Юрій Віталійович Луценко — одна з найпомітніших фігур сучасної української політики. Він був народним депутатом трьох скликань, двічі очолював Міністерство внутрішніх справ, відбув термін у в'язниці за часів Януковича, отримав помилування, а згодом став головою фракції «Блок Петра Порошенка». За чутками експертів, проти нього могла розпочатися дискредитаційна кампанія, спрямована на його усунення з посади. Проте незаперечним залишається той факт, що його минуле містить численні сумнівні епізоди.
Ранні роки та початок кар'єри
Луценко народився у грудні 1964 року у Рівному. Його батько Віталій Іванович був політиком — спочатку секретарем Рівненського обласного партійного комітету, а потім народним депутатом України від Комуністичної партії. Цей родинний вплив визначив життєвий шлях сина, який з дитинства прагнув наслідувати батька. Вищу освіту Луценко здобув у Львівському політехнічному інституті на факультеті електротехніки.
Свою трудову діяльність він розпочав на Рівненському заводі «Газотрон», де спочатку працював майстром дільниці, а згодом дослужився до посади начальника цеху та головного конструктора. У політику він вступив 1991 року, ставши членом Соціалістичної партії України. 1994 року його призначили заступником голови Рівненської обласної ради. Пізніше він очолив економічний комітет Рівненської обласної державної адміністрації. У вересні 1997 року отримав посаду заступника міністра у справах науки та технологій. Крім того, він був особистим помічником прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка та консультантом голови СПУ Олександра Мороза. На виборах 2002 року став народним депутатом за списками Соціалістичної партії України.
Помаранчева революція та перший термін у МВС
Під час помаранчевої революції 2004 року Луценко був одним із головних організаторів та активістів Майдану, виступаючи на підтримку кандидатури Віктора Ющенка на президентський пост. Його активна діяльність принесла результати — у лютому 2005 року він очолив Міністерство внутрішніх справ.
Одним із перших його рішень на цій посаді була ліквідація Державної автомобільної інспекції. Це рішення викликало негативні наслідки — кількість дорожно-транспортних пригод різко зросла, що змусило владу поспішно відновлювати цю структуру.
Літом 2006 року українські ЗМІ звинуватили Луценка у дружбі та заступництві російського бізнесмена та депутата Олександра Бабакова, якого пов'язували з організованим злочинним угрупованням «Лужниківські». За інформацією медіа, зв'язок із Луценком допоміг Бабакову уникнути перевірок його майна в Україні. Крім того, за наказом Луценка розпочалося переслідування одного з основних конкурентів Бабакова у бізнесі — Максима Курочкіна. Про співпрацю Бабакова та Луценка свідчили їхні неодноразові зустрічі у Києві.
Після першої відставки Луценко зайнявся новим політичним проектом під назвою «Народна самооборона». Головним спонсором цього проекту виступив Давид Жванія, колишній представник регіональних структур.
Свавілля в МВС та повернення на посаду
Під час перебування на посаді міністра Луценко зробив своїм особистим водієм-охоронцем громадянина Леоніда Приступлюка, який раніше працював водієм у Рівному. За два роки Луценко просунув його до звання підполковника, паралельно нагороджуючи найвищими нагородами, які були у розпорядженні МВС. Крім того, Приступлюк позачергово отримав квартиру у Києві. За оцінкою експертів, саме за Луценка в МВС почалося масштабне свавілля — у всіх областях міліціонерам незаконно присвоювалися спеціальні звання, за якими слідували значні грошові виплати.
Депутатам не сподобалося, що Луценко одноосібно контролює міністерство. За півтора року Верховна Рада дев'ять разів намагалася відправити його у відставку, і лише у грудні 2006 року це їм вдалося.
На виборах 2007 року Луценко очолив об'єднаний виборчий блок «Наша Україна – Народна самооборона». Після формування нового складу уряду його знову призначили міністром внутрішніх справ. Цього разу він обіймав цю посаду до кінця січня 2010 року.
