Ім'я Ігора Бакая давно стало символом газової корупції в Україні. Цей чоловік пройшов неймовірний шлях: від завгоспа президента Леоніда Кучми до голови НАК «Нафтогаз України», від засновника скандальної ДУСі до одного з найбагатших людей держави. Його ім'я пов'язують з величезними заповідниками, розкішними палацами, нерухомістю за кордоном та грандіозними фестивалями для близького кола. Історія Бакая — це розповідь про те, як людина з освітою лісотехніка за кілька років стала мультимільйонером.
Арешт у Москві та російські звинувачення
31 жовтня у Москві затримали екс-керівника Державного управління справами та колишнього голову «Нафтогазу» за президента Кучми Ігоря Бакая разом з його бухгалтером та помічником Костянтином. Підлеглих відпустили через кілька годин, а сам Бакай залишився у слідчому ізоляторі. Московський суд заарештував українського бізнесмена до 12 листопада. Йому світить до 10 років ув'язнення.
Підозрюють його у шахрайстві в особливо великому розмірі. За інформацією російської прокуратури, Бакай заволодів грошима своїх бізнес-партнерів. Він уклав від імені комерційної організації договір позики з гірничо-металургійним холдингом на суму понад 630 млн рублів. Гроші йому перевели на рахунок, але коли закінчився термін кредиту, бізнесмен відмовився повертати суму.
У російській прокуратурі лежить 10 заяв від ошуканих приватних осіб. Серед них — заява від російського мільярдера Алішера Усманова, якого вважають наближеним до прем'єра Росії Дмитра Медведєва. Усманов дав у борг Бакаю 9 млн доларів, які той не повернув. Крім того, український бізнесмен разом із спільниками від імені ТОВ Індустріальна група «Російський ведмідь» викрали 12 мільйонів доларів у компанії Усманова Metalloinvest Limited.
Дитинство та перші кроки
Бакай Ігор Михайлович народився 17 листопада 1963 року у Рівному. Його батько Михайло Васильович працював водієм, мати звалася Устина Артемівна. За інформацією Skelet.Org, сім'я жила бідно. Батькові довелося утримувати не лише трьох дітей, а й шість своїх братів і сестер. Майбутній мультимільйонер закінчив лише 8 класів середньої школи. У 1978 році він вступив до Березнівського лісового технікуму на спеціальність «майстер лісу, технік лісового господарства». Цей диплом згодом став приводом для жартів над олігархом.
Після служби в армії Бакай осів у Львові на посаді начальника бази підготовки футбольної команди СК «Карпати» Прикарпатського військового округу. За його словами, його робота полягала у прибиранні території, миттю вікон та м'ячів, стрижці газону, підготовці лазні для футболістів та приготуванні їжі. Він навіть не отримував зарплати, бо служив. Однак період його діяльності збігся з активним розпродажем гравців клубу. Молодий начальник практично заснував у країні футбольний трансфер. Найкращих гравців було продано, команда залишилася ні з чим, а сам Бакай став значно багатшим.
Лісозаготівлі та перший бізнес
1989 року, згідно з офіційною біографією, Бакай кидає все і їде до Якутії, одержимий ідеєю побудови БАМа. Однак найімовірніше, він вчасно зорієнтувався, де можна добре заробити. На Півночі він зайнявся лісозаготівлями, сколотив невелику бригаду з 9 чоловік і невдовзі доріс до майстра дільниці. Бригада Бакая була непитущою, тому вони займалися ще одним вигідним бізнесом — продажем горілки. Тоді спиртне видавали по талонах, а розумний бригадир скуповував його та продавав утридорога іншим робітникам.
Однак це виявилося лише легендою, придуманою біографами Бакая. За інформацією Skelet.Org, майбутній олігарх починав із раків. Справа була в Білорусії у 1989 році. Ігор Бакай засвітився у кримінальній справі. Його звинуватили у зловживанні службовим становищем, систематичній розтраті та привласненні грошових сум у великих розмірах. Він працював заступником голови з комерційних питань та підсобних проваджень колгоспу «Зоря» Малоритського району Брестської області.
