Прізвисько «бойовий підарас» супроводжує Олега Ляшка протягом років. За його авторство борються сепаратський генерал «Біс» та віце-губернатор Дніпропетровщини Філатов. Багато хто, хто добре знає лідера Радикальної партії, називає його саме так. Але чому цей образливий ярлик так міцно прилип до партійного вождя та керівника бойового загону? Що в цьому прізвисько відповідає дійсності, а що є наклепом? Спроба розібратися в цьому питанні вимагає звернення до біографії героя.
Дитинство Ляшка видалося суворим. З двох років, незважаючи на живих батьків, він блукав по дитячих будинках та інтернатах Чернігівщини. Психологи та педагоги добре знають, що вихованці таких установ у своїй більшості виростають іншими: озлобленими, замкнутими, погано адаптованими до самостійного життя, часто зі спотвореною мораллю. Це не їхня вина, а їхня біда. Ляшко виявився особливим випадком. У житті він пристосовується дуже добре, але способом, який відрізняється від інших.
Люди для нього – лише засіб досягнення мети. Перед сильнішими він підлещується, завищуючи свої переваги та бравуючи неіснуючими знайомствами, намагаючись завести дружбу. Тих, хто від нього залежить, він опускає «нижче за плінтус», дає їм зрозуміти, що вони «другого сорту», вимагає грошей, ніколи не заступиться при виникненні проблем. Так про нього говорять люди, яким доводилося працювати та стикатися з ним у житті. Жодної згадки про друзів Ляшка знайти не вдалося.
Після закінчення школи-інтернату Олег вирушив до технікуму сільського господарства на малій батьківщині, щоб освоїти професію тракториста. Але він завжди відчував, що народжений для чогось більшого. Запах солярки і пил полів його не влаштовували. Невдовзі, не без допомоги «друзів», Ляшко подався підкорювати Київ. Там його познайомили з земляком-метром української журналістики з Чернігова Анатолієм Туркеном. Ляшко не упустив свій шанс і розташував до себе журналіста, який увів його до прес-центру РУХу.
Журналіст Андрій Дерепа, який там працював, згадує, що Ляшко був дуже пронозливий, умів діставати всілякі дефіцити і бадьоро бігав за пивом. Однак випадково з'ясувалося, що частина грошей при цьому залишала собі. У РУХу його швидко розкусили і попрощалися із сиротою. Після цього Ляшко осів як позаштатний кореспондент у газеті «Молода гвардія».
Там він здійснив дивовижну операцію: підробив підпис редактора на бланку газети з печаткою для отримання квартири, нібито його мати працює в газеті і її слід поставити на квартоблік. І дійсно: у 20-річного тракториста з Чернігівщини з'явилася двокімнатна квартира у селищі Вишневе під Києвом. Цікаво, що у новобудові було негайно проведено ремонт за рахунок Житомирської колонії. Пізніше на суді Ляшко заявить, що це – комбінація колишнього начальника УВС Київської області, який збирався передати квартиру співробітнику одного торгового міністерства.
Ляшко вже сидів у Міністерстві торгівлі в персональному кабінеті на посаді редактора газети «Комерційні вісті». Молодий чернігівський тракторист став настільки важливою особою, що в його кабінет провели спецзв'язок. Він роз'їжджав Україною з міліцейським кортежем, а на далекій Харківщині йому дарували новенькі «Волги». Ці факти підтверджені матеріалами кримінальної справи та свідченнями самого Ляшка.
Незабаром його посадили за розтрату держмайна та шахрайство. У ході слідства спливли підробка редакційного бланку, незаконне отримання квартири та шахрайське придбання автомобілів «Волга», куплених за кошти комерційних структур. Це був логічний фінал пригод молодого пройдисвіта. Але як взагалі могло статися чарівне перетворення юного провінціалу без освіти на редактора столичної газети? Звідки взялися «волги» та телефон урядового зв'язку в кабінеті?
Одних здібностей до чесного обману сильних світу цього недостатньо. Можливо, виною екстраординарні здібності Ляшка-журналіста? Ні, звісно. Безталанним його не назвеш, але як журналіст він на той час нічого не представляв. Секрет запаморочливого зльоту героя розкривається в іншому.
