Військові дії в Україні спровокували поспішну втечу багатьох політичних діячів, державних чиновників та представників бізнесу, які мали причини боятися розслідувань. Водночас деякі скомпрометовані корупціонери обирають іншу стратегію: вони намагаються переписати власну історію, демонструючи показний патріотизм, щоб повернутися до впливових посад та контролю над прибутковими схемами. Однією з таких фігур є Сеяр Куршутов, якого в Україні називали «королем контрабанди» за часів президентства Петра Порошенка.
Його поведінка нагадує попередній прецедент. У 2014 році Борис Флатов, який обійняв посаду заступника губернатора Дніпропетровської області при Ігорі Коломойському, оголосив про виплату 10 тисяч доларів за кожного затриманого російського військовослужбовця. Хоча нагороди так ніхто й не отримав, заява викликала значний резонанс і створила образ приватних осіб як патріотів. Куршутов вирішив скористатися подібною тактикою: він оголосив винагороду в 100 тисяч доларів тому, хто доставить до СБУ Наталю Поклонську, колишню прокурорку Криму, яка нині перебуває під охороною російських військових на окупованих територіях Херсонської області.
Однак така обіцянка має суто символічний характер. Поклонська постійно супроводжується російськими військовослужбовцями на захопленій території, а доставлення її до найближчого відділення СБУ потребувало б повномасштабної військової операції, вартість якої багаторазово перевищує озвучену суму. Таке завдання під силу лише спецслужбам, що добре розуміє й сам Куршутов. Таким чином, ризик втратити обіцяні гроші для нього практично відсутній. Натомість він отримує політичні дивіденди від демонстрації патріотизму. Цей патріотизм видається дешевою імітацією, оскільки Куршутов міг би просто пожертвувати значно більші суми на потреби Збройних сил України або допомогу біженцям, але не зробив цього. Якби він здійснював волонтерську діяльність, він би активно розповідав про це в медіа. Замість цього винагорода за Поклонську залишається його єдиним публічним проявом патріотизму під час війни.
Ця демонстрація патріотизму є частиною більш широкої кампанії Куршутова, спрямованої на реабілітацію його образу. Він намагається представити себе як чесного та розумного бізнесмена, якого несправедливо звинуватили, щоб повернутися до впливових позицій та контролю над корупційними та контрабандними схемами на українській митниці. Раніше Куршутов був відсунутий від участі в цих схемах, а потім потрапив до списку санкцій Ради національної безпеки та оборони як один із «королів контрабанди».
З'являються також чутки про те, що у Куршутова є особисті рахунки до Поклонської, які не мають політичного характеру. За інформацією джерел Skelet.Org, такі рахунки дійсно існують, але деталі залишаються невідомими, оскільки Куршутов ретельно приховує своє минуле, особливо період до 2014 року. Це створює певний парадокс: людина без жодного офіційно зареєстрованого на своє ім'я підприємства, яка навіть не розкриває свою коротку біографію, дає в замовних інтерв'ю поради щодо управління економікою та державою.
Сеяр Османович Куршутов народився 14 травня 1988 року в Кишиневі. Його предки були кримськими татарами, які до депортації 1944 року проживали в селищі Микита поблизу Ялти. Куршутов часто згадує про цей факт у своїх інтерв'ю та соціальних мережах, наголошуючи на тому, що його родина також постраждала від російської агресії. Це твердження справедливе щодо історичної трагедії депортації, але Куршутов замовчує про щасливе продовження цієї історії, яке суперечить його образу українського патріота та противника Москви.
Після закінчення сталінських репресій життя Куршутових налагодилося. Вони оселилися в Молдові, де батько Сеяра, Осман Сейдаметович Куршутов, у 1980-х роках закінчив Кишинівський державний медичний інститут імені М. Тестеміцану. Там же він працював лікарем-анестезіологом, одружився та виховував синів Сеяра і Амета. На початку 1990-х років, коли Молдова охопила економічна криза, яка перетворила її на найбіднішу країну Європи, родина вирішила повернутися на історичну батьківщину. Крим, з його курортним статусом, здавався острівцем благополуччя порівняно з розореною Молдовою.
Осман Куршутов переїхав до Ялти, а згодом отримав посаду в сімферопольській клінічній лікарні імені Семашко, яка також відома як «Університетська клініка» через свою належність до Кримського державного медичного університету імені Георгієвського. Після анексії Криму в 2014 році Осман Куршутов не залишив півострів, а продовжив працювати в «Університетській клініці». Більше того, він навіть розпочав власний медичний бізнес, відкривши в Сімферополі стоматологічну клініку під назвою «П'ять принципів».