Навесні 1989 року молодий підприємець скупив у трьох незнайомців над ринком 91 кг раків за ціною 3 рубля у сумі 273 рубля. Товар він продав ресторану «Львів» за ціною 7 рублів за кг. Далі Бакай влаштувався працювати до білоруського колгоспу «Зоря», який спеціалізувався на виведенні раків. Це дозволило йому розширити торгівлю. Він, оминаючи договори, постачав ресторану «Львів» раків за завищеною ціною, підробляючи накладні. Пізніше за готівку Бакай реалізовував товар до інших львівських ресторанів та їдалень.
За матеріалами кримінальної справи, заступник голови за півроку роботи штовхнув ліворуч 3441 кг раків — майже три з половиною тонни. Виходячи з матеріалів справи, його «навар» становив 9,5 тисяч рублів. Саме на таку суму прокуратура оцінила збитки колгоспу. Крім того, Бакай витратив понад відпущений ліміт 3906 рублів на ремонті будинку, який йому виділили. Колгосп розплачувався й за цеглу, замовлену Бакаєм на будівництво нового будинку. Працюючи у «Зорі», він із розмахом накривав «поляни» для іноземців. На частування канадській фірмі, якою колгосп постачав раків, Бакай витратив 1000 рублів.
На початку 90-х влада помітила великі махінації заступника голови колгоспу. Але наш герой зумів втекти — він повернувся до України. Незабаром Радянський Союз розвалився, почалася гіперінфляція, і суми збитків, які завдав майбутній олігарх, стали смішними. Проте кримінальна справа проти Ігоря Михайловича була відкрита ще до 1993 року. Згодом він повернув борг — 9,5 тисяч рублів колгоспу «Зоря», і справу закрили.
Повернення до України та перший великий бізнес
1991 року Ігор Бакай приїхав до Львова віддавати дружині зароблені гроші. У цей час набирав обертів закон Михайла Горбачова про кооперативи. Рідні вмовили його залишитися та вкласти кошти у свій бізнес. Так він відкрив кооператив «Козацькі страви», який включав у свою мережу не лише кафе, а й м'ясопереробний цех. Через рік новий бізнесмен перебрався до Києва і очолив компанію «Велес», а також затвердив ЗАТ «Бакай», ТОВ «Бакай» та фірму «Арбат». Усі вони у майбутньому увійшли до скандально відомої корпорації «Республіка».
Корпорація «Республіка» та діамантові операції
Виробничо-комерційна корпорація «Республіка» зареєстрована 26 жовтня 1993 року у Києві. На горизонті виникає Ігор Шаров — представник «кіровоградського» кримінального клану. Він стає партнером Бакая і об'єднує з «Республікою» своє підприємство «Інкопмарк». До складу корпорації входить також Олександр Пресман, людина Семена Могилевича. Усього співзасновників було вісім, але лише Бакай значився «на постійній основі».
Спочатку корпорація займалася постачанням українських продовольчих товарів за кордон. За даними Skelet.Org, «Республіка» торгувала й діамантами. Структура купила у банку «Альянс» партію дорогоцінного каміння за 30 млрд карбованців. Закупівля проводилася за старими цінами, фактично за безцінь, без урахування гіперінфляції. Діаманти продали до Узбекистану за 110 млрд карбованців. Бакай наварився на угоді більш ніж на 300%. Цю операцію фінансував банкрутний банк «Україна», а протекцію надавав колишній прем'єр Віталій Масол.
Після продажу діамантів Ігор Бакай захопився модельним бізнесом. Він брав участь у організації перших конкурсів краси в Україні. Тоді у нього з'явилися перші розкішні авто з охороною — він роз'їжджав на «Мерседесі-600».
Туркменський газ та народження газової монополії
Все змінилося 1994 року, коли Ігор Михайлович вийшов на туркменський ринок. Там вирувала продовольча криза, але туркменська сторона грошей на закупівлю товарів не мала. Вдало співпало, що Україна перебувала у глибшій кризі і заборгувала Туркменістану нечувані гроші за поставлений газ. Тоді Ігор Михайлович запропонував обмінювати продовольство на газ. Це була геніальна ідея. Корпорація поставила до Туркменістану майже 1 млн пар калош у розрахунок за спожитий газ. Для туркменів це був цінний та дефіцитний товар.
