Українська податкова служба традиційно привертає осіб, чия діяльність викликає серйозні питання. Коли нова влада звільнила з посади голови Державної податкової служби Сергія Верланова, його місце займав Олексій Любченко — фігура, яка мала репутацію податкового схемника з багаторічним досвідом роботи у податковому відомстві. Його кар'єра характеризувалася неодноразовими звільненнями та повертаннями на нові посади, що свідчило про наявність впливових покровителів.
Олексій Миколайович Любченко народився 21 вересня 1971 року у селі Орловець Городищенського району Черкаської області. Після школи він переїхав до Києва для здобуття вищої освіти, обравши Київський інститут народного господарства — один із найпрестижніших навчальних закладів того часу, який забезпечував доступ до впливових кіл. Під час навчання інститут перейменували на Київський національний економічний університет, а економічна система країни докорінно змінилася.
Після закінчення навчання Любченко приєднався до прихильників Володимира Ланового, який керував у Києві «Центром ринкових реформ» (ЦРР). Ця організація була однією з перших великих неурядових структур України, фінансованою як західними грантами, так і внесками від вітчизняних прото-олігархів. Лановий мав значний політичний вплив: у 1992 році він кілька місяців обіймав посаду віце-прем'єра з економіки в уряді Фокіна, у 1994 році балотувався в президенти, а 1997 року переміг на парламентських виборах. Саме в офісі ЦРР Любченко отримав свою першу роботу.
Однак його робота у Центрі тривала недовго. У 1994 році він раптово залишив організацію, повернувшись у рідне село на п'ятнадцять років. Причини його від'їзду залишилися невідомими — чутки говорили про якусь скандальну історію, можливо, пов'язану з фінансовими порушеннями або конфліктом з Лановим. Сам Любченко ніколи не розповідав про цей період і навіть не згадував роботу у ЦРР у своїй біографії. Примітно, що працівники грантових організацій часто розглядалися західними структурами як кадровий резерв, що могло вплинути на його подальшу кар'єру.
Повернувшись до рідного краю, Любченко влаштувався старшим економістом у виконавчий комітет Смілянської міськради. Там він швидко зробив кар'єру: у 1995 році очолив відділ комунальної власності, а у 1998 році став заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів та начальником управління економіки та майна. У Смілі він придбав першу квартиру площею 55 квадратних метрів, якою володів згодом.
У 1999 році Любченко несподівано переїхав до Кіровограда (нині Кропивницького), де його запросили на посаду заступника голови обласної Державної податкової адміністрації. З цього моменту розпочалася його кар'єра податківця, хоча причини його запрошення залишилися невідомими. На той час Кіровоградщина переживала період нестабільності в керівництві обласної адміністрації. У лютому 1999 року щойно призначений голова Михайло Башкиров загинув у дорожно-транспортній пригоді, яку деякі джерела називали підлаштованою. Його змінив екс-міністр МНС Валерій Кальченко, але той був звільнений у листопаді того ж року — офіційно через те, що область на президентських виборах голосувала переважно за Симоненка, насправді ж через низку скандалів. З кінця 1999 року область очолив Василь Моцний, відданий прихильник Кучми та член НДП, який 2003 року отримав підвищення до Кабінету Міністрів. Після першого Майдану його звільнили, але він мав сильне лобі, і 2007 року президент Ющенко знову призначив його головою Кіровоградської обласної адміністрації. У 2009 році Моцного зняли з посади у зв'язку з резонансною справою Лозінського.
Відносини Любченка з Моцним залишилися поза публічністю, але коли Моцний переїхав до Києва на підвищення, Любченко також залишив область. Його призначили головою Черкаської обласної ДПАУ. За інформацією багатьох джерел Skelet.Org, його підвищення допоміг лобіювати Віктор Тимошенко. Їхні стосунки сягали кінця 1990-х років, коли Тимошенко, будучи генеральним директором ТОВ «Пінекл» та головою правління «ЛегБанку», отримав під свій контроль Смілянський цукровий комбінат — останнього виробника лимонної кислоти в Україні, який згодом був розорений і знищений у 2015 році. У 2002 році Тимошенко став начальником Управління роботи з великими платниками податків ДПАУ і цілком міг влаштувати Любченка начальником податкової служби на Черкащині, щоб той доглядав його підприємства. Саме тоді Любченко отримав репутацію людини, яка «дивиться від Віктора Тимошенко».
У Черкасах Любченко придбав другу квартиру. Однак на посаді начальника обласної ДПАУ він пропрацював недовго — лише до 2005 року, хоча встиг «прославитися» своїми податковими схемами, особливо щодо повернення ПДВ. Він створив для ТОВ «Азот» (яке тоді належало Олександру Ярославському) такі податкові «пільги», що компанію перереєстрували з Харкова до Черкас. Масштаб його діяльності демонстрував той факт, що однієї агрофірмі із села Капустине було незаконно повернуто ПДВ на суму 21 мільйон гривень, що спричинило порушення кримінальної справи. У той же період у Черкаській області були створені та зареєстровані в ДПАУ компанії ПАТ «Украгрохімхолдинг» (ЄДРПОУ 32735896) та СК ТОВ «Зернова компанія Хорс» (ЄДРПОУ 32418388), засновником яких було раніше створене черкаське ПрАТ «09-98» Сергія Лісковського. Ці компанії були тісно пов'язані з Любченком — він та його дружина Оксана Любченко кілька років отримували доходи від «Украгрохімхолдингу».
Після першого Майдану слідами корупційної діяльності Любченка порушили низку кримінальних справ. Він звалив всю відповідальність на своїх заступників, написав заяву про добровільне звільнення та повернувся до Кіровограда, де влаштувався помічником керівника патронатної служби обласної адміністрації. У цьому йому допоміг новий «помаранчевий» губернатор Едуард Зейналов, якого називали ставлеником олігархів Третьякова та Мартиненко.
Просидівши кілька місяців непомітно, Любченко знову почав вибудовувати свою кар'єру. Його статус «кадрового резерву» Заходу, який він майже забув, знову став корисним. У 2006 році новим головою Кіровоградської обласної адміністрації став Вадим Черниш — згодом він став відомим як скандальний міністр Порошенка з питань тимчасово окупованих територій (2016–2019), під керівництвом якого розкрадали бюджетні кошти та процвітала контрабанда. На той час Черниш був маловідомим юристом, активістом «помаранчевої революції», довіреною особою Віктора Ющенка та отримувачем грантів від американських демократичних інституцій. Можливо, саме ці західні структури порекомендували йому взяти до своєї команди Любченка, якого Черниш міг знати ще з 1990-х років через «Центр ринкових реформ».
У 2008 році біографія Любченка раптово обривається пробілом, який він так і не заповнив. Єдина згадка стосується «навчання в докторантурі Ради з вивчення продуктивних сил Академії наук», що є неправдоподібним, оскільки перед вступом до докторантури необхідно пройти аспірантуру та отримати кандидатський ступінь, якого Любченко не мав. Очевидно, він просто вигадав цей період, як звик робити раніше, замітаючи сліди своєї діяльності.
У 2009 році Любченко повернувся з цього невідомого періоду на новій високій посаді заступника голови ДПАУ, потрапивши туди за партійною квотою від НУ-НС. Партійні квоти розподіляли Віктор Тимошенко та Володимир Лановий. На цей раз Любченко навіть обійшов свого покровителя Тимошенко, який з 2008 року знову очолив Управління роботи з великими платниками податків ДПАУ, а потім керував регіональними митницями Львівською, Вінницькою та Кримською.