Під час збройного конфлікту на Донбасі одні люди захищають країну, а інші використовують цю ситуацію для особистого збагачення. Костянтин Геннадійович Кулик, військовий прокурор сил АТО, став яскравим прикладом представника корупційної системи, що охопила Україну. Його історія демонструє, як завдяки впливовим зв'язкам можна досягти високих посад і накопити значний капітал.
Поява у військовій прокуратурі
Біографічні дані про Костянтина Геннадійовича виявилися складно знайти. Складається враження, що він з'явився на державній сцені у серпні 2015 року, коли очолив новостворену військову прокуратуру в зоні АТО. До цього часу в системі військової прокуратури функціонували три регіональні структури — Західна, Центральна та Південна. Четвертою стала прокуратура безпосередньо в зоні проведення АТО.
Свою посаду Кулик отримав завдяки екс-генпрокурору України Віктору Шокіну, який підписав наказ про створення цього відомства, та головному військовому прокурору Анатолію Матіосу. Матіос назвав Кулика високопрофесійним кадровим військовим, хоча той ніколи не проходив військову службу. До призначення на військову посаду Кулик працював прокурором у транспортній сфері спочатку в Миколаївській, потім у Київській області.
Цікаво, що одразу після призначення Матіоса на його посаду Кулик отримав звання «полковника юстиції» — посаду, на яку зазвичай йдуть після 15 років служби або взагалі не отримують. Подібна траєкторія спостерігалася і у Володимира Жербицького, заступника Матіоса, у якого Кулик працював слідчим у особливо важливих справах.
Сімейні зв'язки та кар'єрне просування
Пояснення цим привілеям криється у сімейних зв'язках. Матіос — давній друг сім'ї Кулика. Батько Костянтина Геннадійовича та дід Матіоса у 1950-х роках працювали в НКВС на Західній Україні. Після розпаду радянської системи Кулик-старший став прокурором Харківського гарнізону. У 1995 році керівництво Генеральної прокуратури розглядало можливість його призначення військовим прокурором Західного регіону, але не наважилося через його репутацію. Проте сімейні династії Матіосів та Куликів продовжили дружити, проштовхуючи своїх дітей до влади.
Зв'язки з терористичним середовищем
Просування Кулика по службі не завадило його зв'язкам із Євгеном Жиліним — колишнім співробітником харківської міліції, який став лідером терористичної організації «Оплот». У 2000-2001 роках Кулик та Жилін, тоді ще провідний оперативник УБОЗ Харківської області, розслідували справу про економічні махінації злочинної організації. Справа була надіслана до суду, коли щойно з'явилася стаття 255 Кримінального кодексу України про організовану злочинність.
Однак існує й інший аспект цього співробітництва. Кулик та Жилін, як члени постійно діючих слідчих груп, займалися кришуванням фінансових махінацій. У Харкові існувала фірма «Слони», яка займалася незаконними фінансовими операціями. Коли податкові органи почали цікавитися її діяльністю, Кулик та Жилін поспішили на допомогу. Вони вилучали документи, блокуючи подальший розгляд справи та податкові перевірки. Крім того, вони активно нейтралізували конкурентні фірми, використовуючи своє становище.
У 2004 році дороги чоловіків розійшлися — Кулик переїхав до Києва, а Жилін залишився у Харкові. Під час Євромайдану їхні позиції розійшлися політично, що призвело до великої сварки. Проте це не перешкодило Куликові підтримувати контакти з Жиліним та його родиною під час перебування на посаді військового прокурора.
Фінансова афера з кредитом
Про ці зв'язки свідчить той факт, що прокурор розтинав зону АТО машиною батька Жиліна. Однак це була лише невелика подяка за більш серйозну послугу. Квартира Костянтина Кулика стала запорукою кредиту на 15 мільйонів гривень, який у 2014 році взяла у «Фінбанку» фірма Євгена Жиліна «Велторг-2013». За офіційними документами гроші позики просто зникли, хоча вони були спрямовані на фінансування активістів на Євромайдані.
Залишилося невирішеним питання щодо заставної нерухомості Кулика. Ділки за підробленими документами вивели її з реєстру заставного майна та продали. Схема була такою: гроші від кредиту переводилися в готівку через підставні фірми Жиліна, основний об'єкт застави продавався за підробленими документами, потім викуповувався, частина грошей йшла титушкам, а решта ділилася між Жиліним та Куликом.
