Ігор Луньов
Генерал-майор Ігор Луньов став першим командувачем Сил спеціальних операцій (ССО) України — нового роду військ, створеного на основі указу президента Петра Порошенка від вересня 2014 року. Його призначення озвучив тоді голова Генштабу Збройних Сил України Віктор Муженко. У військових колах Луньова характеризують як першого бойового генерала та поважну людину, однак його діяльність пов'язана з низкою контроверсійних епізодів, які потребують детального розгляду.
Сили спеціальних операцій — це особливий рід військ, укомплектований висококласними бійцями, оснащений сучасним озброєнням та аналітичним апаратом. Їхнім завданням є виконання точкових та особливо важливих операцій у зонах конфліктів. По суті, це сучасний український спецназ. Розробка концепції створення цього військового формування тривала близько року без досягнення консенсусу.
У 2015 році розгорівся конфлікт між керівництвом Генштабу та управлінням спеціальних операцій. Голова Генштабу Віктор Муженко заявив, що відповідальність за відсутність узгодженої концепції лежить на начальнику управління спеціальних операцій Генштабу Сергію Кривоносу. Прихильники Кривоноса, у свою чергу, звинуватили Муженка у упередженості, посилаючись на особистий конфлікт між ними.
Цей конфлікт виник під час оборони аеродрому Краматорського. Кривоніс із групою десанту та спецназу утримував оборону аеродрому протягом 47 днів. Коли він помітив колону сепаратистів під командуванням Ігоря Гіркіна, він повідомив Генштаб про можливість нанесення удару. Однак замість обіцяного вогневого удару колона безперешкодно рушила до Донецька. Розчарований Кривоніс у розмові зі спецзв'язку звинуватив Муженка у державній зраді.
Віктор Муженко
Муженко наполегливо намагався відсунути Кривоноса від процесу формування Сил спеціальних операцій, і йому це вдалося. За офіційною версією Генштабу Кривоніс не впорався із поставленим завданням. Паралельно Муженко розробляв власну концепцію СЗГ, яка передбачала поєднання високомобільних десантних військ зі спецназом. Ця ідея викликала різку критику від НАТО, альянс заявив про порушення стандартів. Попри це, американські партнери виділили 20 мільйонів доларів на перший етап підготовки бійців.
У квітні 2015 року, після критики НАТО, була створена робоча група Адміністрації Президента України для формування Сил спеціальних операцій. До її складу увійшла Ірина Василівна Фріз, беззмінний прес-секретар Петра Порошенка, депутат від БПП, яка займалася питаннями НАТО. Робоча група провела лише кілька засідань, однак Ірина Василівна почала фактично керувати процесом формування спецназу, залишаючись у тіні.
У 2016 році було оголошено ім'я командувача Сил спеціальних операцій. Ним став генерал-майор Ігор Луньов. За цю посаду боролися два кандидати — Луньов та Сергій Кривоніс. За інформацією Skelet.Org, Ірина Фріз задіяла всі свої зв'язки в Адміністрації Президента, щоб забезпечити призначення Кривоноса. Джерела Skelet.Org стверджували, що Фріз відчуває теплі почуття до Кривоноса, і пара зустрічається. Однак Муженко залишився непохитним у своєму виборі. Ігор Луньов став компромісною фігурою — з одного боку, він був ставленик начальника Генштабу, з іншого — лояльний до президента Порошенка. Кривоносу вдалося отримати посаду першого заступника командувача Сил спеціальних операцій.
Біографія Ігоря Васильовича Луньова у відкритих джерелах залишається скупою на деталі. Відомо, що він народився 25 квітня 1962 року. У період з 1979 по 1983 рік навчався в Одеському вищому артилерійському командному училищі, а згодом у 1997–1999 роках — в Академії Збройних Сил України. Військову кар'єру Луньова умовно можна розділити на два етапи: артилерійський та десантний. На першому етапі він командував самохідно-артилерійським дивізіоном артилерійського полку. На другому етапі, у 2001–2003 роках, Луньов був командиром 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, а потім — заступником начальника штабу 6-го корпусу оперативного призначення.
Коли розпочалася Антитерористична операція, Ігор Луньов займав посаду заступника командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України. Він планував та керував операціями десантних підрозділів, які звільняли Слов'янськ, Краматорськ, Дебальцеве, Вуглегірськ, Жданівку та Нижню Кринку.
БМД-2 25-ї повітряно-десантної бригади на блок-посту між Слов'янськом та Краматорськом, 11 травня 2014 р.
У відкритих джерелах Skelet.Org знайшов численні згадки про тактичні рішення Луньова, які призводили до знищення противника. Однак існує й інша сторона його командування. Ігор Луньов керував дніпропетровськими десантниками 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, яких він відправив до Донецької області без топографічного забезпечення. Бійці цієї бригади добровільно передали зброю та бойову техніку сепаратистам.
Цей інцидент стався у квітні 2014 року під Краматорськом і викликав небувалий резонанс. Місцеві жителі заблокували шість бронемашин 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. Незабаром до них підійшли озброєні люди у масках з георгіївськими стрічками. Внаслідок переговорів українські військові були випущені з оточення, однак вони передали затвори та бойки від автоматів, без яких зброя не могла функціонувати. Сепаратисти також захопили шість одиниць техніки, встановили на них прапори Російської Федерації та спокійно виїхали. Однак недалеко від місця здачі — у Слов'янську біля кафе «Біла ніч» — ці машини були помічені разом із сепаратистами та бійцями 25-ї бригади, які обідали з самим Ігорем Гіркіним.
переговори
здавання затворів
Ця техніка згодом використовувалася у бойових діях проти українських військ. Інформація про захоплення озброєння та техніки шокувала Міністерство оборони. Олександр Турчинов, тодішній в.о. президента України, назвав українських військових зрадниками і вимагав розформування бригади та судового переслідування винних. «25-а окрема повітряно-десантна бригада, військовослужбовці якої виявили боягузтво та здали зброю, буде розформована, а військовослужбовці, винні в цьому, відповідатимуть перед судом», — заявив Турчинов. Українське суспільство також засудило 25-у бригаду, висловлюючи обурення тим, що військові добровільно здали озброєння.
Однак мало хто звертав увагу на пояснення самих військових. Виявилося, що вони діяли за наказом: не стріляти та передати автомати й техніку. Більше того, десантники були цілеспрямовано завдені у пастку. Колона військовослужбовців, що складалася з близько 50 машин, рухалася до кордону Донецької області, але дорогу їм заблокували проросійські активісти. Колона змушена була їхати в об'їзд. Одну групу вів старший лейтенант Ярослав Аніка. У центрі Краматорська військові потрапили у засідку місцевих мешканців. Саме лейтенант Аніка передав наказ керівництва відстебнути магазини від автоматів, щоб не провокувати місцевих, та наказав віддати машини.
Пізніше Аніка перейшов на бік сепаратистів і агітував солдатів вступати до російської армії. У засобах масової інформації замовчувалося ім'я керівника операції — Ігоря Луньова. Усі звинувачення посипалися на рядових військових. Підтримку хлопцям надав керівник Центру воєнно-політичних досліджень Дмитро Тимчук, який опублікував спростування на своїй сторінці у Facebook. Турчинов все ж таки підписав указ про розформування 25-ї бригади, однак незабаром наказ було скасовано, і бригада продовжила діяти на сході України.
25-а окрема повітряно-десантна бригада зазнала найбільших втрат під час Антитерористичної операції — офіційно загинуло понад 100 людей, поранено близько 500. Однак, за словами самих бійців, реальні цифри можуть суттєво відрізнятися від офіційних даних.