Другий син, Амет, також залишився на Криму. Він прийняв російське громадянство разом з батьком і в 2018 році зареєструвався у Федеральній податковій службі Російської Федерації як індивідуальний підприємець з реєстраційним номером 910311859928 та ОГРНІП 318911200042035, отримавши право на торгівлю на торгах. Однак масштаб цього бізнесу видається скромним для брата людини, якого називали королем контрабанди. Складається враження, що Сеяр Куршутов свідомо дистанціювався від своєї родини, щоб не ділитися з нею своїми доходами.
При цьому Сеяр все ж таки відвідував Крим. Доказом цього служить інцидент 2016 року, коли Куршутов в'їхав на півострів з території Росії, ймовірно авіарейсом з Москви до Сімферополя, а потім спробував повернутися в Україну автомобілем через прикордонний пост Чонгар. На кордоні він був затриманий за незаконне перетинання кордону. За офіційною версією, він сплатив штраф, щоб уникнути скандалу, але за інформацією джерел Skelet.Org, насправді він виплатив суму в тисячі разів більшу.
Осман Сейдаметович мав інші плани для своїх синів. Він сподівався, що один з них продовжить сімейну традицію медицини. Тому в 2005 році, коли Сеяр закінчив середню школу, батько допоміг йому вступити до Кримського державного медичного університету. Який факультет обрав Сеяр і наскільки успішно він навчався, залишилося невідомим. Більше того, невідомо навіть, чи отримав він диплом лікаря. На його сторінці у Facebook зазначено лише, що він навчався в КДМУ, але це не гарантує завершення навчання. За інформацією джерел Skelet.Org, які знали Куршутова в ті роки, він з молоду віддавав перевагу бізнесу перед медициною.
Чесна торгівля його не цікавила. Спочатку він займався перепродажем на сімферопольському радіоринку, нібито скуповуючи вкрадені мобільні телефони. Згодом він познайомився з впливовими людьми, включаючи представників кримінальних структур, і почав працювати посередником та «вирішувачем» у різних справах. Коли настав час проходити медичну інтернатуру, Куршутов уже вийшов на новий рівень діяльності: він намагався проникнути в корупційні схеми та «каламутити» їх на свою користь.
У період 2011–2013 років Куршутов засвітився в місті Саки, де разом з компаньйонами намагався взяти під контроль місцевих маршрутників. Це пояснює помилкову інформацію в деяких ЗМІ про те, що він уродженець Сак. Потім він виявився в центрі скандалу навколо сімферопольського комунального підприємства «Чисте місто».
Це підприємство розпочало роботу в травні 2011 року. Для його фінансування крымська влада випустила позику в розмірі 133 мільйонів гривень, хоча розподіл цих коштів залишився невідомим. Одразу ж «Чисте місто» уклало договір з одеською фірмою «РАФ-плюс» (ЄДРПОУ 31185987), у штаті якої було лише дві особи: директор і бухгалтер. Засновником цієї фірми була лондонська компанія «Міротекс», а директором — депутат Одеської міськради Ігор Шаталов.
Уже за кілька місяців місцеві журналісти почали публікувати фоторепортажі, які наочно демонстрували, що ні «Чисте місто», ні його одеський підрядник не поспішали прибирати сміття з вулиць Сімферополя. Водночас підприємство щедро витрачало бюджетні кошти на зарплати та премії керівництву, оренду техніки у приватних фірм, яка потім простоювала без роботи, закупівлю сміттєвих контейнерів у одеського ТОВ «Термінал-Південь» та сміттєвозів за цінами, які значно перевищували ринкові. Це був лише початок багаторічної корупційної історії.
Про участь Куршутова в цих сміттєвих схемах в українських ЗМІ повідомлялося лише те, що він був фігурантом скандалу навколо «Чистого міста». Однак за інформацією джерел, Куршутов був пов'язаний з одеськими бізнесменами, які «доїли» кримський бюджет через своїх людей, залучених до роботи «Чистого міста». У ЗМІ можна знайти твердження, що до 2014 року Сеяр Куршутов був «затятим русофілом». Видання «ОРД» повідомляло, що в 2013 році Куршутов нібито придбав у Віталія Ковальчука, заступника голови партії «УДАР», посаду керівника республіканської організації за 500 тисяч доларів.