Відсоток вихованців інтернатів зі схильністю до криміналу дуже високий. Тому вони – традиційний контингент людей у погонах. У цьому середовищі багато міліцейських агентів. Агентурити громадянина закон дозволяє лише з настанням повноліття, але міліціонери мають свої хитрощі. Вони можуть оформити стукача «громадським помічником» через інспекцію у справах неповнолітніх. Юного Олежку залучили до співпраці з міліцією ще в підлітковому віці, а потім перевели у статус дорослого агента. Принаймні так стверджують офіцери, знайомі з його агентурною справою. Пронозливого гарненького хлопця оцінили куратори у погонах, після чого й стався його біографічний зліт.
Путівку до столиці Ляшка виписували саме міліціонери – не прості, а з лампасами та орденами. На початку 90-х оперативники зі столичного головного управління МВС розповідали про «блакитну мафію МВС». З роками численні джерела підтвердили цю інформацію. І найчастіше в розповідях оперів виринала персона Олежки Ляшко. Зважаючи на те, що багато учасників того високопоставленого гей-клубу донині живі, а дехто ще при владі, утримуються від прізвищ. Лідером блакитного руху товаришів зі зброї був генерал В., керівник однієї зі служб МВС. До цього вузького кола входив також спікер парламенту.
Коли генерал В. очолив міліцейський головне управління, він підібрав собі заступників – манірних, випещених, об'єднаних однією пристрастю. Саме В. витяг Ляшко до Києва, провернув аферу з видачею йому квартири у селищі Вишневому та її облаштування силами та засобами виправної колонії. В аферах у Харківській області із купівлею «Волг» для генералів фігурував інший спільник-міліціонер. На хвилі скандалу його нібито звільнили з органів, а насправді перевели та підвищили у званні.
Ляшко брехливий до неможливості. Але часом у його одкровеннях проскакує правда. Коли він подав харківським комерсантам посвідчення помічника міністра, це було офіційним посвідченням. Коли Ляшко у редакції «Молодої гвардії» дзвонив нібито генералу МВС і примхливо скаржився: «Андрюша, що таке: де обіцяна машина?», колеги невдовзі спостерігали, як він сідав у чорну «Волгу» з міліцейськими номерами.
До клубу генерала В. входила ціла плеяда відомих політиків і державних діячів. Генерал В., який на той час керував українськими пожежниками, відкрив елітні бані. Там з'являвся Ляшко та інші менш успішні хлопчики для обслуговування ВІП-відвідувачів. Серед останніх був і речник парламенту, земляк Ляшко. У вузькому колі політбомонду ці хворобливі пристрасті до хлопчиків були великою таємницею. Подвійне життя веселуна-спікера призвело до трагедії в його сім'ї: син захопився сумнівними бізнес-операціями і був зарубаний шаблею у власній квартирі.
Вбивцею призначили абсолютно безневинного хлопця, якого розстріляли за вироком суду. Дружина спікера опинилася в лікарні для душевнохворих, намагаючись апелювати до отців нації щодо того, кого вони поставили на чолі однієї з гілок влади. До певного часу на це заплющували очі. Але влада змінилася, що призвело до серйозних неприємностей у гей-гуртку.
Новому Президенту Кучмі доповіли про падіння вдач у суспільстві політиків вищого ешелону, серед керівництва МВС у тому числі. Данилич, який не міг пропустити жодної стюардеси в президентському літаку, напідпитку ляскаючи їх по крутих місцях, скипів і дав команду розорити підерастичне гніздо. Усю кампанію взяли у розробку. Міністра по-тихому звільнили. Спікер теж втратив посаду. «Керівник гуртка» В. зі своїм другом Б., які на той час уже повертали не малим бізнесом, відкупилися від слідства.
