Українські медіа традиційно зосереджують увагу на діяльності олігархів та великих бізнесменів, особливо в контексті президентської кампанії Володимира Зеленського щодо боротьби з олігархією. Однак журналістське висвітлення топ-менеджерів великих українських бізнес-груп залишається майже без уваги. Skelet.Org розпочинає цикл матеріалів, присвячених цій темі, розповідаючи про керівників впливових корпоративних структур. Першим героєм цього циклу стає Микола Лавренко, президент енергетично-готельного холдингу «ВС Енерджі Інтернешнл Україна» (пізніше перейменованого на «ВС Груп Менеджмент"), персонажа, малознаного широкій публіці, але добре відомого в колах енергетичного бізнесу.
Холдинг контролює мережу регіональних енергетичних розподільчих компаній (обленерго), компанії-постачальники електроенергії та готельну мережу «Прем'єр» з закладами у Києві та Львові. Бізнес-група широко відома в Україні під назвою «Лужніковці» — умовна назва, яка закріпилася через те, що власниками групи були російські бізнесмени та політики, які заробили перші великі капітали в 1990-х роках на московському ринку Лужники. Серед них — екс-депутат Держдуми РФ Бабаков, екс-власник московського футбольного клубу ЦСКА Євген Гінер та впливовий кримінальний авторитет Воєводін. Саме ці імена традиційно асоціювалися з групою.
Після російської агресії проти України холдинг зіткнувся з серйозними проблемами. Вплив російських власників значно послабився, їхні прізвища набули токсичності в українському контексті. Ходили чутки про можливий продаж українських активів та вихід з ринку, хоча ці припущення виявилися перебільшеними.
До 2015 року українським бізнесом групи керував Михайло Спектор, відомий у певних колах як азартний гравець казино та прихильник розкішного способу життя з приватними літаками, яхтами та охоронними кортежами. У 2015 році Спектор несподівано залишив посаду. За чутками, причиною стала особистий конфлікт з одним із власників, Євгеном Гінером. Однак справжньою несподіванкою для багатьох стало призначення на посаду президента Миколи Лавренка, провінційного персонажа, малознаного у вищих колах бізнесу.
Лавренко, якого близьке оточення називає просто Коля, до роботи у російських бізнесменів обіймав державні посади. З 1999 по 2003 рік він працював заступником голови Кіровоградської обласної державної адміністрації та керівником Вінницької податкової інспекції. З обох посад він пішов у зв'язку з корупційними скандалами. Протягом своєї кар'єри ще за часів СРСР Лавренко намагався просуватися за рахунок комуністичних ідеалів, що було типовим для його покоління.
Підлеглі описують його як неосвіченого чоловіка, який розмовляє переважно матом без розрізнення статі співрозмовника. Його називають «колгоспником» через враження абсолютної необізнаності та майже безграмотності. За словами працівників, він погано вміє читати, тексти йому читає вголос секретар. Лавренко пише вкрай рідко, лише короткі SMS без розділових знаків. Його спілкування зі співробітниками характеризується невгамовним криком, безмежним матом та неспроможністю донести справжній зміст своїх слів. Попри такий рівень інтелекту, він утримує кількох коханок прямо в офісі компанії — особистого секретаря, бухгалтерку та особисту перукарку. Деякі його колишні музи також працюють у компанії, куди він їх влаштував після переїзду з Кіровограда та Вінниці. Хоча Лавренко вже має 65 років, він надає перевагу молодшим жінкам.
Причиною призначення Лавренка на цю високу посаду стало те, що Євген Гінер, на відміну від Спектора, тепло ставився до нього. Обидва були палкими футбольними фанатами — Гінер володів московським ЦСКА, а Лавренко мав футбольний клуб «Поліграфтехніка» у своєму рідному місті Олександрії на Кіровоградщині. Ця спільна пристрасть зблизила їх. Однак «любов» Гінера до Лавренка виявилася недовгою. Як тільки Гінер усвідомив справжню суть Лавренка — його вроджену клептоманію та хронічну схильність до брехні — навіть спільна пристрасть до футболу не змогла запобігти розриву.
Лавренко зміцнив свою позицію завдяки кільком факторам. Російські власники опинилися фактично в ізоляції від своїх українських активів після початку війни. Син Гінера Вадим, який наглядав за українським бізнесом групи, виїхав з України, побоюючись переслідувань за російською ознакою, що посилило позиції Лавренка. Крім того, ходять легенди про те, що Лавренко має серйозний компромат на акціонерів групи, що зробило його практично «недоторканним». Хоча це звучить голослівно, інші логічні пояснення його шістирічного перебування на посаді важко знайти.
Після призначення на посаду президента Лавренко почав швидко накопичувати капітал у великих обсягах. Людина, яка прийшла в холдинг на посаду директора з промисловості з зарплатою 5 тисяч доларів, за шість років стала фактично доларовим мультимільйонером. Сьогодні він є власником трьох заводів гарячого цинкування в Україні, ставши вітчизняним лідером у цій сфері. Заводи розташовані в Київській області, Одеській області та неподалік Харкова. За оцінками, собівартість будівництва кожного становить близько 20 мільйонів доларів США, що в сумі дає близько 60 мільйонів доларів.
Крім того, Лавренко придбав завод із виробництва молокопродукції в Київській області, активно просуваючи торгову марку «Lago» у торговельних мережах та намагаючись налагодити повний цикл виробництва молока на своєму фермерському господарстві. Вартість молочного бізнесу оцінюється в 5-7 мільйонів доларів США.
