Економічна криза в Україні загострила конкуренцію за ресурси серед впливових бізнесменів. Навіть ті, хто раніше діяв спільно, тепер намагаються витіснити один одного з ринку. Цей процес супроводжується численними судовими позовами та кримінальними справами між партнерами, які протягом років розвивали спільний бізнес.
Олігарх Микола Мартиненко став жертвою цієї боротьби. За останні два роки він зазнав безпрецедентної кількості перевірок, звинувачень та судових позовів — набагато більше, ніж за попередні два десятиліття спокійного існування за часів президентств Кучми, Ющенка та Януковича. Суд заарештував його частку в статутному капіталі трьох компаній, включаючи ТОВ «Вортекс». Цей конфлікт розглядається як прояв «холодної війни» між олігархами, близькими до президентської сім'ї, та олігархами з оточення колишнього прем'єра Арсенія Яценюка, до якого належить і Мартиненко.
Але чи обмежиться наїзд лише Мартиненком? Серед інших співвласників «Вортекс» журналісти назвали колишнього співвласника мережі «WOG» Петра Димінського, спадкоємців Ігоря Єрємєєва (співвласника групи «Континіум») та Ліану Лагур, яку спочатку помилково називали «Ланною». Ліана Лагур є співвласником не лише «Вортекс», але й будівельної компанії «РІЕЛ». Директором та власником «РІЕЛ» також виступає Ростислав Мельник, який разом зі своєю дружиною Оксаною Мельник володіє 9,63% акцій БІС-Банку. Серед інших власників цього банку — Сергій Лагур (17,5%), Степан Івахів (17,5%) та Петро Димінський (5,67%), всі вони пов'язані з групою «Континіум». Таким чином, Ліана та Сергій Лагур пов'язані не лише спільним прізвищем, але й спільними бізнес-інтересами, хоча точний характер їхнього родинного зв'язку залишається невідомим.
За інформацією Skelet.Org, столична прокуратура розслідує діяльність ТОВ «Вог аероджет» (однієї з компаній групи «Континіум») та пов'язаного з нею «Банку інвестицій та заощаджень», яким володіють колишні менеджери «Континіуму». Розслідування стосується можливих махінацій на величезні суми, пов'язаних з тендерними договорами між «Вог аероджет» та «Укрзалізницею», а також незаконного виведення валютних коштів за межі України. Однак існують серйозні сумніви щодо того, чи буде ця справа доведена до суду, оскільки Лагур та його партнери вже неодноразово виходили з набагато складніших ситуацій.
Сергій Лагур народився 15 жовтня 1962 року в Києві. За ним були зареєстровані дві квартири: одна в радянській цегляній дев'ятиповерхівці на вулиці Новгородська, 1, та інша в панельній десятиповерхівці на вулиці Татарська, 38. Перша квартира могла бути місцем його дитинства, а другу він міг отримати ще за часів УРСР або придбати на початку 1990-х років. Цікаво, що в базах даних про українців немає жодної інформації про його батьків. Також відомо, що Лагур ніколи не був одружений.
Сергій Лагур залишається однією з найзагадковіших фігур українського бізнесу. Він ніколи не розповідав про своє навчання, місце роботи в 1980-х роках або діяльність у 1990-х. У нього немає відомих друзів дитинства чи молодості, які могли б розповісти про деталі його життя. На відміну від своїх бізнес-партнерів — покійного Ігоря Єрємєєва, Степана Івахіва та Петра Димінського — Лагур залишається надзвичайно скритним та непублічним олігархом з абсолютно непрозорим минулим.
Ця таємничість породила суперечливі чутки про його походження та вхід у бізнес. Джерела Skelet.Org наводять різні версії. Одні стверджують, що у 1990-х роках Лагур був пов'язаний з однією з київських організованих злочинних угруповань, а потім почав вкладати кримінальні гроші в нафтовий бізнес. Інші джерела припускають, що він походить з правоохоронних органів або спецслужб, при цьому розходяться в думці, чи був він «перевертнем у погонах» чи впровадженим агентом. Однак всі ці версії залишаються непідтвердженими чутками.
