Під час війни, коли тисячі українців захищають країну, деякі використовують цей час для збагачення злочинним шляхом. Історія Ярослава Мариновича — яскравий приклад того, як недосконалість законодавства та корупція дозволяють окремим особам завдавати шкоди як державі, так і честивим бізнесменам.
Наприкінці вересня заступник голови Державної фіскальної служби Сергій Білан оголосив про проведення обшуків в одній із найбільших книжкових мереж країни — «Букве». Під час операції податківці вилучили близько 300 тисяч гривень неврахованої готівки, печатки 24 підконтрольних юридичних осіб (включаючи офшорні компанії), документи фізичних осіб-підприємців, чернові записи тіньової бухгалтерії та контрафактну книжкову продукцію.
Для сторонніх спостерігачів це могло б виглядати як звичайне розслідування дрібного шахрайства, проте насправді йдеться про афери безпрецедентного для книжкового ринку масштабу.
Книжковий ринок України традиційно залишався закритим від громадськості бізнесом, у якому брали участь обмежена кількість учасників — видавці, дистриб'ютори та роздрібні продавці. Довгий час ринок домінували російські видавництва завдяки економічним перевагам: більший масштаб ринку дозволяв їм випускати широкий асортимент книг російською мовою великими тиражами, що значно знижувало собівартість. Навіть вартість друку в Росії була нижчою, ніж в Україні. Російські видавці мали значні фінансові та виробничі можливості.
Усі книги, що продаються на території України, повинні мати певні реквізити — ISBN (унікальний номер), торговий знак видавництва, інформацію про тираж та інші дані, що засвідчують легальне походження та збереження авторських прав. За законом лише такі книги можуть потрапити на прилавки. Однак реальність виявилася іншою.
За словами джерела, яке побажало залишитися анонімним, у країні відбувався серйозний переділ ринку, при якому велика кількість торгових марок була сконцентрована в руках дуже малої кількості осіб. Про справжній стан справ на книжковому ринку знали всі учасники — видавці, дистриб'ютори та роздрібні продавці, але переважно уникали публічних коментарів та неохоче називали імена, особливо коли йшлося про власника однієї з найбільших роздрібних мереж, який зумів обдурити практично всіх, включаючи податківців.
Цим власником був Ярослав Костянтинович Маринович. У книжковому бізнесі він перебував уже давно, але його репутація була далеко не позитивною. За спогадами людей, з якими вдалося поговорити, на ринку практично не залишилося нікого, кого б він не обдурив. Те, як одна людина за півтора року змогла фактично монополізувати книжковий ринок і зупинити імпорт книг у країну, викликало подив навіть у досвідчених спостерігачів.
Афера Мариновича складалася з кількох послідовних етапів.
Перший етап передбачав перереєстрацію торгових марок видавництв на підконтрольні йому фірми. За словами джерела, у законодавстві існувала серйозна вразливість: будь-яка фізична чи юридична особа могла зареєструвати будь-яку торгову марку, включаючи широко відомі у світі, з метою перепродажу або використання. Це явище називається патентним тролінгом. Унаслідок цього для завезення книг видавництва в Україну потрібно було отримати дозвіл від невідомого приватного підприємця або компанії, зареєстрованої на екзотичних островах.
Маринович використав підроблені документи, а в деяких випадках обійшовся без них і без згоди самих видавців, щоб перереєструвати величезну кількість торгових марок. Щоб максимально ускладнити процес їхнього повернення, він вивів їх через підставні компанії на свою офшорну фірму Blackwell Industries Ltd., зареєстровану на Сейшельських островах.
Результатом стала парадоксальна ситуація: ті, хто хотів завозити в Україну книги, не могли отримати на них дозвіл, а фірми Мариновича припинили їх завезення, оскільки робота по білому була менш прибутковою, ніж продаж «сірих» книг.