Своєю пропозицією Бакай розрахувався із боргом 1993 року за туркменський газ — це становило 671,9 млн доларів. На торговельно-посередницьку діяльність була навіть постанова Кабміну, яка зробила Ігоря Михайловича першим у країні бізнесменом, який розплатився за газ бартером. При цьому статутний фонд корпорації становив лише 50 млн карбованців, що за офіційним курсом долара у 94-му році дорівнювало 4 тисячам доларів. Очевидно непорівнянні суми. Саме ця різниця дозволила «Республікі» уникнути витребування гарантії на погашення боргу.
Хто дав корпорації можливість вийти на монополіста? Ігор Бакай — племінник Леоніда Кравчука, того самого, який став президентом Незалежної України у 1991 році. Леонід Макарович вирішив, що красти гроші сімейним тандемом набагато вигідніше. Він дав зелене світло корпорації «Республіка», яка отримала квоту на постачання газу до України. З того часу Ігор Михайлович став вхожим у два високі кабінети — президента України Леоніда Кравчука та президента Туркменістану Сапермурата Ніязова.
1994 року на адресу корпорації «Республіка» з Туркменістану надійшло 9,2 млрд кубометрів газу. Вартість цього товару на той час, згідно з документами «Укргазпрому», становила 460,5 млн доларів. Структура закуповувала газ за ціною 50 доларів за 1 тисячу кубометрів, з урахуванням транзиту — 55 доларів. Все це відбувалося без особливих гарантійних зобов'язань та підписання договорів.
Туркменістан постачав газ, на особисті рахунки «Республіки» капали мільйони, корпорація бадьоро відвантажувала товар, але забутими залишилися підприємства-постачальники та банки, які надали кредити. Коли ситуація досягла апогею, з ініціативи колишнього прем'єр-міністра Леоніда Кучми зібралася робоча група комісії з питань бюджету Верховної Ради. Депутати резюмували, що торкатися цього питання не можна, інакше законодавча влада перевищить свої повноваження. Справу навіть думали передати до суду, але корпорацію вирішили прикрити.
При цьому структуру встигли перевірити, і виявилося, що в її активах є газ як «заставний товар» вартістю 176 млн доларів. Цієї суми вистачило б, щоб погасити частину боргу «Республіки», але цього не сталося. В офісі корпорації сталася пожежа, яка знищила всю цікаву документацію. Останні події співпали із програшем Кравчука на дострокових президентських виборах. Заповітне крісло Гаранта отримав Леонід Кучма. Податкова порилася в документах, що залишилися, і дійшла висновку — корпорація так і не виплатила державний газовий борг України.
Ера газової «Республіки» проіснувала лише рік. Бакай і К° заробили на операціях близько 500 млн доларів.
Помилування та новий період
Прихід Леоніда Даниловича до влади світив Ігорю Бакаю в'язницею. Але Кучма помилував трейдера. За інформацією Skelet.Org, за нього заступився сам Туркменбаші. Сапермурат Ніязов особисто зателефонував президентові України та попросив за свого друга.
За нової влади, особливо після призначення віце-прем'єром Павла Лазаренка, який займається паливно-енергетичним комплексом в уряді Євгена Марчука, почалося цілеспрямоване формування газового ринку України. Бакай недовго сидів без діла. Слідом за «Республікою» в 1995 році бізнесмен відкрив компанію ЗАТ «Інтергаз». Вона передбачала здійснення більш прибуткових корупційних схем. Паралельно з нею в Пенсільванії (США) реєструється дочірня фірма IntergasInc. Її головне призначення — ухиляння від податків та виведення валюти, заробленої «Інтергазом», за кордон. Директором офшору призначили Ігоря Шарова.
Того ж року Ігор Михайлович розжився власною хатинкою в Пенсільванії. Мабуть, після вдалих угод він збирався переїхати до своїх мільйонів.