Скандал у Франкфурті та кримінальна справа
У травні 2009 року Луценка затримали в одному з аеропортів Німеччини. За інформацією поліції, він перебував у стані алкогольного сп'яніння та чинив опір під час затримання, внаслідок чого виникла бійка. Сам Луценко заперечував ці звинувачення, стверджуючи, що не був п'яним, а лише захищав сина, якого везли додому після операції. Цей епізод викликав гучний скандал в Україні. Луценко навіть подав заяву про відставку, але уряд на чолі з Юлією Тимошенко її не прийняв.
Після приходу до влади команди Віктора Януковича ситуація кардинально змінилася. 2 листопада 2010 року прокуратура порушила проти Луценка кримінальну справу. Йому та його колишньому водієві Леоніду Приступлюку інкримінували «зловживання службовими повноваженнями з метою заволодіння чужим майном». На початку зими 2010 року його заарештували та помістили під варту до Лук'янівського слідчого ізолятора. Під час судових засідань його тюремний термін кілька разів продовжували, а сам він утримувався у Менській колонії.
Наприкінці лютого 2012 року Печерський суд засудив Луценка до чотирьох років позбавлення волі та ухвалив конфіскувати все його майно. Однак на початку квітня 2013 року президент Віктор Янукович помилував його, і Луценко був достроково звільнений.
Повернення у політику
Після виходу з в'язниці Луценко відійшов від політичних справ. Проте з початком Євромайдану все змінилося. На хвилі цих подій він знову вибився у політики першого порядку. Після президентських виборів 2014 року, на яких переміг Петро Порошенко, Луценко став його позаштатним радником, а згодом очолив фракцію «Блок Петра Порошенка».
Дружина як основний бізнесмен сім'ї
Дружина Юрія Луценка Ірина Луценко є головним бізнесменом у сім'ї. Довгий час вона працювала в компанії «Українські новітні телекомунікації», яка належить їхнім кумам — сімейству Воскобійникових. На цій посаді вона обіймала посаду фінансового директора.
Однак виникає питання щодо конфлікту інтересів. Будучи головою МВС, Юрій Луценко наказав замовляти всі послуги зв'язку через посередника — компанію «Українські новітні телекомунікації», яку очолювала його дружина. Внаслідок цього наказу гроші почали надходити у фірму великими обсягами. Фактично компанія отримала під свій контроль усі фінансові засоби МВС, які використовувалися для забезпечення мобільного зв'язку.
Після арешту Юрія Луценка Ірина сама вступила у політику і навіть стала народною депутатом від партії «Батьківщина». У складі цієї партії вона очолила список, який називали «найбагатших сімей опозиції». За її словами, після обрання до Верховної Ради вона продала значну частину бізнесу, а решту активів — салони краси та агентства з нерухомості — переписала на сина.
Сам Юрій Луценко, згідно з його декларацією про доходи, живе переважно на зарплату. За 2014 рік він задекларував лише 20 тисяч гривень особистого доходу при сумарному доході сім'ї у 3 мільйони гривень. Зараз Ірина Луценко, як і її чоловік, є членом партії «Блок Петра Порошенка».
Закономірність та висновки
За оцінкою матеріалу, фінансовий стан родини Луценка був сколочений завдяки його зловживанню службовим становищем на посаді глави МВС, а також зв'язкам із російськими олігархами, пов'язаними з організованою злочинністю. Почавши «робити гроші» у 2005 році та продовживши у 2007 році, йому вдалося забезпечити сім'ю перед тим, як потрапити до в'язниці.
Для людини, яка клялася боротися з корупцією, кумівством та хабарництвом у МВС, такі результати виглядають суперечливо, особливо якщо згадати епізод із швидким кар'єрним зростанням його водія та різноманітну допомогу з боку МВС підприємствам, підконтрольним його родині. На тлі наближення тотального переділу сфер впливу між партіями, чиновниками та олігархами у політичній системі України залишається відкритим питання про те, чи зможе Юрій Луценко утримати свою позицію.