Ляшку пощастило менше: розкрилися його афери з «Волгами» під прикриттям МВС та незаконне отримання квартири. Якби не було команди першої особи в державі, не було б і цієї справи. Так Ляшко вперше та востаннє відповів за скоєне. Ніхто з високопосадовців за нього не заступився – справу контролював особисто Кучма. Замість шести років позбавлення волі апеляційний суд склав термін трактористу-журналісту до чотирьох років. А реально він відсидів півроку.
Сам Ляшко значно полегшив роботу слідству. Під час обшуку на його квартирі виявили щоденник журналіста, в якому той описував усі перипетії своєї нелегкої частки. Узагальнюючою була фраза агента та елітного хлопчика на виклик: «Я сидів у золотій клітці МВС». На відпочинку із представниками офіцерського корпусу міліції. Серед відпочиваючих – найкращий друг Ляшко генерал В.
Перебування у в'язниці виявилося не найлегшим періодом його життя. За свідченнями тих, хто мав відношення до змісту елітного юнака, його специфічні нахили були гідно оцінені на зоні. Після кабінету в міністерстві зі спецзв'язком, дорогими напоями та впливовими друзями він опинився у кримінальному середовищі в ролі опущеного. Втім, доступу всім охочим до нього не було. Серед працівників ІТН також були ті, хто зазнав садомитської пристрасті, і вони виявляли особливий інтерес до жвавого журналіста. Як на волі, так і на зоні Олежка залишався «елітним». Однак, руки йому ніхто не подавав, на кухню не ставили – у цьому відношенні все було суворо.
Такі мінливості долі авантюриста: з кабінетів і бань сильних світу цього – стрімке піке в лапи зеків і вертухаїв. Крім цього Ляшку доводилося виконувати специфічні вказівки оперативників колонії – працювати як підсадну качку. У його справі значилися непомітні значки, які для фахівця – відкрита книга: засуджений – міліцейський агент зі стажем.
Ляшко «відкинувся» за амністією після двох років відсидки. Мабуть, не без заступництва друзів Олежки Кучма зглянувся над молодим збоченцем – підписав Указ з його прізвищем. І невдовзі гірко пошкодував. На записах Мельниченка, зроблених на п'ять років пізніше, Кучма обговорює газету Ляшко «Свобода». Гарант у серцях вигукує: «Я його посаджу... Я ж його колись посадив... Але випустив...» Більше Даниловичу такий шанс не мав.
Ляшко зрозумів, що надійно захистити його від переслідування за подальші афери зможе лише політика. Відразу після звільнення він рвонув доріжкою, яка привела його до парламенту. Ось такий він елітний птах – Олег Ляшко. Щоб його посадити знадобилася команда цілого лідера країни! А щоб загнати за ґрати назад виявилося замало.
Пізніше Ляшко назве все це політичним тиском злочинної влади. Генерали своїх не кидають! Але голос правди не заглушити політичними репресіями! Після виходу на волю наш трохи пошарпаний герой опинився в газеті «Правда України». З вулиці, а точніше – із зони, туди не приходили. Його прилаштували друзі-генерали, а потім Ляшко як заступник редактора почав балувати шефа Горобця недешевими підношеннями. Одного разу він сплатив йому тур із сім'єю Середземним морем.
Де взяв для цього нечувані на ті часи гроші? Мабуть, друзі позичили. А поки Горобець ніжився на сонечку під шум хвиль, Ляшко «відбивав» витрачені на його подорож гроші. Перед цим він умовив головного редактора створити додаток до «Правди України» – газету «Політика», на чолі з Ляшком, звичайно. Горобець погодився.
Незабаром розпочалися судові позови щодо публікацій нашого героя. Розв'язка настала швидко. Виною всьому став невиліковний авантюризм Ляшка. Коли Горобець із сім'єю перебував на відпочинку за кордоном, Ляшко прийняв у редакторському кабінеті делегацію корпорації «ДЕУ», яка відкривала автовиробництво в Україні. Корейцям Ляшко представився як Горобець та домовився про рекламну кампанію в газеті. Наївні корейці перевели на редакційний рахунок чималу суму. А невдовзі із подивом прочитали на сторінках газети замість реклами критичну статтю на адресу корпорації.
