Олексій Леонов, обраний народним депутатом від партії «Слуга народу» у 135-му мажоритарному окрузі (Приморський район Одеси), довгий час успішно видавав себе за політика нової генерації. Однак детальний аналіз його біографії та діяльності свідчить про те, що його публічний образ є тщательно сконструйованою легендою. Журналісти звернули увагу на цього одесита восени 2019 року, коли з'явилася інформація про його зв'язки з впливовим одеським «авторитетом» Володимиром Галантерником.
Політичний контекст, у якому з'явився Леонов, був пов'язаний із внутрішніми конфліктами в одеській еліті. Весною 2017 року поширилися звістки про смерть Олександра Ангерта, довголітнього тіньового господаря Одеси. Пізніше з'явилася інформація про те, що він лише розіграв свою кончину. Контроль над містом перейшов до Володимира Галантерника, який разом із тодішнім мером Геннадієм Трухановим входив до організованого злочинного угруповання Мініна-Ангерта, що керувало Одесою з кінця 1990-х років. Якщо Труханов раніше займав посаду начальника охорони та командував силовим крилом угруповання, то Галантерник діяв іншими методами — його спеціалізацією були рейдерські захоплення підприємств, вкладення капіталів у нерухомість та управління активами.
До вересня 2019 року Труханов і Галантерник вважалися союзниками, що доповнювали один одного. Однак у вересні того ж року в пресі з'явилися повідомлення про їхній конфлікт. Одразу після цього Олексій Леонов оголосив про намір балотуватися на посаду мера Одеси. За інформацією видання «Країна», за спиною Леонова стояв Галантерник, який допоміг йому перемогти на виборах до Верховної Ради, переможивши досвідченого депутата Ківалова. Схема здавалася логічною: розпочавши конфлікт із Трухановим, Галантерник намагався його повалити, замінивши на свого підконтрольного мера. Вибір Леонова як кандидата виглядав вдалим — молодий успішний підприємець-ресторатор та громадський діяч, формально незалежний, без явних компрометуючих зв'язків, під популярними тоді прапорами «Слуги народу». Він виглядав привабливою альтернативою як Труханову, так і іншим претендентам на крісло міського голови.
Однак те ж джерело повідомило, що це була лише ретельно розіграна вистава. Інформація про хворобу Ангерта (нібито рак) почала поширюватися у 2015–2016 роках, одразу після того, як його ім'я почало голосно звучати у викривальних виступах Михайла Саакашвілі. Коли з'явилася новина про смерть Ангерта, про нього швидко забули. Одночасно Саакашвілі став ворогом Петра Порошенка, а наїзди на Труханова з боку Києва різко вщухли — багато хто побачив у цьому закулісний договір. Однак у 2019 році влада в Києві змінилася, і позиція Труханова знову захиталася. Ходили навіть чутки про те, що у виборах мера балотуватиметься сам Саакашвілі, який заручився підтримкою Володимира Зеленського. Тому було логічно діяти на випередження та виставити від «Слуги народу» свого кандидата на місцевих виборах 2020 року.
Спочатку таким кандидатом мав стати Олексій Леонов, який на той час почав дружити з іншим ресторатором та депутатом від «Слуги народу» Миколою Тищенком, що мав великий вплив на Зеленського. Підготовка до виборів була масштабною — лише на рекламні білборди Леонова було витрачено 2,8 мільйона гривень. Однак потім щось змінилося, рейтинги команди Зеленського впали, і замість Леонова від партії на вибори пішов одеський комік Олег Філімонов, який у підсумку зайняв лише четверте місце з результатом 10 відсотків. Найскандальнішим у цій ситуації було не те, що Леонов виявився лялькою в руках сірого кардинала Одеси, а те, що він був зовсім не тим, ким його представили виборцям.
Олексій Олександрович Леонов народився 26 лютого 1983 року в Одесі. У своїх піар-роликах та замовних інтерв'ю він постійно розповідає про те, як почав займатися бізнесом з 14 років. За його словами, він «з ночі займав місця на ринку «7-й кілометр», а вранці продавав їх торговцям за кілька доларів», а потім «з друзями їхав на цементний завод вантажити мішки». Це звучить як гарна казка про себе, але реальність була зовсім іншою.
Фінт із заняттям та перепродажем торгових місць на «7-му кілометрі» просто не міг пройти. Це не був звичайний колгоспний продуктовий базар, де селяни займають перше вільне місце. «7-й кілометр» — це перший речовий промтоварний мегаринок України, де з самого початку існували суворі правила. За кожним продавцем була закріплена своя «точка», за яку він платив як адміністрації ринку, так і кримінальному «даху». Жодні зухвалі підлітки не змогли б захопити вночі чиєсь місце і потім вимагати за нього гроші.