Доказом цієї афери служить поява на рахунку майбутнього військового прокурора наприкінці травня 2014 року суми у 700 тисяч доларів. Ці гроші були передані йому як позика від співробітниці банку «Хрещатик» Тисовської.
У 2014 році квартиру Кулика у Харкові було арештовано у кримінальній справі. Він намагався через суд вивести її з-під арешту, але безуспішно. НАБУ зацікавилося дружбою сімей Кулика та Жиліна лише у 2016 році, і досі справу не перевірило.
Попередня спроба потрапити до НАБУ
До призначення на посаду військового прокурора Кулик мав намір стати антикорупційним прокурором. Він подав документи на конкурс, але не пройшов. Тоді він подав три позови до суду. Така кількість позовів свідчить про його намір знайти «потрібного суддю», який винесе «правильне» рішення. Коли такий суддя знайшовся, Кулик одразу ж відкликав два інші позови.
Результатом стала постанова суду, яка скасовувала рішення конкурсної комісії щодо відбору кандидатів на посади в Антикорупційній прокуратурі. Це рішення поставило під сумнів підсумки конкурсу та саме створення НАБУ, але справу вдалося замовчати. Кулик мав намір продовжувати судові позови.
Військова прокуратура та її повноваження
Тандем Кулик-Матіос перейшов до військової прокуратури. Їхні повноваження викликають занепокоєння навіть у людей, далеких від цих питань. Вони часто займаються справами, які не мають жодного стосунку ні до армії, ні до війни. Їхній основний напрямок — корупція.
Цікаво, що саме голова СБУ Василь Грицак, бізнес-партнер Матіоса, підштовхував Кулика на дії щодо НАБУ. Грицак кришить антикорупційні справи. Це логічно, адже цим персонажам невигідне розслідування справи так званих «діамантових прокурорів». Саме військова прокуратура в особі Матіоса першою засумнівалася у достовірності виявлених фактів-діамантів. Ходили чутки про закриття справи, але процес тривав.
Контрабанда на блокпостах
Щоб зрозуміти, чим займався Кулик, варто розібратися з метою створення військової прокуратури в зоні АТО. Її головна місія — контролювати дотримання військового закону у Донецькому та Луганському регіонах. Необхідність створення цього відомства виникла після інциденту з участю роти МВС «Торнадо», бійців якої звинуватили у грабежах, викраденнях та тортурах.
Однак війна стала Клондайком для тих, хто прагнув швидкого та незаконного заробітку. Кулик не став винятком. Цікаво, що він вершив закони в АТО, перебуваючи вдома у Києві чи Харкові у батьків. Лише зрідка він відправлявся у відрядження, де платили по 3 тисячи гривень за 5 днів.
Основним джерелом доходу для прокурора в АТО були блокпости. На початковій стадії військових дій йшлося про мародерство, але пропускна система та блокпости дозволяли отримувати серйозні заробітки абсолютно «легально». Військова прокуратура повністю контролювала пересування товарів та людей територіями. На Донбасі процвітала торгівля наркотиками та зброєю. На блокпостах брали від 50 до 150 тисяч гривень за проходження однієї фури з нелегальним вантажем. Рішення про те, звертати увагу на цей нюанс чи заплющити очі, військова прокуратура в особі Костянтина Геннадійовича приймала самостійно.
Справа сержанта Ружанського
Другим напрямком діяльності Кулика було порушення кримінальних справ проти добровольців. Перша резонансна справа стосувалася бійця АТО сержанта Олександра Ружанського. У 2015 році в Краматорську на нього напала компанія сепаратистськи налаштованих раніше судимих місцевих жителів. Один із них фігурував на сайті «Миротворець», другий мав судимість та вживав наркотики. Ружанський у бійці застосував травматичний пістолет «Форт».
Після інциденту він написав заяву до міліції, але матеріали швидко забрала військова прокуратура АТО. Вона кваліфікувала подію як хуліганство із застосуванням зброї за статтею 296 частина 4 Кримінального кодексу України. За справу взявся начальник слідства військової прокуратури сил АТО Зархін Дмитро Олександрович під кураторством Кулика.
Зархін одразу зайняв сторону сепаратистів і не приховував це. Травматичний пістолет бійця АТО несподівано став у справі «вогнепальним». Ружанському пропонували замовчати справу, але він відмовився. Виявилося, що Олександр Ружанський із 1994 по 1996 роки працював слідчим та помічником прокурора Московського району Харкова. Тому він розумів, як працює прокуратура і до чого призводить варіант «замовчати справу».