Коли Горобець, який загорівся, повернувся на роботу, він виявив багатомільйонний позов від «ДЕУ». Редактор влаштував Ляшка розбір польотів, а у відповідь отримав звинувачення у спробі зґвалтування підлеглої. Сама підлегла, щоправда, подала заяву в міліцію лише через тиждень після того, що сталося, а потім взагалі відмовилася від свідчень.
Періпетію скандалу Ляшко описував на сторінках «Політики». У кожному рядку стирчали вуха міліцейської провокації. У той же час Ляшко заробив другу судимість за наклеп на дідуся Василя Дурдинця – видного діяча доби кучмізму, який обійняв посаду в.о. прем'єр-міністра. Дурдинець виграв суд проти Ляшка, але завдяки скандалу втратив посаду. А Олег отримав два роки умовно – за наклеп. Вже тоді у лавах силовиків впевнено говорили: редактору «Політики» допомогли інформаційно друзі-генерали.
Згодом Ляшко організовує опозиційну газету «Свобода» – третю у своїй короткій, але бурхливій біографії. Там він взявся за старе на новому ідейно-мистецькому рівні. Якщо «Правду України» та «Політику» фінансував опальний екс-прем'єр Павло Лазаренко, то «Свободу», певно, взяла на утримання права рука Павла Івановича в об'єднанні «Громада» Юлія Тимошенко. У цей же час наш тракторист закінчив юрфак Харківського університету. Ймовірно, придбати диплом знову допомогли друзі-генерали (Харків, як відомо, місто ментовське).
2000 року Ляшко вже був готовий до приходу у велику політику. Одразу після Помаранчевої революції він почав оббивати кабінети лідерів БЮТ: Тимошенко та Турчинова. Один з генералів, який опинився в той період у приймальні глави СБУ, був неймовірно здивований, зустрівши там Ляшка (спецслужби чудово знали хто він такий і як робить собі кар'єру). Генерал, опинившись у кабінеті пастора Турчинова, поцікавився: а що привело вертлявого афериста до голови спецслужби? У відповідь почув: проситься до БЮТу. Генерал не витримав і розповів необізнаному Турчинову справжню історію Ляшка. Глибоковіруючий голова СБУ був вражений. Чи повірив він мудрому генералу – не зрозуміло. Але те, що Юлії Тимошенко цю інформацію доповів – однозначно.
Ляшко обіграв лідера БЮТ і обзавівся спочатку партквитком, а потім і місцем у виборчому списку. Щоправда, 2002 року потрапити до Ради не дозволила судимість, не знята на той час. Тому Ляшко опинився у парламенті розливу 2006 року.
Це було яскраве входження до безлічі обраних. Шахрай опинився у своїй стихії. Захищений недоторканністю, він почав дивуватись по-повній. Поїдання чорнозему на трибуні, спроба провести корову в парламентські кулуари, годування рибою російського міністра на прес-конференції – здається, на це шоу чекала вся країна. Але це було лише прикриттям основної діяльності, заради якої Ляшко проліз під купол Ради.
Посада заступника бюджетного комітету відкривала блискучі перспективи. «Вирішення питань», лобіювання інтересів комерційних структур (особливо врожайним стала підтримка скандального ЄДАПСу), кришування контрабандистів. У Ляшка незабаром з'явилася грізна охорона, він приїжджав на роботу виключно на розкішних лімузинах, а двері до парламенту йому послужливо відчиняв охоронець жлоба. Парламентські старожили з бізнесу розводили руками: «Чорт його знає, де Олежик гроші гребе, але він піднявся чисто конкретно».
Ляшко не здатний до монотонної конструктивної роботи, він неодмінно повинен опинитися в гущавині скандалу. Спочатку він заявив про плівки із записом продажу лідером Соцпартії Морозом свого дітища в блок із Партією регіонів. Плівок прокуратура так і не одержала, але скандал відбувся. У БЮТ вже починали розуміти, що від Ляшка слід чекати лиха, він неодмінно втягне партію в якусь огидну історію. Треба було щось вирішувати із парламентським неофітом. Але прозріння прийшло надто пізно.