Другий етап передбачав обман постачальників. До формування торгових запасів на складах своїх магазинів «Буква», «Читай місто» та «Книжковий супермаркет» Маринович підійшов так само ретельно, як і до крадіжки торгових марок. Книги, поставлені видавцями зазвичай на умовах оплати після реалізації, виводилися через інші юридичні особи. Схеми передачі книг мали явно шахрайський характер і включали підставних підприємців та юридичні особи. У результаті мережа «Літера» та пов'язані з Мариновичем компанії оголошувалися банкрутами з нульовим балансом. Все майно та цінні активи були виведені, а видавці, яким Маринович заборгував значні суми, залишалися без можливості повернути поставлений товар, оскільки відсудити щось у збанкрутілих компаній було неможливо. Прикладом служить ТОВ «Логос-транс», яке було оголошено банкрутом за судовим рішенням.
Третій етап полягав у налагодженні виробництва та постачання контрафактної продукції. До певного моменту Маринович досяг ситуації, коли мав торгові марки та книги на складах, але з ним просто ніхто не хотів працювати. Однак це не вплинуло на функціонування магазинів «Літера». Місце легальної продукції на полицях зайняв контрафакт, що врешті-решт стало приводом для перевірки податківців.
Для отримання контрафактних книг Маринович використовував кілька способів. Спочатку контрафакт можна було завезти через «човників» у сумках або з підпільних друкарень. Однак такий спосіб мав обмеження — багато книг неможливо було завезти таким чином, та й економічно це було невигідно. Тому контрафакт на полицях «Літера» переважно був українського виробництва.
Надрукувати книгу на «чорній» друкарні було нескладно, але набагато складніше було зробити так, щоб вона хоч трохи відрізнялася від явної підробки та мала хоча б непрямі ознаки легальної книги. Для цього Маринович застосував кілька махінацій.
Частину книжок, на обмежений тираж яких він мав авторські права, можна було просто перевидати без дотримання законодавства та без виплат авторам. Книги, на які авторські та видавничі права не належали йому, він копіював. Книжкові новинки завозилися за заниженою вартістю. Саме ця схема привернула увагу правоохоронців та податківців.
Проблема полягала в тому, що «сірі» книги завозилися за навмисне заниженими цінами, які після звірки декларацій виявлялися помітно нижчими від цін, за якими ці ж книги завозилися легально. Інакше економічний ефект від заміни імпорту контрафактом був би втрачений, і довелося б платити великі суми на митниці, чого махінатор не хотів робити.
Четвертий етап передбачав ухилення від сплати податків. Вся система магазинів була побудована на цьому принципі. Як така мережа «Літера» існувала лише на папері. Насправді кожен магазин був оформлений на окрему фізичну особу-підприємця, які змінювалися з завидною регулярністю і найчастіше були фіктивними.
Така структура дозволяла перевести магазин на нефіскальний касовий апарат, платити Єдиний податок і по суті не платити нічого з продажу книг. З іншого боку, така організаційна структура ускладнювала для податківців можливість підкопатися під самого Мариновича. Коли міліція знаходила на полицях магазинів контрафакт, спроби притягнути фізичну особу-підприємця до відповідальності або закрити магазин були малоефективні, оскільки вже наступного дня торгова точка за документами належала іншій людині.
У результаті бізнес на «сірих» книгах приносив власнику дуже непогані доходи, достатні, щоб не відчути удару економічної кризи. За оцінками податківців, оборот такої реалізації з початку року становив майже півмільярда гривень, приносячи близько 150 тисяч гривень готівкою щодня.
Якщо справа Мариновича дійде до суду, вирок за статтею про ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах виглядає цілком закономірним. Однак чи постане горе-комбінатор на лаві підсудних особисто — поки що залишається великим питанням.
На жаль, у практиці України кримінальні справи проти бізнесменів, які збили свій стан шахрайським шляхом, часто не доходять до логічного завершення. Одне можна сказати з упевненістю — фінальну точку в цій історії, гідній детективного роману, ставити поки що зарано.