Що ж могло статися насправді? Можливо, вони допомагали «старшим пацанам» збирати данину з торговців. Щодо цементного заводу, то тут все набагато простіше. За власним визнанням Леонова, його однокласником та другом дитинства був Дмитро Олександрович Старовойтов — співвласник скандального будівельного холдингу «Мегалайн». Холдинг розпочинався у 1995 році, коли батько Дмитра, Олександр Анатолійович Старовойтов, який займався євроремонтом квартир, вивів свій бізнес на новий рівень. Допомогли йому в цьому замовники — на той час якісний капітальний ремонт житла, включаючи об'єднання кількох квартир в одну, могли собі дозволити лише заможні люди, до яких входили одеські чиновники та «авторитети».
Головною фішкою Олександра Старовойтова було вміння знаходити не лише багатих клієнтів, а й спільну мову з ними. Так він швидко познайомився з важливими та потрібними людьми. За їхньою допомогою Старовойтов, заснувавши ТОВ «Мегалайн» (ЄДРПОУ 20998686), почав отримувати підряди на ремонт відомчих об'єктів та будівель на балансі міста, за що йому щедро платили бюджетними коштами, звичайно, не без «відкатів».
Уже у 1998 році «Мегалайн» взявся за ремонт управління Національного банку на Одещині. Далі фірма перейшла до великих будівель — розпочавши з участі у зведенні яхт-клубу та котеджного селища «Червоні зорі», а у 2000 році ремонтуючи офісні будівлі Одеського НПЗ та інших підприємств. Саме тоді контроль над НПЗ щільно взяла до рук ОЗУ Мініна-Ангерта, і саме їхній компаньйон Олександр Жуков привів до Одеси «Лукойл». Одним із членів цього угруповання, як уже згадувалося, був Галантерник. Так простежується початок зв'язків між Леоновим та впливовими одеськими структурами.
Олексій Леонов був ще підлітком, як і його друг Дмитро Старовойтов. Незалежно від того, чим він насправді займався на «7-му кілометрі», на цементному заводі він міг опинитися лише в одному випадку — вирушивши туди по будматеріали для «Мегалайну». Можливо, він навіть кілька разів допоміг дорослим завантажити цемент у машину. Однак підробляти навантаженням цементу на заводі та допомагати другові в сімейному бізнесі — це зовсім різні речі. Таким чином, Олексій Леонов просто вводить в оману журналістів та виборців, видаючи себе за лубочного бізнесмена, який «почав з нуля» і досяг всього своїми мозолистими руками.
Після закінчення середньої школи у 2000 році Леонов вступив до Одеського вищого професійного училища морського та туристичного сервісу на спеціальність «судновий кухар». Однак у його біографії після цього зяє величезна прогалина довжиною дванадцять років. За його словами, він «працював шеф-кухарем у Лондоні та Естонії» — і все. Лише у 2014 році, вже після другого Майдану, після гарячих подій весни-літа, Леонов матеріалізувався як громадський патріот і став помічником народного депутата Віталія Курило. Курило мав вкрай одіозну репутацію, але при цьому виглядав у випрасованій вишиванці та стрибав з однієї «проукраїнської» партії влади до іншої. У 2014 році Курило вибрався на мажоритарному окрузі в Луганській області (сільський Білакуракинський район) під прапорами БПП. Олексій Леонов завідував там його громадською приймальнею та привозив із шефом подарунки виборцям.
Де ж Олексій Леонов ховався до цього? Можна припустити, що у 2002 році 19-річний хлопець міцної статури з якихось причин дав дер за кордон — можливо, щоб не служити в українській армії, а можливо й через якусь провину. Але невже він такий талановитий кулінар, що влаштувався шеф-кухарем у Лондоні? Ті, хто мав нещастя їсти в його закусочнях, відгукуються, що це дуже посередні заклади зі стійким запахом старої смаженої олії.
Чи за кордоном його таланту, а точніше його фізичній силі, знайшлося інше застосування? Тут варто згадати про братів Костянтинівських, яких також називають «рестораторами». За матеріалами про них можна дізнатися, що так звана «Російська мафія» в Європі та США, багато в чому представлена вихідцями з Києва та Одеси, має традиції базуватися у місцевих ресторанах, де рядові «бойовики» оформлені кухарями, офіціантами та охоронцями. Skelet.Org не буде нічого стверджувати до появи однозначних фактів, однак чи не здається, що тісний зв'язок Леонова з Галантерником і його тривале перебування за кордоном наводять на такі припущення?