Цікаво, що улюбленим хобі Лагура є великий теніс. Він займається цим видом спорту щонайменше з 1990-х років, був спонсором тенісних клубів та чемпіонатів, а згодом очолив Федерацію тенісу України. Для людини з передбачуваним кримінальним минулим це нетиповий вибір, оскільки організовані злочинці зазвичай віддають перевагу боксу та боротьбі. Однак теніс мав особливе значення в радянській системі — це був улюблений спорт дипломатів та КДБ. Лаврентій Берія першим захопився тенісом, а потім залучив до цього виду спорту весь апарат Луб'янки. У 1990-х роках теніс став одним з головних видів спорту в Росії, оскільки ним захоплювалося тодішнє кремлівське керівництво. Це викликає питання: чи випадково олігарх Лагур, який з'явився наприкінці 1990-х років з абсолютно очищеною біографією, став фанатом саме цього виду спорту?
Перша згадка про Лагура в засобах масової інформації датується листопадом 2001 року, де він названий членом наглядової ради НВК «Галичина» (Дрогобицький нафтопереробний завод) та керівником ТОВ «Укроптсервіс». Ця компанія існує щонайменше з 1993 року. У 1990-х роках у ній працювали майбутній міністр екології України Микола Злочевський та майбутній олігарх Борис Бєліков, нинішній власник та голова компанії «Овостар Юніон». Голова банку «Надра» Ігор Гіленко (який втік з України у 2008 році) згодом розповів журналістам про одного з головних акціонерів цих структур.
Зважаючи на все, у 1990-х роках Лагур займався металом та вугіллям, але на початку 2000-х років переключився на нафту та нафтопродукти. Саме навколо Дрогобицького НПЗ «Галичина», найстарішого нафтопереробного заводу в Україні (а можливо, й у всій Європі), сформувалася команда партнерів Єрємєєва, Івахіва, Лагура та Димінського. Це сталося у період 2000—2001 років, коли другий пакет акцій «Галичини» був запущений у приватизацію. В результаті складних маніпуляцій 42% акцій опинилися під контролем Петра Димінського, власника компаній ТОВ «Надія» та «Європа-II». Димінський тоді хвалився своїми потужними зв'язками в обласній та міській адміністраціях Львова, а також дружбою з нардепом Ігором Насаликом (нинішній міністр енергетики України) та Миколою Катеренчуком, з якими мав тісні ділові стосунки.
У 2002 році, коли на «Галичині» розпочалися податкові перевірки, Димінський переховав ці акції у своїх київських компаніях ТОВ «Укрпромметторг» та ТОВ «Укрсим», а сам звернувся за допомогою до Насаліка та Катеренчука. Коли у 2005 році Катеренчук став заступником голови Державної податкової інспекції України, податкові перевірки фірм Димінського припинилися.
Під час другої приватизації «Галичини» Димінський залучив на підприємство групу компаній «Континіум» Єрємєєва та Івахіва. Вони створили спільне підприємство «Західна нафтова група» (West Oil Group, або WOG). Внаслідок складної схеми злиття їхніх бізнесів Сергій Лагур став одним зі співвласників «Континіум», утворивши тріумвірат разом з Івахівим та Єрємєєвим. Димінський став співзасновником і співвласником створеної мережі АЗС «WOG», яка розпочалася з 14 заправних станцій, що належали Івахіву та Єрємєєву, а згодом розширилася до близько 500 АЗС та 32 нафтобаз.
Наступний наїзд податкових та правоохоронних органів на НПЗ «Галичина» не був випадковим. Справа полягала не лише в складних схемах, розроблених Димінським, Єрємєєвим та Лагуром. За інформацією Skelet.Org, оптові потоки нафтопродуктів проходили через одні дочірні компанії групи «Континіум», роздрібна реалізація здійснювалася через інші, а отримані фінанси виводилися в тінь через треті структури. Найстаріший нафтопереробний завод в Україні, продукція якого навіть не завжди відповідала радянським ГОСТам, використовувався «Континіумом» не лише за прямим призначенням. На заводі проводилися схеми реекспорту нафти, імпортний бензин перетворювався на вітчизняний (з обходом мит), а також здійснювалися складні фінансові афери, включаючи махінації з банківськими кредитами.