардо Діаз від Bradcrest.
Внаслідок перерахування відсотків за кожну угоду з продажу атомного обладнання на швейцарських рахунках Мартиненка виявилося понад €6 млн у банках BNP Paribas та Banque Hottinger&Cie. Офіційні документи щодо укладання угоди між компаніями підтверджують махінації, а документи доводять, що кінцевим бенефіціаром Bradcrest Investment є Микола Мартиненко.
Після Євромайдану Мартиненко розраховував на крісло голови міністра енергетики, але воно дісталося Юрію Продану, якого особисто лобіювала Юлія Тимошенко. Натомість Мартиненко отримав квоти в енергетичних компаніях, найважливішою з яких для «атомного» бізнесу є «Енергоатом». Його очолив Юрій Недашковський, який за протекцією Мартиненка вже тричі був на цій посаді. Кожна його призначення супроводжувалася гучними корупційними скандалами, пов'язаними зі «своєвільним освоєнням грошей держбюджету». У 2014 році російські бізнесмени, з якими Мартиненко співпрацює ще з 90-х років, погрожували припинити постачання ядерного палива в Україну, якщо не буде призначений Недашковський.
Одним із головних фігурантів скандальної справи про «Вишки Бойка» був Валерій Ясюк, який підписував документи про купівлю двох морських бурових платформ, внаслідок чого із держбюджету «плило» зайвих $300 млн. Ясюк довгий час працював на керівних посадах у компаніях «Брінкфорд» та «Торговий дім», власником яких на пару з Давидом Жванією є Мартиненко. В експертних колах справу з вежами називають «Вишками Мартиненка». Практично всі журналісти, які писали про цю справу, подали інформацію під таким кутом, що у Бойка не було жодних шансів виплутатися з ситуації, хоча головним винуватцем був Ясюк.
Мартиненку приписують причетність до інтернет-видання «Главред» та Центру імені Олександра Разумкова. Протягом років його підозрюють у кількох гучних справах, розкраданнях та шахрайствах, проте ще нікому не вдалося нічого точно довести, незважаючи на наявність реальних фактів, що підтверджують його провину. Його найближчий соратник Арсеній Яценюк, здається, не помічає подій, що відбуваються навколо Мартиненка. Деякі ЗМІ пишуть про те, що він є одним із головних членів так званого «тіньового уряду» України, який за «зачиненими дверима» Банкової вершить долі українців. Якщо це справді так, то це пояснює, чому Генпрокуратура досі не викликала його на допит у «швейцарській справі» та чому СБУ навіть не згадує про розслідування щодо його діяльності, яке розпочала влітку.