За неперевіреною інформацією, слідчий Зархін був старим товаришем Євгена Жиліна, лідера «Оплоту» та головного сепаратиста Харкова. Це пояснює таку «любов» до патріотів. Затримання Ружанського викликало багато питань. У нього вилучили комп'ютер та телефон — це було дивно, враховуючи звинувачення у хуліганстві.
Однак під час процесу виявилася важлива деталь — Ружанський збирав компромат на самого Костянтина Кулика. І вийшло йому досить непогано. Колишній слідчий надав інформацію про нерухомість військового прокурора та махінації, пов'язані з нею, про фальсифікації при розіграшах тендерів, де брала участь фірма його матері, про зв'язок із Євгеном Жиліним.
Сержанту Ружанському обрали запобіжний захід — два місяці в'язниці. Суддею на процесі була відома Лариса Переверзєва, яка раніше судила неугодних сім'ї Януковича. У 2012 році вона посадила на 5 років донецького активіста Костянтина Лаврова, який протестував проти будівництва будинку Олександра Януковича. Лаврова звинуватили у здирстві грошей у директора великої будівельної корпорації «МАКО», яка належала Саші-Стоматологу. Це було явне знущання, а термін, отриманий Лавровим, — покарання за спробу втручатися у справи сильних світу цього.
Справа молодоолігарха Курченка
Костянтин Геннадійович нібито розпочав розслідувати справу молодоолігарха Сергія Курченка у 2014 році, коли ще очолював слідчий відділ транспорту Генеральної прокуратури України. Йому та трьом іншим слідчим вдалося зібрати частину доказів та оголосити у розшук самого Курченка, члена наглядової ради «Брокбізнесбанку» Бориса Тимонькіна та інших осіб. Однак частина угруповання втекла до Росії та Криму, розслідування ускладнилося.
Коли замаячила посада військового прокурора, Кулик кинувся в бій, навіть поїхав до АТО. Там він зіткнувся з угрупованням Курченка, яке намагалося у ДНР та ЛНР організувати незаконну торгівлю бензином та газом, спонсуючи сепаратистів готівкою — це вже було пособництво тероризму.
У цьому напрямку у зоні АТО «працював» Євген Файницький — колишній начальник слідчого відділу СБУ Харківської області, ставленик Курченка, який відповідав за функціонування його фіктивних фірм та ухилень від податків. Він вважався міністром палива та енергетики ДНР до травня 2015 року (офіційна дата його смерті).
Костянтин Геннадійович вирішив продовжити активне розслідування. Особливих зрушень ніхто не помітив. Однак згодом під молотилку чинної влади потрапили колишній заступник міністра економіки Олександр Сухомлін, топ-менеджер компанії «ВЕТЕК» Андрій Кошель — соратники молодоолігарха Курченка, а також екс-заступник голови «Нафтогазу» та екс-керівник «Чорноморнафтогазу». Останній допоміг компанії Курченка «Газ України 2020» вкрасти у державного холдингу бензину на 500 мільйонів гривень.
І саме коли справа щодо цих осіб йшла до суду, НАБУ висунуло повідомлення про підозру щодо незаконного збагачення самого Костянтина Кулика. Чи це збіг, чи ретельно спланована схема, сказати однозначно неможливо.
Повідомлення про підозру та судові перипетії
За словами представника НАБУ Максима Грищука, протягом п'яти років Костянтин Геннадійович заробив менше, ніж витратив за останні півтора роки. Витрати включали купівлю елітної нерухомості у центрі Києва та дорогих автомобілів для своєї громадянської дружини та матері. Зокрема: квартира в «Дипломат-холі» на Жилянській, апартаменти в сусідньому будинку, Toyota Land Cruiser вартістю 1,2 мільйона гривень для співмешканки та Toyota RAV4 вартістю 460 тисяч гривень, придбана матір'ю.
Зарплата військового прокурора за 5 років склала 1 мільйон 600 тисяч гривень, при цьому за останні півтора роки він придбав майна більш ніж на 3 мільйони гривень. Витрати перевищували доходи у 30 разів.
Дозвіл на доступ до документів на майно Кулика та його родичів Печерський райсуд видав у грудні 2015 року. Проте півроку ніхто зі слідчих не робив жодних дій. Лише 29 червня 2016 року з'явилася інформація про проведення обшуку в будинку прокурора сил АТО. Після нього Кулику хотіли вручити повідомлення про підозру у незаконному збагаченні, але він закрився у своєму будинку та до слідчих не вийшов. Потім пішла низка допитів.