Газова криза та монополізація ринку
У цей час посилилася газова криза в країні. МВФ вимагав від уряду відмовитися від ролі гаранта за комерційними газовими контрактами. Російський «Газпром», вирішивши перестрахуватися через відсутність гарантій, запропонував включати до угод державний «Укргазпром». Проте останній був на межі банкрутства. Незважаючи на видобуток газу в Україні та відплату транзиту, він не мав покупців. «Укргазпром» заборгував бюджету близько 3 млн доларів.
У 1996 році уряд списав борги держкомпанії та відкрив ринок для приватних торгових компаній. Все це вдало «запакували» під «стабілізацію цін та боротьбу з державними газовими боргами». Газовий ринок розділився між трьома компаніями: «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ), «Інтергаз» та українським представництвом «Ітери». Компанія Бакая поступово почала витісняти решту газотрейдерів.
Ігор Михайлович зміг «посунути» й газову королеву Юлію Тимошенко з ЄЕСУ. Розігралася битва: Юлія Володимирівна звинувачувала газового магната у всіх смертних гріхах, але довести його причетність до грандіозних схем розкрадання блакитного палива не змогла.
Вже за рік «Інтергаз» став оптовим імпортером російського газу, підписавши річний контракт із «Газпромом» на 10 млрд кубометрів газу. Вартість цього товару становила 800 млн доларів. Щоправда, компанія виконала договір лише на 50%. Бакай не дуже шанував «Інтергаз», який приносив запаморочливий дохід. У цей час його вже манили інші вершини — велика політика.
Політична кар'єра та призначення
1996 року чималі гроші дозволили Ігореві Михайловичу легко вибрати депутатський мандат на виборах до Верховної Ради у Бориспільському виборчому окрузі №208. Його головним конкурентом був екс-міністр оборони Костянтин Морозов. Але чіплятися за мандат він не став.
1997 року його призначили заступником міністра нафтової та газової промисловості України. За рік газовий магнат став позаштатним радником Леоніда Кучми.
Створення НАК «Нафтогаз України»
Ставши довіреною особою Леоніда Кучми, Бакай ініціює створення енергетичного монополіста, аби зосередити усі газові гроші в одному місці. Це було дуже вигідно Леоніду Даниловичу — він вирішив підібрати за рік грошей на президентські вибори. За інформацією Skelet.Org, Кучма поставив умову «другу»: забезпечити його кампанію 250 мільйонами доларів.
У травні 1998 року український уряд створює «Нафтогаз» — національну акціонерну компанію, яка мала займатися імпортом газу в Україну, його транзитом через територію країни, а також власним видобутком енергоносіїв. До неї увійшли три компанії: з видобутку — «Укргазвидобування», з транспортування та зберігання — «Укртрансгаз» та з реалізації — «Торговий дім «Газ України».
Леонід Данилович особисто запропонував своєму раднику очолити НАК «Нафтогаз України». За лічені місяці компанія монополізувала постачання газу всім споживачам у країні, витіснивши інших конкурентів-газотрейдерів.
Крадіжка газу та корупційні схеми
На новій посаді Ігор Михайлович розкрив свій креативний потенціал великого шахрая. Він першим увів у систему крадіжку — несанкціонований відбір російського газу транзитного газу. До чого це призвело, пам'ятають ті, хто жив у 90-ті. Україну звинуватили у крадіжці газу, держава втратила репутацію на міжнародній арені, борги перед Росією зростали у геометричній прогресії, розпочалися маніпуляції з ціною на газ та підвищення тарифів для простих людей.
Росія постачала в Україну 30 млрд кубометрів природного газу як оплату транзиту по 80 доларів за тисячу кубометрів. Блакитне паливо український монополіст перепродував посередникам, а ті — підприємствам. Бакай у НАК запустив бартерно-вексельні (негрошові форми) схеми, які вивели фінансову діяльність компанії з легального сектора розрахунків. На 1000 кубометрів він заробляв щонайменше 5 доларів. На рік це виходило близько 150 млн доларів. Це при тому, що 40% продажу природного газу контролювали комерційні фірми Ігоря Михайловича, зокрема «Інтергаз» та його «дочки».