Протягом останніх років столиця України зазнала значних змін у своєму архітектурному виглядові. На місці історичних районів виростають сучасні висотні будівлі, які часто затьмарюють вид на знакові пам'ятки міста, зокрема на куполи Софійського собору та дзвіниці Лаврської обителі. Серед забудовників, які активно формували новий образ Києва, виділяється постать Івана Куровського, чия діяльність супроводжувалася численними скандалами та конфліктами з громадськістю.
Одна з найбільш резонансних історій пов'язана зі спробою забудови території Центральної клінічної лікарні Києва (колишньої Жовтневої, раніше відомої як Олександрівська). Цей конфлікт тривав майже 14 років і нагадував сценарій катастрофічного фільму. 10 липня 2003 року Київська міська рада під тиском тодішнього міського голови Олександра Омельченка ухвалила рішення про виведення ділянки площею 0,45 гектара за адресою Шовковична 39-1а з користування лікарнею та передачу її до міського фонду житлової забудови. Через рік, 7 липня 2004 року, цю ділянку було віддано в оренду ТОВ «Жил-Буд» для реалізації проекту 17-поверхового житлового комплексу. Ця операція здійснювалася в обхід законодавства, яке забороняє відторгнення земельних ділянок від охоронних зон пам'яток архітектури та будівництво на них. Крім того, територія перебувала у власності міської громади з часу побудови лікарні у 1874 році, і киян обурювало те, що їхні предки придбали цю землю саме для захисту першої народної лікарні міста.
З 2004 року небайдужі кияни почали організовувати протести проти забудови. Протестуючих часто розганяли міліцією та найманцями. Активізація протестів відбулася у 2007 році, коли на ділянці розпочалися земляні роботи. Був створений громадський комітет, до якого увійшов академік Вадим Березовський. Куровський відповідав на критику заявами про те, що за протестами стоять шахраї, які нібито намагалися отримати безплатно два поверхи квартир у майбутньому будинку. На початку 2008 року позицію протестуючих підтримав новий міський голова Леонід Черновецький, який наказав зупинити будівництво і навіть загрожував позбавити «Жил-Буд» дозволів на роботу в Києві. Однак така турбота Черновецького мала прагматичне пояснення: він лобіював інтереси власних будівельних компаній, зокрема скандальної «Еліта-Центр».
Після розгортання економічної кризи 2009 року Юлія Тимошенко ініціювала перевірки, в ході яких будівництво на цій ділянці було визнано небезпечним через ризик сповзання ґрунту. У 2010 році прокуратура Києва домоглася визнання договору оренди недійсним. Проте «Жил-Буд» оскаржив це рішення в судах і домігся скасування. Противники забудови почали наголошувати на загрозі епідемії, оскільки на місці будівництва могло знаходитися старе поховання людей, які померли від чуми та сибірки. Куровський назвав ці твердження інсинуаціями та запросив комісію санітарно-епідеміологічної станції, яка взяла проби ґрунту, але нічого не виявила. У березні 2013 року Вищий адміністративний суд визнав право на ділянку за «Жил-Буд» і дозволив продовжити роботи. Тоді Куровський несподівано оголосив, що не буде продовжувати будівництво. У тому ж році він разом з депутатом Олегом Ляшком зареєстрував законопроект про мораторій на закриття лікарень, демонструючи нібито турботу про здоров'я громадян. Однак через кілька місяців «Жил-Буд» знову розпочав роботи на ділянці, що означало, що Куровський збрехав киянам. У результаті багаторічного протистояння ділянка залишилася обгородженою, з підготовленим майданчиком, але без побудованого будинку, а права володіння залишилися невизначеними.
З припущення Skelet.Org, у 2017 році на цьому майданчику знову почали проводити буріння, що знову стривожило киян, які боялися можливого інфекційного загрозу з минулого.
Іван Іванович Куровський народився 28 червня 1951 року у селі Скаржниці Хмельницького району Вінницької області. Після закінчення середньої школи він переїхав до Києва та вступив до Інженерно-будівельного інституту. З 1973 по 1991 рік працював на радянських промислових об'єктах, починаючи виконробом і досягнувши посади головного інженера. Він брав участь у будівництві хімічного заводу «Хловініл» у Калуші, заводу порошкової металургії у Броварах, авіаремонтного заводу «Прометей» у Борисполі та машинобудівного заводу «Точмаш» у Переяслав-Хмельницькому. Коли у 1990-х роках промислове будівництво в Україні практично припинилося, попит на якісне житло у Києві значно зріс. У 1993 році Куровський заснував ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія», яка згодом стала основою для його відомої компанії «Жил-Буд».