НАБУ викликало на допит Семена Семенченка, який також збирав компромат на Кулика, але щось не показував його до цього. 1 липня 2016 року детективи НАБУ розшукали Костянтина Геннадійовича, вручили йому підозру та взяли під цілодобовий домашній арешт.
Потім розпочався судовий «футбол». 4 липня суд усунув Кулика з посади військового прокурора, але вже 13 липня Апеляційний суд Києва поновив його на посаді. Протягом цього тижня спливли компрометуючі записи телефонних розмов Костянтина Кулика з «особою, яка має широкі зв'язки у правоохоронних органах». Опальний прокурор звертався до співрозмовника «Якович/Яковлевич» і просив допомоги.
Журналіст Олександр Дубинський розсекретив загадкового «Яковича». На його думку, Кулик спілкувався телефоном із позаштатним радником колишнього голови Мінекології та Міністерства енергетики та вугільної промисловості Євгеном Фельдшеровим. За інформацією Дубинського, Фельдшеров є тіньовим «вирішальним». Чи допоміг таємничий співрозмовник Костянтину Геннадійовичу — невідомо, але можна припустити, що хтось все ж таки втрутився в цю гру.
Протистояння реформаторів та інші версії
Однак найголовніше питання — хто все це ініціює? У справі Курченка виявилися замішані так звані «младореформатори». Наприклад, екс-заступник генпрокурора Віталій Касько, який очолював фірму «Арцінгер», що надає юридичні послуги із захисту інтересів Курченка. Касько першим прийшов на допомогу молодоолігарху, коли тому знадобилося швидко вивести свої активи у 2014 році.
Обшуки у Кулика ініціює заступник голови НАБУ Гізо Углава, який представляє команду реформаторів Михайла Саакашвілі. Ще одна людина від НАБУ, яка бере участь у справі Кулика, — екс-заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе, теж представник «грузинської команди». Саме з останнім Віталій Касько надумав створити нову політичну партію, покровителем якої мав стати грузинський губернатор Одеси.
Цікава примітка: щойно НАБУ активувало справу Кулика, то ГПУ одразу ж дістало з полиці запальні томи «квартирної» справи Каська. Так що в наявності явне протистояння двох відомств та їх покровителів.
Історія виглядає так: Кулик, пов'язаний із людьми Юрія Луценка, копає під Каська, який розпочав політичну кар'єру. Це не подобається Саакашвілі, який курирує НАБУ та проект «младопрокурорів». Тому Кулик отримує підозру, а ГПУ не залишається в боргу і витягує на поверхню справу Каська.
Існує ще одна версія несподіваного пресингу Костянтина Кулика — «Помста» ФСБ. Її висунув Геннадій Москаль та підхопив Георгій Тука. Нібито Костянтин Геннадійович розслідував справу про наркотрафік з Афганістану в Україну через зону бойових дій. З цим було пов'язане резонансне вбивство українських силовиків у вересні 2015 року біля населеного пункту Лобачево Луганської області. Тоді розстріляли групу боротьби з контрабандою в зоні АТО, яку очолював Андрій Глущенко («Ендрю»). Вбивство було професійним, працювали аж ніяк не сепаратисти, а найімовірніше співробітники українських правоохоронних органів.
Підозра впала на співробітників контррозвідки СБУ та Головного управління розвідки Міноборони, потім «стрілки» перевели на міліцію Луганської області. Екс-заступник командира батальйону «Торнадо» Микола Цукур вирішив назвати прізвища винних. На його думку, замовлення зробив Анатолій Науменко, начальник Головного управління внутрішніх справ Луганської області. Це звична битва між угрупованнями людей у погонах за право «в'язати» контрабандистів, а потім викачувати гроші. Щодо ролі Кулика у цьому питанні: всі знають, що рух нелегального товару йде через блокпости. Отже, навряд чи Кулик хотів би перекрити собі таку золоту жилу, як наркотики з Афгана.
Майно та активи сім'ї Кулика
У Костянтина Кулика дві улюблені жінки — мати Світлана Кулик та коханка Ірина Німець. Обидві стали доларовими мільйонерками. Цікаво, що вони збагатилися порівняно недавно — десь рік тому. Збагачення збіглося із призначенням Костянтина Геннадійовича на посаду військового прокурора.