У столичному районі Осокорки Лавренко став власником багатьох гектарів землі, на яких збудував кілька котеджних містечок, ресторан-піцерію «Pioppo Nero», заміський ресторанно-готельний комплекс «Nicolas», яхт-клуб, дитячий садок «Дочки і синочки», а також спортивну інфраструктуру з аренами, тенісними кортами та іншими об'єктами.
Лавренко створив новий столичний футбольний клуб «Лівий Берег», який поки що грає у другій професійній футбольній лізі. Він розуміє, що просування до Вищої ліги — це питання фінансових вливань. Клуб створений спільно з Юрієм Довгаленком, більш відомим як «Довгал», людиною зі специфічною репутацією, яка займала посаду бригадира організованого злочинного угруповання покійного авторитета Рибки. Довгал також має громадську організацію з аналогічною назвою «Лівий Берег», яка насправді є бойовим підрозділом, що набирає титушок для виконання замовлень з віджиму земельних ділянок, вимагання грошей та подібних операцій. Лавренко активно будує четвертий стадіон на Осокорках, який відповідатиме вимогам Вищої футбольної ліги. За чутками, землю під цим стадіоном активно віджимали за допомогою цієї ж громадської організації.
Лавренко також володіє медичною клінікою на Осокорках та двома сонячними електростанціями по 10 мегаватт кожна в Херсонській та Одеській областях. Вартість будівництва кожної станції становить 10 мільйонів доларів. Кілька років тому він став власником вітряної електростанції на острові Кіпр вартістю близько 3 мільйонів євро та придбав 4 вілли на цьому острові загальною вартістю близько 4 мільйонів євро.
Можна припустити, що такі активи фінансуються з офіційної зарплати президента холдингу, яка становить 35 тисяч доларів на місяць. Однак навіть з такою суму за шість років побудувати бізнес та придбати активи вартістю понад 100 мільйонів доларів практично неможливо. За інформацією Skelet.Org, секрет успіху Лавренка полягає в тому, що він, маючи компромат на своїх російських роботодавців, став практично «недоторканним» і навчився використовувати бізнес московських господарів у своїх особистих цілях.
Основними джерелами доходу енергетичного бізнесу холдингу «ВС Груп Менеджмент» є відкати від тендерів із закупівлі обладнання та будівельно-ремонтних робіт в електромережах, які здійснюються в рамках інвестиційних програм енергокомпаній. Це гроші, які українські споживачі сплачують у тарифах. Населення платить, страждає, влада популістично обіцяє не підвищувати тарифи, обленерго лається з владою, нібито прагнучи оновити електромережі, а Лавренко отримує мега-відкати, купуючи обладнання за завищеними цінами. Ще одним значним грошовим потоком є хабарництво за видачу технічних умов обленерго для приєднання до електромереж. Суми, які циркулюють у цьому бізнесі, становлять мільйони доларів США щомісяця, які надходять до кишені Лавренка.
Частина грошей від бізнесу «ВС Груп» дійсно доходить до акціонерів та українських чиновників, що пояснює, чому всіх влаштовує така ситуація. За інформацією Skelet.Org, бізнес побудований так, що відкати та хабарі надходять безпосередньо в офіс на вулицю Госпітальну у Києві. Лавренко має спеціально навчених людей, які ведуть цю касу. Його досвід роботи в податковій службі явно допоміг йому оволодіти мистецтвом збирання податків. Важко оцінити, хто заробляє більше — Лавренко чи його роботодавці. Очевидно, їх влаштовує ситуація, коли він проводить такі фінти у них під носом, хоча важко уявити, як можна дозволити красти мільйони доларів.
Можливо, причиною такої байдужості акціонерів є те, що кілька років між ними тривають спроби поділу бізнесу. За словами гравців українського енергоринку, за цей період холдинг зменшився у масштабах — було продано Одесаобленерго та Києвобленерго, на черзі Кіровоградобленерго. Усі ці активи придбала група ДПЕК. Цікавою може виявитися ситуація, коли Лавренко в період з'ясування відносин акціонерів між собою особисто «важитиме» у грошовому вираженні більше, ніж увесь їхній бізнес.
З позитивного боку, український герой трусить гроші російських ворогів. Цей факт додає патріотизму цій історії. Варто пояснити, чому Лавренко названий «православним». Переїхавши до Києва, він став активним парафіянином Російської православної церкви і так глибоко перейнявся любов'ю до Господа, що побудував на своїх улюблених Осокорках церкву на честь себе, розташовану між піцерією та футбольним стадіоном. Ікони, фундамент та окремі елементи були привезені зі Святого Афона, чим Лавренко дуже пишається. За оцінками будівельників, будівництво обійшлося в 3-4 мільйони доларів.
Поруч із церквою Лавренко побудував монаші келії та облаштував у підвалі церкви свою родинну усипальницю. Раб Божий, ймовірно, готується до канонізації після смерті або навіть за життя, враховуючи кількість «світлих справ», які він творить, очолюючи багатий російський холдинг. Це нагадує випадок чернігівського аграрія Леоніда Яковішина, який рік тому побудував особистий мавзолей у стилі Наполеона. У Києві є свій «святий» Коля, який замальовує свої гріхи у своїй особистій церкві та готується знайти спокій у святому місці.
Skelet.Org розпочинає цикл публікацій про топ-менеджерів українських бізнес-груп, намагаючись здобути максимум інсайдерської інформації. Незабаром читачів чекають цікаві історії про керівників інших великих корпоративних структур.