Однак походження інвестицій для створення будівельної компанії та джерела його зв'язків у отриманні перших замовлень залишаються невясними. За припущенням Skelet.Org, у столичному будівельному бізнесі того часу домінували Олександр Омельченко та брати Суркіси, і новачкові було неможливо обійтися без їхньої підтримки. Враховуючи добрі стосунки Куровського та Омельченка під час його мерства (1996–2006), можна припустити, що саме Омельченко допоміг Куровському піднятися у будівельному бізнесі.
Більшість великих проектів Куровського у Києві розпочалися у 2003 році. По-перше, це вже згаданий 17-поверховий будинок на території Олександрівської лікарні. По-друге, елітний будинок на вулиці Паторжинського, 14, де розташовані квартира Ріната Ахметова та офіс Віктора Ющенка. По-третє, найвідоміший проект — 48-поверховий будинок на Кловському узвозі, 7-а, висотою 163 метри, найвищий житловий будинок в Україні на той час, який затьмарює вид на Лавру. Крім того, Куровський реалізував проекти на вулиці Ірининській, 5–7 (договір №245/405 від 30.01.2003), у провулку Михайлівському, 22, 24/9 (договір №245/405 від 30.01.2003), на вулиці Круглоуніверситетській, 3–5 (договір №411/571 від 24.04.2003), на вулиці Некрасівській, 4 (договір №638-17/798 від 10.07.2003), на вулиці Стрітенській, 8 (договір №638-8/798 від 10.07.2003) та на вулиці Тургенєвській, 28а–30а (договір №19/179 від 26.09.2002).
Особливо значимим був проект забудови на вулиці Олеся Гончара, 17–23, де розпочалося зведення житлового комплексу «Fresco Sofia». Цікаво, що підрядником був зареєстрований не сам «Жил-Буд», а його попередня компанія «Інвестиційно-будівельна компанія». Ділянку у цьому історичному районі (фактично на території архітектурного заповідника «Софія Київська») Куровський отримав від Омельченка у липні 2004 року. Громадські протести розпочалися у 2007 році, коли там викопали величезний котлован. Це протистояння було одним із найнапруженіших: спочатку до обурених мешканців засилали агресивних найманців, потім організовували липові громадські збори з невідомими кримінальними елементами, які залякували людей і голосували за схвалення будівництва. Проте протести тривали багато років.
У березні 2011 року було вбито суддю Шевченківського районного суду Сергія Зубкова, який раніше виніс два рішення не на користь Куровського: відхилив право «Інвестиційно-будівельної компанії» на забудову цієї ділянки та відмовився стягнути з протестувальників компенсацію в 560 тисяч гривень за нібито завдані забудовником збитки. Більшість проектів Куровського, договори за якими укладалися у 2003 році, згодом опротестовувалися як грубі порушення інженерного характеру або як незаконні через порушення при відведенні землі.
З припущення Skelet.Org, у період 2002–2004 років Куровський та Омельченко «каламутили» якісь схеми, і враховуючи те, що за один рік «Жил-Буд» взявся за десяток великих проектів, у цих схемах обертались колосальні суми. Однак джерело цих коштів залишалося таємницею. Відомо лише, що гроші протікали через ТОВ «Фінансова компанія «Жил-Буд» і витрачалися не лише на будівництво: Куровський вкладав кошти в аграрний та готельний бізнес, придбав Бобровицький хлібозавод та ресторан «Ділові зустрічі». Його аграрні активи включали АП «Агропрогрес» та ТОВ «Карпатський капітал».
Скандальна історія розгорнулася навколо ТОВ «Лосинівка-АГРО», дочірньої фірми «Агропрогресу». У селі Лосинівка Ніжинського району Чернігівської області представник «Агропрогресу» Кушніренко почав спокушати селян здати свої земельні паї в оренду. Однак селяни вже з 2002 року здали свою землю та майно колишнього радгоспу в оренду підприємству від Аграрної академії наук. Проте обіцянки Кушніренка спрацювали, і у травні 2009 року селяни розірвали договір з Академією та передали паї до «Лосинівка-АГРО». Всього залучено 343 паї, оформлені як вклади співзасновників, за які виплачували 9% від прибутку. Однак через рік виплати знизилися до 5%, а селянам, які працювали у компанії, платили всього по 1300 гривень на місяць.