Квартири сім'ї Кулик розташовані у столичному «Дипломат-холі» по вулиці Жилянській. Загальна площа разом із надбудовою — близько 500 квадратних метрів. Ціна квадратного метра в цьому будинку сягає 3000 доларів. Одна із цих квартир записана на маму військового прокурора — Світлану Кулик. Другу подарував Гіві Макшеєв, колишній власник компаній «Залізничпостач», «Ківо» та «Свонг», ювелірної фірми «Вілант». Макшеєв — фігурант у кримінальній справі, пов'язаній із зловживаннями повноважень на залізниці, а простіше — з розкраданням «Укрзалізниці».
Костянтин Геннадійович кілька років працював на благо транспортної прокуратури, а також виступав поручителем кримінального авторитету Ігоря Бутанова. Фірми Бутанова — ТОВ «Союз Дортранс» та ТОВ «Союз Експо» — зареєстровані в Черкасах за однією адресою. У 2008-2012 роках вони поставили «Укрзалізниці» товарів на 200 мільйонів гривень. Наразі фірми на стадії ліквідації.
Кулик причетний до старої справи про розкрадання коштів «Укрзалізниці». Йдеться про переведення 260 мільйонів гривень із відомства залізничників до якогось фонду «Артеміда». За однією з версій, гроші пішли у 2004 році на президентську кампанію Віктора Януковича. Слідчим у цій справі був Костянтин Кулик, тоді ще ставленик екс-заступника генпрокурора Віталія Щеткіна. Проте гроші канули у Лету, а винних не знайшли. Подейкували, що Кулик займався розслідуванням «приватно». Лише після приходу в ГПУ «донецьких» справу замовчали, а у 2009 році професійно вбили громадянина Пєтошина — головного свідка, причетного до переведення в готівку виведених коштів з «Укрзалізниці» через «Артеміду».
Гіві подарував Куликові квартиру, коли той був у АТО. Проте прокурор не довго володів цією елітною нерухомістю. Він одразу ж переписав подаровану квартиру на свою громадянську дружину Ірину. Для неї Костянтин Геннадійович придбав квартиру по вулиці Саперно-Слобідській та приміщення на Печерську, де молода особа відкрила щось на кшталт ательє зі скромною назвою «By Nemez».
Автомобільний парк
Минулого року автопарк Ірини Німець, яка працює швачкою та офіціанткою у ресторані «Якіторія», поповнився автомобілем «Мерседесом» вартістю від 3 до майже 9 мільйонів гривень. Цікаво, що у 2014 році дохід Ірини Німець становив 1 тисячу 687 гривень за рік. У сім'ї Кулик є ще кілька шикарних авто — «Ленд-Ровер», нова «Тойота РАВ-4» та ще один «Мерседес».
Після купівлі автомобілів Тойота та Мерседес НАБУ звернулося до суду з проханням надати доступ до документів щодо придбання позашляховиків. Детективи з'ясували, що у договорі купівлі-продажу зазначено придбання авто за безготівковим розрахунком через Кредит Агріколь Банк. Насправді ж виявилося, що гроші на рахунок у банку вносилися готівкою, тож машини куплені за готівку.
Тут варто згадати історію з машиною батька Євгена Жиліна, на якій Костянтин Кулик розтинав зоною АТО. Виявляється, вона також належить Ірині Німець. Про це сказала сама дівчина. За її словами, вона купила цю машину у 2009 році у Володимира Жиліна. Гроші на її придбання дала «людина, якої вже немає в живих».
Фірма матері та державні закупівлі
У 2014 році після відкриття пропозицій конкурсних торгів щодо держзакупівель у центрі скандалу виявилася фірма ТОВ «Будівельний центр Аюдар». Вона мала поставити «Укрзалізниці» вугілля на суму близько 100 мільйонів гривень. Дуже дивно: абсолютно невідома фірма та такий обсяг постачання з астрономічною сумою.
Фірма виявилася зареєстрованою на Світлану Кулик із селища Коротич Харківської області у 2011 році. Жінка у широких колах тоді була невідома, а от у вузьких усі її знали, адже це мама Костянтина Кулика. З 2013 року фірма почала вигравати невеликі тендери: на розчищення русла річки Любки, оснащення системами контролю та моніторингу загазованості Києва, постачання бетоном та деревом Одеської залізниці. За підсумком виявилося, що у фірми угод на 3,15 мільйона гривень.
Крім цього, у 2014 році про «Аюдар» йшлося у повідомленнях Державної лікарської служби. Фірма продавала під виглядом лікарських засобів товар, незареєстрований в Україні. Фірма досі існує. І найімовірніше, її справи йдуть добре, адже війна на Донбасі та вугільна криза відкривають можливості для контрабанди.