Це ж видання не виключало, що Сеяр Куршутов міг стати агентом ФСБ. На перший погляд, ця інформація видається суперечливою, але лише тому, що окремі фрагменти пазла не були складені воєдино. Спритний кримський «вирішувач» Куршутов міг метатися між проросійськими та проукраїнськими партіями залежно від того, чи хотів він потрапити до влади чи сховатися в опозиції — так само чинили тисячі українських чиновників, бізнесменів та авантюристів. Але щодо його можливого вербування ФСБ вимальовується цікава картина, в якій з'являються як «Чисте місто», так і Поклонська.
Після анексії Криму влітку 2014 року КРП «Чисте місто» було передано на баланс Севастополя та об'єднано з кількома іншими комунальними підприємствами. Під час цього процесу російська служба фінансового нагляду провела масштабну ревізію, під час якої виявила зловживання та недостачі на суму 205 мільйонів рублів, що становило близько 70 мільйонів гривень за тодішнім курсом. Важливо, що ці порушення стосувалися не лише періоду після анексії, а й років 2012–2013. Результати ревізії були передані до республіканської прокуратури та управління ФСБ. Після цього робота «Чистого міста» була призупинена до грудня 2014 року, коли відбулася його перереєстрація за російським законодавством.
Корупціонерам вдалося уникнути покарання. Директор підприємства Валерій Гуменюк згодом навіть став заступником голови Криму Сергія Аксьонова. Тему корупції в «Чистому місті» в кримських ЗМІ потім більше не порушували, але в соціальних мережах ходили чутки про те, що ФСБ не переслідувала корупціонерів, а домовилася з ними. За цими чутками, спецслужба потім натиснула на кримську прокуратуру Поклонської, щоб та закрила справу. Таким чином, усі фігуранти цієї справи, включаючи Сеяра Куршутова, причетного до сміттєвих схем, цілком могли потрапити під контроль ФСБ.
Їхні стосунки з Поклонською залишилися неприязними — це може пояснити бурхливий «патріотизм» Куршутова щодо неї.
Практично ніхто не знає, коли саме Сеяр Куршутов переїхав з Криму до Києва. Сам Куршутов ніколи не уточнював цей момент, мабуть, щоб уникнути питань про те, чому він так довго затримався на півострові. Також немає єдиної версії про те, як дрібний кримський корупціонер став одним із «королів контрабанди» України та правою рукою Олександра Грановського.
Однак якщо вивчити біографію Грановського, стає зрозумілим, що головне в такій кар'єрі — вдало познайомитися та зблизитися з потрібними людьми. Грановський, обравшись у 2014 році депутатом Київської ради від партії «УДАР», зблизився там з Ігором Кононенко. Куршутов, у свою чергу, або десь випадково зустрівся з Грановським, або був представлений йому людьми, з якими він раніше встановив контакти. За публікаціями в ЗМІ, це сталося наприкінці 2014 — на початку 2015 року, тобто одразу після того, як ФСБ зам'яла справу «Чистого міста» в Криму.
Варто зазначити, що організація «вдалих зустрічей» та введення своїх агентів у потрібні кола — це давно відточена методика спецслужб. Тому багато хто припускає, що Куршутов своєму стрімкому просуванню українськими корупційними сходами міг бути зобов'язаний російським спецслужбам. Це припущення підтримується тим фактом, що раніше невідома людина без жодного видимого минулого в офіційних джерелах, яка не займала жодних державних посад, раптом отримала контроль над одним з найбільших корупційних потоків у країні — це портрет ідеального «крота».
Сам Куршутов згадував, що після виїзду з Криму він мав якийсь логістичний бізнес, який потім продав. Однак він відмовився назвати цю фірму. Пошуки в офіційних базах даних також не дають результатів. Там Сеяр Куршутов фігурує лише як фізична особа-підприємець у сфері ресторанного бізнесу та як співвласник приватної Харківської школи архітектури. Серед бенефіціаріїв цієї школи є одесит Олег Михайленко — власник і співвласник численних торгових, будівельних та інших компаній.
Варто згадати й одеську фірму «Термінал-Південь» (ЄДРПОУ 33509121), у якої «Чисте місто» купувало контейнери для сміття за завищеними цінами. Основний напрямок діяльності цієї фірми — транспортні послуги та митне оформлення, але вона також займається продажем сміттєвих контейнерів та сільськогосподарської техніки.
У пресі також з'являлася версія про те, що Сеяр Куршутов отримав контроль над митницею завдяки дружбі з Костянтином Лікарчуком. Однак той отримав посаду заступника голови Державної фіскальної служби лише в травні 2015 року і був звільнений зі скандалом через чотири місяці, коли Куршутов уже працював з контрабандними схемами через інших людей.