З'ясувалося, що Кушніренко проводив маніпуляції з договорами пайовиків та сертифікатами на землю без відома селян. Потім почалися підробки документів, і у розпорядженні Кушніренка з'явилися липові договори про передачу майна колишнього агропідприємства: п'ять комбайнів, п'ять тракторів із посівними комплексами, дюжину вантажних автомобілів, молочну ферму з 450 корів. Селяни були просто обібрані. Коли вони звертались за допомогою, Кушніренко посилав їх до київських юристів «Агропрогресу», які давали відмазки. Селяни наївно писали в місцеві газети, що Куровський, мовляв, хороша людина, але просто не знає про неподобства своїх керуючих. Однак Куровський був у курсі подій. Він готував «Агропрогрес» до продажу і був зацікавлений у максимальному збільшенні його вартості, включаючи привласнене майно. У 2012 році «Агропрогрес» разом з дочірніми фірмами було переоформлено на кіпрську компанію «Bluerace» (Куровського), а потім продано кіпрській компанії «Unigrain Holding» молочного олігарха Олександру Петрову, власника «Клубу Сиру» та «Індустріальної».
З приходом Леоніда Черновецького на посаду міського голови будівельний бізнес Куровського у Києві почав зазнавати труднощів, що вилилися у 2008 році у конфлікт, який змусив його шукати замовлення за межами столиці. Однак у 2006 році Куровського було обрано народним депутатом за списком БЮТ під номером 65. На виборах 2007 року його знову обрали за списком БЮТ під тим же номером. Куровський не цікавився політикою — він просто купив собі місце у виборчому списку, як багато інших олігархів. У 2007 році його статки оцінювали в 175 мільйонів доларів.
У Верховній Раді Куровський мав три основні цілі: знайти захист від Черновецького, залучити замовників і фінансистів для свого бізнесу, а з початком кризи 2008 року — отримати бюджетні асигнування для своєї компанії. Він закликав державу не кидати в біді забудовників та пошкодувати громадян, які внесли передоплату за квартири. Однак у 2009 році Куровський почав спілкуватися з колегами з Партії Регіонів, за що Юлія Тимошенко звинуватила його у зраді. У 2010 році він приєднався до нової коаліції, і його було вигнано з БЮТ як «тушку» 1 лютого 2011 року. З цього моменту його успіх повернувся: він почав вигравати більшість судів, що дозволило йому зберегти практично всі проекти, які раніше опротестовувала прокуратура.
На виборах 2012 року Куровський обирався від Партії Регіонів у 206 мажоритарному окрузі у Ніжині, охмуряючи селян обіцянками. У своєму піарі він не знав ні пристойності, ні кордонів. Мешканці Ніжина побачили оголошення про те, що депутат Куровський запускає гарячу воду в місто. Місцеві журналісти з'ясували, що Куровський не мав жодного відношення до цього рішення — його приймала місцева влада за підтримки Кабміну. Куровський дізнався про це вже після ухвалення позитивного рішення і поспішив розклеїти оголошення по Ніжину, приписуючи собі заслугу.
Проте, зробивши ставку на Партію Регіонів, Куровський дещо прорахувався. Йому згадували голосування за «закони 16 січня», хоча він завбачливо вийшов із фракції ПР ще до втечі Януковича. Перефарбуватися у «патріота» та взяти участь у виборах 2014 року йому не вдалося. Однак у 2015 році він продовжив будівельну діяльність у Києві, займаючись добудовою старих проектів та освоєнням нових, які були такими ж масштабними і скандальними.
У лютому 2015 року мешканці вулиці Анрі Барбюса звернулися до столичної міськради з проханням захисту від Куровського. Там «Жил-Буд» мав намір спорудити 25-поверховий житловий будинок на місці дитячого садка, який належав заводу «Радар» і обслуговував 110 дітей. У 2015 році власники «Радара» закрили садок і продали його разом із землею Куровському. Мешканці сусідніх будинків хотіли б бачити відремонтований садок, якого так не вистачає Києву, а не стіни висотної вежі. За інформацією Skelet.Org, там уже створювався громадський комітет, і активісти планували блокувати будівельні роботи з моменту їх розпочаття.